Попелюшко Р.П.,
к. психол. н., доц. кафедри практичної психології та педагогіки
Хмельницького національного університету
Голюк А.В.
магістр спеціальності «Практична психологія» ППм-10-1
Хмельницького національного університету
Типові особливості волонтерського руху, як соціально-психологічного явища сучасного суспільства
Анотація: У статті розглянуті питання, що стосуються, визначення сутності поняття «волонтер», здійснення ретроспективного аналізу різних форм волонтерського руху, висвітлення сучасного стану волонтерського руху за кордоном та з’ясування мотивів просоціальної поведінки.
Аннотация: В статье рассмотрены вопросы, касающиеся, определения сущности понятия «волонтер», осуществления ретроспективного анализа различных форм волонтерского движения, освещения современного состояния волонтерского движения за рубежом и выяснения мотивов просоциального поведения.
Summary: In the article the features the questions concerning, defining the essence of the concept of "volunteer", a retrospective analysis of the implementation of various forms of voluntary movement, highlighting the current state of the volunteer movement abroad and clarify the reasons prosotsialnoyi behavior.
Постановка проблеми. Широко відомий поділ будь-якого суспільства на 3 сектори: держава (регулює всі сфери життя, піклується про всіх загалом, у масі), бізнес (забезпечує громадян товарами та послугами, намагається дійти до кожного, турбується про нас за наші ж гроші) і третій сектор – некомерційні організації. Це об’єднання людей, які зібралися разом, щоб допомогти собі та іншим, не маючи на меті одержати прибутки. Це ті, хто не чекає «милостей від природи», а намагаються щось змінити у своєму житті. Таких людей називають волонтерами. Особливо сильно волонтерський рух активізується у зв’язку з неспроможністю чинної системи соціального захисту достатньою мірою надавати послуги вразливим верствам населення. Волонтерський рух є, по суті, частиною кожної цивілізації та будь-якого суспільства. Волонтери відіграють важливу роль у вирішенні соціальних конфліктів, сприяють більшій інформованості населення у багатьох питаннях, які недостатньо висвітлюються в межах державної політики. Неурядові громадські організації (НГО), як правило, є найбільшими осередками волонтерів.
Обравши шлях демократичних перетворень, Україна намітила для себе на роки вперед вектори розвитку. Тому вже зараз з упевненістю можна прогнозувати збільшення кількості волонтерів (як найбільш активної та діяльної частини суспільства). Очевидно, що цей прошарок населення має свої відмінності та особливості, які потребують подальших досліджень. Волонтерський рух – потужний ресурс, енергія та можливості якого повинні бути використані на їхню повну потужність. Саме тому ця стаття набуває особливої актуальності.
Аналіз попередніх досліджень. Різні сторони діяльності волонтерів уже ставали об’єктами наукових інтересів вітчизняних дослідників. Так, у роботах Н.Заверико, І.Звєрєвої, Г.Лактіонової, Ю.Поліщука, С.Харченка волонтерство розглядаєть як одна зі складових соціально-педагогічної роботи з молоддю [1]. У дослідженнях О.Безпалько, Р.Вайноли, А.Капської, В.Петровича приділяється увага технологіям залучення та підготовки молоді до волонтерської діяльності [1]. Українські науковці З.Бондаренко, О.Карпенко, Л.Міщик, В.Поліщук розглядають волонтерство як важливий фактор професійного становлення майбутніх фахівців [2], чия професійна діяльність пов’язана з різними верствами населення (в тому числі з неблагополучними). Досить ґрунтовно тему доброчинності розкрито у дисертаціях російських науковців Я.Лятюшина, В.Митрофаненка, О.Митрохіної, О.Морова, Г.Оленіної. З багаторічним досвідом волонтерської діяльності можна ознайомитись, звернувшись до наукових праць закордонних авторів, зокрема Г.Каскеллі, Р.Кроу, Б.Левайн, Р.Лінча, С.Маккарлі, М.Мерріл, К.Навартнам, М.Нуланд [2].
Явище волонтерства можна розглядати з кількох сторін. Волонтерство як добровольча діяльність, заснована на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства, без мети отримання прибутку, одержання оплати або кар’єрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям описано у працях дослідників О.Акимової, В.Бочарової, В.Воронова, Б.Вульфова, О.Главника, Т.Дружченка, Н.Івченко, Р.Ларсена, В.Петровича, Ю.Поліщука, Н.Романова, Д.Хепуорта [2].
О.Безпалько, Н.Заверико, І.Звєрєва, Т.Лях та ін. [3] трактують волонтерську діяльність, передовсім, як основу функціонування громадських організацій, територіальних громад, форму громадянської активності населення; Л.Артюшкина, Ю.Мацкевич, А.Моров, А.Поляничко, Л.Радченко, Б.Сіррі – як малоспеціалізовану допомогу у різних сферах діяльності [6]; З.Бондаренко, В.Бочарова, Р.Вайнола, А.Капська, – як форму громадської активності особистості, спрямовану на розв’язання соціальних проблем, що сприяє формуванню професійно значимих якостей особистості фахівця [1].
Об’єктом статті є волонтерський рух.
Метою статті є визначити типові особливості волонтерського руху, як соціально-психологічного явища.
Завдання дослідження полягають у визначенні сутності поняття «волонтер», здійсненні ретроспективного аналізу різних форм волонтерського руху, висвітленні сучасного стану волонтерського руху за кордоном та з’ясування мотивів просоціальної поведінки.
Виклад основного матеріалу. Волонтер (англ. - доброволець) – людина, яка вільно, не переслідуючи певні корисливі цілі, займається діяльністю на користь суспільства; добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації [1]. Причому, зазначимо: якщо вмотивована неприбуткова діяльність має одноразовий чи випадковий характер або провадиться на підставі родинних чи дружніх стосунків, вона не є волонтерською.
Волонтерство – один з видів залучення молоді до відстоювання активної громадської позиції, який дозволяє проявити максимально свої здібності та вміння, завдяки яким можна допомогти іншим людям у вирішенні їх проблем. Як прояв милосердя і доброчинності діяльність добровольців буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі та обмежена державна участь у задоволенні потреб своїх громадян, їхній соціальній підтримці. Тому волонтерську діяльність дуже влучно характеризує вислів «візьми і зроби».
У Законі України «Про волонтерську діяльність» зазначається, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер [4]. Також забезпечується державна підтримка громадської ініціативи в особі державних органів та посадових осіб щодо провадження волонтерської діяльності. Крім того, держава зобов’язана відшкодовувати волонтерам витрати, пов'язані з наданням ними волонтерської допомоги.
Згідно з даними ООН [2, с. 45] 23% українських громадян задіяні у волонтерській діяльності. Причому, останніми роками ця цифра значно зросла. Цей відсоток далеко не найвищий серед світових показників волонтерства. Так, 47% населення Канади та 41% Великобританії регулярно бере участь у волонтерському русі. 36% населення Австралії у віці від 18 років і старше вносять свою частку енергії у діяльність третього сектору держави. У Данії, Фінляндії, Німеччині та Люксембурзі від 30 до 39% дорослих беруть участь у волонтерстві. Всього ж у світі налічується близько 140 млн. волонтерів.
Особливого розвитку волонтерство набуло в США, де цей рух зародився ще в ХІХ столітті. Велика кількість різних некомерційних організацій змогла функціонувати лише завдяки праці добровольців. Ще 1835 року прагнення американців до волонтерської праці відзначав А.Товкіль [2]. У деяких американських сім’ях складаються династії волонтерів. Найчастіше вони працюють у сфері обслуговування, госпіталях, релігійних організаціях, навчальних закладах, некомерційних організаціях. Волонтери навчають англійської мови іммігрантів, організують різні студії для дітей тощо. Добровольці в Америці – люди різного віку і професій з усіх сфер і прошарків суспільства. Особливо популярні нині «віртуальні» волонтери, які створюють і підтримують web-сайти, проводять онлайн-дослідження, надають технічну допомогу некомерційним організаціям.
У США у волонтерській діяльності беруть участь понад 50% населення. Добровільність праці в Америці не передбачає хаотичного характеру роботи. Стосунки між волонтером й організацією, що приймає його, регулюються угодами, які суворо визначають умови, характер і обсяг роботи. Час роботи волонтером зараховується, коли визначають трудовий стаж [2]. І, незважаючи на добровільність, волонтерство не виключає відповідальності, наприклад, за виконання норм і вимог, збереження матеріальних цінностей тощо.
Сьогодні основною структурою, завдяки якій американські волонтери можуть знайти собі заняття, а організації та особи, що потребують помічників-волонтерів, можуть заявити про свої потреби, є волонтерські центри, яких у країні діє понад 500. Фінансовий еквівалент волонтерської праці на рік в США становить більш як 5300 млрд. доларів.
Участь у волонтерському русі для молодих людей має значні переваги, а саме:
- професійне самовизначення та допрофесійна підготовка;
- оволодіння знаннями й цінними практичними навичками роботи з дітьми та молоддю;
- досвід індивідуальної та групової роботи з однолітками й дорослими;
- цікаве дозвілля, нові друзі, змістовна зайнятість, можливість допомогти іншим;
- розвиток творчих здібностей, лідерських якостей, самовираження та становлення молодої людини як особистості, як активного члена суспільства;
- можливість брати участь у процесах прийняття рішень, які стосуються молоді [5].
Варто зазначити, що ідея суспільної праці, взаємодопомоги, піклування про ближнього для України не нова, а має досить глибоке коріння. Осіб, які надавали безкорисливу допомогу, називали громадськими діячами, альтруїстами, доброчинцями, добровольцями тощо.
Поширені серед східних слов’ян безоплатні громадські роботи, які мали характер суспільної допомоги і називалися поміччю або толокою, використовувалися у сільському господарстві або на будівництві житла. Багато згадок про суспільно-корисну працю зустрічається за часів Київської Русі. Прикладом цього є діяльність князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Останній у своєму «Повчанні дітям» радив: не забувати про убогих, сиріт і піклуватися про вдів [2, с. 50].
Новий етапом доброчинної діяльності стала литовсько-польська доба. Тут суспільна допомога мала переважно культурно-освітній характер та зіграла ключову роль у відродженні національної держави. Православні братства безоплатно навчали дітей, допомагали бідним, сиротам і хворим, створили за власний кошт школи, притулки, друкарні, шпиталі, відреставрували церкви. Громадськими справами опікувалися князі Острозькі та Вишневецькі.
У ХХ столітті за часів функціонування СРСР благодійна робота в Україні відбувалась через різні форми шефської роботи:
• шефство старших школярів над молодшими;
• шефство членів профспілки над «важкими» сім’ями;
• відвідування хворих;
• надання допомоги відстаючим школярам і студентам;
• наставництво досвідчених робітників над молодими робітниками;
• участь у роботі оперативних комсомольських загонів та ін. [5].
Але оцінка цих явищ доволі неоднозначна, оскільки така діяльність провадилась «добровільно-примусово». Це не могло не відзначитись на її іміджі. Дотепер старше населення України з обережністю ставиться до волонтерських ініціатив та неохоче долучається до волонтерського руху.
1859 рік вважається роком заснування першої волонтерської організації. Саме тоді швейцарський підприємець і громадський діяч Анрі Дюнан під час ділової поїздки став свідком битви під Сольферіно. ЇЇ наслідки настільки глибоко вразили діяча, що у 1863 році був заснований Міжнародний Комітет Червоного Хреста – організація з унікальними повноваженнями, що базуються на міжнародному гуманітарному праві Женевських конвенцій, для захисту жертв міжнародних і внутрішніх збройних конфліктів.
У своїй діяльності волонтери керуються такими принципами:
• визнають право на допомогу за всіма чоловіками, жінками і дітьми, незалежно від їхньої расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;
• поважають гідність і культуру всіх людей;
• надають допомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано, в дусі партнерства і братерства;
• ставлять перед собою мету перетворити волонтерство в елемент особистого процвітання, набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи для цього ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем;
• стимулюють почуття відповідальності, заохочують сімейну, колективну і міжнародну солідарність [5].
Координатор програми «Волонтери ООН» Джованні Моцареллі вважає, що волонтерський досвід допомагає глибше розуміти процеси в суспільстві, створювати мости, взаємодіяти з людьми, з якими в повсякденному житті не перетинаєшся [2]. А волонтерські клуби налагоджують необхідний зв’язок між різними соціальними групами та змушують їх свідомо взаємодіяти на тому чи тому рівні.
Як і кожен вид діяльності, волонтерство має свої мотиви. Дещо помилковим є поширене твердження, що добровольці керуються лише альтруїстичними почуттями. Для них також важливо знайти і реалізувати себе, допомогти спільності, друзям. З міжнародного досвіду благодійності багатьох організацій можна зробити висновок, що коли людина керується самим лише альтруїзмом, особливо в організаціях, де дуже важка робота, наприклад, у притулку для дітей, вона довго не протримається. Але особисті інтереси не повинні домінувати над іншими.
У психолого-педагогічній літературі досить відомими стали різноманітні теоретичні версії просоціальної поведінки: теорія соціального обміну та теорія соціальних норм.
Теорія соціального обміну передбачає, що альтруїстична поведінка (доброчинна діяльність) має на меті певні корисні для особи результати й неявні корисні наслідки для діючої особи (визнання, статус, інформація) [1, с. 72]. Ці корисні результати можуть бути як внутрішньою, так і зовнішньою винагородою. Так, причинами добровільного надання допомоги може бути прагнення до знань (бажання зрозуміти людей, їхні життєві обставини й чогось навчитися), кар’єристичні мотиви (з отриманням досвіду і зв’язків, волонтери хотіли б розширити перспективи своєї роботи), мотиви соціального пристосування (ввійти до певної групи та досягти визнання), захист свого „Я” (зменшення почуття провини, зростання самоповаги, почуття власної гідності, впевненості в собі), вираження цінностей (дії згідно із загальнолюдськими цінностями). Тому під час надання допомоги кожна діюча особа застосовує стратегію так званого мінімаксу: намагається мінімізувати витрати та максимізувати здобутки (навіть якщо ці здобутки не є реальними, а лише суб’єктивними цінностями). Отже, в основі надання допомоги іншим людям може бути як альтруїстична, так і егоїстична мотивація. Звичайно, виключити егоїстичну мотивацію (мотив соціального визнання, винагороди, мотив уникнення осуду зі сторони інших) практично неможливо. Але, з іншого боку, ці прискіпливі шукачі егоїстичних нюансів соціально бездоганної поведінки не можуть відкинути й того безперечного факту, що благодійники справді турбуються про інтереси та благополуччя інших, а не про власні, і їх аж ніяк не можна вважати добре замаскованими егоїстами.
Теорія соціальних норм [1, с. 76] пояснює альтруїстичну поведінку сукупністю впорядкованих норм (своєрідні каузально-атрибутивні схеми, які дають орієнтири під час виникнення ситуації з потребою допомоги іншим людям): норма взаємності та очікування соціальних дивідендів: «якщо я допоможу цій людині, то вона мені теж допоможе»; норма соціальної відповідальності: «допомогу потрібно надавати тим, хто опинився у скрутному становищі, незалежно від того, чи винагороджується така поведінка». Можна погодитись із тим, що здійснення волонтерської роботи передбачає дотримання норм соціальної відповідальності. Моделювання власної волонтерської діяльності сприяє отриманню професійного досвіду, особистісному зростанню, успішній соціалізації; формуванню елементів світогляду (переконань, поглядів) із позицій гуманності, філантропії та соціальної цінності.
Найважливіше у роботі волонтера – усвідомлення необхідності власної діяльності та наявність бажання працювати. Головна перевага волонтерів полягає в тому, що вони виконують роботу, яка їм подобається, й отримують задоволення, коли бачать результати. Але люди почуваються так, коли знають, що вони цінуються і визнаються. Крім цього, для кожної людини, котра виконує роботу, а тим більше на добровільних засадах, важлива оцінка її діяльності. Кожен, хто бере участь у волонтерській діяльності, має бути оцінений об'єктивно.
Однією з найбільших переваг волонтерської діяльності (в більшості випадків) є процес неформальної освіти, що відбувається паралельно з виконанням добровольчих обов’язків. Неформальна освіта – це здобуття знань, умінь і навичок для задоволення освітніх особистісних потреб, не регламентоване місцем здобуття, терміном та формою навчання, заходами державної атестації [6]. Так, для волонтерів проводяться різноманітні тренінги, семінари, майстер-класи, які мають на меті підвищити освітній рівень добровольців, зробити їхню працю більш кваліфікованою та мобільною, розкрити їх як особистостей.
Висновки. Отже, опрацьовані джерела дають змогу зробити такі висновки: волонтер – це людина, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації; один з видів залучення молоді до відстоювання активної громадської позиції, який дозволяє проявити максимально свої здібності та вміння, отримати та вдосконалити професійні навички. Під час ретроспективного аналізу практики добровільної допомоги ми переконались, що волонтерська діяльність не є цілковито новим явищем для України. У різні часи з різним суспільним устроєм вистачало людей, котрі присвячували свій час та зусилля для того, аби допомогти іншим у вирішенні їхніх проблем.
Вивчаючи закордонний досвід волонтерського руху, варто відмітити, що особливого розвитку волонтерство набуло в США, де цей рух зародився ще в ХІХ столітті. На цей час до волонтерської діяльності різноманітної направленості залучено близько половини населення. Добровольці в Америці – люди різного віку і професій з усіх сфер і прошарків суспільства. Незважаючи на те, що праця має добровільний характер, стосунки між волонтером й організацією, що приймає його, регулюються угодами, які суворо визначають умови, характер і обсяг роботи. Фінансовий еквівалент волонтерської праці на рік в США становить більш як 5300 млрд. доларів.
Одним із завдань нашої статті також було з’ясування мотивів просоціальної поведінки добродійників. Нами було визначено, що поширене твердження про повністю альтруїстичний характер волонтерської праці є помилковим. У психолого-педагогічній літературі причини просоціальної поведінки пояснюються двома шляхами: теорією соціального обміну та теорією соціальних норм.
Згідно з першою теорією, причинами добровільного надання допомоги може бути прагнення до знань, кар’єристичні мотиви, мотиви соціального пристосування, захист свого «Я».
Теорія соціальних норм пояснює альтруїстичну поведінку сукупністю впорядкованих норм: норма взаємності та очікування соціальних дивідендів; норма соціальної відповідальності.
Варто зазначити, що волонтерський рух є дуже глибоким та динамічним суспільним явищем і, безсумнівно, потребує подальших досліджень.
Література:
1. Безпалько О.В., Заверико Н.В., Звєрєва І.Д. та ін.; уклад. Т.Л. Лях Волонтерство: порадник для організатора волонтерського руху / О.В. Безпалько, Н.В. Заверико, І.Д. Звєрєва та ін.; уклад. Т.Л. Лях. – К.: ВГЦ „Волонтер”, 2001. – 176 с.
2. Алєксєєнко Т.Ф., Басюк Т.П., Безпалько О.В. та ін. за ред. І.Д. Звєрєвої Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / Т.Ф. Алєксєєнко, Т.П. Басюк, О.В. Безпалько та ін. за ред. І.Д. Звєрєвої. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 36-39, 288-292.
3. Лях Т.Л. Волонтерство як суспільний феномен / Т.Л. Лях // Проблеми педагогічних технологій: зб. наук. пр. / Волинський державний університет імені Лесі Українки. – Луцьк: Волинський академічний дім, 2004. – Вип. 3-4. – С. 139-144.
4. Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19.04.2011 № 3236-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3236-17
5. Войнович Н.А. Волонтерський рух у сучасному українському суспільстві: мотиваційний аспект // Н.А. Войнович // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. - 2010. - № 2. - С. 407-410.
6. Лях Т.Л. Вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів з числа студентів / Т.Л. Лях // Роль педагогічної етики у професійній підготовці сучасного вчителя: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., (Київ, 15-16 трав. 2008 р.) / [за ред. В.О. Огнев'юка та ін.]. – К.: КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2008. – С. 133-136.