Попелюшко Р.П.

к. психол. н., доц. кафедри практичної психології та педагогіки

Хмельницького національного університету

Голюк А.В.

магістр спеціальності «Практична психологія» ППм-10-1

Хмельницького національного університету

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ВОЛОНТЕРСТВА ТА РІВНЯ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

У статті розглянуті питання, що стосуються, з'ясування сутності поняття емоційний інтелект, дослідження зв’язку між рівнем розвитку емоційного інтелекту та волонтерською діяльністю, експериментального вивчення рівня розвитку емоційного інтелекту в осіб, зайнятих волонтерською діяльністю.

Ключові слова: емоційний інтелект, волонтер, волонтерська діяльність.

В статье рассмотрены вопросы, касающиеся, выяснения сущности понятия эмоциональный интеллект, исследование связи между уровнем развития эмоционального интеллекта и волонтерской деятельностью, экспериментального изучения уровня развития эмоционального интеллекта у лиц, занятых волонтерской деятельностью.

Ключевые слова: эмоциональный интеллект, волонтер, волонтерская деятельность.

The questions concerning, clarify the nature notion emotional intelligence, research communications between the level of emotional intelligence and volunteer activities, experimental study of the development of emotional intelligence in individuals engaged in volunteer activities.

Keywords: emotional intelligence, volunteer, volunteering.

Актуальність статті. Незважаючи на егоїстичну природу людини, в повсякденному житті існує безліч прикладів безкорисливої та дієвої допомоги. Таких людей, що присвячують власний час та зусилля задля блага нужденних, називають волонтерами. Праця добровольців має емоційно насичений характер і в будь-якому випадку передбачає більший чи менший рівень взаємодії з людьми. Звичайно, коли особа добре орієнтується в емоційних переживаннях, керує власним емоційним станом, їй значно легше спілкуватися з іншими людьми, вдало виходити з міжособистісних конфліктів та розв'язувати складні життєві проблеми. Саме значенню емоційного інтелекту у волонтерській праці і присвячена ця наукова стаття.

Аналіз наукових джерел свідчить про те, що проблема емоційного інтелекту почала привертати увагу дослідників порівняно недавно: у 90-х роках ХХ століття завдяки працям американських психологів Дж. Майєра і П. Саловея, які вперше вжили термін "емоційний інтелект" (далі – ЕІ) та розпочали дослідницьку діяльність щодо його вивчення. ЕІ, на думку цих вчених, є сукупністю когнітивних здібностей до ідентифікації, розуміння та управління емоціями [12, с. 60]. Розробляли концепцію ЕІ також такі науковці, як Д. Гоулман, Д. Карузо, Х. Ґарднер, Р. Бар-Он, С. Хейн, Р. Купер, А. Саваф [4; 10].

В Україні у ХХІ ст. з’явилися психологічні дослідження проблеми концептуалізації цього феномену та його функцій (Е. Носенко); вивчення ЕІ як детермінанти внутрішньої свободи особистості (Г. Березюк), показника цілісного її розвитку (О. Філатова) як здатність до успішної самореалізації (І. Філіппова) та як емоційної стійкості (Л. Засєкіна). У вітчизняних дослідженнях простежуємо тенденцію до використання категоріальних концептів відображення змісту поняття ЕІ через «емоційну розумність» (Е. Носенко, Н. Коврига) [8, с. 126] й «емоційне самоусвідомленя» (О. Власова) [2, с. 79].

Щодо явища волонтерства, то його можна розглядати з кількох сторін. Волонтерство як добровольча діяльність, заснована на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства, без мети отримання прибутку, одержання оплати або кар’єрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям описане у працях дослідників О. Акимової, В. Бочарової, В. Воронова, Б. Вульфова, О. Главника, Т. Дружченка, Н. Івченко, Р. Ларсена, В. Петровича, Ю. Поліщука, Н. Романова, Д. Хепуорта [1, с.13].

Такі науковці, як О. Безпалько, Н. Заверико, І. Звєрєва, Т. Лях та ін. [12, с. 38] трактують волонтерську діяльність, передусім, як основу функціонування громадських організацій, територіальних громад, форму громадянської активності населення; Л. Артюшкина, Ю. Мацкевич, А. Моров, А. Поляничко, Л. Радченко, Б. Сіррі – як малоспеціалізовану допомогу у різних сферах діяльності [12, с. 38]; З. Бондаренко, В. Бочарова, Р. Вайнола, А. Капська, – як форму громадської активності особистості, спрямовану на розв’язання соціальних проблем, що сприяє формуванню професійно значимих якостей особистості фахівця [12, с. 38].

Метою статті є визначити особливості емоційного інтелекту у волонтерів.

Завдання дослідження полягають у з'ясуванні сутності поняття ЕІ, дослідженні зв’язку між рівнем розвитку ЕІ та волонтерською діяльністю, експериментальне вивчення рівня розвитку ЕІ в осіб, зайнятих волонтерською діяльністю.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що волонтери мають вищий рівень ЕІ, ніж особи, не задіяні у волонтерському русі.

Виклад основного матеріалу. Емоційний інтелект – здібність до розуміння своїх і чужих емоцій та управління ними. Здібність до розуміння емоцій означає, що людина може розпізнати емоцію; ідентифікувати її і знайти для неї словесне вираження; розуміє причини, що викликали цю емоцію, і наслідки, до яких вона призведе. Здібність до управління емоціями означає, що людина може контролювати інтенсивність емоцій, приглушати надміру сильні емоції; може контролювати зовнішній вираз емоцій; може при необхідності довільно викликати ту або іншу емоцію [10, с. 4].

Люди з високим рівнем емоційного інтелекту встановлюють міцніші та позитивніші стосунки з іншими, вище оцінюються найближчим оточенням, досягають великих успіхів в навчанні і роботі, позитивно ставляться до себе і мають вищий рівень психологічного благополуччя.

Емоційний інтелект – це, з одного боку, здатність розуміти, аналізувати і контролювати власні почуття та емоції, а з іншого – вміти відчувати, розуміти настрої оточення.

Рівень емоційного інтелекту є важливим засобом успішної самореалізації особистості. Високий емоційний інтелект допомагає збалансувати емоції і розум, відчути внутрішню свободу та відповідальність за себе, усвідомити власні потреби і мотиви поведінки, рівновагу, а також скорегувати стратегію власного життя. Він асоціюється з почуттям загального щастя. Низький емоційний інтелект призводить до відчуття нещастя і характеризується страхом, самотністю, нестабільністю, агресією, почуттям провини, депресією, фрустрацією.

Термін „емоційний інтелект” почали використовувати на початку 1990-х років. Американські психологи П. Саловей і Дж. Майєр [5, с. 98] застосували його для сукупності позначень ступеня розвитку таких людських якостей, як самосвідомість, самоконтроль, мотивація, уміння ставити себе на місце інших людей, вміння налагоджувати взаєморозуміння з іншими. Найактивнішим популяризатором EI вважається Д. Гоулман, американський журналіст і психолог, який у книзі „Emotional Inteligence” на матеріалах психологічних досліджень і опитувань довів, що успіх в житті залежить не стільки від логічного інтелекту - IQ, скільки від здібностей управляти своїми емоціями.

За Д. Гоулманом, емоційний інтелект - це здатність усвідомлювати власні почуття, почуття інших людей, мотивувати самого себе та інших, керувати емоціями як наодинці з самим собою, так і відносно інших [4, с. 12]. Емоційний інтелект може допомогти людині в різних сферах життя. Наприклад, маючи високий рівень ЕI, можна стати хорошим батьком чи матір’ю, чоловіком чи дружиною, досягти успіху в праці. Згідно з концепцією Д. Гоулмана, EI вираховується як сума показників семи здібностей: самоусвідомлення, самомотивування, стійкість до фрустрації, контроль за імпульсами, регуляція настрою, емпатія, оптимізм. Якщо IQ є предиктором академічної успішності, то рівень EI дозволяє говорити про ймовірність життєвого успіху [4, с. 75].

В широкому розумінні ЕІ трактується як здатність диференціювати позитивні і негативні почуття, а також знання про те, як змінити свій емоційний стан з негативного на позитивний.

Існує 2 основних моделі емоційного інтелекту. Модель здібностей – це уявлення про емоційний інтелект як про перетин емоцій і пізнання. Змішана модель висуває поняття емоційного інтелекту як поєднання розумових і особистісних рис, притаманних кожній конкретній особі. Її дотримувався Дж. Майєр [9, с. 32].

Прихильник змішаної моделі Р. Бар-Он визначає емоційний інтелект як всі некогнітивні здібності, знання і компетентність, що дають людині можливість успішно вирішувати будь-які життєві ситуації. Він виокремив п’ять сфер компетенції і в кожній відзначив специфічні навички, які можуть забезпечити успіх. До них належать: пізнання власної особистості (розуміння власних емоцій, впевненість у собі, самоповага, самореалізація, незалежність), навички міжособистісного спілкування (міжособистісні стосунки, соціальна відповідальність, співпереживання), здатність до адаптації (вирішення проблем, оцінка реальності, вміння пристосовуватись), управління стресовими ситуаціями (стійкість до стресу, імпульсивність, контроль), переважаючий настрій (щастя, оптимізм). Запропонована модель об’єднує знання і навички, які визначають як розумові здібності (здатність вирішувати задачі), і те, що може бути охарактеризоване як особливості особистості. Це поєднання і породжує змішану модель [5].

Волонтерство – один з видів залучення молоді до відстоювання активної громадської позиції, який дозволяє максимально проявити свої здібності та вміння, завдяки яким можна допомогти іншим людям у вирішенні їх проблем. Як прояв милосердя і доброчинності діяльність добровольців буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі та обмежена державна участь у задоволенні потреб своїх громадян, їхній соціальній підтримці.

У Законі України «Про соціальні послуги» зазначається, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер [6]. Також забезпечується державна підтримка громадської ініціативи в особі державних органів та посадових осіб щодо провадження волонтерської діяльності. Крім того, держава зобов’язана відшкодовувати волонтерам витрати, пов'язані з наданням ними волонтерської допомоги.

Як і кожен вид діяльності, волонтерство має свої мотиви. Дещо помилковим є поширене твердження, що добровольці керуються лише альтруїстичними почуттями. Для них також важливо знайти і реалізувати себе, допомогти спільності, друзям. З міжнародного досвіду благодійності багатьох організацій можна зробити висновок, що коли людина керується самим лише альтруїзмом, особливо в організаціях, де дуже важка робота, наприклад, у притулку для дітей, вона довго не протримається. Але особисті інтереси не повинні домінувати над іншими.

Найважливіше у роботі волонтера – усвідомлення необхідності власної діяльності та наявність бажання працювати. Головна перевага волонтерів полягає в тому, що вони виконують роботу, яка їм подобається, й отримують задоволення, коли бачать результати.

Результати дослідження. Нами був досліджений рівень емоційного інтелекту у волонтерів. Вибірка склала 50 осіб: 25 осіб увійшли до експериментальної групи, інших 25 – відповідно, до контрольної. До експериментальної групи потрапили особи, вік яких склав 18-28 років, до контрольної - 19-29. Щодо гендерного показника, то в першій групі досліджуваних було 14 осіб чоловічої статі та 11 жіночої, у другій – 13 чоловіків та 12 жінок.

Для досягнення мети дослідження та виконання його завдань нами була використана методика Н. Холла «Дігностика емоційного інтелекту» [13, с. 62], направлена на визначення здатності розуміти репрезентовані в емоціях особистісні стосунки та керувати емоційною сферою на основі прийняття рішень.

Дослідження проводилось дистанційно на інтернет-платформі Google Forms. Опитувальник включав інструкцію та 30 тверджень, на кожне з яких існувало 6 варіантів відповідей (від «повністю не згоден», що в числовому еквіваленті дорівнює -3, до варіанту «повністю згоден», якому відповідають +3. Методика Н. Холла дозволяє визначити 2 рівні емоційного інтелекту: парціальний та інтегративний.

Парціальний рівень визначається за числовим значенням кожної шкали окремо (їх всього є 5: шкала «емоційна обізнаність», «управління своїми емоціями», «самомотивація», «емпатія» та шкала «розпізнавання емоцій інших людей»), інтегративний – згідно суми відповідей на усі твердження методики.

З метою глибшого розуміння волонтерської діяльності опитуваних нами була також застосована розроблена анкета, питання якої направлені на різні сторони волонтерства. На початку анкети були розміщені запитання загального характеру (стать, вік, рівень освіти, рік початку виконання волонтерської праці), трохи далі - конкретні запитання, що стосуються досвіду опитуваного («Чи допоміг Вам досвід волонтерства? Якщо так, то чим саме?», «У якій формі волонтерської допомоги Ви берете (брали) участь?», «На яку категорію населення спрямована Ваша діяльність?») та його мотивів зайнятості добровільною працею.

Анкета допомогла визначити також освітній рівень досліджуваних волонтерів – 60% опитаних перебуває в процесі здобуття вищої освіти, у 36% вища освіта, лише в 4% – загальна.

Щодо контрольної групи, то вона була сформована таким чином, щоб показник рівня освіти не сильно відрізнявся від досліджуваних. Так, у 52% опитаних вища незакінчена освіта, у 44% - вища та у 4% - загальна.

До експериментальної групи були включені особи, які займаються волонтерською діяльністю, до контрольної, відповідно, ті, хто ніколи не брав і не бере участі у волонтерському русі.

Згадуючи про перший досвід доброчинної діяльності, більшість опитаних зазначила, що до благодійної діяльності їх залучили друзі-волонтери, на той момент вже задіяні у певних проектах. Деякі з теперішніх волонтерів під час навчання у ВУЗі долучились до діяльності громадських організацій.

Для того, аби зрозуміти явище волонтерства зсередини та поглянути на нього очима самих добровольців, ми включили в анкету запитання, що вимагало пояснити значення цього слова. Нами були відмічені наступні визначення особи волонтера:

· Свідома людина, яка бере на себе відповідальність і робить свій внесок у розвиток громадського суспільства;

· Той, хто отримує задоволення від різнопланової допомоги іншим;

· Людина, яка хоче змінити світ на краще, не шкодуючи на це власних сил і часу, не очікуючи винагороди за це. Позитивний результат її роботи – це вже винагорода.

· Це «людина доброї волі», особа, яка прагне робити щось добре. Волонтером можна бути за покликом серця або за покликом суспільства (сплеск появи добровольців, коли у суспільстві виникає певна гостра проблема).

· Особа, яка займається суспільно-корисною працею без грошової винагороди.

· Людина, яка працює на добровільних засадах над чимось, що, на її думку, може принести користь.

Таким чином, прослідковується доволі високий рівень обізнаності із засадами добровольчої діяльності. Найстарший учасник дослідження у свої відповіді вказав на негативний бік явища благодійності та його трансформацію в Україні. Для цього респондента «волонтер асоціюється з сумною реальністю раннього громадського сектору в Україні, коли волонтер – певна форма рабства, некваліфікована робоча сила для брудної роботи, а грантові гроші за проект, як і славу, отримує лише координатор». Тому стає очевидним, що не всі бачать волонтерство виключно як благо і щастя.

Аналіз відповідей на запитання «Що ви відчуваєте при наданні волонтерської допомоги?», переконує, що більшість волонтерів переживають позитивні емоції завдяки своїй діяльності. Це відбувається внаслідок того, що обраний напрямок роботи їм справді подобається, надає почуття власної значимості, стає цінним досвідом. У декількох відповідях йшлося про почуття відповідальності («При наданні волонтерської допомоги я відчуваю радість, задоволення від усвідомлення того, що я – проактивний та відповідальний член суспільства, і хоч якийсь час дбаю не лише про власний добробут». «Відчуваю, що роблю дійсно потрібні речі. Прагну, щоб все більше людей усвідомили відповідальність за свої вчинки та їх наслідки»). Тому можна сказати, що волонтерів приваблює те, що їхня праця є живим та швидким відгуком на суспільні потреби. 

Більшість відповідей носить позитивний характер, лише декілька опитуваних згадали у них про втому та складнощі, які виникають під час діяльності. Результатом діяльності, за словами одного з респондентів, «..завжди є задоволення – від проробленої роботи, від нових друзів, досвіду та менш значущих дрібниць».

Основними причинами волонтерської діяльності є бажання допомогти тим, хто цього потребує та розвиток нових навичок і вмінь. Обидва варіанти було обрано 80% респондентів. Третьою причиною є власне задоволення від безкорисливої праці (цей варіант вказали майже половина опитаних). 

Аналіз відповідей на запитання «Чи допоміг Вам досвід волонтерства? Якщо так, то чим саме?» показує, що для переважної більшості респондентів (незалежно від напрямку волонтерської роботи), добровільна участь у допомозі іншим стала важливим досвідом спілкування з людьми та навчила їх взаєморозумінню, підвищила рівень власного саморозвитку, навчила працювати у команді. Залежно від специфіки волонтерської праці, деякі респонденти здобули навички фандрейзингу та івент-менеджменту, отримали можливість подорожувати, навчились спілкуватись і порозумілись з дітьми та особами з фізичними вадами. У відповідях вказане також підвищення професійного рівня розвитку внаслідок доброчинної діяльності: респондент, маючи можливість спочатку працювати з дітьми як волонтер, пізніше зміг стати педагогом-організатором у дитячому таборі саме завдяки власному попередньому досвіду.

На виконання волонтерських обов’язків респонденти в основному відводять від 6 до 15 годин на місяць. Такий часовий відрізок вказали 56% опитаних. 32% осіб приділяють добродійній діяльності 1-5 годин на місяць, 8% - 50 годин і більше, 4% - 16-50 годин.

Щодо форм волонтерської допомоги, то це переважно обмін досвідом, дружні відвідування (ці варіанти обрали 80% усіх респондентів), поліпшення стану кварталу або мікрорайону, збір фінансових засобів та пожертвувань (цим займається 56% досліджуваних).

Серед пріоритетних у волонтерів категорій населення вказана молодь (з нею працювало 92% респондентів) та інваліди (людям з обмеженими можливостями допомагала майже третина опитуваних).

88% досліджуваних планує і надалі займатись волонтерською діяльністю, 12% ще не вирішили.

Щодо методики Н. Холла, то інтегративний рівень ЕІ волонтерів виглядає наступним чином: у двох доброчинців набрані бали методики відповідають значенню «високий рівень ЕІ», у 8 респондентів – «середній», у 16 – «низький». Результати проходження методики контрольною групою: високий рівень ЕІ у 2 опитаних, середній – у 15, низький –10 осіб.

Аналізуючи парціальні рівні ЕІ, нами були виявлені наступні особливості:

· Як серед волонтерів, так і серед відповідей контрольної групи, найбільше показників високого рівня розвитку набрали шкали «емоційна обізнаність», «емпатія» та «розпізнавання емоцій інших людей». Високу емоційну обізнаність продемонструвало 32% волонтерів та 40% осіб контрольної групи, високий рівень емпатії відзначений у 28% доброчинців та 8% другої групи, вправними у розпізнаванні емоцій інших людей себе вважає 24% респондентів з числа обох груп.

· Низький рівень розвитку управління власними емоціями та самомотивацією відповідним чином позначився і на отриманих результатах – числові еквіваленти даних шкал дорівнюють низькому рівневі розвитку ЕІ. Ця особливість була виявлена в обох групах досліджуваних.

Отже, можемо зробити висновок, що в рамках дослідження нам не вдалось відшукати чіткого взаємозв’язку між волонтерською діяльністю та рівнем ЕІ.

Це стало доволі несподіваним результатом, оскільки, відповідно до гіпотези, особи, які займаються волонтерством, мають дещо вищий рівень розуміння та керування власними та чужими емоціями.  

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що емоційний інтелект – це, з одного боку, здатність розуміти, аналізувати і контролювати власні почуття та емоції, а з іншого – вміти відчувати, розуміти настрої оточення.

Волонтерство – один з видів залучення молоді до відстоювання активної громадської позиції, який дозволяє проявити максимально свої здібності та вміння, завдяки яким можна допомогти іншим людям у вирішенні їх проблем.

У результаті проведеного дослідження ми дійшли висновку, що рівень ЕІ у респондентів не залежить від того, займаються вони волонтерською діяльністю чи ні. Також не виявлено залежності від статі та віку досліджуваних. Це дещо звужує поле подальших наукових пошуків. Та, безперечно, тема волонтерства і його зв’язку з особистісними характеристиками дуже багатопланова, і потребує подальшого опрацювання: поза увагою залишені теми про зв’язок волонтерства та стресостійкості доброчинців, їх емоційних станів у процесі волонтерської діяльності, особливостей здійснення благочинної діяльності в залежності від гендерного аспекту.

Література:

1. Андреева И. Эмоциональный интеллект: исследования феномена / И. Андреева // Вопросы психологии. – 2006. – № 3. – С.78-86.

2. Березюк Г. Емоційний інтелект як детермінанта внутрішньої свободи особистості / Г. Березюк // Психологічні студії Львівського ун-ту. – 2008. – випуск № 2 – С. 20-23.

3. Гарскова Г. Введение понятия «эмоциональный интеллект» в психологическую теорию / Г. Гарскова // Тезисы науч.-практ. конф. "Ананьевские чтения". – СПб: Изд-во СПб. ун-та, 1999. – С. 26.

4. Гоулман Д. Эмоциональное лидерство: Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта / Д. Гоулман – М: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 75 с.

5. Дерев'янко С. Актуалізація емоційного інтелекту в емоціогенних умовах / С. Дерев'янко // Соціальна психологія. – 2008. – № 1. – С. 96-104.

6. Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19.04.2011 № 3236-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3236-17

7. Люсин Д. Новая методика для измерения эмоционального интеллекта: опросник ЭмИн / Д. Люсин // Психологическая диагностика. – 2006. – № 4. – С. 3-22.

8. Лях Т.Л. Вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів з числа студентів / Т.Л. Лях // Роль педагогічної етики у професійній підготовці сучасного вчителя: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., (Київ, 15-16 трав. 2008 р.) / [за ред. В.О. Огнев'юка та ін.]. – К.: КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2008. – С. 133-136.

9. Носенко Е. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції / Е. Носенко, Н. Коврига. – К: Вища школа, 2003. – 126 с.

10.  Петровская А. Эмоциональный интеллект как детерминанта результативних параметров и процессуальных характеристик управленческой деятельности: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. психол. наук: спец. 19.00.03 «Психология труда, инженерная психология, эргономика» / А. Петровская. – Ярославль, 2007. – 27 с.

11.  Робертс Р. Эмоциональный интеллект: проблемы теории, измерения и применения на практике / Р. Д. Робертс, Дж. Мэттьюс, М. Зайднер, Д. В. Люсин // Психология: Журнал Высшей Школы Экономики, 2004. –Т.1. –№ 4, - С. 3-24.

12.  Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / [Т.Ф. Алєксєєнко, Т.П. Басюк, О.В. Безпалько та ін.]; за ред. І.Д. Звєрєвої. – К: Центр учбової літератури, 2008. – 292 с.

13.  Хазова С. Эмоциональный интеллект и совладание с трудностями / С. Хазова, О. Вершинина // Психология стресса и совладающего поведения в современном российском обществе: материалы II Международной научно-практической конференции. – Кострома, 2010. – Т. 2. – С. 60–62.