УДК 159.9+37.01

Попелюшко Р.П.

Основні положення при дослідженні особистості комбатанта генетико-моделюючим методом

У статті зроблений аналіз основних положень генетико-моделюючого методу при дослідженні особистості комбатанта, а саме: принципу аналізу за одиницями; принципу єдності біологічного і соціального; принципу креативності; принципу рефлексивного релятивізму та принципу єдності генетичної і соціальної ліній розвитку особистості. Джерел – 5.

Ключові слова: генетико-моделюючий метод, дослідження, комбатант, нужда, біосоціальна істота.

Постановка проблеми. Актуальність вирішення проблеми дослідження особистості, учасників бойових дій, зумовлена численними перешкодами в процесі їх реабілітації та вторинної ресоціалізації, що наявні в разі кардинальної зміни життєвої ситуації, зокрема у комбатантів, які зазнали психотравмуючих впливів, під час виконання свого службового обов’язку та після свого повернення додому.

Наукове дослідження психології особистості комбатанта як дійсного предмета вивчення, адаптації та реабілітації, як унікальної, неповторної і цілісної системи, єдності, являє доволі велику проблему. Оскільки, в сучасній науці не має єдиного методологічного підходу, який був би стовідсотково ефективним при дослідження особистості комбатанта. Метод тут виступає центральною ланкою всієї проблеми психології особистості, оскільки він є не тільки способом отримання наукових експериментальних фактів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Засновником генетико-моделюючого методу є доктор психологічних наук, академік Максименко С.Д. Праці які лягли в основу виникнення генетико-моделюючого методу належать таким науковцям, як: Бодальову О.О., Божович Л.І., Блонському П.П., Виготському Л.С., Добриніну М.Ф., Додонову Б.І., Запорожець А.В., Костюку Г.С., Лазурському А.Ф., Леонтьеву О.М., Мясіщеву В.М., Небиліцину В.Д., Рубінштейну С.Л., Сікорському І.А., Теплову Б.М., Узнадзе Д.М., Ушинському К.Д., А. Біне, Д. Болдуіну, Карлу і Шарлоті Бюлер, А. Валлону, К. Гроссу, Р. Заззо, Е. Клапареду, К. Левіну, Ж. Піаже, З. Фрейду.

Але, необхідно констатувати той факт, що проблема застосування генетико-моделюючого методу при дослідженні особистості комбатанта розроблена недостатньо і в теоретико-методологічному, і в практично-впроваджувальному аспектах. Слід відзначити також відсутність чітких науково-практичних критеріїв, за якими можна було б оцінити рівень якісних і кількісних змін особистісної деформації комбатанта, а відтак, і розробити ефективну систему соціально-психологічної реадаптації та реабілітації.

Тому наукова проблема дослідження особистості комбатанта генетико-моделюючим методом є актуальною як з соціально-психологічної так і з науково-практичної точки зору.

Мета статті – визначення основних положень при дослідженні особистості комбатанта генетико-моделюючим методом.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Однією з центральних передумов адекватного розуміння сутності особистості комбатанта, як дійсного, а не уявного, предмету вивчення, як цілісної, унікальної, неповторної системи, найскладнішого утворення у світі, Максименко С.Д. вважає наявність адекватного методу її дослідження. Він висловлює таку думку, що метод виступає центральною ланкою всієї проблеми психології особистості, оскільки він є не лише засобом отримання емпіричних наукових фактів. Метод, як такий, являє собою ще й засіб втілення наукового знання, спосіб його існування і збереження [1].

В узагальненому, широкому значенні метод розглядається як теоретично оформлений засіб й, водночас, є результатом специфічного опредметнення ідей і уявлень експериментатора про предмет дослідження. Позбавлення предмету відбувається вже після того, як за допомогою даного методу експериментатор отримає і усвідомить науково-практичні результати.

Концепція генетико-моделюючого методу вивчення особистості заснована на такій логічній схемі, яка передбачає теоретичне узагальнення експериментатором отриманих під час застосування такого методу наукових, а не житейських фактів, порівняння їх з попередніми уявленнями, результатами досліджень інших дослідників, розробку нових уявлень і постановку нових проблем.

Академік Максименко С.Д. в своїх наукових пошуках, розглядав існуючі у світовій персонології методи, такі, як тести, експеримент, «зрізові» процедури, ідеографічний та номотетичний методичні підходи. Запропонованим Г. Олпортом, ідеографічним підходом намагаються, хоча і безуспішно досліджувати особистість як унікальну цілісність, тоді як за більш традиційним номотетичним підходом вона розкладається на складові і певні узагальнення робляться дослідниками лише на основі великої кількості широкого набору результатів, які мають бути статистично достовірними. Номотетичний підхід більш доступний, тому і сам Г. Олпорт використовував цей підхід. На його думку, розв’язання проблеми методу вивчення особистості полягає у редукціонізмі: оскільки особистість є надто «великим» об’єктом, у якому необхідно спочатку теоретично виокремлювати його частини, але не будь-які, а щоб вони були змістовні, тобто ті, дослідження яких буде, власне, адекватним вивченню всієї особистості. Виходячи з цього Г. Олпорт розглядав такі частини особистості, як «конституційний початок особистості», тобто вихідні інстанції, які у вітчизняних психологів виступали як відношення, спрямованість, ієрархія мотивів, спілкування, вибірковість, ієрархія діяльностей, установка, емоційність тощо [5].

На думку Максименко С.Д., у закордонній персонології вдалося лише З.Фрейду, і тільки частково, наблизитися до втілення номотетичного методу у запропонованому ним психоаналізі і побудувати певну теорію особистості, що не позбавлена все ж таки ознак редукціонізму, частковості, ігнорування активності, цілісності, унікальності, довільності в аналізі обраної структури особистості [2].

Академік Максименко С.Д. вважає, що «некласична психологія» Виготського Л.С. містить в собі важливі методологеми, а подальша розробка і осмислення яких впритул підводить науковців до створення адекватного методу дослідження особистості [3].

Максименко С.Д. в процесі аналізу, культурно-історичної теорії Виготського Л.С., та методологічних поглядів таких психологів, як Гальперін П.Я., Давидов В.В., Костюк Г.С., Михайлов Ф.Т., висуває власний метод, який отримав назву генетико-моделюючий. Даний метод тісно пов’язаний із експериментально-генетичним методом авторів культурно-історичної теорії. Максименко С.Д. розвиває його на базі ряду принципових положень, а саме: принцип аналізу за одиницями; принцип єдності біологічного і соціального; принцип креативності; принцип рефлексивного релятивізму; та принцип єдності генетичної і соціальної ліній розвитку особистості [2].

Виходячи з тематики даної роботи, нами був зроблений аналітичний екскурс принципів дослідження особистості а саме дослідження особистості комбатанта за допомогою генетико-моделюючого методу. Так як, на нашу думку, саме цей метод, може запропонувати найбільш повний діапазон даних про якісні та кількісні зміни особистості комбатанта при її дослідженні.

Перейдемо до аналізу запропонованих академіком Максименко С.Д. принципів генетико-моделюючого методу, в ракурсі дослідження особистості комбатанта.

У генетико-моделюючому методі, принцип аналізу за одиницями передбачає, пошук одиниць аналізу особистості, і має на меті, вивчення цілісної особистості, яка саморозвивається.

При визначенні «одиниці» аналізу за генетико-моделюючим методом, Максименко С.Д. підходить до виявлення принципово нової «одиниці» аналізу в межах генетико-моделюючого підходу, в якості якої виступає нужда. Він стверджує, що жива істота, яка зароджується в материнській утробі, є відпочатково «плоть від плоті», тобто витвором двох людських істот. Соціальне (весь накопичений досвід поколінь, привласнений і сконцентрований в батьках) опредметнюється і втілюється в дивне творіння – нову біологічну істоту, і не лише біологічну, а комбіновану – біосоціальну. Нужда двох людських істот, біосоціальна за своєю природою, а нужда їх один в одному і нужда у власному продовженні, породжує це творіння і продовжується в ньому, реалізуючись у різних потребах, і забезпечує, в тому числі, і те, що називається «вростанням в культуру». Тут, нужда виступає і носієм всього досвіду людини і, водночас, вона є джерелом особистісної активності – активатором, енергія якого ніколи не згасає, тому що вона втілюється і відновлюється у новому житті [1].

Завдяки нужді, у розумінні особистості викликається і утримується біосоціальна єдність людини. Нужда як вихідна суперечлива єдність біологічного і соціального створює цілісну особистість у процесі її онтогенезу.

Академік Максименко С.Д. зауважує, що існування та саморозвиток особистості забезпечуються особливою й унікальною біосоціальною силою – нуждою. Нужда тут виступає, як суперечлива, рухлива і енергетична єдність біологічного і соціального, як втілення і можливість подальшого нескінченного втілення людського у людське, як те, що моделює і реалізує рух особистості, і є вихідною всезагальною одиницею – носієм особистісної природи психіки людини. Під час своєї ґенези, нужда пересікається із соціальними і біологічними факторами оточення людини і задає змістовні одиниці тезаурусу особистості. Ці одиниці, є і вузликами структури, і водночас – лініями розвитку особистості [4]. Формування цих окремих ліній розвитку особистості має, таким чином, досить жорстку подвійну обумовленість – детермінованість.

На своєму шляху, плин людської нужди, зустрічається з біологічними чи соціальними факторами оточення. У результаті таких зустрічей, виникають відгалуження нужди, тобто потреби, які, реалізуючись, створюють певні специфічні міжфункціональні системи, що спеціалізуються, залишаючись при цьому частинами і носіями цілісності. Так, на думку Максименка С.Д., виникає диференціація інтегрованої єдності особистості [4].

З погляду позиції нужди, комбатант, під час виконання своїх службових обов’язків, перебуває якби у зміненому соціальному (бойові дії, незнайома адміністративна територія, ротація, полон та ін.) та біологічному (постійний стресовий стан, нестача повноцінного сну, харчів, води, кліматичні впливи, можливі поранення, каліцтво та ін.) стані, що призводить до невластивого даній особистості подальшого саморозвитку особистості. Психотравмуючий вплив цього стану, на особистість комбатанта, призводить до порушення функціонування людського організму у соціальному та культурному середовищі. Тому, при дослідження особистості комбатанта, має великі перспективи для застосування, генетико-моделюючий метод дослідження особистості, так як саме на основі принципу аналізу за одиницями, в якості якої і розглядається нужда.

Ми поділяємо думку Максименко С.Д., що застосування генетико-моделюючого методу, при дослідженні особистості комбатанта, дозволить проаналізувати та інтегрувати вихідний системостворювальний початок особистості, яким виступає нужда, як унікальна єдність біологічного і соціального та їх активант.

Другим принципом генетико-моделюючого методу є принцип єдності біологічного і соціального, який передбачає розгляд складної суперечливої взаємодії біологічного і соціального у двох площинах, а саме, як фактори, що діють на особистість ззовні, і як фактори, що утворюють особистість і забезпечують її існування і розвиток з середини.

На думку Максименко С.Д., перша площина аналізу являє собою взаємодію «особистість – навколишній світ». В цій площині, можна деякою мірою виокремити біологічні і соціальні фактори. Хоча соціальні фактори, насправді, ніколи не є чисто соціальними, так як вони є продуктом людини чи людства, в якому втілено не лише соціальне, але й біологічне тієї цілісної біосоціальної істоти, що їх створювала [3].

Особистісне, виступає другою площиною, якщо розглядати біологічне і соціальне як внутрішнє. В цьому випадку слід визнати, що ці дві площини не бувають окремими. В середині кожної особистості біологічні і соціальні фактори не існують як окремі, а кожен з них являє собою інобуття іншого. На разі будь-яка ідея, образ, думка, потреба неможлива без біологічних структур та функцій організму. Відповідно, вірним є і зворотне, що будь-яка тілесна структура, кожна біологічна функція людини, це є прояв людської сутності, тобто це є те, що відпочатково несе в собі як біологічне, так і соціальне втілення, і психосоматичні явища, які інтенсивно досліджуються сучасною наукою, є найкращим підтвердженням цього [1].

Також Максименко С.Д. стверджує, що принцип єдності біологічного і соціального відкриває дійсну природу витоків активності особистості, але пов’язує її не з потребами, які виникають у особистості на шляху її саморозвитку, а з тією ж самою нуждою. Беручи за основу, запропоноване Давидовим В.В., розуміння нужди, яке передбачає, що нужда є глибинною основою потреби. Виходячи з цього, проблема полягає в тому, як ця нужда у людини перетворюється на відповідну потребу.

При розробці даного принципу, Максименко С.Д. наголошує на тому, що нужда є вихідним енергетичним початком особистості, біосоціальним за своєю природою. Онтогенез особистості починається значно раніше, ніж вона народжується фізично. Виникає нова форма існування нужди, яка (нужда) просто не може існувати без матеріального носія. За твердженням Максименко С.Д., сучасна наука не знає іншого способу існування біосоціальної нужди, крім існування її у якості соціобіологічного енергетичного підґрунтя особистості людини.

Дотримання принципу єдності біологічного і соціального в межах генетико-моделюючого методу означає вивчення онтогенезу особистості комбатанта від його початку, дослідження механізмів виникнення потреб (як соціального так і біологічного характеру) із нужди [2].

Виходячи з аналізу вихідних положень даного принципу, необхідно зазначити, що при дослідженні особистості комбатанта врахування цього принципу є в краї важливим. Оскільки визначення корінних причин, що спонукають його до виконання професійної діяльності, дадуть нам можливість спрогнозувати лояльність та відданість даного комбатанта, що дуже важливо в ситуації війни. Також, дослідження біосоціальної нужди комбатанта, дасть можливість більш ефективно, побудувати реабілітаційні заходи по відновленню його психофізичного здоров’я.

Ще одним важливим принципом генетико-моделюючого методу є принцип креативності. Він передбачає зустріч нужди з численними і різноманітними об’єктами і явищами, що не просто породжують потреби, вони зумовлюють цілепокладання і розвиток власних і унікальних засобів досягнення цілей. На думку вченого, це і є творчість [3].

В своїх працях академік Максименко С.Д. вживає термін креативність у тому ж сенсі, що і А. Адлер, який вбачав наявність у особистості особливої інстанції, яку він назвав «креативне Я». Ця інстанція, забезпечує існування людини за власними цілями і бажаннями, допомагає їй при формування власних життєвих шляхів та стилів [1].

У своїх наукових пошуках Максименко С.Д., робить наголос, у своєму баченні креативності, на творчій унікальності особистості, яка пронизує весь її життєвий шлях. Вже сама по собі особистість є результатом і продуктом творчості. А нужда, втілена в ній, має величезний креативний потенціал, що виявляється в унікальності, самоусвідомленні, гетерогенності, самодостатності в цілому. Здатність до моделювання і самомоделювання є нічим іншим, як таємничістю і загадковою унікальністю людської свідомості. Саме ця здатність призводить, до своєрідного співвідношення у свідомості особистості її минулого, сучасного і майбутнього. Саме свідомість самомоделюється, привласнюючи здібність та моделює подальше існування людини.

На думку Максименко С.Д. креативність є глибиною, відпочатковою і абсолютно «природною» ознакою особистості, вона є вищою формою активності. З іншого боку, креативність передбачає прагнення особистості виразити свій внутрішній світ. В своїх працях Лосєв О.Ф., приділяє велику увагу вираженню, і констатує, що вираження є однією з атрибутивних ознак особистості, та визначає, що вираження насправді є, і актом створення світу особистості [2].

Ми поділяємо думку Максименко С.Д., щодо дотримання принципу креативності в дослідженні особистості комбатанта. Це передбачає, що необхідно «взяти» її існування в цілому, в її унікальній спрямованій єдності, в якій ця особистість лише і існує. При цьому, в процесі дослідження комбатантів (з їх психотравмуючим досвідом, різної проникності в особистість та ступеню тяжкості здобутої психотравми), слід врахувати багатозначність, неочікуваність і непередбачуваність їх особистості.

Наступним є принцип рефлексивного релятивізму, який постулює, на думку вченого, неможливість встановлювати точні виміри і визначати остаточні вищі вияви особистості.

Академік Максименко С.Д., в своєму бачені даного принципу, наголошує на тому, що самодетермінація через власну нужду відкриває особистості принципово ненасичувану і необмежувану можливість різноманітності буквально всіх проявів і властивостей. Також слід зазначити, що наявність рефлексії як одного з найбільш цікавого і загадкового наслідку зустрічі нужди з життям особистості робить це життя безмежно своєрідним, і відкриває людині нескінченність ресурсів для самозміни в кожний момент часу [1].

На думку вченого, принцип релятивізму застерігає від схематизму, до якого призводить прагнення науки до прагматичного схематизування і до спрощених уявлень щодо особистості людини, і поверхових прогнозів, які проявляються в знаннях, які в свою чергу, є обмеженими і завжди будуть такими. В зв’язку з цим спостерігається дійсна обмеженість і несерйозність спроб схематизування чи моделювання особистості [2].

При дослідженні особистості комбатанта ми достовірно будемо знати лише про наявність його рефлексивно-творчого потенціалу і про безмежність його проявів. Наразі, це дає можливість дослідникам, більш ширше подивитись, як на вплив психотравмуючих факторів на особистість комбатанта, так і на його можливості рефлексувати в стресовій та постстресовій ситуації. Саме це, на нашу думку, дасть можливість поглянути на особистість комбатанта, в ракурсі ресурсів для його самозміни.

На думку Максименко С.Д., принципи креативності і релятивізму відкривають дійсний зміст явища суб’єктивності. Тобто, нужда в онтогенезі якби поділяється: одна з її частин існує і функціонує так, як це було на початку, в ранньому дитинстві, коли забезпечується її життєдіяльність і плин життя в цілому поза її волею; інша частина нужди спрямовується виключно на зустрічі з соціальним світом, які в свою чергу, породжують вищі психічні функції, цілепокладання та креативність [3].

Принцип єдності експериментальної і генетичної ліній розвитку є останнім принципом генетико-моделюючого методу дослідження особистості. Академік Максименко С.Д. стверджує, що «у генетико-моделюючому експерименті цілісна особистість виходить на перший план і в ній нічого «змоделювати» не можна, «не порушивши філігранно тонкий процес самомоделювання і саморозвитку. Отже, залишається тільки опис? Ні, ми впевнені, що поєднання цієї «природно»-генетичної лінії розвитку з експериментальною можливе, але не шляхом формування-привласнення здібностей, а шляхом створення в експерименті особливих умов розгортання і «уповільнення» становлення цілісних одиниць аналізу. Це має відбуватися на тлі різноманітних (але фіксованих) можливостей для самомоделювання» [3, с. 66-67].

При дослідженні особистості комбатанта за допомогою генетико-моделюючого методу, врахування принципу єдності експериментальної і генетичної ліній розвитку є інноваційною і доречною необхідністю. Тому що, в багатьох дослідженнях особистість комбатанта розглядають тільки з позиції отриманих експериментальних даних, не враховуючі генетичну лінію розвитку особистості. На нашу думку, при отриманні суто експериментальних даних при дослідженні комбатантів, досліджуванні характеристики особистості респондентів не будуть цілісними. В результаті чого побудова, на їх основі, реадаптаційних та реабілітаційних програм для комбатантів, не буде враховувати цілісності (експериментальні данні та генетичний розвиток) особистості, і це може призвести до їх неефективності.

Висновки. Таким чином, запропонований Максименком С.Д. генетико-моделюючий метод дає підстави для його подальшого дослідження і застосування його в процесі дослідження особистості комбатантів, при використанні окремих діагностичних методик, серед яких є спостереження, анкетування, тестування та експеримент.

Але, ці діагностичні методики, зможуть надати лише первинний емпіричний матеріал, щодо особистісних характеристик комбатантів, який необхідно осмислювати і узагальнювати в контексті єдиного генетико-моделюючого методу.

Література

1. Максименко С. Д. Генезис существования личности : Монография. / С. Д. Максименко. – К : Изд-во ООО «КММ», 2006. – 240 с.

2. Максименко С. Д. Генетическая психология (методологическая рефлексия проблем развития в психологии) / С. Д. Максименко. – М. : Рефл-бук, К. : Ваклер, 2000. – 320 с.

3. 10. Максименко С. Д., Максименко К. С., Папуча М. В. Психологія особистості: Підручник / С. Д. Максименко, К. С. Максименко, М. В. Папуча. – К. : ТОВ “КММ”, 2007. – 296 с.

4. Максименко С. Д. Реалістичність буття особистості // Проблеми сучасної психології: Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. – Вип. 3. – Кам’янець Подільський : Аксіома. – 2009. – С. 3-21.

5. Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження / С. Д. Максименко. – К. : КДІП, 1990. – 240 с.

Транслітерація

1. Maksymenko S. D. Henezys sushchestvovanyya lychnosty : Monohrafyya. / S. D. Maksymenko. – K : Yzd-vo OOO «KMM», 2006. – 240 s.

2. Maksymenko S. D. Henetycheskaya psykholohyya (metodolohycheskaya refleksyya problem razvytyya v psykholohyy) / S. D. Maksymenko. – M. : Refl-buk, K. : Vakler, 2000. – 320 s.

3. 10. Maksymenko S. D., Maksymenko K. S., Papucha M. V. Psykholohiya osobystosti: Pidruchnyk / S. D. Maksymenko, K. S. Maksymenko, M. V. Papucha. – K. : TOV “KMM”, 2007. – 296 s.

4. Maksymenko S. D. Realistychnist' buttya osobystosti // Problemy suchasnoyi psykholohiyi: Zbirnyk naukovykh prats' Kam"yanets'-Podil's'koho natsional'noho universytetu imeni Ivana Ohiyenka, Instytutu psykholohiyi im. H. S. Kostyuka APN Ukrayiny / Za red. S. D. Maksymenka, L. A. Onufriyevoyi. – Vyp. 3. – Kam"yanets' Podil's'kyy : Aksioma. – 2009. – S. 3-21.

5. Maksymenko S. D. Teoriya i praktyka psykholoho-pedahohichnoho doslidzhennya / S. D. Maksymenko. – K. : KDIP, 1990. – 240 s.

Попелюшко Р.П.

Основные положения при исследовании личности комбатантов генетико-моделирующим методом

В статье сделан анализ основных положений генетико-моделирующего метода при исследовании личности комбатанта, а именно: принципа анализа по единицам; принципа единства биологического и социального; принципа креативности; принципа рефлексивного релятивизма и принципа единства генетической и социальной линий развития личности. Источников - 5.

Ключевые слова: генетико-моделирующий метод, исследования, комбатант, нужда, биосоциальное существо.

Popeliushko R.P.

General provisions of research of personality combatant genetic-modeling by the method

The article is made an analysis of the main provisions genetic-modeling method at research of the individual combatants, namely: the principle of analysis for the units; the principle of unity of biological and social; the principle of creativity; the reflexive principle of relativism and the principle of unity of genetic and social of development of the individual lines. Sources - 5.

Key words: genetic-modeling method, research, combatant, necessity, biosocial being.

Попелюшко Роман Павлович – кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри практичної психології та педагогіки Хмельницького національного університету, м. Хмельницький.

Отримати збірник мені буде зручно на відділення № 8 м. Хмельницький, тел. (097)788-93-63