Дисертації

Постійне посилання зібрання

https://elar.khmnu.edu.ua/handle/123456789/8752

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 40 з 71

Методи та засоби планування задач і підвищення ефективності операційних систем реального часу
(Хмельницький національний університет, 2026) Козельський, О.В.; Kozelskyi, O.V.
У дисертації здійснено аналіз методів планування задач і підвищення ефективності операційних систем реального часу (ОСРЧ). У роботі удосконалено архітектуру планувальника задач шляхом залучення зовнішнього модуля машинного навчання, розроблено метод динамічного розподілу задач і ресурсів в ОСРЧ на основі тензорної декомпозиції, метод превентивного відновлення компонентів ОСРЧ, а також метод виявлення фальсифікацій та аномалій у комп’ютерних системах для сигналів кіберфізичних систем (КФС) на основі модифікованого комбінованого фільтра Калмана з подієвим перемиканням режимів при збереженні детермінованості виконання задач реального часу. Об’єктом дослідження є процеси функціонування операційних систем реального часу в кіберфізичних системах в умовах інтенсивних змін станів. Предметом дослідження є методи та засоби адаптивного планування задач і розподілу ресурсів на основі багатовимірного аналізу навантаження, превентивного відновлення компонентів із прогнозуванням станів, а також виявлення аномалій і фальсифікацій сенсорних даних в ОСРЧ для КФС. Метою дисертаційного дослідження є підвищення ефективності використання ресурсів, безперервності та надійності роботи ОСРЧ у КФС з інтенсивними змінами станів шляхом розроблення методів адаптивного планування, динамічного розподілу ресурсів, превентивного відновлення, виявлення аномалій та фальсифікацій. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному: 1) розроблено удосконалену архітектуру планувальника задач із залученням зовнішнього модуля машинного навчання, яка, на відміну від традиційних архітектур ОСРЧ, передбачає винесення аналітичних обчислень за межі мікроконтролера та формування зворотного каналу самоадаптації, що забезпечує збирання багатовимірної телеметрії, її перетворення у тензорні подання та адаптивне оновлення параметрів планувальника без втручання користувача і дає змогу враховувати багатовимірну динаміку навантаження під час керування ресурсами, усуваючи обмеження, зумовлені обчислювальними ресурсами мікроконтролерних платформ, при цьому зберігаючи детермінованість виконання задач у критичному контурі реального часу; 2) вперше розроблено метод динамічного розподілу задач і ресурсів в ОСРЧ на основі тензорної декомпозиції, який використовує багатовимірні моделі системного навантаження для прогнозування поведінки задач з урахуванням взаємозв’язків між параметрами з наступним формуванням рішення на основі їх комплексного аналізу, що на відміну від існуючих алгоритмів розподілу ресурсів, які базуються переважно на одномірних метриках або локальних характеристиках задач, дає змогу скоротити час виконання, зменшити навантаження на процесор та підвищити ефективність використання ресурсів системи; 3) вперше розроблено метод превентивного відновлення компонентів ОСРЧ, який поєднує низькорозмірну марковську модель прогнозування станів із багаторівневим сторожовим контролем, що на відміну від традиційних watchdog-схем, які реагують лише після зупинки або зависання, дозволяє завчасно оцінювати ризик відмови та локально програмно ініціювати апаратний перезапуск з формалізацією індексу стану, перехідних ймовірностей та політик ескалації, зберігаючи при цьому низьку обчислювальну складність, придатну для мікроконтролерів у реальному часі; 4) набув подальшого розвитку метод виявлення фальсифікацій та аномалій у комп’ютерних системах для сигналів КФС на основі модифікованого комбінованого фільтра Калмана з подієвим перемиканням режимів, який, на відміну від поширених багатомодельних або адаптивних фільтрів, не потребує одночасного запуску набору моделей і забезпечує селективне пригнічення підозрілих вимірів на основі аналізу інновацій, що дає змогу відрізняти нормальні режимні зміни від зловмисних відхилень шляхом оперативної зміни режиму оцінювання, зберігати низьку обчислювальну складність, необхідну для мікроконтролерів у системах реального часу, забезпечувати швидке реагування, зменшувати кількість хибних тривог і робить метод придатним до впровадження у ресурсообмежених КФС. Практичне значення отриманих результатів. За результатами виконаних досліджень здобувачем удосконалено архітектуру планувальника задач шляхом залучення зовнішнього модуля машинного навчання, з адаптивним керуванням розподілу задач і ресурсів без збільшення навантаження на мікроконтролер і без порушення детермінованості виконання задач реального часу. Це дало змогу створювати ОСРЧ з покращеними характеристиками використання обчислювальних ресурсів, що проявляється у зменшенні сумарного часу виконання задач, зниженні навантаження на процесор і скороченні використання оперативної пам’яті під час роботи системи. Застосування методу динамічного розподілу задач і ресурсів в ОСРЧ на основі тензорної декомпозиції забезпечило покращення використання обчислювальних ресурсів за рахунок більш рівномірного розподілу обчислювальних фаз задач у часі. За результатами першої серії експериментів середнє значення завантаженості процесора зменшилося на 3,94 %, середній час виконання задач зменшився на 10,86 %, тоді як використання пам’яті збільшилося на 0,87 %. У другій серії експериментів зниження використання процесора становило 13,08 %, зменшення часу виконання задач становило 3,61 %, при збільшенні використання пам’яті на 0,51 %. Інтегральний показник ефективності, визначений як середнє відносне покращення показників використання процесора, пам’яті та часу виконання задач, за результатами двох серій експериментів становив 5,19 %, що підтверджує доцільність застосування запропонованого методу для підвищення ефективності функціонування ОСРЧ в умовах обмежених обчислювальних ресурсів. Застосування методу превентивного відновлення компонентів ОСРЧ на основі низькорозмірної марковської моделі та дворівневого програмно-апаратного сторожового механізму дозволило зменшити частку простою системи з 4,5 % до 1,37 %, що відповідає скороченню простою на 69,63 % та прискоренню відновлення у 3,29 раза порівняно з традиційним апаратним сторожовим таймером. Додаткове навантаження на процесор не перевищувало 1,4 %. Застосування методу виявлення фальсифікацій та аномалій у сигналах КФС на основі модифікованого комбінованого фільтра Калмана з подієвим перемиканням режимів дозволило підвищити ефективність виявлення аномалій та фальсифікацій при умовах ЗПЗ у цифрових сигналах, забезпечивши найвищу інтегральну ефективність (І= 9,17) серед порівнюваних методів, перевищивши класичний фільтр Калмана (5,71), адаптивний фільтр Калмана (7,52), H∞-фільтр (1,71) та подієво-керований фільтра Калмана (5,18). При цьому відносна ефективність запропонованого методу порівняно з адаптивним фільтром Калмана, який показав найкращу ефективність серед інших зросла приблизно на 21,94%. Теоретичні та практичні результати дослідження впроваджені у прототипі ОСРЧ на базі STM32F407 з використанням FreeRTOS в ТОВ Ультра ІТ (Акт від 13.11.2025), ТОВ ДЕВІКС ДІДЖИТАЛ (Акт від 18.11.2025), ТОВ Nolt technologies (Акт від 30.12.2025), в освітньому процесі Хмельницького національного університету (Акт від 02.12.2025) на кафедрі комп’ютерної інженерії та інформаційних систем при викладанні дисциплін «Технічна діагностика і надійність комп’ютерних пристроїв», «Безпека та захист комп’ютерних систем», а також, в освітньому процесі у блоці військово-спеціальних дисциплін та використані при удосконаленні навчально-лабораторного комплексу другої кафедри Другого навчально-наукового інституту Військової академії імені Євгена Березняка (Акт від 18.12.2025). У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, пов’язану з потребою підвищення ефективності, надійності та захисту ОСРЧ в КФС з інтенсивними змінами станів. Визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, спрямовані на створення самоадаптивних ОСРЧ, здатних прогнозувати збої, ефективно використовувати ресурси та протидіяти зловмисним впливам. Подано наукову новизну, висвітлено практичне значення отриманих результатів, а також представлено зв’язок тематики дослідження з науковими напрямами, у межах яких працюють відомі дослідники цієї проблеми. У першому розділі подано аналітичний огляд сучасних ОСРЧ та КФС, розглянуто їх архітектурні особливості, класифікацію, підходи до планування задач і забезпечення відмовостійкості. Проаналізовано існуючі методи моніторингу, самовідновлення та захисту від зловмисних впливів, визначено їх обмеження в умовах інтенсивних змін станів. Узагальнено результати досліджень вітчизняних і зарубіжних учених у сфері підвищення надійності й ефективності ОСРЧ. На основі аналізу сформульовано проблему, яку не розв’язують відомі підходи, та обґрунтовано необхідність розроблення нових методів синтезу ОСРЧ, здатних до самоадаптації, інтелектуальної кластеризації задач і проактивного захисту системи. У другому розділі викладено концептуальні засади удосконалення архітектури ОСРЧ з планувальником задач шляхом залучення зовнішнього аналітичного модуля, а також визначено вимоги до її ефективності, надійності та захищеності в умовах інтенсивних змін станів. Розроблено структурну модель взаємодії компонентів ОСРЧ, описано принципи інтеграції підсистем моніторингу, планування, самовідновлення та аналізу даних. Детально розглянуто метод динамічного розподілу задач і ресурсів на основі тензорної декомпозиції та архітектуру планувальника із зовнішнім модулем, що приймає дані з ОСРЧ, здійснює їх обробку засобами машинного навчання та передає оновлені параметри для подальшої самоадаптації системи. Представлено можливість як зовнішнього, так і внутрішнього розміщення аналітичного модуля без порушення детермінованості системи. У результаті здійснено розроблення інтеграції механізмів тензорного аналізу, кластеризації та адаптивного керування у структуру сучасних ОСРЧ. У третьому розділі подано методи прогнозування збоїв, превентивного перезапуску компонентів і виявлення аномалій та фальсифікацій у цифрових сигналах ОСРЧ. Запропоновано марковську модель прогнозування станів системи, яка дає змогу оцінювати ймовірності переходів між станами системи та реалізовувати локальне відновлення компонентів без повного перезапуску, що забезпечує відмовостійкість системи. Розроблено комбінований фільтр Калмана з подієвим режимом роботи, адаптивним перемиканням моделей і модулем виявлення аномалій. Метод формалізовано як гібридну систему з перемиканнями та подано алгоритм, що виконує прогнозування, аналіз інновацій, перевірку порогів і реакцію системи у разі виявлення аномалій або атак. У четвертому розділі подано експериментальні дослідження запропонованих методів і рішень у складі операційної системи реального часу для КФС. Описано створення прототипу на базі FreeRTOS із реалізованими механізмами інтелектуальної кластеризації, дворівневої відмовостійкості та комбінованого фільтра Калмана. Наведено результати випробувань роботи мікроконтролера, які підтвердили підвищення ефективності розподілу ресурсів, зменшення часу простою та стійкість системи до збоїв і зловмисних впливів. Узагальнено результати експериментів і зроблено висновок про практичну придатність розроблених методів для застосування у вбудованих і КФС. У висновку узагальнено результати дослідження, підтверджено досягнення поставленої мети, сформульовано основні наукові та практичні результати. У додатках наведено перелік наукових праць, в яких представлено наукові результати дослідження, акти впровадження, лістинг програмного забезпечення, таблиці, що містять результати експериментів. Ключові слова: операційна система реального часу, кіберфізична система, інтелектуальна кластеризація, тензорна декомпозиція, відмовостійкість, сторожовий таймер, ланцюг Маркова, комбінований фільтр Калмана, самовідновлення, захист від зловмисного впливу, датчики, інтернет речей, моніторинг.
Підвищення зносостійкості і мастильної здатності циліндричних напрямних ковзання комбінованою обробкою
(Хмельницький національний університет, 2024) Вичавка, А.А.; Vychavka, A.A.
У результаті виконання дисертаційної роботи було розв’язано актуальну науково-прикладну задачу підвищення зносостійкості і мастильної здатності циліндричних напрямних ковзання шляхом створення ефективного маслоутримувального профілю і зміцнення робочих поверхонь плазмовим напиленням. Метою роботи було створення аналітичних та комп'ютерних моделей зносостійкості і мастильної здатності пар тертя циліндричних напрямних ковзання та вибір і обґрунтування технологічних способів підвищення їх довговічності. Для напрямних ковзання запропонований профіль маслоутримувальних канавок із змінною глибиною від максимальної в центрі несучої поверхні до нуля на границі поверхні тертя. Наведений розрахунок зносоконтактних параметрів та моделювання зносу напрямних ковзання з маслоутримувальними канавками змінної глибини круглого і трикутного профілю. На основі прийнятих припущень у загальному вигляді представлено рішення для визначення кута контакту у циліндричній напрямній ковзання з перекосом осей циліндрів у вигляді трансцендентного рівняння. На основі побудованої скінчено-елементної моделі спряження «клапан-напрямна» проведений аналіз впливу визначальних трибологічних факторів: швидкості ковзання в контакті, температури, кута перекосу, коефіцієнт тертя на контактні напруження як для кожної деталі пари тертя, так і в процесі контактної взаємодії. Запропонований спеціальний інструмент і технологія отримання маслоутримувального профілю на внутрішній поверхні напрямної клапана. Результати випробувань на знос напрямних втулок із спіральними маслоутримувальними канавками підтвердили їх ефективність за критерієм зносостійкості. За допомогою Solid-моделі проаналізований вплив зміни геометрії з мастильними канавками отвору напрямної на показники максимальних і середніх напружень в контакті «напрямна-клапан». Визначено скільки циклів здатна витримати контактна поверхня напрямної у кожному з режимів. Показана ефективність використання покриттів з самофлюсуючих порошків на основі нікелю для підвищення зносостійкості важко навантажених деталей. Мікроструктурний аналіз дозволив визначити структуру та фазовий склад напиленого порошку та запропонувати шляхи підвищення його твердості та зносостійкості.
Технологічне забезпечення якості деталей машин отриманих з пластмас методом 3D-друку
(Хмельницький національний університет, 2025) Кушнірчук, А.С.; Kushnirchuk, A.S.
Дисертаційна робота присвячена вирішенню науково-технічної задачі технологічного забезпечення якості деталей машин, отриманих 3D-друком. Об'єктом дослідження є процес завершальної механічного оброблення поверхонь деталей, отриманих 3D-друком з ABS та CoPET (PETg) пластику. Предметом дослідження є технологічні параметри забезпечення якості деталей, отриманих FDM-друком, завдяки комплексному підходу до якості виробу, що включає в себе: точність відповідальних поверхонь згідно з технічними вимогами, необхідну шорсткість, міцностні характеристики матеріала, дизайн форми з мінізацією маси деталі. У вступі представлено загальну характеристику дослідження, обґрунтовано його актуальність, визначено зв’язок із науковими програмами, планами та тематиками. Також окреслено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, зазначено особистий внесок автора, подано інформацію про апробацію, публікації, структуру й обсяг роботи. Вирішення науково-технічної задачі, а саме забезпечення технологічних параметрів якості деталей, отриманих FDM-друком, завдяки комплексному підходу до якості виробу, що включає в себе: точність відповідальних поверхонь згідно з технічними вимогами, необхідну шорсткість, міцностні характеристики матеріалу, дизайн форми з мінімізацією маси деталі є актуальним завданням. У першому розділі здійснено системний аналіз технологічних параметрів якості деталей, отриманих FDM-друком, а саме: демонструється ефективність застосування деталей машин, отриманих 3D-друком, але в багатьох випадках до якості та точності поверхні пред’являються високі вимоги та необхідною є постоброблення поверхонь для надання якісного дизайну виробу або точності виконавчих розмірів з низькою шорсткістю поверхні. При аналізі використаних джерел встановлено, що отримати низьку малу шорсткість та високу точність розмірів відповідальних поверхонь після процесу FDM-друку виробу важко через технологічні особливості роботи обладнання друку та властиві йому обмеження. Таким чином, щоб отримати поверхню кращої якості та вищої точності, необхідно виконати додатковий процес механічного оброблення відповідальних поверхонь. З аналізу результатів , що були отримані різними авторами при проведенні теоретичних та експериментальних досліджень процесу виготовлення виробів методом 3D- друку, було встановлено, що основний вплив на якість поверхні виробів здійснюють такі фактори як: характеристики процесу друку, вибір матеріалу для друку та постоброблення поверхонь для отримання необхідної шорсткості та точності відповідальних поверхонь. На основі аналізу літературних джерел та патентного огляду було сформульовано мету дослідження й визначено завдання для її досягнення. У другому розділі визначено основні фактори, що діють при обробленні обточуванням та фрезеруванням високоточних поверхонь виробу, отриманого 3D-друком. Проаналізовано аналітичні моделі процесу різання матеріалів з пластмаси з урахуванням пружних деформацій поверхні виробу. Проаналізовано особливості процесу фрезерування пластмас після 3D- друку на верстатах з ЧПК. У результаті проведеного аналізу виявлено, що процес оптимальної стратегії оброблення її поверхонь потребує удосконалення з урахування його нестаціонарності і замкненості та необхідності розробити певний алгоритм розрахунку траєкторії руху інструмента, який враховує процеси, що протікають при утворенні поверхні деталі та застосовувати програмне забезпечення, що дозволить управляти процесом оброблення за заданим алгоритмом. Розробка та використання цих компонентів при проєктуванні керуючої програми дозволить компенсувати похибку, викликану пружними деформаціями і підвищити продуктивність оброблення. Наведено результати прогнозованого оброблення деталі при оптимальній стратегії оброблення її поверхонь, яка при заданій висоті гребінця шорсткості забезпечує найменший час оброблення. При цьому отримані такі наукові результати: 1. Отримала подальший розвиток побудова математичної моделі процесу різання обточуванням та фрезеруванням поверхонь деталей з пластмас, виготовлених 3D-друком з урахуванням пружних відтискань поверхонь матеріалу. Отримані результати у вигляді номограм дають можливість прогнозувати неточність розмірів поверхонь при різних видах оброблення для матеріалів, отриманих 3D-друком, при чистових та чорнових режимах різання; 2. Отримав подальший розвиток процес визначення механічних характеристик зразків, надрукованих за допомогою адитивних технологій FDM. Встановлено, що зниження внутрішнього заповнення матеріалу пропорційно зменшує межу міцності зразка. ABS-пластик виявився менш міцним на розрив у порівнянні з CoPET-пластиком. При дослідженні діаграм руйнувань зафіксовано пластичну поведінку у зразків з CoPET, тоді як зразки з ABS демонструють крихке руйнування. При дослідженні пар тертя найкращий результат було отримано в парі матеріалів ABS та CoPET, величина зношування склала 30 мкм, що робить таку пару тертя найбільш оптимальним вибором. 3. Експериментально визначені співвідношення параметрів режимів різання та конструктивних особливостей різального інструменту, що забезпечують найбільшу точність та малу шорсткість відповідальних поверхонь деталей, отриманих 3D - друком. У третьому розділі представлено загальну методологію проведених досліджень, яка ґрунтується на системному підході до розв’язання визначеного науково-технічного завдання. У рамках дисертаційного дослідження була вдосконалена експериментальна установка для моделювання фізичних процесів тертя зразків із пластмас у взаємодії з контртілом. Вибрано обладнання та характеристики різального інструменту для процесів обточування та фрезерування на верстатах з ЧПК. Для проведення дослідження характеристик міцності зразків з пластмас ABS і CoPET використано розривну машину УММ-5. Для вимірювання точності та шорсткості виготовлення відповідальних поверхонь описано вимірювальні прилади. Наведено методологію оптимізації конструкції деталей машин для ефективного адитивного виробництва за допомогою SolidWorks Simulation. Вибрано конструкцію поворотного стола з метою модернізації, для розширення технологічних можливостей фрезерних верстатів з ЧПК. Наведено методологію оброблення даних отриманих в процесі експериментів та оцінку точності отриманих результатів. У четвертому розділі наведено результати експериментальних досліджень, які показали, що найбільшу точність розмірів при обробленні та якість поверхні було досягнуто, використовуючи фрезу з твердого сплаву із полірованою поверхнею. За результатами досліджень встановлено найкращі режими різання для даної фрези Ø8 мм: швидкість різання – 56м/хв; оберти шпинделя – 2240 об/хв; подача - 400 мм/хв. Проаналізувавши результати досліджень – фрезерування пластикових деталей, отриманих FDM-друком із матеріалу CoPET, – було встановлено, що найбільшу точність та якість оброблених поверхонь (паза та уступу) можна досягнути при використанні фрез із полірованою поверхнею для обробки кольорових матеріалів, частково придатним також виявився інструмент зі швидкорізальної сталі HSS. Встановлено, що при рекомендованих режимах різання при чорновому обточуванні пластмас з CoPET із глибиною різання t = 3 мм температура в зоні різання не перевешує 70,9°С, тоді як температура, при якій пластик починає змінювати свої механічні властивості становить 90ºC. У результаті проведених експериментальних досліджень встановлено, що величини зношування пар тертя, отриманих за допомогою FDM-друку із ABS та CoPet пластику, розрізняються. Найкращий результат було отримано в парі матеріалів ABS та CoPET, величина зносу склала 30 мкм, що робить таку пару тертя найбільш оптимальним вибором серед пар, що досліджувались. На основі результатів дисертаційної роботи спроектовано та виготовлено деталі для модернізації конструкції поворотного стола для підвищення ефективності застосування верстатів з ЧПК. Із застосуванням програмного продукта SolidWorks проведена топологічна оптимізація за допомогою генеративного дизайну, яка дозволяє отримати кінцевий продукт в оптимізованому виконанні. Це знижує масу деталі від 40 до 60% при збереженні всіх статичних характеристик, що дозволяє економити на матеріалах, скоротити час на підготовку виробництва і зменшити обсяги механічного оброблення. Практичне значення отриманих результатів для машинобудування полягає: у створені методології вибору режимів різання для деталей машин, отриманих 3D-друком, на чорнових та чистових операціях; рекомендації з результатів експериментальних досліджень величини зношування пар тертя, отриманих за допомогою FDM-друку із ABS та CoPET пластику, дають можливість визначати кращі пари тертя щодо зносостійкості поверхонь; у застосуванні модернізованого поворотного стола для фрезерних робіт на верстатах з ЧПК, що підвищує точність оброблення поверхонь деталі; у застосуванні топологічної оптимізації за допомогою генеративного дизайну у SolidWorks, що дозволяє отримати кінцевий продукт в оптимізованому виконанні, що знижує масу деталі від 40 до 60% при збереженні всіх статичних характеристик та дозволяє економити на матеріалах, скоротити час на підготовку виробництва і зменшити обсяги механічного оброблення.
Управління енергетичною безпекою України на засадах сталого розвитку
(Хмельницький національний університет, 2026) Диха, В.В.; Dykha, V.V.
Дисертація присвячена розробці та обґрунтуванню теоретико-методичних основ та організаційно-практичних рекомендацій щодо сталого розвитку енергетичного сектора та забезпечення енергетичної безпеки України. Досліджено еволюційний контекст розвитку понять «безпека», «національна безпека», «економічна безпека», «енергетична безпека», описано взаємозв’язки та обґрунтовано ключову значимість енергетичної безпеки у системі економічної та загалом національної безпеки, у функціонуванні усіх галузей економіки та забезпеченні життєдіяльності людей. На основі синтезу результатів наукових досліджень та під призмою сучасних реалій запропоновано авторські трактування сутності понять «економічна безпека», «енергетична безпека», «ризики» та «управління ризиками енергетичного сектора». Обґрунтовано, що управління енергетичною безпекою є складною, багаторівневою та динамічною системою, має спиратися на узгодженість дій на різних рівнях. Доповнено базову систему принципів, методів та інструментів управління енергетичною безпекою, реалізація яких сприятиме формуванню цілісної, динамічної та орієнтованої на сталий розвиток енергетичної системи. Здійснено комплексний аналіз міжнародного досвіду забезпечення енергетичної безпеки, зокрема практик США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Норвегії, Китаю. Встановлено, що країни світу формують власні моделі розвитку енергетики та забезпечення енергетичної безпеки, спираючись на наявний потенціал та стратегічне бачення розвитку енергетичного сектора. Обґрунтовано, що успішні міжнародні практики управління енергетичною безпекою можуть бути адаптовані до національних умов. Зазначено, що Україна згенерувала власний досвід функціонування енергетичної системи в умовах війни, який є цінним для країн світу в контексті реагування на масштабні виклики та загрози енергетичній безпеці. Здійснено всебічний аналіз історичних, структурних та ресурсних передумов розвитку енергетичного комплексу України. Наголошено, що тривала експлуатація централізованої моделі енергетики, високий рівень зношеності основних засобів, технологічна відсталість та залежність від імпортних ресурсів сформували системні вразливості, які значно поглибилися під впливом війни. Акцентовано, що руйнування великих генеруючих потужностей, пошкодження електромереж та окупація частини об’єктів енергетики суттєво загострили проблеми забезпечення безперебійного енергопостачання. Ідентифіковано спектр викликів та загроз енергетичній безпеці України за напрямами, що формують системні вузли вразливості, які потребують комплексного управління (від модернізації інфраструктури й підвищення мережевої гнучкості до удосконалення інституційної координації, цифровізації процесів моніторингу та застосування ризик орієнтованих моделей прийняття рішень). Сформовано науково-методичні засади ідентифікації, оцінювання загроз та управління ризиками енергетичної безпеки України. Запропоновано інтегровану модель, що забезпечує структуризацію циклу управління ризиками (від формування інформаційної бази та класифікації чинників до нейромережевого оцінювання ступеня загроз, пріоретизації ризиків та визначення відповідних управлінських реакцій). Поєднання індикативних систем з логікою DPSIR, інструментами аналізу та кластеризації дозволяє ідентифікувати як статичні, так і динамічні загрози, виявляти приховані взаємозв’язки між чинниками, визначати системні кластери ризиків і формувати науково-обґрунтовані управлінські рішення. Обґрунтовано, що розроблена система є не лише інструментом діагностики, але й практичним механізмом підтримки рішень щодо упередження ризиків, мінімізації їх впливу та посилення стійкості функціонування енергетичного сектора в умовах невизначеності та криз. Встановлено необхідність стратегічного переосмислення архітектури енергетичної системи, переходу до нової парадигми її розвитку, орієнтованої на стійкість, екологічну збалансованість та адаптивність (зокрема, через розвиток «зеленої» енергетики в контексті переходу до низьковуглецевої економіки; впровадження інноваційних технологій у т. ч. в контексті підвищення енергоефективності; диверсифікації, переорієнтації на нових постачальників у контексті трансформаційних процесів на глобальних ринках). У рамках визначеної парадигми розроблено ланцюг доданої цінності, який охоплює інституційно-управлінський, технологічно-інфраструктурний, безпековий, еколого-інноваційний, інтеграційно-економічний блоки. Доведено, що реалізація концептуально визначених парадигмою основ розвитку енергетичного сектора формує нормативну визначеність, забезпечує операційну спроможність, адаптивність та стійкість, інноваційний розвиток енергетичної системи та інтеграцію України до європейського енергетичного простору на принципах кліматичної нейтральності (у т. ч. реалізацію спільних проєктів, залучення інвестицій), перехід від лінійної до циркулярної моделі розвитку енергетики, що відповідає сучасним підходам і практикам досягнення цілей сталого розвитку, та створює кумулятивний ефект щодо забезпечення енергетичної безпеки. Встановлено, що забезпечення енергетичної безпеки України ґрунтується на комплексній дії організаційно-економічних механізмів, які інтегрують інституційні, фінансово-економічні, управлінські та техніко-технологічні інструменти, спрямовані на підвищення стійкості енергетичної системи. Доведено, що розвиток локальних енергетичних хабів та екоіндустріальних парків формує новий тип децентралізованих виробничо-енергетичних екосистем, здатних забезпечити автономність, циркулярність та підвищення енергетичної незалежності територіальних громад. Обґрунтовано комплексну модель інтеграції локальних енергетичних хабів та екоіндустріальних парків, яка поєднує технологічні, інституційні, економічні та екологічні параметри їх взаємодії. Доведено ключову роль інженерного менеджмента як синергетичного підходу з сучасними інструментами ризик-орієнтованого управління, що підвищує адаптивність енергетичної системи до кризових впливів і знижує ймовірність каскадних відмов. Крім того, доведено, що впровадження ринкових механізмів, зокрема інструментів хеджування, сприяє стабілізації цінової динаміки, підвищенню інвестиційної привабливості та прозорості функціонування енергетичного ринку. У сукупності це дозволяє сформувати стійку, керовану й інноваційно орієнтовану модель забезпечення енергетичної безпеки України, здатну ефективно функціонувати в умовах високої невизначеності та багатовимірних ризиків. Обґрунтовано ключові елементи переходу від традиційних централізованих моделей до децентралізованих: розподілена генерація, інтелектуальні мережі, цифрові системи моніторингу, технології накопичення енергії та сучасні інструменти кібербезпеки, які створюють інтегровану платформу енергетичної стійкості. Доведено ефективність застосування цифрових технологій (штучного інтелекту, цифрових двійників, сенсорних мереж і алгоритмів раннього виявлення відхилень), що забезпечують проактивне управління енергосистемою, підвищення точності прогнозування та зниження ризику системних збоїв. Розроблено індикативну модель стійкості Smart Microgrid (охоплює взаємопов’язані блоки: передумови стійкості, ключові технологічні інструменти та систему індикаторів оцінювання), яка сприятиме зменшенню вразливостей і підвищенню енергоефективності, ухваленню ефективних стратегічних управлінських рішень щодо сталого розвитку енергетичного сектора та забезпечення енергетичної безпеки України. Отримані наукові результати становлять підґрунтя для стратегічних програм відновлення, сталого розвитку енергетичного сектора та забезпечення енергетичної безпеки.
Зносостійкість конструкційних сталей при азотування в циклічно-комутованому розряді
(Хмельницький національний університет, 2024) Люховець, В.В.; Liukhovets, V.V.
Фізико-технічні процеси обробки поверхонь металів з використанням в якості інтенсифікатора електричного розряду в газовому середовищі відносяться до найменш енергоємних та універсальних за призначенням і використанням. Проте широкому впровадженню процесів БАТР перешкоджає відсутність загальних теоретичних основ, за яких стали б можливими оптимізація, ефективне керування та проектування технологічних процесів. Метою досліджень є розвиток теоретичних і розробка практичних основ підвищення зносостійкості металів безводневим азотуванням в циклічно-комутованому розряді, а також встановлення основних закономірностей і умов азотування довгомірних отворів для забезпечення їх зносостійкості. В роботі розвинуто положення теорії дифузійних газорозрядних процесів модифікації поверхні металів, які базуються на пріоритеті енергетичних підходів. З таких позицій теоретичні основи досліджуваних технологій не розглядались жодним з попередніх дослідників, але якраз подібні підходи відкривають абсолютно нові можливості розкриття тонкого механізму явищ, котрі мають місце при реалізації процесів даного типу, і далі – розробки практичних аспектів використання технології азотування. Значний науковий інтерес з перспективою широкого практичного використання становить задача застосування живлення, відмінного від безперервного. Ці питання теоретично теж ніким не досліджувались. В той же час реально всі процеси вакуумно-дифузійної газорозрядної модифікації поверхні металів проходять в нестаціонарних електричних полях, оскільки забезпечити живлення абсолютно постійним струмом практично неможливо. Зміна характеристик поля призводить до першочергового проходження одного з декількох конкуруючих субпроцесів, які забезпечують або утворення дифундидів на поверхні, або їх розпорошення, або дифузію азоту в глибину поверхневого шару. Саме з допомогою керованої форми електричних показників поля в розрядній камері можлива нейтралізація в необхідній мірі запірного ефекту утворення на поверхні дифундидів, що дозволить не тільки підвищити ефективність модифікації, але й скеровано забезпечувати необхідні її кінцеві результати, в тому числі і структуру поверхневого модифікованого шару. Виходячи з концепції енергетичної моделі, теоретично обгрунтовано та проведено експериментальну перевірку впливу форми керуючого сигналу на ефективність процесів модифікації, оскільки цей фактор суттєво впливає на трибологічні характеристики азотованих шарів. Трибологічні дослідження проводились на основі положень фізико-хімічної механіки матеріалів, розроблених Г.В. Карпенко, Г.О. Прейсом, А. Евансом і К. Пріс, Ф. Хеммітом, а також теорії структурного пристосування поверхневих азотованих шарів при терті Костецького Б. І. та механо-хімічної моделі процесу тертя і зношування Шевелі В. В. й Олександренка В. П. Теоретичні положення, розроблені в роботі, передбачається використати не тільки в практиці застосування технологічних процесів досліджуваного типу, але у підготовці фахівців при викладанні навчальних курсів із принципово нових напрямів теорії та практики газорозрядних процесів обробки поверхні металів.
Формування корпоративних інноваційно-маркетингових процесів підвищення конкурентоспроможності підприємств за умов глобалізаційних викликів
(Хмельницький національний університет, 2026) Карпенко, В.Л.; Karpenko, V.L.
Дисертацію присвячено вирішенню наукової проблеми обґрунтування концептуальних засад, розроблення теоретико-методологічних і науково-практичних рекомендацій щодо формування корпоративних інноваційно-маркетингових процесів для підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств за умов сучасних глобалізаційних викликів. Розкрито теоретичні засади функціонування корпорацій як суб’єктів ринку. Корпорацію визначено як багатовимірну систему, що поєднує економічні, організаційні та соціальні функції і потребує узгодження інтересів різних груп стейкхолдерів. Доведено, що ефективність її діяльності значною мірою забезпечується маркетинговими процесами, які інтегрують ресурсний і ринковий потенціал. Аналіз становлення корпоративного сектору України показав, що його формування відбувалося в умовах трансформаційної економіки. Водночас поступове впровадження міжнародних стандартів корпоративного управління створює передумови для підвищення прозорості, інвестиційної привабливості та стратегічної ефективності корпоративних структур. Досліджено еволюцію теоретичних підходів до управління конкурентоспроможністю підприємств у корпоративному середовищі. Встановлено, що формування конкурентних переваг залежить від інституційних умов і соціально-економічного контексту розвитку ринку. Обґрунтовано доцільність поєднання структурного, поведінкового, еволюційного та інституціонального підходів, що забезпечує комплексне бачення конкурентного середовища та формування ефективної системи управління конкурентоспроможністю. Проаналізовано методи її оцінювання, які охоплюють інструменти стратегічного аналізу та кількісні розрахункові методи. Сформовано матрицю стратегій конкурентоспроможності у координатах «рівень інноваційності – рівень маркетингової активності». Здійснено структурно-динамічний аналіз функціонування молокопереробної галузі України, який підтвердив її стратегічне значення для забезпечення продовольчої безпеки та розвитку регіональної економіки. Галузь функціонує як інтегрована система «виробництво сировини – переробка – збут», проте стикається з проблемами дефіциту якісної сировини, технологічної відсталості та залежності від імпортних компонентів. Виявлено позитивні тенденції розвитку, пов’язані з модернізацією виробництва, впровадженням технологій глибокої переробки, підвищенням стандартів якості та активізацією експорту продукції. Посилюється роль інтегрованих корпоративних структур і стратегічних партнерств, що сприяють концентрації ресурсів і формуванню конкурентних переваг підприємств. Обґрунтовано концептуальні засади управління конкурентоспроможністю підприємств на основі розвитку інтеграційних процесів. Доведено, що підвищення ефективності діяльності молокопереробних підприємств пов’язане з формуванням інтеграційно-корпоративних структур, здатних забезпечити ресурсну та ринкову синергію. Запропоновано авторське трактування управлінської парадигми розвитку конкурентоспроможності корпоративних структур, що ґрунтується на формуванні інтеграційної компетентності як ключового елементу стратегічного управління. Показано, що ефективним інструментом інтеграції підприємств галузі є стратегічні альянси, які дозволяють зберігати організаційну автономію учасників і водночас отримувати економічні переваги через оптимізацію ланцюгів постачання, спільні інвестиції та розвиток експортного потенціалу. Визначено, що стратегізація підвищення конкурентоспроможності інтегрованих корпоративних структур базується на розвитку інноваційно-маркетингових процесів. Доведено, що взаємодія інноваційної та маркетингової складових формує інноваційно-маркетингове ядро управління, яке інтегрує технологічні, виробничі та комунікаційні процеси в єдину систему стратегічного розвитку. Запропоновано систему маркетингової діагностики для коригування взаємодії учасників інтегрованих структур з урахуванням етапів життєвого циклу підприємств. Показано, що важливу роль у розвитку корпоративних інноваційно-маркетингових процесів відіграють цифровізація та кобрендинг, які сприяють інтеграції партнерів, формуванню спільних платформ розвитку та прискоренню комерціалізації інноваційної продукції.
Методи та системи виявлення комп’ютерних атак в корпоративних мережах на основі популяційних алгоритмів
(Хмельницький національний університет, 2026) Дрозд, А.І.; Drozd, A.I.
У роботі подано результати дослідження, спрямованого на підвищення ефективності протидії зловмисним діям у корпоративних мережах шляхом удосконалення архітектури та методів функціонування обманних систем з приманками і пастками (ОСПП). Запропоновано оновлену архітектуру таких систем, у якій синтезовано популяційні алгоритми, зокрема алгоритм молі й полум’я, що забезпечує оптимізацію формування послідовностей кроків у процесі реалізації комп’ютерних атак і дій зловмисного програмного забезпечення. Завдяки цьому досягається уникнення повного перебору можливих варіантів, прискорення збіжності рішень під час динамічних змін у середовищі корпоративної мережі та врахування потенційної здатності зловмисників здійснювати двоцільові атаки. У дисертації здійснено аналіз архітектури сучасних обманних систем, методів їх організації функціонування, методів виявлення комп’ютерних атак та типів популяційних алгоритмів, які можуть бути синтезовані в архітектурі ОСПП. В роботі представлено архітектуру ОСПП, в якій синтезовано алгоритм молі і полум’я для покращення їх функціонування під час атак, моделі двоцільових комп’ютерних атак, метод синтезу алгоритму дискретної оптимізації молі й полум’я в архітектурі ОСПП, метод організації функціонування ОСПП в корпоративних мережах, метод виявлення атак відмова в обслуговуванні у мережах на основі статистичних показників, а також розроблено відповідну обманну систему, здійснено постановку експериментів та проведені дослідження із розробленою системою. Об’єктом дослідження є процес організації обманних систем з приманками і пастками для виявлення комп’ютерних атак та зловмисного програмного забезпечення в корпоративних мережах. Предметом дослідження є методи організації обманних систем з приманками і пастками для виявлення комп’ютерних атак та зловмисного програмного забезпечення в корпоративних мережах. Метою дисертаційного дослідження є покращення протидії комп’ютерним атакам та зловмисному програмному забезпеченню в корпоративних мережах шляхом оптимізації кроків обманних систем з приманками і пастками за рахунок синтезу популяційних алгоритмів в центрах прийняття рішень. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному: 1) удосконалено архітектуру обманних систем з приманками і пастками, в якій на відміну від відомих варіантів архітектури, здійснено синтез популяційних алгоритмів, зокрема алгоритму молі і полум’я, для оптимізації формування послідовності наступних кроків при здійсненні КА та дій ЗПЗ, уникнення повного перебору варіантів, швидкої збіжності обраних кроків при триваючих впливах та зміни послідовності кроків з врахуванням поточних змін в оточуючому середовищі корпоративних мереж, а також врахування потенційної спроможності зловмисників до здійснення двоцільових КА; 2) розроблено новий метод синтезу алгоритму дискретної оптимізації молі й полум’я в архітектурі обманних систем з приманками і пастками, який, на відміну від відомих, характеризується формуванням дискретного простору пошуку з координатним поданням об’єктів, синтезом спірального сліду на основі секторного оцінювання потенційних кроків і кутових характеристик, урахуванням часу як параметра зміни кроків та динамічним переміщенням молі й полум’я для уникнення передчасної збіжності до локальних оптимумів, що дало змогу розробляти обманні системи, які забезпечують довготривале й адаптивне функціонування у процесі протидії зловмисникам у корпоративних мережах за рахунок зміни кроків для опрацювання подій; 3) розроблено новий метод організації функціонування обманних систем з приманками і пастками в корпоративних мережах, в якому на відміну від відомих, в архітектурі обманних систем синтезовано популяційні алгоритми, зокрема алгоритм молі і полум’я, для здійснення ними вибору наступних кроків для уникнення реалізації зловмисниками двоцільових атак, що дає змогу уникати повного перебору варіантів з можливих кроків, швидкої збіжності обраних кроків при триваючих впливах та зміну послідовності кроків з врахуванням поточних змін в оточуючому середовищі корпоративних мереж та ускладнює дії за рахунок прийняття рішень на основі популяційних алгоритмів з можливістю самостійно блокувати або активувати сервери чи комп’ютерні станції, приманки чи пастки під час встановлення потенційно зловмисних впливів в корпоративних мережах; 4) розроблено новий метод виявлення атак відмови в обслуговуванні у мережах на основі статистичних показників, який на відміну від відомих, базується на обчисленні статистичних ознак мережного ІР-трафіку при розбитті потоку пакетів на часові вікна, і встановлює динамічні зміни трафіку на рівні всього аналізованого періоду, що дозволяє підвищити достовірність виявлення атак відмова в обслуговуванні. Практичне значення отриманих результатів. Розроблено обманну систему з приманками і пастками для виявлення КА та ЗПЗ в корпоративних мережах, особливістю якої є прийняття в ній рішень щодо наступних кроків та їх коригування з використанням алгоритму дискретної оптимізації молі і полум’я, а також імплементацією в її компонентах методу виявлення комп’ютерних атак на основі аналізу їх статичних показників. Синтез популяційних алгоритмів в архітектурі оманних систем для прийняття ними рішень дав змогу формувати послідовності кроків систем так, щоб заплувати зловмисників при проведенні КА. Також, в процесі синтезу алгоритму молі і полум’я в архітектуру обманних систем було здійснено розроблення його кроків та адаптації для реалізації саме для задач дискретної оптимізації, що є основою для здійснення аналогічних кроків в процесі деталізації інших популяційних алгоритмів натхненних живою природою. За результатами проведених експериментальних досліджень встановлено, що розроблена ОСПП забезпечує коректне функціонування в умовах динамічної зміни оточуючого середовища корпоративних мереж, ефективне залучення приманок і пасток для виконання задач виявлення інфікованих програм, а також вибір наступних кроків для виконання. Теоретичні та практичні результати дослідження впроваджені в ТОВ «Nolt technologies» (м. Хмельницький, Акт від 16.02.2026), ТОВ «ІТТ» (м. Хмельницький Акт від 16.02.2026), а також, в освітньому процесі Хмельницького національного університету (Акт від 25.02.2026) при викладанні дисциплін на кафедрі комп’ютерної інженерії та інформаційних систем для здобувачів спеціальності F7 Комп’ютерна інженерія, зокрема в курсах «Безпека та захист комп’ютерних систем», «Моделювання та методи оптимізації в наукових та експериментальних дослідженнях», «Методології забезпечення якості, надійності, гарантоздатності та безпеки комп’ютерних систем та мереж» та в освітній процес у блоці військово-спеціальних дисциплін другої кафедри Другого навчально-наукового інституту Воєнної академії імені Євгенія Березняка (Акт від 18.12.2025), які використані при удосконалені навчально-лабораторного комплексу. У вступі представлено обґрунтування актуальності наукової задачі, що полягає у підвищення ефективності протидії зловмисним діям у корпоративних мережах шляхом удосконалення архітектури та методів функціонування ОСПП. Важливим напрямком досліджень визначено обманні системи, рішення в яких формуються на основі популяційних алгоритмів. Продемонстровано зв’язок тематики дослідження з напрямками наукових досліджень науковців з цієї тематики, представлено основні наукові результати роботи, їх практичне використання, перелік підприємств та установ, в яких впроваджено результат роботи. У першому розділі проведено аналіз предметної області дослідження, існуючих обманних систем, приманок і пасток, методів, що застосовуються для виявлення комп’ютерних атак та зловмисного програмного забезпечення. Проаналізовано типи популяційних алгоритмів та їх особливості. У другому розділі розроблено моделі двоцільових атак на корпоративні мержі та запропоновано удосконалену архітектуру ОСПП, в якій на відміну від відомих варіантів архітектури, здійснено синтез популяційних алгоритмів, зокрема алгоритму молі і полум’я, для оптимізації формування послідовності наступних кроків при здійсненні КА та дій ЗПЗ, уникнення повного перебору варіантів, швидкої збіжності обраних кроків при триваючих впливах та зміну послідовності кроків з врахуванням поточних змін в оточуючому середовищі корпоративних мереж, а також врахування потенційної спроможності зловмисників до здійснення двоцільових КА; У третьому розділі представлено розроблений метод синтезу дискретного алгоритму молі й полум’я, який відрізняється формуванням дискретного простору пошуку, координатним поданням об’єктів, використанням секторного оцінювання потенційних кроків, побудовою спірального сліду та урахуванням часу як параметра зміни кроків. Запропоноване динамічне переміщення молі та полум’я дозволяє уникати передчасної збіжності до локальних оптимумів і забезпечує довготривале адаптивне функціонування обманних систем за рахунок раціонального вибору послідовностей кроків під час опрацювання подій. Також, представлено розроблений метод організації функціонування обманних систем у корпоративних мережах, у межах якого популяційні алгоритми забезпечують автономний вибір подальших дій обманних компонентів з урахуванням змін у мережному середовищі. Це дає змогу ускладнювати діяльність зловмисників, запобігати реалізації двоцільових атак, формувати рішення без повного перебору варіантів та автоматично активувати або блокувати сервери чи станції залежно від характеру виявлених впливів. У четвертому розділі представлено розроблений метод виявлення атак відмова в обслуговуванні, який ґрунтується на аналізі статистичних характеристик мережного трафіку, що формується при поділі потоку пакетів на часові вікна. Метод забезпечує відстеження динаміки змін трафіку на рівні всього досліджуваного періоду та підвищує достовірність і оперативність виявлення атак типу Denial of Service. Також, описано розроблені програмні частини обманних систем, особливості їх реалізації та використані бібліотеки для їх реалізації, що забезпечують працездатність реалізованої системи. Представлено проведені експерименти, оцінювання ефективності обманної системи, проведено аналіз з отриманих результатів. У висновках представлено отримані наукові та практичні результати проведеного дослідження. У додатках представлено наукові публікації, в яких відображено наукові результати роботи, акти впровадження результатів роботи, лістинг розробленого програмного забезпечення.
Методи та засоби синтезу розподілених комп’ютерних систем, стійких до атак соціальної інженерії
(Хмельницький національний університет, 2026) Бохонько, О.О.; Bohonko, O.O.
Дослідження відомих методів та засобів виявило системний недолік – наявні рішення демонструють низьку ефективність синтезу систем, стійкої до атак соціальної інженерії, оскільки не включають комплексно в процес такого синтезу стійкої до атак архітектури, достовірність забезпечення виявлення атак, адаптивність, масштабованість, живучість та ефективність прийняття колективних рішень. Таким чином, на даний момент часу існує суперечність між потребою в синтезі комп’ютерних системи, стійких до атак соціальної інженерії, з одного боку, і недосконалістю методів та засобів забезпечення стійкості РКС в умовах атак соціальної інженерії, з іншого боку. Відтак, підвищення стійкості розподілених комп’ютерних систем до атак соціальної інженерії є актуальною науково-прикладною задачею, одним із шляхів розв’язання якої є розроблення методів і засобів синтезу розподілених комп’ютерних систем, стійких до атак соціальної інженерії. Зазначена науково-прикладна задача відповідає предметній області Стандарту вищої освіти України зі спеціальності 123 – Комп’ютерна інженерія для третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, зокрема, такому об’єкту вивчення та діяльності, як «комп’ютерні системи,…, комп'ютерні мережі, методи та способи подання, отримання, зберігання, передавання, опрацювання та захисту в них інформації,…, архітектура та організація їх функціонування; інформаційні процеси, технології, методи, способи, інструментальні засоби та системи для дослідження, проектування, налагодження, виробництва й експлуатації комп’ютерів та комп’ютерних систем і мереж, …, забезпечення якості, надійності та безпеки». Об’єктом дослідження є процес процес синтезу стійких до атак соціальної інженерії розподілених комп’ютерних систем. Предметом дослідження моделі, методи та засоби синтезу стійких до атак соціальної інженерії розподілених комп’ютерних систем. Метою дослідження є підвищення стійкості до атак соціальної інженерії розподілених комп’ютерних систем шляхом розроблення методів та засобів синтезу стійких до атак соціальної інженерії РКС, які комплексно забезпечують достовірність виявлення атак, адаптивність, масштабованості, живучість та ефективність прийняття колективних рішень вузлів РКС. Для досягнення поставленої мети були розв’язані такі задачі: - проведено аналіз відомих методів і засобів забезпечення стійкості розподілених комп’ютерних систем до атак соціальної інженерії; - розроблено формальну модель розподіленої комп’ютерної системи, стійкої до атак соціальної інженерії, яка описує колективну поведінку агентів у динамічному середовищі шляхом узгодженого прийняття рішень, обміну інформацією та адаптивного керування ресурсами з метою максимізації глобальної функції корисності, що відображає стійкість системи до атак соціальної інженерії, забезпечення достовірного виявлення загроз, підтримання безперервності функціонування, збереження живучості за умов часткової компрометації вузлів і масштабування системи; - розроблено архітектуру стійкої до атак соціальної інженерії розподіленої комп’ютерної системи, яка базується на ієрархічній багатоагентній основі з застосуванням підкріплювальним навчанням, що дає змогу адаптивно зменшувати невизначеність у процесі виявлення атак та підвищувати точність виявлення та класифікації атак соціальної інженерії; - розроблено метод виявлення кібератак соціальної інженерії в розподілених комп’ютерних системах на основі унікального лінгвістичного ідентифікатора формулювання, який ґрунтується на формуванні спеціалізованої множини унікальних мовних ідентифікаторів, застосуванні методу k-найближчих сусідів, що уможливлює раннє виявлення мовних та семантичних маніпуляцій у сценаріях атак на розподіленої комп’ютерної системи; - розроблено метод забезпечення масштабованості архітектури РКС, стійкої до атак соціальної інженеріїна основі популяційної моделі багатоагентної системи та середнього поля, що забезпечує формування оптимальної політики поведінки репрезентативного агента, інтеграцію архітектурних параметрів та гарантовану масштабованість системи при зростанні кількості вузлів і інтенсивності атак; - розроблено метод комплексного оцінювання стійкості РКС до атак соціальної інженерії, базований на багатовимірній системі критеріїв адаптивності, масштабованості, живучості та достовірності виявлення деструктивних впливів, із формуванням узагальненої метрики ефективності на основі нормованих вагових коефіцієнтів; - розроблено архітектуру програмної реалізації розподіленої комп’ютерної системи, стійкої до атак соціальної інженерії, яка включає агента прийняття рішень, сервісних агентів, компоненти моніторингу станів, менеджер взаємодії та модулі мовного/семантичного аналізу; проведено експериментальні дослідження її характеристик у сценаріях впливів атак соціальної інженерії та оцінено покращення показників стійкості системи. У дисертаційній роботі вперше розроблено метод забезпечення масштабованості архітектури РКС, стійкої до атак соціальної інженерії, який на відміну від відомих підходів поєднує принципи динамічної декомпозиції, багатоагентної взаємодії та адаптивного перерозподілу ресурсів з урахуванням поведінкових характеристик користувачів і загроз, що дає змогу забезпечити керовану масштабованість розподіленої системи без зниження рівня захищеності, підвищити її живучість за умов зростання кількості вузлів розподіленої КС та інтенсивності атак соціальної інженерії. У дисертаційній роботі вперше розроблено метод комплексного оцінювання стійкості РКС до атак соціальної інженерії, який на відміну від відомих методів ґрунтується на багатовимірній системі формалізованих критеріїв адаптивності, масштабованості, живучості та достовірності виявлення, що дозволило отримати єдину універсальну метрику оцінювання стійкості РКС до атак соціальної інженерії. У дисертаційній роботі набула подальшого розвитку архітектура стійкої до атак соціальної інженерії розподіленої комп’ютерної системи, яка на відміну від відомих базується на ієрархічній багатоагентній основі з застосуванням підкріплювальним навчанням, ентропійно-орієнтованими функціями винагороди, апріорними знаннями у вигляді графа знань та модально-специфічними сервісними агентами, що дає змогу адаптивно зменшувати невизначеність у процесі виявлення атак, скорочувати кількість діалогових кроків і підвищувати точність виявлення та класифікації атак соціальної інженерії. У дисертаційній роботі також удосконалено метод виявлення кібератак соціальної інженерії в розподілених комп’ютерних системах на основі унікального лінгвістичного ідентифікатора формулювання, який на відміну від відомих підходів ґрунтується на формуванні спеціалізованої множини унікальних мовних ідентифікаторів, їх попередній лінгвістичній нормалізації, експертному маркуванні та застосуванні методу k-найближчих сусідів із подальшим адаптивним налаштуванням гіперпараметрів і порогових значень довіри, що дає змогу підвищити точність та стійкість виявлення атак соціальної інженерії, зменшити кількість хибних спрацьовувань, забезпечити раннє реагування та інтеграцію результатів у контури захисту розподіленої комп’ютерної системи. Практична цінність отриманих результатів полягає в реалізації усіх теоретичних положень, поданих в дисертаційному дослідженні, у прикладні рішення та можливості їх безпосереднього впровадження й використання на підприємствах. За результатами виконаних досліджень здобувачем реалізовано розподілену комп’ютерну систему, стійку до атак соціальної інженерії. Практична цінність роботи полягає у можливості використання отриманих результатів для розроблення корпоративних політик безпеки, побудови симуляційних тренажерів для дослідження взаємодії користувачів із атаками соціальної інженерії, створення інтелектуальних агентів для кіберзахисту та оптимізації архітектур розподілених систем з урахуванням ризиків. Запропоновані методи можуть застосовуватися у банківській, телекомунікаційній, енергетичній та державній сферах, де критично важливо забезпечити стійкість систем до складних поведінкових загроз. Результати дисертаційної роботи впроваджено у (Додаток Б): ПП «АВІВІ» (акт впровадження від 08.1.2025 р.); ТОВ «ДЖІ ЕМ ХОСТ» (акт впровадження від 30.12.2025 р.); у навчальному процесі Хмельницького національного університету (акт впровадження від 30.09.2025 р.); при виконанні держбюджетної теми Хмельницького національного університету «Система виявлення ЗПЗ та комп'ютерних атак в корпоративних мережах з використанням хибних об'єктів атак та пасток» (ДР № 0124U000980). Основні результати дисертації опубліковані у 9 наукових працях, серед яких 5 статей у фахових наукових журналах України, включених на дату опублікування до переліку наукових фахових видань України категорії Б; 4 публікації, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації (статті в матеріалах конференцій, що індексуються в наукометричній базі Scopus).
Формування іншомовноі компетентності майбутніх філософів-полоністів у процесі фахової підготовки
(Хмельницький національний університет, 2026) Войталюк, С.В.; Voitaliuk, S.V.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та вирішено наукове завдання щодо підготовки майбутніх філологів-полоністів у процесі фахової підготовки до формування іншомовної компетентності. У першому розділі – «Теоретичні засади формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів у процесі фахової підготовки» – досліджено та узагальнено наукові підходи, що склалися в українській і зарубіжній педагогічній, лінгводидактичній та методичній думці щодо проблеми формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів у процесі фахової підготовки. Здійснено всебічний теоретичний аналіз стану розробленості означеної проблеми в контексті сучасних євроінтеграційних процесів, розвитку українсько-польської освітньої співпраці та зростання вимог до професійної підготовки фахівців-філологів. З’ясовано теоретико-методологічні засади формування іншомовної компетентності як складного інтегративного утворення, що поєднує мовні знання, мовленнєві вміння, соціокультурну обізнаність, стратегічні та рефлексивні здатності особистості. На основі аналізу наукових джерел уточнено співвідношення понять «компетентність», «іншомовна комунікативна компетентність», «іншомовна професійна компетентність», «іншомовна компетентність філолога», що дало змогу концептуалізувати авторське розуміння іншомовної компетентності майбутнього філолога-полоніста як базового складника його професійної підготовки. Обґрунтовано, що іншомовна компетентність майбутніх філологів-полоністів формується в умовах специфічного лінгвістичного середовища, зумовленого близькоспорідненістю української та польської мов, що водночас виступає чинником як позитивного трансферу, так і стійкої міжмовної інтерференції. У цьому контексті доведено необхідність цілеспрямованого розвитку мовної рефлексії, стратегічної компетентності та здатності до свідомого мовного самоконтролю в процесі фахової підготовки студентів-полоністів. У цьому розділі окреслено особливості іншомовної фахової підготовки майбутніх філологів-полоністів у закладах вищої освіти України та Республіки Польщі. На основі компаративного аналізу освітньо-професійних програм підготовки бакалаврів-філологів встановлено спільні та відмінні підходи до формування іншомовної компетентності, визначено їхні переваги та обмеження з огляду на лінгводидактичний статус польської мови як іноземної в українському освітньому просторі. Теоретичні узагальнення стали концептуальним підґрунтям для подальшого визначення структурних компонентів іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів, для обґрунтування педагогічних умов її формування та розроблення організаційно-методичного забезпечення цього процесу, що стало предметом аналізу в наступних розділах дисертаційного дослідження. У другому розділі – «Організаційно-методичні основи формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів у процесі фахової підготовки» – розроблено та науково обґрунтовано організаційно-методичні засади формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів у процесі фахової підготовки. На основі узагальнення теоретичних положень і результатів аналізу наукових підходів до структурування іншомовної компетентності визначено її авторську структурно-функціональну модель, що відображає цілісний характер досліджуваного явища та враховує специфіку професійної підготовки фахівців із польської філології. У розділі здійснено обґрунтування компонентного складу іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів, до якого віднесено мотиваційно-ціннісний, когнітивно-лінгвістичний, комунікативно-діяльнісний та рефлексивно-регулятивний компоненти. Доведено, що їх взаємозв’язок і взаємозумовленість забезпечують поетапне та системне формування здатності студентів до ефективного використання польської мови в навчальній, науковій і професійній діяльності. Запропонована структурно-компонентна модель слугує методологічним підґрунтям для визначення критеріїв і рівнів сформованості іншомовної компетентності. На основі аналізу наукових джерел та з урахуванням специфіки фахової підготовки майбутніх філологів-полоністів визначено систему критеріїв сформованості іншомовної компетентності (мотиваційного, когнітивного, комунікативного і рефлексивного), які конкретизовано через відповідні показники. Виокремлено рівні сформованості іншомовної компетентності (елементарний, середній, достатній, високий), що відображають ступінь інтеграції мотиваційних, знаннєвих, мовленнєвих і рефлексивно-регулятивних складників та корелюють із загальноєвропейськими підходами до оцінювання мовної підготовки. У розділі також обґрунтовано педагогічні умови формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів у процесі фахової підготовки, спрямовані на підвищення мотивації до оволодіння польською мовою, систематизацію лінгвістичних і фахово орієнтованих знань, розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь та формування здатності до рефлексивного самоконтролю іншомовної діяльності. Встановлено, що реалізація сукупності визначених педагогічних умов у межах запропонованої моделі забезпечує цілісність і результативність процесу формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів. Узагальнення результатів другого розділу стало методичним підґрунтям для організації педагогічного експерименту, визначення діагностичного інструментарію та для подальшої експериментальної перевірки ефективності розробленої моделі формування іншомовної компетентності, що представлено в наступному розділі дисертаційного дослідження. У третьому розділі дисертації – «Дослідницько-експериментальна робота щодо формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів у процесі фахової підготовки» – представлено організацію, перебіг і результати педагогічного експерименту, спрямованого на перевірку ефективності розробленої структурно-функціональної моделі та визначених педагогічних умов. Дослідницька робота здійснювалася у такі три етапи: констатувальний, формувальний і підсумковий. Визначено критерії, показники та рівні сформованості іншомовної компетентності, сформовано контрольну та експериментальну групи, обґрунтовано діагностичний інструментарій і методи статистичної перевірки результатів. На констатувальному етапі встановлено, що в контрольній та в експериментальній групах переважали середній і елементарний рівні сформованості іншомовної компетентності. Зокрема, в експериментальній групі високий рівень становив 9,28 %, достатній – 18,56 %, середній – 25,77 %, елементарний – 46,39 %. У контрольній групі відповідні показники становили: 8,33 %, 19,79 %, 23,96 % та 47,92 %. Отримані дані підтвердили однорідність вибірки, що було додатково перевірено за допомогою критерію χ² Пірсона. Формувальний етап передбачав системну реалізацію визначених педагогічних умов: формування позитивної мотивації до вивчення польської мови шляхом занурення студентів у професійно орієнтоване та міжкультурне середовище; оновлення та вдосконалення змісту робочих програм на засадах практико-орієнтованого підходу з урахуванням специфіки близькоспорідненого білінгвізму й подолання міжмовної інтерференції; використання інноваційних форм, методів, прийомів і засобів навчання польської мови для активізації лінгвістичної рефлексії, розвитку мовленнєвого самоконтролю та нейтралізації негативного впливу міжмовної (у т.ч. цифрової) інтерференції. У межах цього етапу було інтегровано авторський комплекс вправ, запроваджено вибіркові навчальні дисципліни, використано контрастивний та корекційний підходи, а також цифрові освітні ресурси. Підсумковий зріз засвідчив виразну позитивну динаміку в експериментальній групі. Частка студентів із високим рівнем зросла до 29,90%, із достатнім – до 32,99 %, тоді як елементарний рівень зменшився до 13,40 %. У контрольній групі зміни були незначними: високий рівень зріс до 10,42 %, а елементарний залишився на рівні 44,79 %. Отримані результати підтверджено методами математичної статистики, що засвідчило достовірність зафіксованих змін. Таким чином, експериментальна перевірка довела ефективність реалізації розробленої моделі та педагогічних умов формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: вперше виокремлено й науково обґрунтовано педагогічні умови формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів у процесі фахової підготовки (формування позитивної мотивації до вивчення польської мови шляхом занурення студентів у професійно орієнтоване та міжкультурне середовище; оновлення та вдосконалення змісту робочих програм на засадах практико-орієнтованого підходу з урахуванням специфіки близькоспорідненого білінгвізму й подолання міжмовної інтерференції; використання інноваційних форм, методів, прийомів і засобів навчання польської мови для активізації лінгвістичної рефлексії, розвитку мовленнєвого самоконтролю та нейтралізації негативного впливу міжмовної (у т.ч. цифрової) інтерференції); розроблено модель формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів, що інтегрує цільовий, методологічний, змістово-організаційний і результативно-діагностичний блоки; конкретизовано компонентний склад іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів (мотиваційно-ціннісний, когнітивно-лінгвістичний, комунікативно-діяльнісний, рефлексивно-регулятивний), критерії її сформованості (мотиваційний, когнітивний, комунікативний, рефлексивний), відповідні показники та рівні сформованості (елементарний, середній, достатній, високий); уточнено сутність поняття «іншомовна компетентність філолога-полоніста»; удосконалено змістове наповнення фахової підготовки майбутніх філологів-полоністів шляхом упровадження оновлених модулів фахових дисциплін і авторських вибіркових дисциплін («Орфографічний практикум з польської мови», «Практикум з корекції лексико-семантичної інтерференції»), а також інтеграції авторського комплексу корекційних вправ у структуру практичних курсів; подальшого розвитку набули теоретико-методичні й технологічні аспекти викладання польської мови як іноземної в українському освітньому просторі, зокрема в частині застосування цифрових платформ, автентичних медіаматеріалів, навчальних проєктів і моделювання професійно орієнтованих комунікативних ситуацій у процесі підготовки майбутніх філологів-полоністів. Практичне значення результатів дослідження аргументоване розробленням, апробацією та впровадженням навчально-методичного забезпечення формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів у процесі фахової підготовки. Зокрема, оновлено зміст обов’язкових дисциплін «Сучасна польська мова», «Практичний курс польської мови», «Теорія і практика перекладу», «Розмовний практикум з польської мови» шляхом інтеграції контрастивного аналізу мовних явищ, автентичних текстів і медіаматеріалів, а також авторського комплексу корекційних вправ, спрямованих на подолання міжмовної інтерференції. Розроблено та впроваджено авторські вибіркові дисципліни «Практикум з корекції лексико-семантичної інтерференції» (для здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти; модульне середовище Хмельницького національного університету: https://msn.khmnu.edu.ua/course/view.php?id=10267) та «Орфографічний практикум з польської мови» (для здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти; модульне середовище Хмельницького національного університету: https://msn.khmnu.edu.ua/course/view.php?id=8972), зміст яких орієнтований на системне формування мовленнєвої нормативності, розвиток рефлексивного аналізу мовлення та нейтралізацію міжмовного трансферу. Матеріали дослідження можуть бути використані у процесі оновлення освітньо-професійних програм підготовки філологів-полоністів, розроблення робочих програм навчальних дисциплін, електронних курсів та навчально-методичного забезпечення з польської мови як іноземної.
Моделювання взаємодіі агентів у економічних системах
(Хмельницький національний університет, 2024) Соколовський, Д.Б.; Sokolovskyi, D.B.
Дисертаційну роботу присвячено проблемі вивчення умов, причин і чинників прийняття неефективних рішень економічними агентами, утворення й усталення внаслідок індивідуальної чи взаємної поведінки агентів неефективних норм і станів економічних систем, а також аналіз і розробка засобів їх нейтралізації. Основним методологічним підходом до аналізу взаємовідносин економічних агентів обрано теорію ігор. Запропоновано концептуальний підхід до розв’язку гри через пошук умов, які призводять до апріорі стійких нешевих рівноваг у чистих стратегіях. що дозволяє пропонувати реальні й практично досяжні рішення для взаємодії економічних суб’єктів. При вивченні явища ринкової неспроможності концепцію відмов ринку розширено до концепції дисбалансів, яка, дозволяє розширити використання чинників ринкової неспроможності на взаємовідносини кшталту принципал – агент. На підставі розробленої ігрової моделі запропоновано розв’язання проблеми імпліцитного контракту, яка дозволяє розрахувати значення параметрів взаємовідносин агентів, що стимулюють їх до дотримання угоди без запровадження санкцій. Запропоновано і реалізовано науково-методичний підхід визначення принципів узагальненої податкової поведінки урядів країн світу залежно від ефективності економік, який ґрунтується на динамічному розподілі економік на групи ефективності та дозволяє зробити висновок, щодо типу урядової поведінки, зокрема, що ця поведінка не є максимізаційною. При дослідженні податкової конкуренції доведено, що вона не гарантовано перетворюється на «гонку поступок», яка, у свою чергу, не тотожна грі «дилема в’язня», а отже не обов’язково призводить до неоптимального рішення.
Підготовка майбутніх вчителів іноземної мови до розвитку соціальної компетентності в учнів профільних шкіл
(Хмельницький національний університет, 2024) Афонченко, М.В.; Afonchenko, M.V.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та вирішено наукове завдання щодо підготовки майбутніх учителів ІМ до розвитку СК в учнів профільних шкіл. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що у дисертації вперше: обґрунтовано й експериментально перевірено ефективність педагогічних умов підготовки майбутніх учителів ІМ до розвитку СК в учнів профільних шкіл (оновлення змісту підготовки майбутніх учителів ІМ до розвитку СК в учнів профільних шкіл; активізація практичних здібностей щодо розвитку СК в учнів профільних шкіл за допомогою використання педагогічних задач різного типу; формування мотивації майбутніх учителів ІМ до розвитку СК в учнів профільних шкіл); розроблено структурно-функційну модель підготовки майбутніх учителів ІМ до розвитку СК в учнів профільних шкіл; уточнено зміст ключових понять «підготовка майбутніх учителів іноземної мови до розвитку соціальної компетентності», «готовність майбутніх учителів іноземної мови до розвитку соціальної компетентності учнів профільних шкіл»; «соціальна компетентність учнів профільних шкіл»; удосконалено компонентну структуру готовності майбутніх учителів ІМ до розвитку СК в учнів профільних шкіл (когнітивний, діяльнісний, особистісний компоненти), критерії (пізнавально-змістовний, операційно-поведінковий, мотиваційно-ціннісний) й показники; зміст фахової підготовки майбутніх учителів ІМ; діагностичний апарат для з’ясування стану готовності майбутніх учителів ІМ до розвитку СК в учнів профільних шкіл; подальшого розвитку набули наукові уявлення про зміст і структуру СК в учнів профільних шкіл; особливості організації профільного навчання в старшій школі; положення щодо використання компетентнісного підходу. Теоретичне та практичне значення результатів дисертації полягає в тому, що визначено сутність ключових понять: «підготовка майбутніх учителів іноземної мови до розвитку соціальної компетентності» (послідовний та цілісний процес, спрямований на формування системи спеціальних знань, вмінь та навичок, особистісних якостей, які сприятимуть успішному виконанню професійних функцій щодо розвитку СК в профільних шкіл»); «готовність майбутніх учителів іноземної мови до розвитку соціальної компетентності учнів профільних шкіл» (інтегративна професійно важлива властивість особистості, що характеризує спосіб професійної діяльності, охоплює сукупність ціннісних орієнтацій, мотиваційних установок, спеціальних знань, вмінь, навичок, необхідних для стимулювання ефективного розвитку СК в учнів профільних шкіл засобами ІМ); «соціальна компетентність учнів профільних шкіл» (особистісна характеристика учня, що охоплює здатність до співпраці в групі та колективі; готовність визначати цілі, ефективно й відповідально діяти згідно із соціальними ролями та функціями; уміння планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій засобами ІМ; здатність керувати емоційним станом та бути лідером; уміння комунікувати в команді та розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях).
Концепція «розумне місто» як інструмент інноваційного розвитку території
(Хмельницький національний університет, 2024) Кізляр, О.О.; Kizliar, O.O.
Дисертацію присвячено розробці теоретичних положень та обґрунтуванню науково-практичних рекомендацій щодо впровадження концепції «розумного міста» як інструмента інноваційного розвитку територій для забезпечення сталого розвитку та підвищення якості життя населення. В процесі систематизації наукових праць зарубіжних і вітчизняних науковців виділено три основні трактування поняття «розумне місто»: як сукупність технологій, як місце концентрації людського капіталу та як стійке місто. На основі аналізу генезису цієї концепції та синтезу наукових досліджень у цій сфері запропоновано трактувати розумне місто як інноваційну адміністративно-територіальну одиницю, що на основі всебічної цифровізації міського простору, впровадження ІКТ, інтеграції економіки знань, розумної мобільності та розумного життя забезпечує перманентний сталий соціо-еколого-економічний розвиток території шляхом використання інтегральних моделей спільного ухвалення рішень «е-урядування-бізнесгромадськість» та формує високий рівень життя містян.
Сім’я як чинник розвитку соціального інтелекту молодших школярів під час дистанційного навчання
(Хмельницький національний університет, 2024) Суходоля, Ю.О.; Sukhodolіa, Y.O.
Дисертацію присвячено вирішенню наукового завдання щодо розвитку соціального інтелекту молодших школярів у сім‟ях під час дистанційного навчання шляхом удосконалення соціально-психологічного супроводу цього процесу. З початком пандемії COVID-19 деклароване державою право кожної української дитини на освіту було порушено через неможливість відвідування закладів освіти у зв‟язку із карантинними обмеженнями. Пізніше, умови воєнного стану в Україні через повномасштабне вторгнення росії призвели до порушення прав дитини: право на життя, бути з сім‟єю та громадою, на здоров‟я, на особистий розвиток, на піклування та захист. Під час війни в Україні, усі, без винятку, українські діти, пережили порушення їхніх законодавчо визнаних прав, і права на освіту, зокрема. Дистанційне навчання в умовах воєнного стану забезпечує можливості для учнів продовжувати здобувати освіту в Україні незалежно від місця їх поточного перебування, а забезпечення реалізації освітньої і виховної функції повною мірою покладається на сім‟ю. У воєнних реаліях українські школярі змушені здобувати знання під звуки повітряних тривог, а їх батьки, не маючи відповідної підготовки чи освіти, змушені здійснювати незвичні для себе функції, і навіть більше – пробувати себе у ролі педагога, наприклад, учителя початкових класів. Тому актуальним постає питання соціально-психологічно супроводу усіма суб‟єктами процесу розвитку соціального інтелекту у молодших школярів у сім‟ях. Мета дослідження полягає у розробці, теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці теоретичної моделі соціально-психологічного супроводу розвитку соціального інтелекту молодших школярів у сім‟ях під час дистанційного навчання. Висвітлено стан розробленості проблеми дослідження в Україні та за кордоном, здійснено теоретичне обґрунтування детермінації сім‟ї у процесі розвитку дитини; описано феноменологію явища «соціальний інтелект», його зміст, критерії, структуру, особливості розвитку у молодших школярів в сім‟ях. Визначено, що сім‟я є природним осередком початкової соціалізації дитини, основою матеріальної та емоційної підтримки для неї, механізмом збереження та передачі культурних традицій; що в умовах сучасних вимушених деприваційних обставин сім‟я має функціонувати як соціальний інститут, який сприяє соціальному, духовному та моральному благополуччю дитини, а також її всебічному фізичному і психологічному розвитку; що батьки, окрім виконання власних ролей у сім‟ї, також повинні брати на себе обов‟язки, які зазвичай виконують заклади освіти. Ця ситуація не сприяє якісному забезпеченню гарантованих прав дитини на отримання освіти. За результатами аналізу наукової літератури, з урахуванням сутності базових понять дослідження, таких як «комунікативна компетентність», «соціальна обдарованість», «комунікативний потенціал», «соціальна компетентність» та «соціальна адаптованість» уточнено зміст дефініції «соціальний інтелект молодшого школяра» (інтеграційна характеристика, що поєднує прояв його самооцінки та розуміння цінності інших, проявляється у взаємодії з іншими школярами і дорослими, які задіяні в освітньому процесі та є поза ним, передбачає розуміння і застосування норм і правил соціальної поведінки та комунікації, виявленні почуття відповідальності за власні дії (вчинки) та їхні наслідки на підставі аналізу і рефлексії) та його функції. Виокремлено такі складові структури соціального інтелекту молодших школярів: компоненти соціального інтелекту – регулятивний, поведінковий, когнітивний; показники соціального інтелекту – соціалізованість, соціальна адаптованість, соціальна компетентність; товариськість, відповідальність, організованість, самостійність; соціальна активність, самостійність, умотивованість, рефлексія, емоційна стійкість, соціально-перцептивна компетентність, самоактуалізація, самоповага.
Зносостійкість конструкційних сталей при азотуванні в циклічно-комутованому розряді
(Хмельницький національний університет, 2024) Люховець, В.В.; Liukhovets, V.V.
Фізико-технічні процеси обробки поверхонь металів з використанням в якості інтенсифікатора електричного розряду в газовому середовищі відносяться до найменш енергоємних та універсальних за призначенням і використанням. Проте широкому впровадженню процесів БАТР перешкоджає відсутність загальних теоретичних основ, за яких стали б можливими оптимізація, ефективне керування та проектування технологічних процесів. Метою досліджень є розвиток теоретичних і розробка практичних основ підвищення зносостійкості металів безводневим азотуванням в циклічнокомутованому розряді, а також встановлення основних закономірностей та умов азотування довгомірних отворів для забезпечення їх зносостійкості. Аналіз джерел вказує на те, що всі відомі моделі процесу в теоретичному плані в значній мірі носять гіпотетичний характер, оскільки в повній мірі не підтверджуються експериментально. Цілий ряд варіантів реалізації вакуумнодифузійних газорозрядних технологій взагалі не можуть бути пояснені на основі згаданих моделей. При їх формуванні практично не використовується аналітичний апарат, ігнорується необхідність пояснення деяких явищ, які принципово впливають на прийнятність теорії, відсутні критерії, а звідси і методи керування процесом з метою досягнення запланованих та необхідних для експлуатації показників модифікації. Наявність об’ємної бази технологічних даних, яка не має під собою узагальнюючої теорії, не тільки не сприяє оптимізації технологічного процесу, але навпаки часто призводить до протилежних наслідків, оскільки дані для однотипних умов нерідко вступають в протиріччя між собою. В роботі розвинуто положення теорії дифузійних газорозрядних процесів модифікації поверхні металів, які базуються на пріоритеті енергетичних підходів. З таких позицій теоретичні основи досліджуваних технологій не розглядались жодним з попередніх дослідників, але якраз подібні підходи відкривають абсолютно нові можливості розкриття тонкого механізму явищ, котрі мають місце при реалізації процесів даного типу, і далі – розробки практичних аспектів використання технології. Концептуальною основою теоретичних підходів, які використані в роботі є енергетична модель групи досліджуваних процесів, суть якої полягає в тому, що в певних конкретних умовах у першу чергу реалізуються ті з елементарних субпроцесів, котрі енергетично найбільш вигідні та ймовірні з огляду на рівні енергії чинників, що стимулюють ці субпроцеси. Для реалізації вказаних положень послідовно досліджено формування енергетичних характеристик стимуляторів процесу, насамперед, елементів потоків, які взаємодіють з поверхнею. При цьому за основу прийнято фактор енергетичного впливу потоків на поверхню як з позицій кількості, так і енергетичних рівнів часток. Саме комбінація цих характеристик має вирішальне значення для формування характеристик основних елементарних процесів. Значний науковий інтерес з перспективою широкого практичного використання становить задача застосування живлення, відмінного від безперервного. Ці питання теоретично теж ніким не досліджувались. В той же час реально всі процеси вакуумно-дифузійної газорозрядної модифікації поверхні металів проходять в нестаціонарних електричних полях, оскільки забезпечити живлення абсолютно постійним струмом практично неможливо. Зміна характеристик поля призводить до першочергового проходження одного з декількох конкуруючих субпроцесів, які забезпечують або утворення дифундидів на поверхні, або їх розпорошення, або дифузію азоту в глибину поверхневого шару. Саме з допомогою керованої форми електричних показників поля в розрядній камері можлива нейтралізація в необхідній мірі запірного ефекту утворення на поверхні дифундидів, що дозволить не тільки підвищити ефективність модифікації, але й скеровано забезпечувати необхідні її кінцеві результати, в тому числі і структуру поверхневого модифікованого шару. Виходячи з концепції енергетичної моделі, теоретично обгрунтовано та проведено експериментальну перевірку впливу форми керуючого сигналу на ефективність процесів модифікації, оскільки цей фактор суттєво впливає на трибологічні характеристики азотованих шарів. Трибологічні дослідження проводились на основі положень фізикохімічної механіки матеріалів, розроблених Г.В. Карпенко, Г.О. Прейсом, А. Евансом і К. Пріс, Ф. Хеммітом, а також теорії структурного пристосування поверхневих азотованих шарів при терті Костецького Б. І. та механо-хімічної моделі процесу тертя і зношування Шевелі В. В. і Олександренка В. П. В результаті реалізації досліджень отримано, на положеннях фізики газорозрядних процесів, принципово нові наукові результати, котрі пов’язані з вирішенням практичних задач. Узагальнені теоретичні положення енергетичної моделі процесів досліджуваного типу дозволяють сформувати систему аналітичних критеріїв, розробити принципово нові методики проектування та автоматизованого управління технологічними процесами цієї групи. Викладені вище основні концептуальні підходи в порівнянні з відомими публікаціями кваліфікують їх як принципово нові у світовій науковій практиці. Теоретичні положення, розроблені в роботі, передбачається використати не тільки в практиці застосування технологічних процесів досліджуваного типу, але у підготовці фахівців при викладанні навчальних курсів принципово нових напрямків теорії та практики газорозрядних процесів обробки поверхні металів. З теоретичних результатів, котрі одержані в ході виконання досліджень, випливають абсолютно нові, інноваційні методики та алгоритми керування процесом. Враховуючи багатогалузевий характер можливого використання означеної технології модифікації, теоретичні дослідження процесу особливо актуальні для багатьох галузей промисловості України. Наявність напрацювань у вибраному напрямку направлено на подальше зростання виробництва в Україні високотехнологічного устаткування та продукції. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному: - Вперше запропоновано ввести критерій концентрації поля, що дозволило розв’язати аналітичну задачу встановлення взаємозв’язків геометрії поверхні та параметрів електричного поля, а також їх вплив на зносостійкість азотованих в циклічно-комутованому розряді поверхонь сталей. - Вперше отримано аналітичний вираз для визначення середньої швидкості електронів в тліючому розряді, для цього використано модель базової швидкості, яку має електрон, що пролетів без зіткнень від катода до певної точки області катодного падіння. - Виявлено явище-ефект релаксаційних процесів в приповерхневих шарах сталей, азотованих в циклічно-комутованому розряді. Релаксують структури та напруження, що утворюються в поверхневих шарах цих матеріалів під дією тиску і температури в зоні тертя. - Встановлено, що підвищення майже в 2 рази зносостійкості поверхонь довгомірних отворів сталевих деталей, азотованих в циклічно-комутованому розряді, зумовлено ефектом накачування іонів азоту в отвір і, як наслідок, рівномірного розподілу поверхневої мікротвердості по усій довжині. - Отримала подальший розвиток методологія підвищення зносостійкості сталей безводневим азотуванням в циклічно-комутованому розряді, що є наслідком зміни співвідношення структурних складових фазового складу поверхневого модифікованого шару. - Підвищення зносостійкості сталевих деталей вузлів тертя в 1,35…1,75 разів азотуванням в циклічно-комутованому розряді зумовлена тим, що періодична зміна полярності електродів камери сприяє процесам очистки поверхні від адсорбційного шару, що позитивно впливає на характер насичення поверхні азотом (градієнт зміни мікротвердості по глибині азотованого шару знижується від 1,7 до 3,5 рази). Практичне значення одержаних результатів: - Застосування запропонованого комплексу апаратури в якості ключа, при азотуванні в тліючому розряді з нестаціонарним живлення, дозволило реалізувати весь спектр робочих струмів та напруг, що відкриває шлях до практичного використання нестаціонарного розряду для модифікації поверхонь металевих сплавів та підвищення іх зносостійкості. - Дослідження зносостійкості зразків в режимі сухого тертя забезпечує суттєво більшу продуктивність проведення експериментів. На відміну, від експериментів з граничним тертям, сухе тертя може застосовуватись для різних сталей, з однаковим значенням тиску в зоні контакту, що дозволяє полегшити порівнювання результатів та сприяє об’єктивності висновків щодо ефективності різних процесів модифікації поверхні. За результатами проведених експериментальних досліджень таким компромісним тиском може бути значення в 16 МПа. Встановлений ефект релаксаційних перетворень поверхонь тертя, які були азотовані в циклічно-комутованому розряді, вимагає рекомендувати для забезпечення адекватності та співставлення результатів проводити дослідження зносостійкості таких поверхонь протягом однієї безперервної зміни. - При БАТР з живленням струмом промислової частоти здешевлюється установка для реалізації процесу. (патент України № 112983). Розроблена технологія впроваджена для зміцнення зубчастих обойм, зубчастих втулок, валшестерень, коліс зубчастих на ТОВ «МАГМА», м. Маріуполь, що показала збільшення зносостійкості від 1,35 до 1,85 порівняно із зміцненням струмом високої частоти. - Можливість комутації форми імпульсів, зміни їх полярності привела до розробки цілої низки способів і технологій азотування (патенти України, № 113576, №115969, №112984, №112613 та №111949) направлених на підвищення зносостійкості виробів з металів: перехідних втулок з внутрішніми і зовнішніми конічними різьбами; шнеків термопласт-автоматів; впроваджено на ТОВ «Завод бурового обладнання», м. Коростень, на ПП «Юркон», на Хмельницькій маслосирбазі і об`єднанні «Хмельпиво». Результати теоретичних та експериментальних досліджень роботи використовуються в навчальному процесі ХНУ на кафедрі галузевого машинобудування та агроінженерії при викладанні дисциплін «Прогресивні технології зміцнення», «Трактори і автомобілі».
Удосконалення обладнання тривимірного друку для виготовлення деталей та виробів легкої промисловості
(Хмельницький національний університет, 2024) Поліщук, А.О.; Polishchuk, A.O.
На сучасному етапі зростає попит на обладнання, яке реалізує інноваційні технології в області тривимірного друку, особливо в легкій промисловості, яка включає швейне та взуттєве виробництво. Адитивні технології набувають все більшого розповсюдження у виробничих процесах різних галузей промисловості. Вони забезпечують скорочення витрат, прискорення виготовлення нових виробів, гнучкість підприємства тощо. Застосування шнекових екструдерів в обладнанні тривимірного друку, які використовують в якості вихідної сировини вторинні полімерні матеріали, створює нові можливості для зниження витрат на сировину та вирішення питання їх утилізації. Тема дослідження є актуальною, оскільки на сьогодні підприємства легкої промисловості потребують удосконалення та оптимізації виробничих процесів за рахунок впровадження новітнього обладнання та технологій, здатних вирішити цілу низку проблем, які є ключовим фактором успіху, зокрема підвищення якості та конкурентоспроможності готової продукції. Тому будь-які дослідження у зазначеному напрямку мають значний потенціал для внесення важливого вкладу у технологічний розвиток та інновації в легкій промисловості. У результаті виконання дисертаційної роботи було розв’язано актуальну науково-технічну задачу удосконалення обладнання тривимірного друку для виготовлення деталей та виробів легкої промисловості. Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Один із розділів роботи виконаний у рамках договору про творчу співдружність між ПП «Кредо» та Хмельницьким національним університетом: «Розробка обладнання для рециклінгу полімерних відходів взуттєвого виробництва» (№ 02-2021ТС, номер державної реєстрації 0121U110126), 2021-2024 р.р. Об’єктом дослідження є процеси тривимірного друку при виготовлені деталей та виробів легкої промисловості. Предметом дослідження є шнековий екструдер обладнання тривимірного друку для виготовлення деталей та виробів легкої промисловості. Метою дисертаційної роботи є удосконалення обладнання тривимірного друку за рахунок встановлення шнекового екструдера, що використовує гранули чи подрібнені відходи полімерів у якості вихідної сировини для виготовлення деталей та виробів легкої промисловості. Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному: ‒ вперше експериментально отримано регресійні рівняння, що враховують залежність об’ємної продуктивності шнекового екструдера від основних параметрів: діаметра подрібнених полімерних відходів, частоти обертання шнеку та температури плавлення полімеру для двох видів пластиків – ABS та TPU, що дає змогу оптимізувати процес виготовлення деталей та виробів легкої промисловості; ‒ отримав подальший розвиток аналітичний метод визначення основних параметрів шнекового екструдера обладнання тривимірного друку, який включає розрахунок коефіцієнта опору сопел, об’ємної продуктивності, тиску в шнековому каналі, потужності приводу, що дає можливість оптимізації конструктивних елементів екструзійного устаткування; ‒ розроблено нову систему охолодження шнекового екструдера обладнання тривимірного друку з використанням теплового бар’єру і повітряного обдуву та досліджено у програмному середовищі SolidWorks Simulation розподіл температур в різних його зонах, що запобігає перегріву полімерного матеріалу в завантажувальному бункері та підтримує стабільність процесу виготовлення деталей і виробів; ‒ експериментально здійснено дослідження характеристик подрібнених полімерних відходів, як вихідної сировини для шнекового екструдера обладнання тривимірного друку, та побудовано регресійну модель залежності насипної густини від діаметра часток, які є важливими для розрахунку тиску в зоні живлення екструдера. Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні удосконаленого обладнання тривимірного друку на підприємствах легкої промисловості та на фірмах, що спеціалізуються на продажі та сервісному обслуговуванні швейного устаткування. Воно дозволяє ефективно вирішувати задачі швидкого виготовлення окремих елементів та відновних деталей. Використання вторинної сировини у тривимірному друці сприяє зниженню виробничих витрат, відкриваючи нові перспективи для сталого розвитку легкої промисловості. Результати дисертаційного дослідження впроваджені на ПМП «Вітнел», ПП «КМ-Поділля», ТОВ «Спарк-Швейне обладнання», а також в освітньому процесі Хмельницького національного університету на кафедрі машин і апаратів, електромеханічних та енергетичних систем для спеціальності 133 Галузеве машинобудування, зокрема при вивченні дисциплін «Сучасні 3D-технології виробництва», «Сучасні технології та обладнання виробництв галузі».
Метод та частково централізовані системи виявлення зловмисного програмного забезпечення в комп’ютерних мережах
(Хмельницький національний університет, 2024) Савенко, Богдан Олегович; Savenko, Bogdan Olehovych
Розв’язання задачі з покращення ефективності функціонування розподілених систем з частковою централізацією, самоорганізацією та адаптивністю для виявлення зловмисного програмного забезпечення і комп’ютерних атак в комп’ютерних мережах та виявлення зловмисного програмного забезпечення з їх використанням за рахунок синтезу їх архітектури таким чином, щоб принципи функціонування таких систем ускладнювали зловмисниками їх розуміння є актуальною науковою задачею. У дисертації здійснено аналіз методів синтезу архітектури розподілених систем, моделей показників оточуючого середовища для розподілених систем в корпоративних мережах, методів організації функціонування розподілених систем та методів виявлення зловмисного програмного забезпечення, зокрема wormвірусів. В роботі розроблено метод синтезу математичних моделей рівнів безпеки компонентів системи для отримання нових аналітичних виразів комплексного опису оточуючого середовища корпоративних мереж і процесів, які відбуватимуться в частково централізованих розподілених системах, удосконалено модель частково централізованих розподілених систем, розроблено метод організації функціонування частково централізованих розподілених систем, розроблено метод виявлення worm-вірусів з використанням поділу їх на класи за спільними ознаками і визначеними критеріями за багатьма класами, а також розроблено відповідну розподілену систему, здійснено постановку експериментів і проведено експериментальні дослідження з розробленою системою. Об’єкт дослідження – процес синтезу частково централізованих розподілених систем виявлення зловмисного програмного забезпечення. Предмет дослідження – методи і розподілені системи з частковою централізацією для виявлення зловмисного програмного забезпечення в комп’ютерних мережах. Метою дисертаційного дослідження є покращення ефективності функціонування розподілених систем виявлення зловмисного програмного забезпечення в комп’ютерних мережах за рахунок синтезу в їх архітектурі принципів часткової централізації, самоорганізації та адаптивності. Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному: 1) удосконалено модель частково централізованих розподілених систем виявлення зловмисного програмного забезпечення, в якій на відміну від відомих моделей синтезовано принципи самоорганізації та адаптивності таким чином, що така модель дала змогу створювати згідно неї системи виявлення зловмисного програмного забезпечення, функціонування яких ускладнює розуміння їх зловмисниками, дозволяє самостійно здійснювати прийняття рішень та гнучку перебудову архітектури, що покращує їх стійкість до зловмисних дій і виявлення зловмисного програмного забезпечення; 2) вперше розроблено метод синтезу математичних моделей рівнів безпеки компонентів системи для отримання нових аналітичних виразів комплексного опису оточуючого середовища корпоративних мереж і процесів, які відбуватимуться в частково централізованих розподілених системах, що дало змогу узгодити між собою характеристичні показники, які задані дискретними та неперевними величинами, та для формування нових характеристик аналітичними виразами з врахуванням їх при визначенні рівнів безпеки в компонентах і системах в цілому; 3) розроблено новий метод організації функціонування частково централізованих розподілених систем, в якому проведено розподіл компонент системи по відношенню до центру прийняття рішень для реалізації часткової централізації, самоорганізації та адаптивності, що дало змогу задати механізми ускладнення розуміння принципу їх функціонування, самостійного прийняття рішень щодо подальших кроків, перебудови їх архітектури та наповнення системи методами виявлення зловмисного програмного забезпечення; 4) розроблено новий метод виявлення worm-вірусів, суть якого в здійсненні поділу їх на класи за спільними ознаками і визначеними критеріями за багатьма класами ознак та прийнятті рішення щодо віднесення worm-вірусу до певного класу частково централізованою розподіленою системою, що покращило достовірність виявлення, зокрема за рахунок приховування принципів функціонування системи. Практичне значення отриманих результатів. Розроблена частково централізована розподілена система виявлення зловмисного програмного забезпечення, зокрема worm-вірусів. має можливість її наповнення різними методами попередження, виявлення та протидії зловмисному програмному забезпеченню і комп’ютерним атакам, а також вона забезпечує належну стійкість та стабільність при функціонуванні в комп’ютерних мережах її компонентів. Особливістю розробленої частково централізованої розподіленої системи є складність в розумінні її функціонування зловмисниками, самостійне та гнучке забезпечення переміщення центру між компонентами в процесі функціонування системи, самостійне прийняття рішення щодо подальших кроків та не потребують при цьому залучення адміністратора. Крім того, реалізований метод виявлення worm-вірусів базується на багатокласовій класифікації об’єктів і результати його застосування для виявлення становлять більше 95% та підтверджують ефективність запропонованого рішення. У результаті проведених експериментальних досліджень з розробленою системою було підтверджене коректне функціонування частково централізованої розподіленої системи, можливість застосування її до виявлення worm-вірусів, а також належні рівні стійкості та деградації системи. Теоретичні та практичні результати дослідження впроваджені в ТОВ «ITT» (м. Хмельницький), Державному підприємстві «Новатор» (м. Хмельницький), ПП «НОЛТ ТЕХНОЛОДЖИС» (м. Хмельницький), а також, в освітньому процесі Хмельницького національного університету при викладанні дисциплін на кафедрі комп’ютерної інженерії та інформаційних систем для спеціальностей 123 Комп’ютерна інженерія, 126 Інформаційні системи та технології, зокрема в курсах «Теорія і проєктування комп'ютерних та кіберфізичних систем і мереж», «Теорія і технології проєктування спеціалізованих операційних систем», «Методи розв’язування наукових задач комп’ютерної інженерії» та «Технології та методи забезпечення надійності та безпеки інформаційних систем та технологій».
Структура системи оцінки та підвищення фінансової стійкості промислових підприємств
(Хмельницький національний університет, 2024) Рачинський, О.В.; Rachynskyi, O.V.
Дисертацію присвячено формуванню теоретико-методичних основ та практичних рекомендацій щодо побудови структури системи оцінки та підвищення фінансової стійкості промислових підприємств. В контексті опрацювання даної проблематики проведено дослідження теоретикометодичних основ формування фінансової стійкості підприємства, здійснено аналіз стану та факторів підвищення фінансової стійкості промислових підприємств України, побудовано структуру системи оцінювання та підвищення фінансової стійкості машинобудівних підприємств. Досліджуючи теоретико-методичні основи формування фінансової стійкості підприємства сформовано осучаснену наукову парадигму термінів «стійкість», «стабільність», «фінансовий стан» із авторським формуванням та обґрунтуванням підходів до даних визначень. З метою більш ґрунтовного розуміння «стійкості» охарактеризовано її види та змістовно розкриті впливи на фінансову стійкість підприємства. Доведено залежність фінансової стійкості промислового підприємства від інших видів стійкостей: економічної, ресурсної, техніко-технологічної, виробничої стійкості із виокремленням тих видів, які за нинішніх умов ведення бізнесу мають найбільший вплив на фінансовий стан підприємства. Обґрунтовано, що фінансова стабільність є більш розширеним поняттям, через те у роботі деталізовано її базові елементи. Здійснивши аналіз наукових підходів до визначення стабільності, стійкості та фінансової й економічної стабільності, нами представлено взаємозв'язок категоріальних характеристик фінансового забезпечення підприємства. Систематизовано найбільш конструктивні підходи науковців і практиків в генезисі фінансової стійкості підприємства із формулюванням авторського визначення. Доведено, що кожен підхід підкреслює багатогранність поняття та є важливим у подальших дослідженнях, особливо при формуванні системи оціночних параметрів фінансової стійкості та реалізації напрямів її підвищення. На основі аналізу існуючих підходів систематизовано і представлено основні типи, види фінансової стійкості із виокремленням її основних характеристик в умовах посилення інтеграційних процесів та нестабільності господарювання. Систематизовано наукові підходи застосування відносних показників при оцінюванні фінансової стійкості підприємства, виявлення відхилень яких дозволяє вчасно приймати коригуючі управлінські рішення. Без належного рівня фінансової стійкості на підприємстві унеможливлюється забезпечення та підвищення фінансового стану як першорядного чинника успішного ведення фінансово-господарської діяльності. Через те, розкрито специфіку управління фінансовою стійкістю промислового підприємства за сучасних умов господарювання та місце такої функціональної складової як її оцінювання. Досліджено основні етапи проведення оцінювання фінансової стійкості підприємства із акцентуванням уваги на вагомості визначення мети даного оцінювання. Визначено проблемні аспекти, які виникають при оцінюванні фінансової стійкості промислового підприємства за сучасних умов ведення бізнесу. Через те, доведено необхідність використання комплексного методу в структурі системи оцінки та підвищення фінансової стійкості підприємства. Результатом оцінювання за умови використання даного підходу є визначення запасу фінансової стійкості, формування фінансових проєктів, стратегій підвищення фінансової стійкості та покращання фінансового стану, визначення імовірності банкрутства та формування прогнозних проєктів. Охарактеризовано сукупність економічних параметрів, які визначаються при оцінюванні фінансової стійкості промислового підприємства, а також моделі та методики визначення її рівня, які ґрунтуються на систематизації відносних коефіцієнтів визначення фінансового стану. Досліджено проблематику забезпечення фінансової стійкості підприємств та методичних підходів до її оцінки, діагностики та контролю із виокремленням критеріїв її забезпечення в умовах функціонування підприємства в рамках СОТ, посилення конкуренції та функціонування в нестабільному повоєнному середовищі. Обґрунтовано внутрішньо-фінансову стратегію промислового підприємства, яка складається із низки управлінських процесів та є необхідною для підтримки фінансової рівноваги. Визначено напрями, заходи та методи забезпечення фінансової стійкості промислових підприємств, які повинні бути функціонально поєднані із складовими елементами системи управління підприємством. Запропоновано концептуальні основи процесів формування структури системи оцінки фінансової стійкості підприємства, які ґрунтуються на використанні комплексоного методу до її проведення та які безпосередньо деталізують процеси оцінювання фінансового стану та підвищення рівня фінансової стійкості промислових підприємств. Доведено, що основою такої оцінки фінансової стійкості є метод аналізу фінансової рівноваги активу і пасиву балансу підприємства, ліквідності та платоспроможності. Досліджено проблематичні аспекти розвитку фінансово-господарської діяльності машинобудівних підприємств України, зокрема проаналізовано динаміку індексів промислової та машинобудівної продукції, обсяг реалізації, фінансові результати до оподаткування. Обґрунтовано роль інвестиційно-інноваційної складової розвитку промисловості, зокрема й машинобудівної галузі України та машинобудівних підприємств Вінницької області. Проведено аналіз динаміки основних показників діяльності машинобудівних підприємств Вінницької області: ПАТ «Барський машинобудівний завод», ПрАТ «Калинівський машзавод», ПАТ «МогилiвПодiльський машинобудiвний завод», ПрАТ «ПлазмаТек», ПрАТ «Вiнницький завод «Маяк». В контексті дослідження динаміки розвитку фінансово-господарської діяльності машинобудівних підприємств визначено основні проблеми, які мають значний вплив на розвиток бізнесу в сучасному конкурентному бізнес-середовищі та надано пропозиції в напрямі покращення фінансового стану, в тому числі й забезпечення фінансової стійкості для кожного із досліджуваних підприємств. Досліджуючи стан і забезпечення фінансової стійкості та ліквідності машинобудівних підприємств, проведено аналіз існуючих науково-методичних підходів із виокремленням напрямів зростання даних показників. Розкрито комплексність процесів оцінки ліквідності та забезпечення фінансової стійкості підприємства, яка полягає в необхідності оцінювання ліквідності активів, ліквідності балансу та, в загальному, ліквідності підприємства. Аргументовано основні цілі, функції оцінки ліквідності і платоспроможності із розкриттям специфіки розрахунку ліквідності підприємства та врахування резервів ліквідності. Доведено, що для розвитку фінансово-господарської діяльності машинобудівних підприємств, особливо за трансформаційних умов ведення бізнесу має важливе значення обґрунтування нормативів коефіцієнтів ліквідності. Через те, у роботі наведено варіацію нормативних значень показників ліквідності та запропоновано при визначенні значення коефіцієнтів ліквідності, враховувати умови ведення бізнесу, специфіку господарювання конкретного підприємства, низку факторів, які чинять найбільший вплив на швидкість перетворення активів та, у свою чергу, погашення поточних зобов'язань. Здійснено аналіз динаміки оборотних, необоротних активів, поточних зобов'язань та забезпечень, капіталу та зобов'язань машинобудівних підприємств Вінниччини. Проведено розрахунок показників ліквідності машинобудування та промисловості України та зроблено висновок, що не усі показники відповідають рекомендованому значенню. Розраховано показники фінансової стійкості та стабільності машинобудівних підприємств Вінниччини та запропоновано інтегровані напрями й послідовність забезпечення фінансової стійкості й ліквідності машинобудівних підприємств, які цілеспрямовані на досягнення економічної стабільності і фінансової рівноваги господарюючого суб’єкта за умови управлінської орієнтації в послідовності дій та впровадження запропонованої підсистеми управління фінансовими ризиками. Розкрито основні фактори внутрішнього та зовнішнього характеру, які чинять вплив на фінансово-господарську діяльність машинобудівних підприємств із упорядкуванням типової класифікації факторів за різними ознаками. В цілях поглибленого аналізу та можливості виявлення взаємозалежності першорядних факторів від другорядних, обґрунтовано ієрархічну структуру факторів впливу на фінансову стійкість промислового підприємства. Удосконалено систематизацію зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на фінансову стійкість, в тому числі й показників фінансового стану господарюючих суб’єктів. З метою виокремлення напрямів забезпечення належного фінансового стану проведено експертне оцінювання внутрішніх та зовнішніх факторів впливу на фінансову стійкість окремих підприємств Вінниччини із виокремленням тих, які за сучасних умов функціонування найбільше впливають на фінансовий розвиток. В контексті дослідження структуризації моделей розрахунку показників фінансової стійкості машинобудівних підприємств обґрунтовано необхідність використання адаптаційних аспектів формування системи показників оцінки фінансової стійкості в розрізі життєвого циклу підприємств. Схематично представлено взаємозалежності діагностичних складових забезпечення фінансового потенціалу та фінансової стійкості машинобудівного підприємства, які стануть підґрунтям структуризації та розрахунку показників фінансової стійкості підприємства в аспекті підвищення її рівня. Обґрунтовано черговість формування системи оціночних параметрів та її критерії для визначення фінансової стійкості підприємства, специфіка якої полягає у тому, що перед процесом структуризації та формуванням системи оцінювання фінансової стійкості, важливим є опрацювання науково-методичної бази із її «підлаштуванням» до специфіки ведення бізнесу кожним окремим підприємством. Запропонована структурна архітектоніка показників фінансової стійкості машинобудівних підприємств, яка враховує групи показників ліквідності та платоспроможності, показники стану і структури капіталу, показники рентабельності діяльності, показники стану активів підприємства та ділової активності. Запропоновано модель визначення запасу фінансової стійкості машинобудівного підприємства та концептуальну модель розрахунку показників фінансової стійкості, яка складається із таких інструментально оціночних складових як: визначення фінансової стабільності та рівноваги, сформованої структурної архітектоніки показників фінансової стійкості; визначення діагностики можливого банкрутства, порогу рентабельності та запасу фінансової стійкості машинобудівних підприємств. У запропонованій концептуальній моделі розрахунку показників фінансової стійкості машинобудівних підприємств реалізується обґрунтований нами в дисертаційній роботі комплексний методичний підхід до проведення оцінювання фінансових параметрів відповідно до окресленого цілеспрямування. Запропонована уніфікована піраміда бізнес розвитку підприємства, яка має сім рівнів стратегічного цілеспрямування, на кожному з яких із метою обґрунтування та прийняття управлінських рішень, використовуються аналітичні інформаційні дані щодо фінансового стану та показників фінансової стійкості за той чи інший період. Побудовано структуру системи оцінки та підвищення фінансової стійкості машинобудівних підприємств, яка ґрунтується на організаційно-методичній та функціонально-інформаційній підсистемах, включає ряд концептуальних (методологічних) принципів, цілей, завдань, інструментарію, які на основі застосування комплексного методичного підходу до оцінки фінансового стану, дозволяють вчасно виявити фінансові ризики, ймовірність банкрутства, здійснити оцінку ліквідності із забезпеченням напрямів реалізації бізнес-орієнтирів. Виокремлено концептуальні засади інформаційно-аналітичної складової управлінських процесів забезпечення та підвищення фінансової стійкості. Запропоновано концептуальний контур (профіль) забезпечення реалізації бізнес-орієнтирів підвищення фінансової стійкості машинобудівного підприємства у якому згруповано основні управлінські процеси в розрізі внутрішнього та зовнішнього профілю функціонування. Побудовано модель впливу антикризового інструментарію фінансового управління на забезпечення фінансової стійкості промислового підприємства із визначеними цілями, завданнями, методами, функціями, принципами та антикризовими аналітичними процесами. Доведено, що сучасне програмно-технічне забезпечення, інформаційно-аналітична складова в структурі системи оцінки та підвищення фінансової стійкості машинобудівного підприємства дозволяють підвищувати ефективність управління фінансовими ресурсами, зокрема фінансового планування та прогнозування. Через те, виокремлено вимоги та переваги автоматизації процесів оцінки та підвищення фінансової стійкості машинобудівних підприємств та шляхів її забезпечення в системі менеджменту підприємства. Схематично представлено функціональні взаємозв'язки програмно-інформаційного та процесного забезпечення в управлінні фінансовою стійкістю машинобудівного підприємства, організаційна реалізація яких підвищить результативність фінансового аналізу підприємства в аспекті оцінки оборотного капіталу, ліквідності, платоспроможності, рентабельності та фінансової стійкості. Досліджено сучасні програмні засоби для оцінки фінансової стійкості та фінансового стану із розкриттям їх особливостей впровадження на машинобудівних підприємствах. Вхідні інформаційні потоки, які в подальшому опрацьовуються за допомогою обраних підприємством інформаційних технологій формують інформаційно-аналітичне забезпечення. Через те, схематично представлено взаємозв'язок інформаційно-аналітичного забезпечення та методичних прийомів (основ) оцінки фінансової стійкості в системі управління підприємством. Доведено, що більшість інструментів фінансового аналізу є адаптованими до діяльності вітчизняних промислових підприємств та досліджуваних підприємств Вінниччини, так як враховують нормативно-законодавчі зміни ведення бізнесу та подання звітності.
Механізм формування і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції підприємств
(Хмельницький національний університет, 2025) Власенко, І.В.; Vlasenko, I.
Дисертацію присвячено розробці теоретичних положень та науковометодичних підходів щодо проектування конструкції та практичного функціонування механізму формування і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції підприємств. В аспекті дослідження окресленої проблематики здійснено розгляд теоретико-методичних основ управління якістю та конкурентоспроможністю продукції підприємства, здійснено оцінку стану діяльності і перспектив машинобудівних підприємств України у виробництві якісної і конкурентоздатної продукції, спроєктовано конструкцію та змодельовано механізм формування і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Базуючись на вивченні вітчизняної та англійської етимології виникнення та розвитку термінів «якість» та «конкурентоспроможність», еволюції наукових підходів до їх трактування і вжитку та базових характеристик трансцендентного філософського, продукто-, клієнто-, виробничо- та ціннісноорієнтованого підходів у їх трактуванні, систематизовано й узагальнено сукупність змістовних аспектів категорій «якість продукції» та «конкурентоспроможність продукції» з визначенням як спільних рис, якими є оціночний характер, відносність, динамічність, багатоплановість та двовимірність, так і відмінних, тобто властивих лише одному з аналізованих понять. Систематизація концепцій забезпечення якості продукції в їх еволюційному розвитку та хронологічному порядку – від перших конструктів забезпечення якості, орієнтованих на контрольно-інспекційні процедури щодо кінцевої продукції до появи систем загального управління якістю у їх концептуальних проявах, а також теоретичних надбань наукового дискурсу з питань сутнісних аспектів якості та конкурентоспроможності продукції дозволила запропонувати авторські визначення якості продукції як оцінного параметру, який характеризує її відповідність заданому набору вимог, а конкурентоспроможності продукції – як оцінного параметру, який характеризує ймовірність того, що саме вона буде обрана (придбана) споживачем з-поміж інших на певному ринку і за визначених умов. Розглянуто та систематизовано методи та підходи оцінки якості продукції та її конкурентоспроможності з обґрунтуванням їх переваг та недоліків, а також практичної доцільності в контексті наявних можливостей суб’єктів малого та середнього бізнесу у розрізі груп диференціальних, комплексних, експертних, соціологічних та змішаних методів. Досліджено сукупність базових вимірів та аспектів якості у поглядах класиків управління якістю та сучасних дослідників з акцентуванням на ключових проблемних чи дискусійних моментах, на основі чого обґрунтовано авторський підхід до виокремлення складових (напрямів) визначення показника якості продукції (встановлення її рівня) з виокремленням нормативної якості – об’єктивного оцінного параметру, що має встановлюватись на основі оцінки відповідності заявленим характеристикам (специфікаціям), стандартам, технічним умовам, встановленим вимогам і запитам, а також на основі відсутності браку (дефектів, пошкоджень) та сприйнятої якості продукції – суб’єктивного оцінного параметру, який, своєю чергою, запропоновано поділяти на первинно сформовану (на етапі вибору продукції) та вторинно сформовану (в процесі користування, споживання. Висвітлення особливостей еволюційного розвитку сприйняття постулатів загального менеджменту якості (TQM) та здійснення порівняльної характеристики основних концепцій управління якістю (TQM, 6 Sigma, Kaizen, EFQM, Lean, QAS) за ознаками сутності, головної мети, базових принципів та ключових обмежень дозволило обґрунтувати структурні взаємозв’язки концепції загального управління якістю (TQM), перелік функціональних рівнів (вимірів) її практичного впровадження та ключові аспекти удосконалення базових засад (TQM) в контексті сучасного стану світового економічного і технологічного розвитку. Обґрунтовано сутність категорії «управління якістю та конкурентоспроможністю продукції» як складного багаторівневого процесу впливу на їх формування, забезпечення і поліпшення та на основі дослідження особливостей складових елементів сучасної парадигми формування системи менеджменту на підприємстві запроєктовано узагальнену структуру сучасного парадигмального бачення управління якістю продукції за складовими: термінології; концепцій забезпечення й управління; методів (підходів) до оцінки, аналізу; підходів до забезпечення якості продукції; принципів забезпечення якості продукції; стандартів якості; складових системи управління; чинників впливу; елементів системи якості та закономірностей з обґрунтуванням переліку її фундаментальних недоліків та ключових аспектів їх виправлення. Проведено порівняльну оцінку окремих показників функціонування машинобудівного сектору 22-х країн Європейського Союзу та України, за результатами якої визначено ключові розбіжності між українськими та європейськими машинобудівними виробниками у питаннях фінансування розвитку виробничої діяльності і окремих видів продукції, зокрема. За результатами подальшого рейтингування обраного переліку досліджуваних країн за показниками: відносного приросту числа зайнятих; середнього виробітку одного працівника; середнього обсягу валового прибутку на одне підприємство; частки інвестицій у виробничі засоби в обсязі інвестицій в матеріальні активи; обсягу інвестицій у персонал в розрахунку на одне підприємство; відносного приросту обсягу доходу від реалізації продукції в розрахунку на одне підприємство; витрат на утримання одного працівника; відносного приросту витрат на енергоресурси в розрахунку на одне підприємство встановлено ключові проблеми та складові відставання української машинобудівної продукції від європейських аналогів за показниками конкурентоспроможності. З метою оцінки якості продукції та управління нею конкретних виробників машин і обладнання, які діють у секторі машинобудування для сільського господарства і молочної промисловості, було відібрано: ПрАТ «Калинівський машинобудівний завод»; ТОВ «Краснянське СП «Агромаш»; ПАТ «Могилів-Подільський машинобудівний завод»; ТОВ «Агромаш-Калина»; ПрАТ «Барський машинобудівний завод». Зокрема, було досліджено особливості їх господарської діяльності з акцентом на сертифікацію, ринки збуту та спектр основних і додаткових послуг, а також здійснено аналіз основних параметрів якості продукції, виходячи із запропонованого нами підходу до виокремлення її нормативної та сприйнятної складових. Охарактеризовано основні підходи, показники та можливі труднощі у процесі оцінки якості продукції в розрізі окремих напрямів за кожною зі складових та здійснено порівняльну оцінку окремих аспектів управління якістю продукції на досліджуваних підприємствах між собою та відносно до середніх значень в Україні, країнах ЄС в цілому, а також відносно до найгірших і найкращих значень, які мають місце в окремих країнах-членах Європейського Союзу. Запропоновано перелік ключових напрямів і базових складових оцінки якості продукції та процесів у механізмі управління нею на машинобудівному підприємстві за етапами проєктування (розробки), виробництва, збуту та післяпродажної взаємодії зі споживачами з побудовою узагальненої схеми взаємозв’язку основних чинників формування конкурентоспроможності продукції машинобудівного підприємства. Розроблено авторську модель розрахунку конкурентоспроможності певного виду машинобудівної продукції на визначеному ринку на основі застосування алгоритмів розрахунку відносного рівня нормативної якості продукції та встановлення значення коефіцієнта вартості її одиниці з побудовою шкал оцінки коефіцієнтів новизни і гарантійного періоду експлуатації та з формуванням типової карти сервісних послуг. Запропонована модель відповідає критеріям простоти, практичної доцільності, диференціації та мультифункціональності і може застосовуватися на машинобудівних підприємствах будь-якої масовості виробництва при оцінці конкурентоспроможності як продукції, яка вже виготовляється, так і виробів, що перебувають на стадії проєктування на ринках діяльності підприємства і на зовсім нових для нього ринках. Крім того, наведена модель є зручною в контексті факторного аналізу конкурентоспроможності окремих видів продукції в розрізі окремих ринків, що дозволить чітко формулювати як сам перелік ключових чинників підвищення відносного рівня якості та конкурентоспроможності, так і заходів щодо посилення їх позитивного впливу в механізмі формування та підвищення якості і конкурентоспроможності продукції машинобудівної промисловості. Виокремлено та систематизовано структурні компоненти механізму формування і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції підприємства, в числі яких складові формування і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, забезпечення господарських процесів та якості їх проходження, а також фактори (обмеження) зовнішнього середовища з характеристикою: базових елементів нормативно-методичного забезпечення в розрізі нормативних документів загального характеру, нормативних документів з питань формування якості та конкурентоспроможності продукції, а також нормативних документів з питань забезпечення якості проходження процесів; взаємозв’язків, складу та особливостей формування ресурсного забезпечення механізму; напрямів системи інформаційно-аналітичного обґрунтування маркетингового забезпечення механізму; комплексу структурних елементів складової забезпечення якості проходження господарських процесів. Побудовано узагальнену схему циклічного процесу взаємодії ключових функціональних складових у механізмі формування і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції підприємства з встановленням переліку ключових процесів за окремими функціональними напрямами формування, забезпечення (досягнення) заданого рівня і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції та з обґрунтуванням структурного комплексу імовірних проблем у рамках розробленого механізму з деталізацією їх різновидів та характеристик у сферах нормативної якості, маркетингового комплексу та сприйнятної якості продукції. Спроєктовано конструкцію та структурнологічну модель механізму формування і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції підприємства, що ґрунтується на засадах продуктоорієнтованого процесного підходу та моделі оцінки конкурентоспроможності продукції у взаємозв’язку з параметрами її якості, який дозволяє забезпечити ефективне управління процесів її в їх взаємозв’язку. Схематизовано етапи та методичне забезпечення моделі оцінки конкурентоспроможності продукції у механізмі формування і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції підприємства з обґрунтуванням комплексу базових обмежувальних критеріїв в рамках її застосування та типової структури цілей підприємства і завдань з їх досягнення в рамках функціонування механізму.
Підготовка майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій у закладах вищої освіти Угорщини
(Хмельницький національний університет, 2025) Візавер, В.А.; Vizaver, V.A.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та вирішено наукове завдання щодо підготовки майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій у закладах вищої освіти Угорщини. У першому розділі – «Теоретичні засади підготовки майбутніх учителів до використання здоров'язбережувальних технологій у закладах вищої освіти» на основі аналізу й узагальнення наукових розвідок досліджено стан опрацювання проблеми підготовки майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій в освітньому процесі вищої школи в педагогічній теорії та практиці, проаналізовано ґенезу і сутність феномену «здоров’язбережувальна технологія» в системі освіти у вітчизняному та зарубіжному досвіді, визначено структуру та підходи до класифікації здоров’язбережувальних технологій у науковому дискурсі. У процесі дослідження виявлено, що підготовка майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій передбачає цілеспрямований освітній процес закладів вищої освіти, який характеризується включенням майбутніх педагогів у активну здоров’яспрямовану діяльність, з метою зміцнення власного фізичного, психічного, соціального здоров’я, а також самореалізації себе як фахівця зі сформованою культурою здоров’язбереження. З’ясовано, що пріоритетність формування культури здоров’язбереження у професійній підготовці майбутніх учителів сприятиме модернізації системи фахової підготовки, відповідального ставлення до здоров’я як до найвищої індивідуальної і суспільної цінності, гуманізації культурно-освітнього простору особистості майбутнього фахівця через оновлення здоров’язбережувальних технологій. Теоретичним підґрунтям готовності майбутніх учителів до втілення ідеї здоров’язбереження у професійній діяльності мають стати модернізовані здоров’язбережувальні технології, гармонійне поєднання навчальних, виховних і розвивальних педагогічних впливів, що конкретизується у навчально-пізнавальній, науково-дослідній і виховній діяльності закладів вищої освіти, що актуалізує необхідність розкриття сутності і ґенези феномену «здоров’язбережувальна технологія» у вітчизняному та зарубіжному досвіді. Проведений аналіз наукових джерел засвідчив різноманіття наявних здоров’язбережувальних технологій, представлених у публікаціях вітчизняних і зарубіжних учених. Підгрунтям авторського визначення поняття «здоров’язбережувальні технології» є конструктивна ідея вчених, згідно з якою до освітніх здоровʼязбережувальних технологій належать такі, використання яких іде на користь здобувачу освіти саме в освітньому процесі, як «сертифікат безпеки будь-якої освітньої технології для здоров’я» (за А. Мітяєвою). Узагальнено, що розмаїття тлумачень поняття «здоров’язбережувальні технології» спричиняє необхідність розгляду структури й підходів до класифікації здоров’язбережувальних технологій у науковому дискурсі. Здійснений аналіз класифікацій технологій у галузі здоров’язбереження дозволяє констатувати відсутність серед них універсальної. У процесі дослідження схарактеризовано структуру й підходи до класифікації здоров’язбережувальних технологій у науковому дискурсі, що передбачає синтез усіх напрямів діяльності майбутнього вчителя щодо фізкультурнооздоровчої роботи зі здобувачами освіти. У другому розділі – «Організаційно-методичні основи підготовки майбутніх учителів початкових класів і фізичного виховання до використання здоров’язбережувальних технологій у закладах вищої освіти Угорщини» схарактеризовано нормативно-методичне підґрунтя розвитку педагогічної освіти Угорщини у площині здоров’язбереження в історичній ретроспективі, проаналізовано практику впровадження здоров’язбережувальних технологій в освітній процес підготовки вчителів в Угорщині. Опрацьовано низку положень, де представлено фундаментальні принципи методології здоров’язбереження та використання здоров’язбережувальних технологій в постіндустріальному суспільстві Угорщини. Виявлено, що в Угорщині розвиток здоров’я громадян визначається за п’ятьма критеріями (Charta, 1986): індивідуальні навички розвитку здоров’я, вплив суспільних дій на здоров’я людини, здоров’язберігаюче середовище, профілактика охорони здоров’я, здоров’япідтримуюча політика. За результатами досліджень угорських учених підтверджено необхідність приділяти велику увагу зміцненню здоров’я студентів, упроваджувати ефективні методи для покращення їхньої поведінки щодо власного здоров’я та інтеграції їх в повсякденне життя навчальних закладів. З’ясовано, що в Угорщині розроблено низку програм, які сприяють забезпеченню та впровадженню здорового способу життя, зміцненню здоров’я. У процесі опрацювання наукових джерел виявлено, що фізичну культуру, здоровий спосіб життя почали впроваджувати в освітній процес Угорщини, починаючи з 17 століття, в м. Шарошпоток, а наука про здоров’я як предмет в навчальних планах Угорщини з’явилася на початку ХІХ століття. Узагальнено результати досліджень угорських учених щодо навчальних планів підготовки вчителів, програм з фізичної культури і виховання за період з 1869 – 2017 рр., стану здоров’я в Угорщині (за висновками Варшані та Вітроі, 2017). Систематизовано оздоровчі заходи щодо зміцнення здоров’я громадян в Угорщині: початкова, середня та вища освіта, профілактично-медичні послуги, робота на громадському рівні, вдосконалення організаційного рівня, заходи оздоровчо-суспільного інтересу, заходи, що стосуються здорового довкілля, господарсько-регулююча діяльність. Актуалізовано необхідність аналізу практики впровадження здоров’язбережувальних технологій в освітній процес підготовки вчителів в Угорщині. Виявлено, що заклади вищої освіти Угорщини під час підготовки фахівців, особливо педагогічних спеціальностей, в освітньому процесі своїх закладів використовують такі здоров’язбережувальні технології: інноваційні технології навчання; здоров’язберігаючі технології; оздоровчі технології; технології виховання культури здоров’я. Встановлено, що ЗВО Угорщини розглядають здоров’язбережувальні технології як частину педагогічної освіти, що розробляють цілі, зміст, методи здорового способу життя, сприяють вирішенню питань здоров’язбереження у системі освіти Угорщини; як спосіб організації, моделювання освітнього процесу, як система вказівок, через які можна забезпечити ефективність навчання і, водночас, зберегти здоров’я студентської молоді. Виявлено, що після вступу Угорщини до Євросоюзу кардинально змінилося ставлення університетів до здоров’язбереження студентської молоді, що засвідчено проєктом вищої освіти, який ініціює зміни в навчальних установах у трьох вимірах: ставлення до здоров’я як до цінності і як нового елемента у підготовці студентів різних спеціальностей (знання, навички, ставлення та відповідальність), необхідні для певної професії не лише загалом, але й у вихованні молодого покоління до ведення здорового способу життя через впровадження здоров’язбережувальних технологій; розроблення навчальних матеріалів, пов’язаних зі здоров’ям та впровадженням здоров’язберігаючих технологій, які можуть бути інтегровані в існуючі навчальні програми за вибором напрямків підготовки (спеціальності); на основі міжнародного досвіду розроблення пакету пропозицій щодо впровадження здоров’язбережувальних технологій. Ці виміри віддзеркалюють вектори впровадження здоров ҆язберігаючих технологій під час підготовки вчителів у ЗВО Угорщини. Серед освітніх здоров’язбережувальних технологій ЗВО Угорщини надають перевагу фізкультурно-оздоровчим та спортивно-масовим, при використанні яких значну увагу приділяють залученню до них студентського самоврядування, відповідальних за спортивно-масову роботу в гуртожитках ЗВО, залучення активістів до фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи. Проведений аналіз використання здоров’язбережувальних (оздровчозберігаючих) технологій у ЗВО Угорщини дозволив виокремити чітко виражені їх загальні атрибутивні ознаки: спрямованість на досягнення оздоровчого ефекту, інноваційність, емоційна спрямованість, мобільність, інтегрованість і модифікація, адаптивність до контингенту, простота і доступність, моніторинг, співпраця, результативність. У третьому розділі – «Екстраполяція угорського досвіду підготовки майбутніх учителів до використання здоров'язбережувальних технологій у ЗВО України» проаналізовано стан підготовки майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій у ЗВО Угорщини та України та обгрунтовано можливості трансформації конструктивних ідей угорського досвіду підготовки майбутніх учителів початкових класів і фізичного виховання до використання здоров’язбережувальних технологій у ЗВО Угорщини в українську вищу школу. З’ясовано, що у ЗВО України освітньо-професійна програма «Початкова освіта» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти націлює на формування здатності щодо використання рухової активності для активного відпочинку та ведення здорового способу життя, до інтеграції та реалізації предметних знань як основи змісту здоров’язбережувальної та фізкультурної освітніх галузей Державного стандарту початкової освіти, добору оптимальних форм, методів, технологій та засобів формування ключових і предметних компетентностей молодших школярів у процесі вивчення цих освітніх галузей. Освітньопрофесійні програми «Середня освіта» (Фізична культура) та «Фізична культура і спорт» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спрямовані на формування здатності підтримувати загальний рівень фізичної активності і здоров’я, зміцнювати здоров’я учнів шляхом використання нових форм рухової активності, дотримання санітарно-гігієнічних норм та правил, раціонального харчування, інших чинників здорового способу життя, організовувати оздоровчо-рекреаційну рухову активність різних груп населення, зміцнювати здоров’я людей різного віку і статі шляхом використання рухової активності, раціонального харчування та інших чинників здорового способу життя, застосовувати сучасні технології управління суб’єктами сфери фізичної культури і спорту. Встановлено, що університети Угорщини створили свою оздоровчозберігаючу концепцію для вирішеннгя оздоровчо-спортивних завдань, які допомагають студентам розвивати здоровий спосіб життя, брати участь у спортивних заходах, вивчати основи здоров’я, що реалізуються навчальними закладами, керівниками фізичної культури, асоціаціями, органами студентського самоуправління та спортивними офісами у трьох напрямках: освітні завдання (навчальні заняття з фізичного виховання), рекреаційні види спорту, забезпечення можливості змагальних видів спорту для студентів, які є спортсменами вищого рівня. На прикладі передових закладів вищої освіти Угорщини (Дебреценський університет, Університет імені Лоранда Етвеша (м. Будапешт)) розглянуто можливості фізичного виховання та впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчальний процес підготовки майбутніх учителів, зокрема початкових класів і фізичного виховання. Виявлено, що ЗВО Угорщини для покращення фізкультурно- оздоровчої роботи та впровадження здоров’язбережувальних технологій в студентське середовище тісно співпрацюють зі спортивними клубами. На основі анкетного опитування студентів проаналізовано можливості Будапештського інститутського атлетичного клубу (BEAC) щодо головної мети, видів діяльності, спортивних звичок і потреб студентів, найпопулярніших видів спорту. Проаналізовано навчальні програми підготовки майбутнього вчителя початкових класів Університету імені Лоранда Етвеша (м. Будапешт), навчальні плани з фізичного виховання факультету початкової освіти Копошварського університету (бакалавр, денна форма) на предмет підготовленості здобувачів вищої освіти до впровадження здоров’язбережувальних (оздоровчозберігаючих) технологій у майбутній професійній діяльності й визначено компетентності, якими мають володіти вчителі початкових класів у площині здоров’язбереження. Констатовано чотири напрямки реалізації здоров’язбережувальних технологій під час підготовки майбутніх учителів у ЗВО Угорщини: освітній, інформаційний, консультативно-оздоровчий, координаційний. Для з’ясування поінформованості щодо визначення здоров’я, здорового способу життя, впливу фізкультурно-оздоровчих заходів на здоров’язбереження студентської молоді закладів вищої освіти Угорщини та України проведено анкетування, в якому взяли участь 134 здобувачі вищої освіти (майбутніх учителів зі спеціальності 013 Початкова освіта та 014 Фізичне виховання), серед яких 101 студент ЗВО України та 33 Угорщини. Проведений аналіз стану підготовки майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій у ЗВО України та Угорщини дозволив виокремити спільні проблеми, відмінності, позитивні тенденції у ракурсі порушеної проблеми й актуалізував необхідність трансформації позитивного досвіду підготовки майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій у ЗВО Угорщини в Україну. Виокремлено конструктивні ідеї угорського досвіду підготовки майбутніх учителів початкових класів і фізичного виховання до використання здоров’язбережувальних технологій у закладах вищої освіти в Україні. Проілюстровано трансформації позитивного досвіду підготовки майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій у ЗВО Угорщини в українську вищу школу на прикладі Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ у рамках програми з міжнародної академічної мобільності студентів і викладачів ERASMUS+. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше: виконано цілісний порівняльно-педагогічний аналіз проблеми підготовки майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій у закладах вищої освіти Угорщини та України; простежено ґенезу феномену «здоров’язбережувальна технологія» в системі освіти у площині вітчизняного й зарубіжного досвіду, виявлено ефективні здоров’язбережувальні технології (технології культури здоров’я, медикогігієнічні, технології безпеки життєдіяльності, здоров’язбережувальні освітні технології), окреслено можливості використання конструктивних ідей угорського досвіду в освітній практиці України; уточнено сутність поняття «здоров’язбережувальна технологія» як сукупністіь принципів, прийомів і методів педагогічної роботи, які, доповнюючи традиційні технології навчання і виховання, наділяють їх ознакою здоров’язбереження, не завдаючи шкоди здоров’ю здобувачів освіти і викладачів, сприяючи оптимальному поєднанню статичних і рухових навантажень, формуванню позитивної мотивації у майбутніх учителів до культивування у них знань з основ здоров’я, створюючи безпечні умови перебування здобувачів освіти у закладі вищої освіти; удосконалено навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів в Україні на основі виявлених прогресивних ідей угорського досвіду (ресурсні можливості технологій навчання, напрями реалізації здоров’язбережувальних технологій, проєкт «Створення професійної мережі для розвитку здоров’я»); подальшого розвитку набули положення щодо реалізації міждисциплінарного підходу в контексті трансформації конструктивних ідей угорського досвіду підготовки майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій в освітню практику України. Практичне значення дослідження полягає у виокремленні конструктивних ідей угорського досвіду, які можна творчо застосовувати в підготовці майбутніх учителів до використання здоров’язбережувальних технологій у вітчизняних закладах вищої освіти; розробці на основі дослідницьких матеріалів навчального посібника «Проблема підготовки майбутніх учителів до використання здоров'язбережувальних технологій у закладах вищої освіти Угорщини», який буде цікавим усім, хто відкритий до змін у площині формування здорового способу життя, хто усвідомлює свою соціальну відповідальність щодо власного здоров’язбереження і здобувачів освіти через пошук механізмів і форм оздоровлення, упровадження здоров’язбережувальних технологій. Матеріали дисертації можуть бути використані у процесі читання лекцій із теорії та історії педагогіки, порівняльної педагогіки, теорії і методики фізичного виховання, продукування нових знань шляхом міждисциплінарного синтезу в площині здоров’язбереження, у контексті академічної мобільності між ЗВО України та Угорщини, в тому числі в рамках європейських програм у галузі вищої школи, при розробленні методичних рекомендацій та навчальних посібників.
Моделювання податкової взаємодії агентів у економічних системах
(Хмельницький національний університет, 2024) Соколовський, Д.Б.; Sokolovskyi, D.B.
Методи і засоби прогнозування рівня якості та безпеки програмного забезпечення комп’ютерних систем
(Хмельницький національний університет, 2024) Войчур, Юрій Олексійович; Voichur, Yurii
На даний момент часу спостерігається суперечність між зростаючою відповідальністю, яка покладається на програмне забезпечення комп’ютерних систем (ПЗКС), та розширенням вимог до якості ПЗКС, з одного боку, і недосконалістю методів та засобів прогнозування якості та безпеки ПЗКС, яка особливо проявляється на ранніх етапах життєвого циклу, з іншого боку. Відтак, в дисертаційній роботі розв’язується актуальна науково-прикладна задача прогнозування і оцінювання рівня якості та безпеки ПЗКС на ранніх етапах життєвого циклу шляхом розроблення методів і засобів прогнозування рівня якості та безпеки ПЗКС. Об’єкт дослідження – процеси прогнозування рівня якості та безпеки програмного забезпечення комп’ютерних систем. Предмет дослідження – методи та засоби прогнозування рівня якості та безпеки програмного забезпечення комп’ютерних систем. Метою дисертаційного дослідження є забезпечення оцінювання наявного набору вимог з позиції прогнозованого рівня якості та безпеки програмного забезпечення комп’ютерних систем, яке планується до реалізації за таким набором вимог, шляхом розроблення методів та засобів прогнозування рівня безпеки та якості програмного забезпечення комп’ютерних систем. У дисертаційній роботі вперше розроблено метод пошуку значень атрибутів якості у вимогах до програмного забезпечення комп’ютерних систем, який відрізняється від відомих структуруванням вимог за атрибутами якості, та забезпечує вибір значень атрибутів якості ПЗ з природомовної специфікації вимог до ПЗ, які використовуються для оцінювання значень характеристик якості ПЗ та для комплексного оцінювання якості ПЗ; розроблений метод дозволяє автоматизувати опрацювання вимог та мінімізувати участь людини у процесах аналізу вимог та оцінювання якості/безпеки. У дисертаційній роботі також вперше розроблено метод прогнозування рівня якості програмного забезпечення комп’ютерних систем, який відрізняється від відомих тим, що дозволяє прогнозувати рівень якості майбутнього програмного забезпечення на основі значень атрибутів якості зі специфікації вимог. Таким чином, запропонований метод дозволяє порівнювати специфікації вимог, одразу відмовлятись від реалізації ПЗКС на основі невдалих специфікацій (економія коштів та часу, зменшення ймовірності провальних і проблемних проєктів) та виконувати ґрунтовний вибір специфікації для наступної реалізації ПЗКС саме високої якості (за умови, що помилки не будуть внесені при подальшому виконанні програмного проєкту). В дисертації удосконалено метод ідентифікації та класифікації відмов і вразливостей програмного забезпечення комп’ютерних систем, який, на відміну від відомих, виконує аналіз припинення функціонування ПЗКС та функційних можливостей ПЗКС, які потенційно можуть бути вразливостями, та забезпечує висновок щодо того, чи є припинення функціонування ПЗКС відмовою, і, якщо так, то який тип вона має, а також забезпечує висновок, чи є функційна можливість вразливістю, і, якщо так, то який тип вона має. В роботі удосконалено метод прогнозування рівня безпеки програмного забезпечення комп’ютерних систем, який, на відміну від відомих, встановлює залежність значення безпеки ПЗКС від значень атрибутів якості та формує прогнозоване числове значення безпеки ПЗКС на основі атрибутів, і забезпечує прогнозування рівня безпеки ПЗКС на основі отриманого числового значення, а також порівняння специфікацій вимог за прогнозованим рівнем безпеки розроблюваного ПЗКС та можливість відбраковування невдалих специфікацій. Практичне значення отриманих результатів полягає в доведенні теоретичних результатів дисертаційної роботи до реалізації та у безпосередньому використанні їх на підприємстві. Реалізована система прогнозування рівня якості ПЗКС надає користувачу прогнозовані оцінки восьми характеристик якості ПЗКС, комплексний показник прогнозованої якості ПЗКС та висновок про рівень якості майбутнього програмного забезпечення комп’ютерних систем, на основі якого можна виконати порівняння специфікацій вимог та обґрунтований вибір специфікації вимог для подальшої реалізації. Реалізована система прогнозування рівня безпеки ПЗКС забезпечує аналіз вимог, на основі якого надає користувачу прогнозовану оцінку безпеки ПЗКС (як характеристики якості) та висновок про рівень безпеки майбутнього ПЗКС, на основі якого можна виконати порівняння специфікацій вимог та обґрунтований вибір специфікації для подальшої реалізації. Реалізована система ідентифікації та класифікації відмов і вразливостей ПЗКС надає висновок щодо того, чи є припинення функціонування ПЗКС відмовою ПЗКС; висновок щодо того, чи є функційна можливість ПЗКС вразливістю ПЗКС; висновок про тип відмови та/або вразливості за їх наявності. Результати дисертаційної роботи впроваджено у (Додаток Б): ПП «Авіві» (акт впровадження від 10.01.2024 р.); ТОВ «Деймос» (акт впровадження від 15.02.2024 р.); ГО «ІТ Кластер м. Хмельницького» (акт впровадження від 22.03.2024 р.); у навчальному процесі Хмельницького національного університету (акт впровадження від 13.05.2024 р.); при виконанні держбюджетних тем Хмельницького національного університету «Самоорганізована розподілена система виявлення зловмисного програмного забезпечення в комп’ютерних мережах» (ДР № 0121U109936), «Система виявлення ЗПЗ та комп'ютерних атак в корпоративних мережах з використанням хибних об'єктів атак та пасток» (ДР № 0124U000980).
Теоретичні та прикладні засади інформаційної технології підтримки прийняття медичних рішень з врахуванням цивільно-правових підстав
(Хмельницький національний університет, 2024) Гнатчук, Є.Г.; Hnatchuk, Ye.H.
Безпекоорієнтоване управління промисловими підприємствами в умовах глобалізаційних викликів
(Хмельницький національний університет, 2021) Притис, В.І.; Prytys, V.I.
Дисертаційна робота присвячена вирішенню наукового завдання, що полягає у розробленні теоретичних, методичних і практичних основ безпекоорієнтованого управління промисловими підприємствами в умовах глобалізаційних викликів. У першому розділі «Теоретичні та методичні основи формування безпекоорієнтованого управління промисловими підприємствами», на основі ґрунтовного дослідження сутності понять «небезпека», «безпека», «економічна безпека», «система економічної безпеки підприємства», а також, на основі врахування їх ключових елементів, доведено важливість приділення уваги формуванню та реалізації безпекоорієнтованого управління промисловими підприємствами в умовах глобалізаційних викликів. На основі детального аналізу теоретичних напрацювань вітчизняних та іноземних науковців, у роботі запропоноване авторське трактування поняття «безпекоорієнтоване управління підприємством», під яким слід розуміти процес спрямований на досягнення бажаного стану безпеки та ефективної (прибуткової) діяльності підприємства за наявності негативного впливу зовнішнього і внутрішнього середовищ, що забезпечується прийняттям управлінських рішень суб’єктами управління різних рівнів. Визначено, що оперативність реалізації положень безпекоорієнтованого управління буде залежати від сукупності умов реалізації такого управління, серед яких виділено дві великі групи: ті які залежать від дій та рішень керівництва підприємства і потребують управлінської реакції, та умов на які безпосереднього впливу на рівні підприємства не існує, що потребує застосування адаптаційних заходів. Доведено, що для різних підприємств, умови і параметри функціонування управлінської системи можуть суттєво відрізнятись, а площина формування безпекоорієнтованого управління включає такі критерії як: безпека, прибутковість та гнучкість. Представлено авторське бачення процесу реалізації безпекоорієнтованого управління на підприємстві та конкретизовано етапи реалізації процесу безпекоорієнтованого управління, а саме: перший етап – встановлення нормативів, стандартів, планових завдань щодо рівня допустимого ризику та прибутковості діяльності підприємства; другий етап – порівняння реальних показників функціонування з встановленими нормативами та визначення ступеня допустимих відхилень; третій етап – прийняття обґрунтованих управлінських рішень з урахуванням прийнятних ризиків і загроз та прибутковості діяльності підприємства; четвертий етап – вимірювання результатів, оцінювання діяльності структурних підрозділів, окремих співробітників та підприємства в цілому. У другому розділі «Аналіз стану безпекоорієнтованого управління діяльністю промислових підприємств в умовах глобалізаційних викликів» за результатами дослідження наукових джерел, аналізу фактичної інформації, представленої Державною службою статистики України та результатами емпіричних досліджень у галузі промисловості будівельних матеріалів, визначено тенденції розвитку таких підприємств, проведено оцінювання впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність підприємств промисловості будівельних матеріалів з позиції економічної безпеки, визначено та апробовано процедуру оцінювання культури безпеки підприємств промисловості будівельних матеріалів. У роботі проведено аналіз впливу глобалізаційних процесів на розвиток вітчизняної економіки та акцентовано увагу на певних аспектах сучасних глобалізаційних загроз, таких як COVID-19. Досліджено динаміку глобалізаційних процесів та наведено індекс глобалізації України за KOFіндексом протягом 2012–2020 років. Визначено, що за досліджуваний період KOFіндекс суттєво не змінювався і його значення коливається у межах від 74,95 до 68,48, що відповідає 41–49 позиції у світовому рейтингу. Хоча зростання індексу і свідчить про інтеграцію країни у світові соціальноекономічні процеси, однак однозначно не можливо позитивно оцінити таке зростання, оскільки у більшості випадків воно супроводжується і негативними факторами, наприклад зростанням корумпованості державних структур та ускладненнями у веденні бізнесу. Досліджено динаміку рейтингової оцінки умов ведення бізнесу Doing Business в Україні протягом 2015–2020 років за основними контрольними індикаторами. Та визначено їх вплив на сферу будівництва та виробництва будівельних матеріалів. Визначено вплив глобальних ризиків (економічних, екологічних, геополітичних, соціальних, технологічних) на діяльність досліджуваних підприємств. Такі ризики деталізовано у розрізі п’яти основних груп та визначено ступінь впливу конкретного виду ризику на діяльність кожного з підприємств. Проведено аналіз розвитку підприємств промисловості будівельних матеріалів. Визначено вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність підприємств промисловості будівельних матеріалів з позиції економічної безпеки. Доведено, що для більшості вітчизняних промислових підприємств необхідним є оцінювання культури безпеки, оскільки дії та рішення менеджменту підприємств, а також рівень відповідальності виконавців, безпосередньо впливають не тільки на їх конкурентоспроможність, а й на можливість безпечного існування в умовах посилення негативних тенденцій розвитку вітчизняної економіки. Для досліджуваних підприємств рівень культури безпеки є різним, однак існує зацікавленість керівництва в удосконаленні підходів до її забезпечення і трансформації організаційної культури відповідно до сучасних умов та викликів сьогодення. У третьому розділі «Формування організаційно-економічного механізму безпекоорієнтованого управління промисловими підприємствами» обґрунтовано важливість формування інформаційно-аналітичного забезпечення безпекоорієнтованого управління. Розроблено оптимізаційну модель на основі формування ймовірнісної нейронної мережі, що враховує актуальні умови функціонування підприємства і генерує відповідь у формі оптимального стану системи безпекоорієнтованого управління. Сформовано механізм подолання опору змінам у процесі впровадження безпекоорієнтованого управління на підприємствах промисловості будівельних матеріалів. За результатами проведеного теоретико-аналітичного дослідження, визначено особливості формування інформаційно-аналітичного забезпечення безпекоорієнтованого управління на підприємствах промисловості будівельних матеріалів, що передбачає деталізацію інформаційного забезпечення у розрізі макро-, мезо- та мікрорівня, та формування аналітичної складової, де потоки інформації доцільно розподіляти і аналізувати у межах складових системи економічної безпеки з ідентифікацією ризиків та рішень, які здатні їх мінімізувати. Доведено, що використання регламентів сформованих за результатами аналізу ефективних управлінських рішень, значно підвищують якість управлінських процесів та дозволяють розробити уніфіковані підходи щодо реакції системи менеджменту підприємств на ризики і загрози, які систематично повторюються. Розроблено та апробовано оптимізаційну модель на основі формування ймовірнісної нейронної мережі, яка враховує запити (актуальні умови) функціонування підприємства і генерує відповідь у формі оптимального стану системи безпекоорієнтованого управління. Така модель враховує фактор сезонності, який суттєво впливає на активність досліджуваних підприємств та основні види ризиків, що пов’язані з реакцією менеджменту підприємств на падіння або зростання ділової активності у різні періоди року. Здійснено апробацію моделі та визначено оптимальні стани системи економічної безпеки досліджуваних підприємств з урахуванням відповідних умов їх функціонування. У дисертації здійснено ідентифікацію «точок спротиву» змінам при впровадженні безпекоорієнтованого управління з використанням діаграми Ісікави на прикладі досліджуваних підприємств. Сформовано уніфіковану діаграму із визначенням «точок спротиву» в розрізі основних складових системи економічної безпеки підприємства. Запропоновано механізм подолання опору змінам у межах реалізації положень безпекоорієнтованого управління, який містить фундаментальну та дієву складові. Фундаментальна складова є основою сформованого механізму і передбачає наявність принципів, функцій та методів такого механізму. Дієва складова містить певний цикл операцій, які передбачають шість основних етапів, а саме: визначення виконавців; ідентифікація «точок спротиву»; вибір інструментарію для нівелювання «точок спротиву»; застосування інструментарію; аналіз ефективності нівелювання «точок спротиву»; управлінська реакція за результатами аналізу. Такий механізм дозволяє більш ефективно реалізовувати основні положення безпекоорієнтованого управління у практичній діяльності досліджуваних підприємств.
Організаційно-економічний механізм управління промисловим підприємством
(Хмельницький національний університет, 2020) Шпак, Я.О.; Shpak, Y.O.
Дисертація присвячена розробці теоретико-методичних засад формуванню організаційно-економічного механізму управління промисловим підприємством та практичних рекомендацій щодо його удосконалення. Забезпечення реалізації стратегічних цілей підприємства передбачає наявність як економічних елементів, так і організаційних драйверів (аналітичних, мотиваційних та регулюючих). У роботі досліджено концептуальні підходи до організаційно-економічного механізму управління підприємством. Для розуміння закономірностей їх формування проведено систематизацію за двома критеріями, а саме: за формою реалізації (управлінський, функціональний, системний, витратний та інноваційний), а також за формою результату (розкриття потенціалу, холістичний, соціальний, ресурсозбереження, прибутковий). Визначено, що компонентами організаційно-економічного механізму є організаційні (фактори впливу) та економічні (ресурсний потенціал і показники ефективності) елементи. Відповідно до цього, застосування концептуальних підходів до організаційно-економічного механізму управління підприємством спрямоване на врахування закономірностей формування середовища функціонування підприємства, що забезпечує ефективний вибір форм реалізації завдань для досягнення його стратегічних результаті. У роботі використано інтегрований підхід до визначення сутності такого механізму, що дозволяє враховувати відмінні особливості напрямів діяльності підприємства, ресурсне забезпечення, управлінські моделі, зовнішні чинники розвитку та стратегічні цілі підприємства. З’ясовано, що від структури організаційно-економічного механізму, забезпечення якісного процесу управління нею залежить імідж підприємства на ринку, його конкурентоспроможність, частка ринку, розмір прибутку та загальна ефективність діяльності. Запропоновано авторське уточнення сутності поняття організаційно- економічного механізму управління підприємством, змістом якого є сукупність взаємопов’язаних і впорядкованих бізнес-процесів з оптимізації ресурсних витрат на основі врахування зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, що в результаті сприятиме зростанню якісних та кількісних індикаторів розвитку підприємства. Встановлено імперативи розбудови організаційно-економічного механізму управління промисловим підприємством. Забезпечення формування сприятливого інвестиційного клімату для розвитку його розвитку передбачає врахування не лише внутрішніх, а й зовнішніх факторів діяльності. Зокрема, це діджиталізація різних сфер життя людини та зростання попиту на використання цифрових технологій, штучного інтелекту, відкриття віртуальних підприємств у мережі Інтернет. Крім того, в умовах реформи децентралізації і переходу відповідальності за промислову діяльність на громади, виникає потреба у розвитку партнерських відносин підприємств з громадами, в яких безпосередньо вони функціонують. Аргументовано, що ефективність розбудови організаційно-економічного механізму управління підприємством залежить від рівня впровадження інновацій. Для забезпечення інноваційного розвитку організаційно-економічного механізму управління промисловими підприємствами необхідно врахувати принципи сталого розвитку та цифровізації суспільства. Зокрема, для промислових підприємств важливими є інновації, спрямовані на використання смарт- і грідтехнологій у виробничих процесах. Розвиток таких напрямів діяльності сприятиме зміцненню інвестиційної привабливості підприємств на ринку, а також формуванню умов для збуту вітчизняних промислових товарів на міжнародному ринку. З огляду на це, уточнено сутність формування інноваційного організаційно-економічного механізму управління промисловим підприємством, змістом якого є інтеграція таких організаційно-економічних елементів механізму управління, як ресурсний потенціал підприємства (економічні елементи), зовнішні фактори впливу (організаційні елементи) та інноваційні продукти (організаційно-економічні результати) шляхо використання технологій побудови інноваційних бізнес-процесів, в основі яких закладено організаційні елементи (аналіз, мотивація, регулювання). Застосування такого механізму направлене на забезпечення сталого розвитку інвестиційного партнерства для промислових підприємств. У роботі проаналізовано фінансово-господарський стан 10 енергетичних підприємств – ПАТ обласних енергокомпаній України за допомогою низки показників і коефіцієнтів фінансової звітності, фондовіддачі, фондомісткості, коефіцієнта рентабельності активів (ROA), коефіцієнта рентабельності власного капіталу (ROE), коефіцієнта забезпечення власними коштами, коефіцієнта автономії, коефіцієнта ефективності використання власних коштів, коефіцієнта маневреності власних коштів, коефіцієнта використання фінансових ресурсів, коефіцієнта абсолютної ліквідності, коефіцієнта швидкої ліквідності, коефіцієнта поточної ліквідності, рентабельності продажів. Це дало можливість певною мірою оцінити ефективність володіння, формування, розміщення та використання їх фінансових ресурсів. Проведена кластеризація дозволяє констатувати, що найкращий фінансовий результат протягом 2014–2018 рр. продемонстрували підприємства кластеру IV – ПАТ «Вінницяобленерго», ПАТ «Прикарпаттяобленерго» і ПАТ «Центренерго» з відповідним усередненим показником 125433,6 тис. грн, 122987,6 тис. грн, 574822 тис. грн, відповідно. Встановлено, що на більшості аналізованих енергетичних підприємствах спостерігається неефективна політика управління фінансовими ресурсами, що призводить до погіршення фінансово-господарського стану, зниження фінансової діяльності, платоспроможності, автономності, маневреності, стійкості і ліквідності. Специфіку роботи енергетичних підприємств багато в чому визначають неплатежі за електричну енергію, викликаючи тим самим збільшення дебіторської заборгованості і пояснюючи низьку частку коштів. Дефіцит ліквідності може негативно позначитися на їх платоспроможності та фінансовій стійкості, а дефіцит рентабельності свідчить про непослідовну політику формування оборотного капіталу, високу частку витрат, низьку конкурентоспроможність виробленої продукції, дефіциті фінансових ресурсів для формування достатніх обсягів оборотного капіталу, ризикову політику фінансування. В стратегії перетворення інституціонального середовища пропонується враховувати так звану нову енергетичну цивілізацію, котра характеризується наявністю інтелектуальних енергетичних систем, інноваційної енергетичної інфраструктури, поновлюваними джерелами енергії, тобто такої, що базується на використанні досягнень Революції 4.0. Інституційне середовище енергетичної сфери є цілісною системою інституційного забезпечення діяльності, розвитку людського та соціального капіталу, промислового та економічного зростання. Надійність, якість, зручність, ефективність і доступність енергетичних товарів і послуг, можливість швидкого і дешевого підключення до електричних мереж, створення інституційної бази для споживачів мають стати найважливішими пріоритетами економічної політики країни. Сучасна модель управління обленерго має базуватися на різноманітних елементах управлінського впливу і використовувати не тільки традиційні методи управління, якими є авторитет, персональна залежність, мотивація, нові методи: використання інновацій, творча участь працівників, робота в команді, управління знаннями. Лише за наявності цих умов можливе досягнення необхідної ефективності в управлінні енергетичними промисловими компаніями. Раціонально організована структура управління обленерго має, з одного боку, спиратися на можливості і потреби персоналу, а з іншого, – відповідати ринку, на якому вони функціонують. При цьому ефективність управління обленерго можна оцінити за ступенем реалізації поставлених завдань, надійності і мобільності дій окремих підрозділів, швидкості та оптимальності прийнятих управлінських рішень. Організаційна структура обленерго має бути зрозумілою власникам, менеджерам і персоналу; якісно керованою, гнучкою, тобто за необхідності швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища. Специфіка функціонування підприємств обленерго має ряд галузевих особливостей, які зумовлюють низку проблем, що стосуються інституційних, управлінських, економічних, екологічних і технологічних питань. Знання їх природи дозволяє застосувати ряд заходів щодо їх попередження та нівелювання. Означені в процесі дослідження ризики визначають алгоритм управління ними, що на рівні підприємства передбачає розробку і реалізацію економічно доцільних для даного підприємства рекомендацій і заходів, спрямованих на мінімізацію фінансових і матеріальних втрат, а також на максимізацію можливих доходів, пов’язаних з ризиком. Результативність управління пов’язана з комплексним використанням різноманітних обставин, що залежить від процедури прийняття рішень, порядку та умов їх практичної реалізації. Констатовано наявність різних схем процесу управління ризиками підприємства, більшість з яких має як схожі етапи управління ризиками, так і відмінні. Практично у всіх схемах відсутній етап формування інформаційної бази управління ризиками. Однак, цей етап є одним з найважливіших моментів формування процесу управління ризиками, тому що аналіз наявного досвіду може сприяти більш повному аналізу певної ризикової ситуації. Тобто, зміст процесу управління ризиками підприємства передбачає формування його інформаційної бази. Ефективність управління ризиками підприємства багато в чому визначається інформаційною базою, яка використовується в цих цілях. Запропонована модернізація обленерго має включати в себе не тільки заміну фізично і морально застарілих технологій, реконструкцію та заміну низькоефективного обладнання на більш сучасне, а й створення перспективних енергетичних технологій. Крім того, пріоритетного значення набуває і модернізація електроенергетичної системи регіонів. Така модернізація повинна полягати в ефективному поєднанні централізованого енергопостачання від великих електростанцій з потужними блоками і забезпеченні енергоресурсами від локальних енергетичних систем з розподіленою генерацією енергоустановок малої потужності, що дасть змогу забезпечити надійне енергопостачання, яке приведе до зниження тарифів на електроенергію. Локальні енергосистеми з розподіленою генерацією, що працюють як на місцевих паливних ресурсах, так і на поновлюваних джерелах енергії, повинні конструюватися із застосуванням принципу керованих енергосистем з автоматичним впливом як на виробництво, так і на транспортування і споживання електроенергії. З метою оцінки загальних питань щодо сучасного стану енергоринку загалом та з’ясування ключових проблем в системі управління інноваціями в енергосервісних компаніях, дисертантом було ініційовано проведення соціологічного дослідження, участь у якому взяли представники середньої ланки менеджменту 5 енергокомпаній західного регіону України: ВАТ «Тернопільобленерго», ПрАТ «Львівобленерго»; АТ «Чернівціобленерго»; ПрАТ «Рівнеобленерго»; ПрАТ «Волиньобленерго». Відбір експертів відбувся з числа відповідальних осіб, залучених до керівництва різними сферами енергокомпанії. Зокрема, до репрезентативної вибірки було задіяно 66 керівників та їх заступників з таких напрямів діяльності, як інформаційні технології і телекомунікації, обслуговування розподільчих мереж і питання приєднання, ізоляції та захисту від перенапруг, охорони праці і навколишнього середовища, перспективного розвитку, релейного захисту електроавтоматики та електровимірювання, диспетчерського і технічного керування тощо. Такий підхід до формування вибірки групи експертів дав змогу отримати релевантну інформацію, передбачену об’єктом, предметом та метою дисертаційної роботи. У дисертації окреслено основні орієнтири обґрунтування необхідності активізації формування конкурентоспроможної стратегії розвитку обленерго на засадах модернізації існуючих інституційних, екологічних, інноваційних, організаційно-економічних, техніко-технологічних, соціально-психологічних компонентів. Доведено, що одним із стратегічних напрямів є впровадження модернізованих компонентів, що дасть змогу отримати конкурентоспроможні за функціонально-виробничим та управлінським потенціалом обленерго і забезпечити їх ефективний розвиток у майбутньому. Ґрунтуючись на результатах факторного аналізу, розроблено аналітичні залежності чинників управління енергетичними підприємствами від системи показників фінансово-господарської діяльності, яка представлена у вигляді зведених фінансових коефіцієнтів, що характеризують структуру фінансових джерел. Розроблені аналітичні залежності базуються на методі головних компонентів, зокрема власних векторів кореляційної матриці системи показників фінансово-господарської діяльності для відповідних енергетичних підприємств. Визначені аналітичні залежності уможливили числове представлення розроблених факторів, зокрема: управління фінансовими ресурсами, фінансовою стійкістю, ліквідністю та продажами і забезпечують зворотний зв'язок розроблених факторів управління з основними показниками фінансово-господарської діяльності досліджуваних підприємств. Використаний підхід уможливлює цілісне врахування системи фінансових показників в управлінні підприємством. Побудовано інтервальні моделі динаміки індикатора ефективності управління енергетичними підприємствами, в якості якого прийнято чистий фінансовий результат – прибуток (збиток), який відображає інвестиційну привабливість енергетичних підприємств. Для побудови моделей динаміки використано теоретико-множинний підхід, зокрема методи аналізу інтервальних даних. Використання такого підходу надає ряд переваг, оскільки не вимагає дослідження статистичних характеристик даних та, на відміну від регресійного аналізу, не вимагає великої вибірки рядів динаміки, забезпечуючи при цьому задану точність моделей. Для підвищення ефективності управління підприємством розроблено аналітичний інструментарій системи забезпечення організаційно-економічного механізму управління підприємствами енергетичного ринку. В якості аналітичного інструментарію запропоновано інтервальні динамічні моделі ефективності управління, використання яких у вигляді нелінійних різницевих операторів забезпечує їх високі прогностичні властивості. Застосування розроблених моделей уможливлює прогнозування ефективності управлінських рішень та покращує ефективність системи забезпечення організаційно-економічного управління енергетичними підприємствами з метою визначення стратегії розвитку підприємства для своєчасного реагування на зміни внутрішніх чинників фінансово-господарської діяльності.
Зносостійкість конструкційних сталей при азотуванні в циклічно-комутованому розряді
(Хмельницький національний університет, 2024) Люховець, Володимир Васильович; Lyukhovets, V.V.
Система економіко-математичних моделей в управлінні знаннями на проєктно-орієнтованому підприємстві
(Хмельницький національний університет, 2022) Чайковська, Інна Ігорівна; Chaikovska, I.I.
Методи збору, розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням БПЛА, для виявлення заданих об’єктів
(Хмельницький національний університет, 2023) Мельниченко, Олександр; Melnychenko, O.V.
Вирішення задачі покращення ефективності збору, точності розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням безпілотних літальних апаратів (БПЛА), для виявлення заданих об’єктів, є однією із важливих наукових задач в сфері інформаційних технологій (ІТ), орієнтованих на розробку систем збору зображень групами БПЛА та подальше розпізнавання об’єктів на цих зображеннях і обробку результатів розпізнавання. У дисертації здійснено аналіз засобів та технологій збору зображень з використанням БПЛА, існуючих систем аналогічного призначення, методів та засобів обробки зображень об’єктів та їх розпізнавання. В роботі розроблено методи збору, розпізнавання та обробки зображень отриманих з використанням БПЛА для виявлення заданих об’єктів, які покращують ефективність збору, точність розпізнавання та обробки зображень отриманих з використанням БПЛА, а також розроблено відповідні засоби, здійснено постановку експериментів і проведено з розробленими засобами експериментальні дослідження. Об’єктом дослідження є процеси збору, розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням БПЛА, для виявлення заданих об’єктів. Предметом дослідження є методи і алгоритми забезпечення збору, розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням БПЛА, для виявлення заданих об’єктів. Метою дисертаційного дослідження є покращення ефективності збору, точності розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням БПЛА, для виявлення заданих об’єктів.
Формування фінансово-економічного потенціалу у розвитку ЗЕД підприємств за умов євроінтеграції
(Хмельницький національний університет, 2021) Мережко, Володимир Миколайович; Merezhko, V.M.
Комплексний аналіз наукової літератури, присвяченої питанням дослідження потенціалу підприємства, економічного та фінансового потенціалів, а також фінансово-економічного потенціалу підприємства, дозволив виявити три основних складових характеристики поняття фінансово-економічного потенціалу, а саме «можливості», «ресурси», «результати». Сформульовано власне визначення фінансово-економічного потенціалу як можливого стану підприємства і його позиції на ринку, оцінені з врахуванням фінансово-економічного стану підприємства і кон’юнктури ринку в поточному та прогнозному періодах часу. ЗЕД підприємства запропоновано розуміти як напрям господарської діяльності підприємства, шо ґрунтується на взаємодії із суб’єктами господарювання інших країн щодо виробництва та реалізації товарів, робіт і послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках з метою досягнення цілей підприємства з врахуванням наявних та потенційних обмежень. Відштовхуючись від розуміння зовнішньоекономічної діяльності, яке охоплює усі види господарської діяльності, розглянуто вплив на фінансово-економічний потенціал підприємства експорту, імпорту, міжнародної інвестиційної діяльності та обміну технологіями. Це дозволило 3 стверджувати про наявність прямого та опосередкованого впливу кожного із зазначених видів на потенціал підприємства та на рівень його використання. Доведено, що зовнішньоекономічна діяльність впливає на процес відтворення фінансово-економічного потенціалу підприємства через процес формування фінансових ресурсів, використання та створення можливостей і досягнення результатів. Вплив ЗЕД на кожен із компонентів доцільно розділяти на прямий та опосередкований. Крім того, показано вплив окремих видів ЗЕД на потенціал підприємства, в цілому, та на фінансово-економічний потенціал, зокрема. До операцій, що впливають на фінансово-економічний потенціал підприємства запропоновано відносити імпорт, експорт, міжнародну інвестиційну діяльність, обмін технологіями. Кожен із цих напрямів передбачає виникнення позитивних та негативних фінансових потоків. Доведено важливість системного підходу до формування та оцінювання фінансово-економічного потенціалу підприємства. Узагальнено основні характеристики потенціалу та основні принципи оцінювання фінансово-економічного потенціалу. Обґрунтовано умови використання методу експрес-діагностики або комплексного оцінювання фінансово-економічного потенціалу підприємства за сукупністю показників, відповідно до його структури. Обґрунтовано залежність системи управління ЗЕД від характеристик самого підприємства та від його зовнішньоекономічної діяльності. Уточнено перелік особливостей ЗЕД як об’єкту управління, які стосуються суб’єктів управління, території здійснення, інструментів та особливостей регулювання, рівня невизначеності та деталізовано принципи системи управління, на яких вона має базуватись. Запропоновано послідовність формування системи управління ЗЕД з врахуванням вимог до її адаптивності та спрямованості на досягнення цілей підприємства, у тому числі на забезпечення розширеного відтворення його 4 фінансово-економічного потенціалу. Вказана послідовність повинна включати формування системи управління ЗЕД, формування складових системи управління ЗЕД, впорядкування взаємозв’язків між компонентами системи управління, узгодження системи та її складових із стратегічними цілями, адаптація системи та її складових до зовнішнього середовища. Визначено фактори, які потрібно враховувати при виборі системи управління ЗЕД на підприємства. Доведено, що машинобудування, яке є одним із ключових галузей розвитку вітчизняної промисловості, за роки незалежності не отримало діючої стратегії розвитку, яка б комплексно підтримувала підприємства на внутрішньому та зовнішньому ринках. Водночас, дієвим інструментом стимулювання попиту на внутрішньому ринку стали програми відшкодування підприємцям витрат на придбання обладнання. Обсяги виробництва машинобудівної продукції в Україні зменшились у 2020 році на 17,6%. Темпи падіння були неоднакові для підгалузей машинобудування і коливались в межах від 75,2% до 99,1%. Обсяг виробленої продукції в цілому за період, що аналізується, збільшився на 82,2%. У той же час темпи приросту галузевого виробництва у Вінницькій області дорівнювали 192,3%. Потрібно зауважити, що частка області у виробництві продукції машинобудування дорівнювала 0,8% у 2015 році та збільшилась за п’ять років до 1,2%. Це сталось внаслідок перевищення темпів приросту продукції галузі у Вінницькій області аналогічних показників по країні в цілому. З’ясовано, що у 2020 році збитково працювало 30,8% підприємств машинобудування. Серед підгалузей машинобудування прибуток у розмірі 1237,6 млн грн отримали виробники комп'ютерів, електронної та оптичної продукції. Інші підгалузі працювали збитково. Найбільший прибуток до оподаткування у Вінницькій області отримали підприємства – виробники комп’ютерів, електронної та оптичної продукції. Максимальні значення 5 питомої ваги збиткових підприємств були зафіксовані у 2019 році по усіх підгалузях. Частка збиткових підприємств – виробників електричного устаткування дорівнювала 40,7%. Високою була питома вага збиткових підприємств–виробників машин та устатковання не віднесених до інших угрупувань – на рівні 38,5%. У 2020 році рівень рентабельності господарської діяльності машинобудівних підприємств дорівнював 2,9%. Рівень рентабельності операційної діяльності підприємств машинобудування Вінницької області за підсумками діяльності у 2020 році становив 5,2%. Фактори впливу на ЗЕД підприємства запропоновано класифікувати залежно від рівнів виникнення на макро-, мезо- (регіональні, галузеві) та мікрорівнях. До факторів, що виникають на макрорівні доцільно відносити нормативно-правові та адміністративні, у тому числі фіскальні, виробничі, фінансові, екологічні, соціально-культурні, інфраструктурні та інституційні. У свою чергу до факторів мезорівня належать виробничі, інфраструктурні, екологічні. Фактори мікрорівня охоплюють виробничі, фінансові, екологічні, організаційні та соціально-психологічні фактори. Оцінювання фінансово-економічного потенціалу підприємства, що ґрунтується на розрахунку показників фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності, ділової активності та показників рентабельності доцільно доповнити показниками відтворення, які переважно використовуються для оцінювання економічної безпеки підприємства. Доцільність використання цих показників пояснюється визначенням розширеного відтворення як мети управління фінансово-економічним потенціалом. Розрахунок цих показників дозволяє оцінити процес нарощення фінансово-економічного потенціалу. Проведений аналіз фінансово-економічного потенціалу семи машинобудівних підприємств Вінницької області дозволив констатувати нестабільність фінансової ситуації на більшості з них. Це обумовлює 6 потребу застосування сукупності заходів, спрямованих на покращання фінансово-економічних показників діяльності підприємств, і таким чином підвищення рівня його фінансово-економічного потенціалу. Огляд діяльності відібраних для аналізу підприємств дозволив стверджувати, що потенціал підприємства може відрізнятися залежно від розміру підприємства, його організаційно-правової форми, форми власності тощо. Кризовий 2020 рік зумовив незначне зменшення цін на продукцію, що імпортується в державу, та зростання цін на експортну продукцію. Однак, внаслідок кризи попиту, що виникла внаслідок пандемії, фізичні показники імпорту показали зменшення обсягів на 10,6%. Зменшення обсягів експорту становило 6%. Найгірші умови склалися щодо виробників суден. Індекси фізичного обсягу імпорту та його цінові індекси значно перевищували відповідні показники по експорту. В Україні серед експортних товарів найбільшу питому вагу мали машини, обладнання та механізми, зокрема електротехнічне обладнання. Машини та обладнання становили більше 20% від обсягу імпорту в Україну у 2020 році. Серед них найбільшу питому вагу мали реактори ядерні, котли – 11,2%. В останні роки суттєво поглибилися торговельно-економічні відносини між Вінниччиною та країнами ЄС. З’ясовано, що досліджувані підприємства Вінницької області здійснювали активну зовнішньоекономічну діяльність. Вони експортували різноманітну продукцію та імпортували товари, роботи і послуги. Обсяги експорту ПрАТ «ПлазмаТек» істотно перевищували обсяги інших підприємств. Ще одним великим експортером із вказаної групи є ДП «Електричні системи», обсяг експорту якого за 2017-2020 роки зріс у 12 разів. Найбільшим імпортером продукції із досліджуваних підприємств є ПрАТ «Вінницький завод «Маяк»». Серед групи підприємств, що досліджувалися, інноваційну діяльність, пов’язану із придбанням за кордоном продукції, робіт і послуг здійснювали 7 лише ПрАТ «Вінницький завод «Маяк»», ТОВ «Грін Кул», ТОВ «Пірас-12». Підприємства, що аналізувалися, у 2015-2020 роки не отримували іноземних інвестицій. Однак, ПрАТ «ПлазмаТек» інвестувало за кордон власні кошти. У 2020 році підприємство інвестувало за кордон майже у 10 разів більше ніж у попередні роки. Запропоновано для досягнення розширеного відтворення фінансово-економічного потенціалу підприємства використовувати механізм формування, під яким розуміється сукупність засобів та заходів впливу на фінансово-економічний потенціал підприємства з метою забезпечення його розширеного відтворення в умовах активізації зовнішньоекономічної діяльності. Обґрунтовано, що побудова механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства та забезпечення його функціонування є цілісним комплексом дій, що враховує особливості об’єкта управління (фінансово-економічний потенціал підприємства), суб’єкта управління та середовища господарювання (зокрема умови внутрішнього та зовнішнього ринків). Запропонований механізм формування фінансово-економічного потенціалу складається із таких блоків: теоретичного, інструментального, організаційного та інформаційного. У межах теоретичного блоку визначаються загальні положення функціонування механізму: мета, завдання, функції. Метою механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства є забезпечення його розширеного відтворення й забезпечення відповідності між рівнем фінансово-економічного потенціалу та наявними і потенційними вимогами зовнішнього середовища в умовах євроінтеграції. У роботі запропоновано декомпозицію цілей механізму формування фінансово-економічного потенціалу відповідно до представлення потенціалу як єдності ресурсів, можливостей та результатів. Проаналізовано вплив ЗЕД 8 та місце ЗЕД в механізмі фінансово-економічного потенціалу підприємства. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності впливає на кожний із компонентів цієї тріади потенціалу. Так, у роботі з’ясовано вплив активізації ЗЕД на фінансові ресурси підприємства. Крім того, досліджено вплив екологічних вимог на ЗЕД підприємств. Доведено, що практичне втілення механізму можливе лише при належній організації роботи із впровадження та забезпечення формування механізму в межах організаційного блоку. В організаційному блоці виділено дві складові: забезпечуючу, яка об’єднує усі ресурси, необхідні для створення та функціонування механізму формування фінансово-економічного потенціалу; процесну, яка охоплює комплекс дій для забезпечення формування та функціонування механізму. Забезпечуюча складова сприяє реалізації мети управління фінансово-економічним потенціалом підприємства, завдяки наданню необхідних ресурсів і створенню відповідних передумов та включає правове, методологічне, фінансово-ресурсне, виробничо-технологічне, організаційне, інформаційне, кадрове забезпечення. Процесна складова організаційного блоку механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства містить дві групи робіт залежно від їх цілей та повторюваності. До першої пропоновано віднести дії, які необхідно виконати для впровадження механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства. Вони можуть здійснюватися на щойно створеному підприємстві або на вже функціонуючому. У другому випадку змін зазнає існуюча фінансова політика та будуть створені відсутні елементи механізму. Друга групу дій пов’язана із використанням інструментів у процесі функціонування механізму. Виявлено, що завданням інструментального блоку є нейтралізація суперечностей між рівнем необхідного та наявного фінансово-економічного потенціалу для забезпечення розвитку підприємства шляхом підбору та 9 використання оптимальних інструментів діагностики, моніторингу, контролінгу, що базуються на опрацюванні великої кількості інформації. Усі три компоненти тісно пов’язані між собою, і в сукупності забезпечують можливість досягнення мети управління фінансово-економічним потенціалом підприємства – забезпечення його розширеного відтворення в умовах активізації зовнішньоекономічної діяльності. Діагностика рівня фінансово-економічного потенціалу в побудованому механізмі передбачає оцінку наявних ресурсів та здатностей у підприємства у певний проміжок часу. Під здатностями пропонуємо розуміти необхідні в певний проміжок часу характеристики фінансово-економічного потенціалу підприємства, які створюють додаткові переваги для нього на ринку. Діагностика розвитку фінансово-економічного потенціалу передбачає аналіз та оцінку кількісних та якісних характеристик фінансово-економічного потенціалу у динаміці. Діагностика рівня реалізації фінансово-економічного потенціалу передбачає аналіз та оцінку результатів використання фінансово-економічного потенціалу підприємства, у тому числі у контексті використання можливостей, що виникають у середовищі функціонування підприємства. Доведено, що серед нормативно-правових факторів, які виникають на макрорівні, є фіскальні. Однак, підприємство має невеликі можливості впливу на них через мінімізацію втрат на митне оформлення та отримання статусу авторизованого економічного оператора. Під моніторингом фінансового-економічного потенціалу підприємства потрібно розуміти регулярне спостереження за формуванням, реалізацією фінансово-економічного потенціалу підприємства, середовищем, що його визначає в умовах активізації інтеграційних процесів у вітчизняній економіці. Доведено необхідність відокремлення універсальних та специфічних рис моніторингу та запропоновано їх переліки для моніторингу у межах механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства. 10 Для забезпечення ефективного здійснення моніторингу розроблено вимоги до процедури моніторингу, до інформації, що отримується в результаті, до функцій, що виконуються та до дотримання встановлених принципів. Для позначення послідовності здійснення моніторингу в механізмі формування фінансово-економічного потенціалу запропоновано модель проведення моніторингу фінансово-економічного потенціалу підприємства. Доведено, що для отримання інформації, необхідної для управління фінансово-економічним потенціалом, необхідно здійснювати моніторинг за напрямами: раціональне використання ресурсів підприємства, реалізація можливостей підприємства, підвищення ефективності діяльності підприємства. Виконання завдань із контролю відхилень між реальними та запланованими результатами, між наявним рівнем фінансово-економічного потенціалу та потребами підприємства, між даними підприємства та даними конкурентів передбачено здійснювати у межах контролінгу, що є складовою інструментального блоку. Ключові слова: фінансово-економічний потенціал підприємства, зовнішньоекономічна діяльність, механізм формування потенціалу, моніторинг.
Гнучке управління у забезпеченні економічної безпеки промислових підприємств
(Хмельницький національний університет, 2022) Любохинець, Лариса Сергіївна; Lsubokhynets, L.S.
Дисертацію присвячено розробленню теоретико-методологічних і науково-прикладних основ використання гнучкого управління у забезпеченні економічної безпеки промислових підприємств. У дисертації визначено основні підходи до забезпечення економічної безпеки підприємств в умовах трансформації соціально-економічних систем. Проаналізовано еволюцію поглядів на економічну безпеку як з позиції історичного розвитку, так і у контексті рівнів її розуміння. Обґрунтовано необхідність формування нових методологічних підходів до забезпечення економічної безпеки на різних рівнях та розробки і впровадження сучасного управлінського інструментарію, який дозволяє власникам і менеджменту підприємств приймати ефективні управлінські рішення у сфері економічної безпеки відповідно до існуючих загроз. Проаналізовано основні нормативно-правові документи, що регулюють питання забезпечення економічної безпеки з урахуванням стратегічного спрямування інституційного розвитку із виділенням загроз та завдань, що стоять перед державою у розрізі наступних складових: фінансова безпека, виробнича безпека, зовнішньоекономічна безпека, інвестиційно-інноваційна безпека, макроекономічна безпека. Досліджено теоретичний базис економічної безпеки та проведено критичний аналіз існуючих дефініцій у межах предметного поля дослідження з визначенням особливостей їх трактування різними науковими школами та окремими науковцями. Встановлено, що адаптація системи економічної безпеки до вимог системи управління підприємством відбувається з певними ускладненнями, які пов’язані з інерційністю традиційних методів управління та бюрократизацією вищезазначених процесів, що потребує розроблення і впровадження нових підходів та методологій. Дієвою альтернативою є впровадження методології гнучкого управління у процеси забезпечення економічної безпеки підприємства, яка передбачає формування адаптивної системи економічної безпеки, що взаємодіє із зовнішнім середовищем, здатна змінюватися і навчатися на власному досвіді. Досліджено сутність поняття «управління» як наукової категорії, а також досліджено категорії «гнучкість», «гнучке управління», «Agile-менеджмент». Встановлено, що «Agile-менеджмент» активно використовується для удосконалення різних управлінських систем і змінює ідеологію управлінців різних рівнів. Аналіз постулатів «еволюційної економіки» та існуючих підходів до розгляду сутності системи (редукціонізм, холізм, жадібний редукціонізм, ієрархічний редукціонізм, багаторівневий «чарівний замок» або величезна надбудова синергізму) дозволили визначити особливості управління організаціями в сучасних умовах трансформацій соціально-економічних систем. Визначено, що швидкість реакції менеджменту на негативний вплив, гнучкість у прийнятті управлінських рішень та можливість адаптації є запорукою активного розвитку та безпеки організації. Доведено, що в умовах динамічного та агресивного зовнішнього середовища функціонування підприємства, формування його системи економічної безпеки та системи менеджменту повинно відбуватись з урахуванням та своєчасною ідентифікацією «слабких сигналів» середовища функціонування, за рахунок чого виникає можливість попередження негативних наслідків та недопущення втрати потенційної вигоди. Розроблено методологічні засади рівноважного підходу до забезпечення економічної безпеки підприємства. Методологія рівноважного підходу до забезпечення економічної безпеки підприємства полягає у формуванні 4 принципів, методів та інструментів реакції управлінської системи на деструктивний вплив, інтенсивність застосування яких є прямо пропорційною силі негативного впливу та передбачає достатній рівень гнучкості управлінських дій. Основною відмінністю наведеного підходу є концентрація «потужностей» управлінської системи та системи забезпечення економічної безпеки підприємства на «вузьких місцях» і вибір необхідного інструментарію гнучкого управління, який відповідає реаліям функціонування суб’єкта господарювання та задовольняє потреби забезпечення його економічної безпеки і відповідає основним принципам безпекоорієнтованого управління в цілому. Запропоновано поняття «інструментарій безпекоорієнтованого управління», під яким розуміють сукупність засобів досягнення мети основних стейкхолдерів у сфері забезпечення економічної безпеки підприємства. Такий інструментарій враховує особливості стилів управління кожної групи стейкхолдерів і дозволяє використовувати традиційні, сучасні та специфічні інструменти з метою забезпечення економічної безпеки підприємства. Обґрунтовано доцільність застосування методологій гнучкого управління, які дозволяють управляти складними системами на основі дотримання трьох базових принципів: гнучкості, економії ресурсів та майстерності виконавців. Система гнучкого управління підприємством передбачає використання методології ощадливого виробництва та методології гнучкого управління. Зв'язок таких методологій є доволі щільним, що доведено у роботі та підтверджено конкретними прикладами. Проведено аналіз результатів використання досліджуваних методологій за 2013–2020 роки та встановлено, що практика застосування методологій гнучкого управління західними компаніями не враховує особливостей вітчизняного інституційного середовища, що є однією з вагомих перешкод до активного їх впровадження у систему управління вітчизняним підприємством. Інституційне середовище представлене як сукупність регулятивного впливу формальних і неформальних інститутів, що об’єктивізується у вигляді норм та правил поведінки суб’єктів господарювання у межах певного 5 середовища їх функціонування. Акцентовано увагу на особливостях формування вітчизняного інституційного середовища, яке передбачає жорсткий адміністративний вплив на суб’єктів господарювання з боку інституційних агентів. Досліджено особливості взаємодії вітчизняного та іноземного інституційного середовища та запропоновано поняття «дифузія інституційного середовища». Дифузія інституційного середовища – це формування специфічного поля взаємодії інституційного середовища окремої країни та інституційного середовища інших країн, у межах якого відбувається співпраця суб’єктів підприємницької діяльності з урахуванням впливу агентів таких середовищ. Визначено місця концентрації та застосування методологій гнучкого управління у загальній системі управління підприємством. Доведено, що такі особливості обумовлені наявністю платоспроможного попиту на внутрішньому та зовнішньому ринках, залежать від ресурсного забезпечення діяльності підприємств з відстеженням логістичних потоків, що створює зовнішній вплив, який передбачає адаптацію та зміни у системі управління підприємством. Встановлено, що впровадження методологій гнучкого управління стосується основних функціональних сфер діяльності підприємства: операційної, фінансової, інвестиційної та екстраполюється на процеси у межах таких видів діяльності. У результаті виникають зміни, які потребують коригування стратегії підприємства і удосконалення (за рахунок еволюційних, або революційних змін) загальної системи управління, що позитивно впливає на забезпечення економічної безпеки в цілому. Доведено, що будь-які зміни у діяльності підприємства повинні забезпечуватись відповідними ресурсами, що є одним з основних акцентів при створенні і функціонуванні ефективнодіючої системи економічної безпеки підприємства. Ресурсне забезпечення системи економічної безпеки підприємства – це стан забезпеченості системи економічної безпеки достатнім обсягом ресурсів з 6 необхідними характеристиками, для її належного функціонування відповідно до запитів та вимог основних користувачів. Встановлено, що забезпечення належного функціонування системи економічної безпеки підприємства на основі використання методологій гнучкого управління, передбачає виділення груп управлінського впливу, до яких належать: персонал; технології, інформаційно-аналітичне забезпечення, матеріально-технічне забезпечення; інституційний вплив. Представлений підхід є передумовою вибору потрібних методологій та інструментів гнучкого управління, що гарантує достатній рівень оперативності дій менеджменту і враховує потребу забезпечення економічної безпеки підприємства. У роботі приділено увагу аналізу тенденцій розвитку вітчизняної промисловості. Представлено аналіз дестабілізуючого впливу факторів на економічну безпеку промислових підприємств з використанням підходів та індикаторів рейтингового оцінювання умов ведення бізнесу Doing Business. Такий підхід дозволив деталізувати загальний стан бізнес-середовища на макрорівні та пояснити глибинні процеси реакції системи менеджменту промислових підприємств на виклики сучасності. Обґрунтовано, що в умовах децентралізації, на особливу увагу заслуговує регіональний аспект розвитку бізнес-середовища та діяльності окремих підприємницьких структур, для цього у роботі було використано показники Regional Doing Business. До основних індикаторів віднесено такі: започаткування бізнесу, сплата місцевих податків, оформлення земельної ділянки, приєднання до електромереж; одержання дозволів на будівництво, електронні сервіси. Щодо аналізу індикаторів безпосередньо Хмельницької області, то необхідно констатувати стрімке падіння у рейтингу з 13 місця у 2017 році до 24 місця – у 2020 році, що свідчить про негативні тенденції та виникнення нових загроз для промислових підприємств досліджуваного регіону. Така ситуація потребує оперативної реакції на існуючі негативні явища і обумовлює розроблення нових підходів до оцінювання стану функціонування системи економічної безпеки підприємства з метою її удосконалення. 7 Проведено аналіз функціонування і розвитку підприємств легкої промисловості та встановлено, що до факторів, які здійснюють найбільший негативний вплив на розвиток підприємств легкої промисловості відносять: недостатній попит на продукцію, значні фінансові обмеження та інші фактори. Це обумовлює необхідність розробки дієвих заходів у межах діяльності окремих суб’єктів господарювання та удосконалення загальної системи управління ними. Проаналізовано існуючі підходи до оцінювання гнучкості організації та наведено їхні слабкі сторони. Запропоновано, з метою визначення гнучкості системи економічної безпеки підприємства, адаптувати основні положення інтерактивного опитування Bain&Company для визначення гнучкості організаційного управління, що дозволяє виявити проблемні моменти та визначити шляхи їх усунення у контексті основних завдань дослідження. Розроблено науково-методологічний підхід з оцінювання гнучкості системи економічної безпеки підприємства. Такий підхід базується на інтерпретації результатів експертного оцінювання та дозволяє з використанням інструментів економіко-математичного моделювання визначити рівень гнучкості системи економічної безпеки у діапазоні від 0 до 1. Отримані результати дозволяють визначити найбільш ймовірний режим функціонування механізму забезпечення економічної безпеки підприємства (форсований, підвищеної активності, раціональний, резервний) відповідно до рівня гнучкості системи економічної безпеки. Обґрунтовано необхідність розробки моделі гнучкого управління для забезпечення економічної безпеки підприємства. Передумовами формування такої моделі є: діагностування стану системи управління підприємством; визначення впливу зовнішніх факторів; визначення впливу внутрішніх факторів; визначення ступеня загрози для підприємства в цілому та управлінської системи зокрема; вибір інструментів побудови моделі. Встановлено, що процес розробки моделі гнучкого управління підприємством передбачає врахування потреб основних стейкхолдерів, до яких 8 належать наступні групи: менеджмент, власники, працівники, посадові особи служби економічної безпеки. Кожна група стейкхолдерів має власні цілі та очікувані результати від використання моделі. Так, менеджмент підприємств орієнтується на оперативність та адекватність управлінських рішень існуючим реаліям, при цьому очікуваний результат – підвищення ефективності управління в цілому і отримання персоніфікованого доходу за досягнення цільових показників діяльності. Для власників основною ціллю є підвищення прозорості управлінських процесів і адаптація підприємства до ринкових умов, підвищення конкурентоспроможності, а результатом – зростання ринкової вартості компанії. Працівники орієнтовані на визначення персонального внеску в досягнення загальних стратегічних цілей компанії та безпосередній розподіл відповідальності, а очікуваним результатом є ідентифікація цінності працівника для компанії та формування дієвої системи мотивації. Для служби економічної безпеки підприємства основною ціллю є максимально швидка реакція на зовнішні негативні впливи та внутрішні загрози та мінімізація ризиків, а очікуваний результат – зростання рівня захищеності бізнесу. У роботі представлені переваги і недоліки найбільш відомих інструментів економіко-математичного моделювання, а саме: побудова регресії (лінійної чи нелінійної); побудова дерева рішень; побудова і навчання двошарового персептрона; побудова нейронної мережі на основі радіальних базисних функцій (ймовірнісна нейронна мережа, нейронна мережа загальної регресії, радіально-базисна нейронна мережа, точна радіально-базисна нейронна мережа); Байєсові класифікатори; класифіктори типу SVM; нейронні мережі глибокого навчання. Визначено, що відповідно до складності сформульованої задачі, оптимальним підходом є використання ймовірнісної нейронної мережі, яка є найточнішою серед усіх нейронних мереж з використанням радіальних базисних функцій. Для побудови моделі у роботі проаналізовано і враховано фактори впливу (внутрішні і зовнішні). До зовнішніх факторів належать: поглиблення 9 економічної кризи; зростання конкуренції; поглинання іншою компанією; рейдерство; несприятливі зміни відповідного законодавства; коливання валютного курсу; зміна трендів попиту; стихійні лиха; пандемія і відповідні карантинні заходи; військові дії; інші форс-мажорні обставини. До внутрішніх факторів віднесено такі: нестача ресурсів; низька якість ресурсів; використання застарілих технологій; опортуністична поведінка працівників; конфлікти власників та менеджменту підприємства; втрата кваліфікованих працівників; відсутність або недосконалість, незадовільне функціонування системи маркетингу; відсутність або недосконалість, погане функціонування системи економічної безпеки. Такі фактори та їхній вплив враховано при побудові статистичних класифікаторів, на основі яких і формується система гнучкого управління для забезпечення економічної безпеки підприємства. На основі двоскладового нейромережевого діагностування розроблена та апробована модель гнучкого управління для забезпечення економічної безпеки підприємства. Вона дозволяє визначати найбільш релевантний перелік управлінських рішень менеджменту підприємства і враховувати зовнішні та внутрішні загрози, що забезпечує підвищення рівня економічної безпеки суб’єкта господарювання за рахунок достатньої гнучкості системи управління підприємством і вчасного реагування на актуальні загрози. Обґрунтовано необхідність розроблення механізму забезпечення економічної безпеки промислових підприємств з використанням інструментів гнучкого управління та визначено основні вимоги до такого механізму. Його особливістю є поєднання управлінських інновацій та безпекових характеристик функціонування підприємства за рахунок інтегрування інструментарію гнучкого управління та акцентування уваги на прийнятті управлінських рішень основними стейкхолдерами. Запропоновано «концепцію інтенсивності загроз», яка представляє собою сформовану систему поглядів щодо забезпечення економічної безпеки підприємств на основі розподілу сутнісного змісту «загроз» на дві складові – силу небезпеки та її інтенсивність, і на основі розроблення відповідних 10 принципів, методів та використання необхідного інструментарію, забезпечує можливість виявлення факторів небезпеки з врахуванням їх інтенсивності, які впливають на економічну систему підприємства, його адаптацію до змін зовнішнього середовища, а також забезпечує можливість оцінювання різних варіантів розвитку потенційних загроз з метою їх попередження та нівелювання негативних наслідків. Доведено, що концепція інтенсивності загроз ґрунтується на дефініції «інтенсивність загрози», під якою слід розуміти якісний показник її небезпеки, що характеризується кількістю загрозливих ситуацій за певний проміжок часу. При цьому інтенсивність загроз залежить від форми та змісту небезпеки, а також конкретних умов її вираження, що визначає розмір потенційної шкоди економічній системі підприємства. Сформовано розуміння поняття «щільність небезпеки» – це більша кількість небезпеки на одиницю часу. Поняття «інтенсивність загрози» та «щільність небезпеки» є важливими з точки зору «концепції інтенсивності загроз», оскільки характер динамічності факторів небезпеки зумовлює різні ступені потенційної загрози для підприємства та обумовлює різну реакцію системи економічної безпеки. Встановлено, що механізм забезпечення економічної безпеки виконує такі основні функції: захисну, адаптивну, превентивну. Визначено режими функціонування механізму забезпечення економічної безпеки промислового підприємства (резервний, раціональний, підвищеної активності, форсований). Режим функціонування механізму забезпечення економічної безпеки – це сукупність факторів, які визначають рівень небезпеки для економічної системи підприємства, застосування відповідних інструментів нейтралізації загроз, а також розмір потенційних збитків. Механізм забезпечення економічної безпеки промислових підприємств на основі використання інструментів гнучкого управління представляє єдність усіх структурних елементів, спрямованих на захист економічної системи підприємств від негативного впливу зовнішніх та внутрішніх факторів 11 небезпеки, реальних або потенційних дій, які можуть призвести до значної економічної шкоди. Розроблено послідовність формування структури механізму забезпечення економічної безпеки, визначено його місце у процесах забезпечення економічної безпеки промислового підприємства, представлено схему гнучкого управління системою економічної безпеки підприємства на основі використання розробленого механізму. Розроблено модель інформаційних потоків механізму забезпечення економічної безпеки з акцентуванням уваги на використанні інструментарію гнучкого управління та визначенні режимів його функціонування. Конкретизовано дію механізму забезпечення економічної безпеки на основі використання гнучких інструментів управління з виділенням модулів реагування та комбінування.
Формування професійної мобільності майбутніх тренерів- викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти
(Хмельницький національний університет, 2021) Квасниця, Ірина Миколаївна; Kvasnytsia, І.М.
Дисертаційна робота присвячена проблемі формування професійної майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти. У дослідженні обґрунтовано теоретичні та методичні засади формування зазначеної характеристики у майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти. На підставі вивчення науково-педагогічної літератури, узагальнення передового зарубіжного досвіду професійної підготовки майбутніх спортивних тренерів акцентовано актуальність проблеми формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти. У контексті завдань дослідження схарактеризовано понятійно- термінологічне поле досліджуваної проблеми; обґрунтовано методологічні підходи (системний, аксіологічний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний) та принципи (системності, професійної спрямованості, зв’язку теорії з практикою, міждисциплінарної інтеграції, варіативності) формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти. Структуру професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти зображено як взаємозв’язок декількох компонентів: мотиваційного, когнітивного, діяльнісного, рефлексивного. Як діагностувальне підґрунтя визначено критерії формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту: 3 мотиваційно-ціннісний, знаннєвий, операційно-діяльнісний, особистісно- рефлексивний; показники їх вияву. Диференційовано рівні сформованості професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти (високий, достатній, низький), на підставі яких описано реальний стан зазначеної проблеми на констатувальному етапі педагогічного експерименту. У дисертації розкрито основні поняття дослідження: «конкурентоздатність», «мобільність», «соціальна мобільність», «особистісна мобільність», «професійна підготовка», «професійна мобільність тренера- викладача з виду спорту», «формування професійної мобільності тренера- викладача з виду спорту у закладах вищої освіти».
Професійна підготовка бакалаврів з міжнародних відносин в університетах Великої Британії
(Хмельницький національний університет, 2021) Дзюба, Маргарита Ігорівна; Dziuba, M.I.
Управління розвитком персоналу інноваційно - активного підприємства
(Хмельницький національний університет, 2021) Бабчинська, О.І.; Babchynska, O.I.
В результаті аналізу визначено, що існують різні підходи до класифікації інновацій. Однією із найбільш поширених ознак класифікацій інновацій є тип інновації, що дозволяє виділіти інновації продукту, інновації процесу, маркетингові інновації та організаційні інновації. Однак, враховуючи тенденції розвитку та гострі проблеми суспільства, запропоновано доповнити існуючу класифікацію інновацій ще однією класифікаційною ознакою за ступенем соціальної відповідальності, відповідно до якої відокремлювати відповідальні інновації від традиційних інновацій. З врахуванням особливостей інноваційного підприємства, що стосуються характеру діяльності, способу внутрішньої організації та результатів діяльності, запропоновано під інноваційним підприємством розуміти підприємство, яке за допомогою інвестицій в розвиток виробничих ресурсів, накопичення і використання знань формує, підтримує та реалізує власний інноваційний потенціал шляхом організації закритого або відкритого інноваційного процесу, результатом якого є створення, реалізація та поширення інновацій. На основі встановлених особливостей інноваційного підприємства проаналізовано можливості використання різних моделей розвитку персоналу підприємства. Діагностика інноваційної сприйнятливості персоналу має бути одним із елементів управління розвитком персоналу підприємств і передбачає розподіл усього персоналу на типи залежно від їх сприйняття інновацій, активності у їх впровадженні та професійних навиках. Отримані результати повинні узагальнюватись на рівні підрозділів та підприємства в цілому та використовуватись для: визначення відповідності структури персоналу поточним та стратегічним потребам підприємства; формування програм розвитку персоналу у розрізі окремих категорій працівників з врахуванням необхідності їх творчого розвитку; аналізу відповідності характеристик людини її функціональним обов’язкам; прийняття рішень щодо проведення внутрішніх ротацій.Забезпечення інноваційної активності підприємства досягається за рахунок формування готовності персоналу до змін. Для цього доцільно визначати оптимальні темпи змін у галузі, формувати заохочення раціоналізаторських пропозицій та визначати пріоритетність нових ідей відповідно до стратегічних завдань підприємства. Інноваційне підприємство тісно пов’язане з інституційним середовищем, в якому воно функціонує. Це середовище може мати як позитивний, так і негативний вплив на діяльність підприємства. Водночас саме через інституційне середовище інноваційне підприємство може задовольняти свої специфічні потреби, включаючи потреби в кваліфікованих трудових ресурсах і можливості подальшого розвитку персоналу. Інституційне середовище інноваційно-активного підприємства умовно можна представити відповідно до поданої на законодавчому рівні Національної інноваційної системи, яка включає такі складові «Державне регулювання», «Освіта», «Генерація знань», «Інноваційна інфраструктура», «Виробництво». В Україні діє розвинута система нормативно-правового регулювання професійного розвитку людини. Водночас залишається слабкою інституційна підтримка інноваційних підприємств в цілому, включаючи підтримку діяльності підприємств з розвитку персоналу. Характерною особливістю є нерівномірний територіальний розвиток інституційного середовища, з концентрацією основних центрів підтримки в декількох найбільших містах України. Слабкими є такі складові Національної інноваційної системи як «Генерація знань» та «Інноваційна інфраструктура». Розвиток персоналу підприємства можна здійснювати із використанням різних методів, що відрізняються залежно від інноваційності, ступеня залучення, кількості осіб, що навчаються, тривалості та обсягів фінансування. Крім того, доцільно виділяти методи розвитку залежно від спрямованості на методи професійного, соціального, особистісного розвитку. Традиційною основою розвитку працівників є методи навчання. Як переваги для роботодавця від навчання працівників запропоновано розуміти формування незалежності від зовнішнього ринку праці, можливість врахування тенденцій цифровізації, забезпечення постійного оновлення знань, забезпечення гнучкості персоналу, підвищення готовності до змін, підвищення інноваційного потенціалу та інноваційної активності, підвищення мотивації та задоволеності роботою, мінімізація ризиків уникнення найму невідповідного фахівця, зменшення витрат за найм працівників. Комбінації різних варіантів методів розвитку працівників формують політику та системи професійного розвитку працівників. Використання сучасних методів розвитку передбачають виникнення завдань, які повинно вирішити підприємство. До них запропоновано відносити потребу у формуванні стратегії розвитку, забезпечення технічних можливостей для навчання персоналу, фінансування сучасних форм навчання. Соціальний розвиток працівників має базуватися на використанні соціологічних, соціально-психологічних методів та соціально-економічних заходів. Вони аналогічні методам управління персоналом. Однак, дії управління персоналом в значній мірі орієнтовані на зовнішній вплив на персонал, а соціальний розвиток направлено на формування особистості і розвиток її внутрішніх якостей. Мотивування персоналу інноваційних підприємств враховуючи особливості функціонування інноваційно-активних підприємств запропоновано розглядати за трьома напрямами: мотивування персоналу до інноваційно-орієнтованої трудової діяльності, мотивування персоналу до професійного розвитку та мотивування персоналу до сприйняття інновацій на підприємстві. У свою чергу «мотивування до професійного розвитку» слід трактувати як комплексний вплив підприємства на працівників з метою формування в них стійкої мотивації до участі в заходах з професійного розвитку відповідно до цілей інноваційної діяльності підприємства. Сформовано базові рекомендації щодо можливості використання існуючих теорій мотивації персоналу до трудової діяльності при формуванні системи мотивування працівників інноваційного підприємства до навчальної та творчої діяльності. Система мотивування працівників інноваційно-активного підприємства повинна будуватися на сукупності принципів, серед яких запропоновано виділяти принципи науковості, динамізму, збалансованості, комплексності, реалістичності, відкритості, логічності/зрозумілості, принцип справедливості, зворотного зв’язку та поваги до людини. Крім того, вона повинна включати як матеріальні, так і нематеріальні форми винагороди відповідно до рівня кваліфікації працівників і результатів їх трудової та творчої діяльності. Серед промислових підприємств частка тих, що належали до інноваційно-активних у 2010-2019 роках не перевищувала 19%. Крім того, вони розподілені нерівномірно на території України. Серед підприємств Хмельниччини питома вага тих, що займались впровадження та реалізацією інновацій найменша серед усіх регіонів і дорівнювала лише 6,6%. Неоднаковим є галузевий розподіл інноваційно-активних підприємств. У переробній промисловості у 2019 році працювало 88% від загальної кількості промислових підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність. Закономірно, що до виду економічної діяльності який вимагає інноваційної активності належить виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції. Частка інноваційно-активних підприємств за цим видом економічної діяльності дорівнювала 34,4%. Серед інших галузей машинобудування, питома вага підприємств, які здійснювали інновації коливалась у межах 22,7-28,0%. На кінець досліджуваного періоду, у 2019 році впроваджували інновації у виробництво 13,8% підприємств промисловості. Традиційно вітчизняні підприємства впроваджують нову продукцію, а не технологічні процеси. Найбільшу популярність у 2019 році мало придбання машин та обладнання і програмного забезпечення. Із цього числа найбільшу кількість становлять суб’єкти господарювання м. Київ, Дніпропетровської, Харківської областей. Лише п’ять підприємств Хмельниччини у 2019 році придбали інноваційні машини, обладнання та програмне забезпечення. Серед українських підприємств інноваційну продукцію реалізовували менше 9% від усіх зареєстрованих. Поміж областей та м. Київ лише деякі мали значення більші за загальнодержавні. Зокрема, це Вінницька, Запорізька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Черкаська області. Інші, у тому числі і Хмельниччина, мали ще менші значення показників реалізації інноваційної продукції. Важливо також врахувати те, що серед вказаних підприємств 85% реалізовували інноваційну продукцію нову лише для себе. І тільки 114 підприємств в державі реалізовували продукцію нову для вітчизняного ринку. Розвиток персоналу інноваційно-активного підприємства є елементом загальної системи управління підприємством, що не є ізольованим, а отже перебуває під впливом різноманітних факторів зовнішнього середовища. Серед факторів, які впливають на можливості розвитку персоналу інноваційно-активного підприємства є такі, що характеризують рівень розвитку економіки в цілому і не залежать від окремого підприємства. Це зокрема, загальний стан економіки, політична ситуація, стабільність законодавства, проведення реформ. Окрім цього переліку є ще чинники, пов’язані із інноваційною складовою економіки конкретної держави. За інформацією міжнародних рейтингів,що містять оцінку інноваційної діяльності підприємств та можливостей розвитку економіки, на інноваційну діяльність негативно впливають фактори макрорівня, такі як політична ситуація, макроекономічна стабільність, законодавча неврегульованість, неефективність роботи уряду. Водночас негативний вплив факторів нейтралізується якістю людського капіталу. Проте на рівні держави та підприємств недостатньо уваги приділяється розвитку працівників, що в результаті відображається на можливостях держави в цілому. Рух працівників галузі дорівнює середнім значенням по промисловості країни. Скорочення чисельності працівників за підгалузями машинобудування складало від 4 до 9 тис. осіб. При цьому відсоток працівників, що були звільнені через скорочення штатів, максимальним у 2019році був для виробництва автотранспортних засобів, причепів, і напівпричепів та інших транспортних засобів –на рівні 2,5% від середньооблікової чисельності працівників. Основним резервом заповнення вакансій стали безробітні зареєстровані у Державній службі зайнятості. Водночас незважаючи на фінансування державою 84-93% місць для учнів у професійно-технічній освіті, більше 10% чоловіків та 15% жінок у віці 15-24 роки не навчались і не працювали. Більше 60% населення, що здійснювали формальне або неформальне навчання були молоді люди у віці 15-24 роки. Тобто навчання працівників старшого віку в Україні практично не реалізується. Рівень доходів працівників машинобудування відповідає середньому по промисловості. Найменші розміри нарахованої заробітної плати були у працівників, що зайняті у виробництві електричного устаткування. Відповідно у виробників електронної та оптичної продукції розмір нарахованої заробітної плати був вищий за середній по промисловості починаючи із 2016 року. Система розвитку та навчання працівників машинобудівних підприємств регіону будується на традиційній схемі, що передбачає формування кадрового резерву, підвищення кваліфікації та проведення атестації. З врахуванням змін у галузі та існуючої системи розвитку виникає нагальна потреба у розбудові інноваційно-спрямованої системи розвитку працівників підприємства. Визначальним фактором формування інноваційної поведінки персоналу підприємства є організаційна культура підприємства, яка виконує різні функції на рівні індивідуума та на рівні групи. Уточнено, що окремою формою прояву організаційної культури є інноваційна культура підприємства, яка характеризується відкритістю до діалогу та обміну знаннями, свободою творчої діяльності, прийняттям ризиків і розумінням помилок, забороною на прояв демотивуючої поведінки у відносинах між людьми, командною роботою і повагою до роботи колег. Запропоновано науково-методичний підхід до аналізу інноваційної культури підприємства за напрямами: підтримка інноваційного потенціалу, ініціювання інновацій, мотивування та стимулювання персоналу до інноваційної діяльності підприємства; впровадження або виведення на ринок інноваційної продукції. Організаційна культура машинобудівних підприємств України потребує змін, зокрема, тих підприємств, які характеризуються недостатнім розвитком інноваційно-підтримуючих елементів та проявом характеристик, притаманних бюрократичній культурі. Експрес-аналіз організаційної культури малих та середніх машинобудівних підприємств, створених в часи незалежності України вказує на більшу гнучкість таких підприємств, першочергову орієнтацію на запити клієнтів, важливість інноваційно- орієнтованої поведінки персоналу як вміння приймати інноваційні рішення, творчий підхід в роботі, вміння працювати в команді та бажання вчитися і постійно вдосконалювати свої знання і навички. Мотивування та стимулювання персоналу є ключем до успіху інноваційно-активного підприємства. Базуючись на пропозиціях теорії мотивації та результатах вивчення діяльності машинобудівних підприємств України, запропонований науково-методичний підхід до матеріального стимулювання персоналу підприємства, що враховує ряд важелів впливу на інноваційну поведінку працівника. Компетентнісний підхід необхідно використовувати як один із методів управління розвитком персоналу. Очевидною відмінністю компетентнісного підходу в управлінні персоналом є переорієнтація цілей від вирішення оперативних кадрових проблем до завдань вищого стратегічного рівня, які виходять за межі кадрового менеджменту. Специфічні риси праці у сфері інноваційної діяльності й особливо її творчий характер, складність, високий рівень новизни визначають вимоги до компетенцій працівників інноваційно-активних та інноваційно орієнтованих підприємств. Його необхідно використовувати у формуванні інформаційно-методичного забезпечення управління розвитком персоналу, діагностиці рівня розвитку персоналу промислового підприємства, розробці і впровадженні заходів та оцінці їх ефективності. Ініціатором розвитку працівників може виступати не лише підприємство, а й сам працівник. Саморозвиток вимагає відповідного мотиваційного впливу. Через те мотивація саморозвитку, це процес свідомого обґрунтування і добровільного вибору працівником способу поведінки, спрямованого на удосконалення діяльності підприємства, якщо самоініціювання внутрішніх джерел мотивації стає фактором залучення в робочий процес без зовнішніх впливів. Впровадження інноваційних змін повинно відбуватися на стратегічному і операційному рівнях і базуватися на науковому підході до кожного етапу впровадження змін, які мають включати обґрунтування потреби в змінах; визначення масштабу змін і складання плану; залучення працівників до запровадження інноваційних змін; розробка та представлення системи підтримки впровадження змін; безпосереднє впровадження змін; і фіксація змін. Когнітивний підхід доцільно використовувати для подолання супротиву персоналу і мотивованого залучення персоналу до впровадження інноваційних змін на підприємстві. Використання цього підходу повинно базуватися на зміні цінностей персоналу підприємства, що відповідно матиме позитивний вплив на ставлення персоналу до окремих видів діяльності та поведінку. В систему розвитку персоналу машинобудівного підприємства необхідним є впровадження нових елементів за трьома напрямами, які включають розвиток інноваційного потенціалу працівників, прищеплення інноваційної культури працівникам та забезпечення можливостей для інноваційної активності працівників. Побудовано структурнологічну модель системи управління розвитком персоналу, яка включає цільову, керуючу, керовану, забезпечуючу та функціональну підсистеми і ґрунтується на принципах, методах, функціях, важелях, які в процесі взаємодії дозволяють досягти відповідності якісних характеристик персоналу його стратегічним та поточним цілям. Розроблено функціональні аспекти та вимоги до складових системи управління розвитком персоналу підприємства, метою формування та використання якої є забезпечення відповідності якісних характеристик персоналу його поточним та стратегічним цілям. Функціонування цієї системи залежить від якості правового, методологічного, виробничо- технологічного, фінансово-ресурсного, організаційного, інформаційного, кадрового забезпечення та сформовано перелік та послідовність заходів для формування кожного із перерахованих компонентів. Конфігурація системи управління розвитком персоналу інноваційно- активного підприємства залежить від галузі діяльності, особливостей самого підприємства та його персоналу. До основних характеристик галузі, які потрібно враховувати у формуванні системи управління розвитком інноваційно-активного підприємства доцільно віднести: рівень конкуренції, активність впровадження інновацій, рівень дохідності, плинність кадрів. До основних факторів, що окреслюють підприємство можна віднести його конкурентні позиції на ринку, фінансовий стан, рівень дохідності діяльності, стратегічні плани. До факторів, що описують персонал підприємства належать рівень освіченості, інноваційної активності, коефіцієнти плинності кадрів. Система управління розвитком працівників підприємства має виконувати функції планування, мотивування, стимулювання, організації, контролю та регулювання. Крім того, до неї належить процесна складова, що представляє собою процес управління розвитком персоналу і охоплює як підготовчий, так і основний та контролюючий блоки. Невід’ємним елементом системи управління розвитком персоналу підприємства, що забезпечує наявність зворотного зв’язку між менеджментом, як суб’єктом управління, та персоналом, а саме якісними характеристиками працівників, є система моніторингу управл іння розвитком персоналу підприємства. Під моніторингом управління розвитком персоналу підприємства запропоновано розуміти організований та систематичний процес, що передбачає отримання необхідної та достатньої для прийняття управлінських рішень інформації щодо якісних характеристик працівників, їх зміни в результаті реалізації заходів та програм розвитку. Процеси моніторингу залежать від потреб та умов конкретного підприємства, але вони повинні відповідати принципам всебічності, відповідальності, своєчасності, прийнятності, доказовості, динамічності, гнучкості, систематичності, комплексності, незалежності та об’єктивності. Особливості окремого підприємства доцільно враховувати шляхом формування індивідуальної конфігурації моніторингу на основі визначення таких параметрів як масштаб мети, етап управлінського впливу, часова залежність, частота процедур, організаційна форма, характер відношень до функції моніторингу, тип використовуваної інформації, методичні засади реалізації. Моніторинг базується на системі індикаторів, які стосуються не лише процесу розвитку персоналу, а й системи управління розвитком персоналу інноваційно-активного підприємства. Тобто, важливо відслідковувати не лише результати розвитку окремих працівників, а й показники, що характеризують результативність управлінських рішень. Відповідно до цього об’єктом моніторингу повинно бути середовище розвитку персоналу підприємства, процес розвитку персоналу підприємства, господарська діяльність підприємства у частині взаємозв’язку отриманих результатів від заходів розвитку персоналу.
Формування маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю підприємства
(Хмельницький національний університет, 2021) Громова, О.Є.; Gromova, O.Ye.
Дисертацію присвячено теоретико-методологічному обґрунтуванню аспектів маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю та вирішенню наукової проблеми щодо формування і забезпечення конкурентоздатності в системі маркетингового стратегічного управління підприємством.У роботі систематизовано погляди вчених та економістів-практиків щодо визначення категорії «маркетинг» за соціально-управлінським, дуальним, інституціональним, товарним,функціональним та системним підходами. Аналіз різних поглядів учених на класифікацію принципів маркетингу уможливив створення їх узагальненої класифікації, що налічує дванадцять характеристик. Наведена узагальнена класифікація існуючих принципів дає змогу зробити висновок про те, що на сьогодні відсутні принципи установки маркетингу на виробництво і збут екологічно чистої продукції, їх орієнтації на збереження навколишнього середовища. Встановлено основні еволюційно-етапні зв’язки стратегічного управління та маркетингу, відповідно до яких кожна фаза стратегічного управління є не тільки еволюцією, а й незалежним видом стратегій підприємства. Таким чином, стратегічний маркетинг утворився завдяки поєднанню маркетингового та стратегічного управління, тому він охоплює завдання та функції обох систем. Визначено, що розроблення підприємством конкурентної маркетингової стратегії не є уніфікованим і залежить від різних факторів: галузь, у якій працює підприємство, капітал та досвід фірми, конкуренти в цій галузі, креативний підхід кожного підприємства для того, щоб виділитися серед інших та інноваційний підхід, що мають бути узгоджені між собою. Досліджено та проаналізовано основні маркетингові стратегії підприємства, згруповано їх за основними характеристиками та цільовим спрямуванням. Побудовано структуру основних елементів маркетингової стратегії, окремі елементи якої не лише повніше розкривають зміст поняття «маркетингова стратегія» як детального плану досягнення маркетингових цілей, але і слугують конкретними пунктами маркетингової стратегії підприємства. Запропоновано модель побудови маркетингової стратегії промислового підприємства з урахуванням основних напрямків конкуренції та факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, яка уможливлює оцінювання конкурентної ситуації на ринку і розробку на цій основі такого варіанта довгострокової стратегії фірми, який найбільшою мірою забезпечить їх використання для створення додаткових конкурентних переваг. Обґрунтовано полікритеріальну систему взаємозв’язків маркетингової підсистеми управління та системи забезпечення конкурентоздатності із акцентування уваги на обов'язковому визначенні принципів та критеріїв формування конкурентоздатності. Досліджено характеристики маркетингової стратегії у підвищенні конкурентоздатності підприємства, які розкривають їх функціонально-сутністне наповнення. Відповідно до існуючих класифікаційних груп, систематизовано різновиди маркетингових стратегій, які промислові підприємства можуть використовувати або поєднувати концептуальні засади декількох з них. Побудовано схему впливу процесів формування конкурентного потенціалу у маркетинговому управлінні конкурентоздатністю підприємства на реалізацію стратегії розвитку. Запропонована модель формування маркетингової стратегії, цілеспрямованої на забезпечення (зростання) конкурентоздатності підприємства із акцентуванням уваги на відповідності цілей організації ресурсним та фінансовим можливостям (використання Smart-принципу). Проаналізовано наукові підходи до визначення конкурентоздатності підприємства із формуванням авторського визначення даного поняття в якому першочергово акцентується увага на забезпеченні можливості досягати поставлених поточних та стратегічних цілей діяльності. Деталізовано етапи проведення моніторингу рівня задоволення споживачів продукцією, завданням якого є розширення власних конкурентних позицій на тому чи іншому ринковому сегменті із подальшим підвищенням рівня фінансово-економічної ефективності підприємства. У критеріально-методологічній інтерпретації, відповідно до наявних рівнів управління підприємством, визначено критерії оцінювання та методичні підходи при формуванні конкурентоздатності в контексті маркетингового комплексу, які надають змогу визначити етапність підвищення конкурентних переваг, конкурентоздатність продукції та досягнення стратегічних маркетингових цілей. Запропоновано послідовність проведення оцінювання конкурентних переваг машинобудівного підприємства в системі його маркетингового стратегічного управління, яка позитивно вплине на прийняття управлінських рішень в напрямі зростання конкурентоздатності. Запропоновано модель забезпечення конкурентоздатності в системі маркетингового управління підприємством за допомогою якою доводиться визначальна роль конкурентних переваг, конкурентного потенціалу, обраних маркетингових стратегій розвитку конкурентоздатності підприємства. Упорядковано пропозиції розвитку концептуальних положень маркетингового стратегічного управління підприємством у підвищенні його конкурентоздатності, в основі яких першочергово визначальне місце займає модель забезпечення конкурентоздатності в системі маркетингового управління із визначеною в процесі дослідження необхідністю забезпечення стратегічної цілеспрямованості, а також існуванні полікритеріальної системи взаємозв'язків маркетингової служби із іншими функціональними підрозділами підприємства. Удосконалено науково-методичний підхід у проведенні аналізу маркетингового та стратегічного забезпечення конкурентоздатності машинобудівних підприємств. Визначено динаміку обсягів реалізації машинобудівної продукції за період із 2014 по 2019 рр., за якою можна спостерігати незначну, але позитивну тенденцію до зростання обсягів збуту. Проаналізовано динаміку індексів промислової продукції, в тому числі машинобудування країни в цілому та Вінницької і Хмельницької областей. Для аналізу маркетингу та стратегічного забезпечення конкурентоздатності було використано дані фінансової звітності окремих машинобудівних підприємств Вінницької та Хмельницької областей: ПрАТ «Маяк», ПАТ «Барський машинобудівний завод», ПАТ «Могилів-Подільський машинобудівний завод», ПАТ «Завод «Темп», ПАТ «Укрелектроапарат» та ДП «Новатор». Виокремлено найбільш значущі класифікаційні ознаки та групи факторів конкурентоздатності підприємства, які повинні підлягати оцінюванню управлінським персоналом. Обґрунтовано вплив маркетингових факторів забезпечення конкурентоздатності машинобудівного підприємства, серед яких визначальне місце належить компетенціям та кваліфікаційним здібностям маркетологів й інших фахівців. Шляхом проведення анкетного опитування експертів машинобудівних підприємств Хмельницької та Вінницької областей здійснено оцінюванн я ендогенних і екзогенних факторів впливу на рівень забезпечення їх конкурентоздатності. Досліджено процеси формування якісної інформаційно-аналітичної підсистеми, що надасть можливість фахівцям своєчасно опрацьовувати інформаційні дані. Запропоновано систематизацію завдань, дій маркетологів та відповідальних фахівців підприємства у підвищенні якості інформаційно- аналітичного забезпечення. Обґрунтовано базові домінанти системи маркетингового стратегічного забезпечення підприємств із пропозицією використання обов’язкових принципів: «виокремлення ключових компетенцій», «удосконалення управлінських підходів», «спрямованості на розвиток конкурентного потенціалу» та «стратегічного цілеспрямування». Схематично наведено ієрархічний розвиток ключових компетенцій в системі стратегічного управління машинобудівним підприємством. Проведено порівняння функціональних обов'язків маркетологів досліджуваних машинобудівних підприємств Вінницької та Хмельницької областей із виокремленням ряду компетенцій, розвиток яких вплине на покращення процесів управління конкурентоздатністю. Запропонована декомпозиція структури сучасної системи маркетингового стратегічного забезпечення машинобудівного підприємства. Деталізовано принципові підходи розвитку ключових компетенцій у досягненні відповідного рівня складових конкурентоздатності машинобудівних підприємств. Досліджено основоположні складові конкурентоздатності машинобудівного підприємства для визначення їх ролі, значення, проблемних аспектів у структурі системи маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю промислових підприємств. Проведено аналіз стану майна окремих машинобудівних підприємств Вінницької області та здійснено оцінку впливу соціально-трудової та маркетингово- торгівельної складових діяльності підприємства на результативність системи маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю вітчизняних промислових підприємств. Запропоновано підсистему адаптивно-компетентісного забезпечення у підвищенні конкурентоздатності підприємства, що базується на необхідності зростання результативності управління внутрішніми факторами формування конкурентоздатності, удосконаленні маркетингової діяльності шляхом розвитку ключових компетенцій персоналу та, на необхідності адаптації до конкурентного бізнес-середовища. Схематично зображено взаємозалежність складових конкурентного потенціалу та реалізації маркетингової стратегії промислового підприємства. Запропоновано функціональні етапи в підсистемі оцінювання конкурентоздатності підприємства. Запропоновано інтерпретацію в заємодії структурних елементів системи маркетингового стратегічного управління у підвищенні конкурентоздатності промислового підприємства, що базується на холістичному підході управлінських процесів та підсистемі адаптивно-компетентісного забезпечення у підвищенні конкурентоздатності підприємства. Розраховано в динаміці результативність проведення досліджуваними підприємствами Вінницької та Хмельницької областей маркетингових заходів за 2015-2019 рр. відповідно до підходу ROMI. Запропоновано функціональну модель системи забезпечення конкурентоздатності (SK),за якою можна досліджувати процеси стосовно формування конкурентоздатності в контексті окреслених у дослідженні структурних складових, розвиток яких є базисом її підвищення. За допомогою функціональної моделі схематично представлено деформацію (формування) вихідних даних із вхідних в бізнес-процесах забезпечення конкурентоздатності промислового підприємства. Сформована критеріальна підсистема оціночних параметрів стратегічного забезпечення конкурентоздатності промислового підприємства, яка ґрунтується на холістичному підході до управління. Визначено, що в рамках холістичного підходу до управління необхідним є активізація процесів використання виробничих резервів підприємства (із виокремленням належного інструментарію), що стане основою для покращання результативності ведення бізнесу та підвищання конкурентного потенціалу. Досліджено вплив на удосконалення управління конкурентоздатністю такого організаційно-економічного методу як функціонально-вартісний аналіз. Запропоновано декомпозиційні (забезпечувальні) складові структурнологічної моделі маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю промислового підприємства, поєднання яких в рамках холістичного підходу та адаптаційно-компетентісного розвитку приведе до отримання очікуваних результатів діяльності та досягнення стратегії. Побудовано структурнологічну модель маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю підприємств, яка складається із чотирьох блоків: методологічного забезпечення, організаційного, функціонального, інформаційно-аналітичного забезпечення. Сформовано інтерпретацію холістичності в структурнологічній моделі маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю підприємства. В контексті теоретико-методологічного наповнення моніторингу в маркетинговому стратегічному управлінні конкурентоздатністю підприємства, ґрунтовно досліджено характеристики та притаманні риси даного процесу із розкриттям авторського бачення. Зроблено висновок, що саме від організаційної побудови здійснюваних на промисловому підприємстві процесів моніторингу залежить своєчасність реагування на ті чи інші відхилення, а також, відповідно, розвиток компетенцій персоналу кожного із функціональних підрозділів підприємства вплине на якість інформаційно-аналітичного забезпечення. У дослідженні наведено інтерпретацію характерних ознак моніторингу як підсистеми маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю промислового підприємства. В контексті запропонованих критеріїв, деталізовано принципи підсистеми моніторингу в маркетинговому стратегічному управлінні конкурентоздатністю підприємства. Запропоновано послідовність організаційного забезпечення в удосконаленні підсистеми моніторингу рівня маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю підприємства, яка відображає усю специфіку даного функціонального забезпечення. Надано рекомендації управлінських процесів під час формування системи показників рівня маркетингового стратегічного управління підприємством в умовах сучасного конкурентного середовища. Запропоновано управлінському персоналу забезпечувати взаємозв’язки підсистеми моніторингу показників забезпечення конкурентоздатності у системі маркетингового стратегічного управління підприємством, відповідно до яких можна прослідкувати вплив факторів зовнішнього конкурентного оточення. У роботі систематизовано показники для моніторингу рівня маркетингового та стратегічного забезпечення конкурентоздатності промислових підприємств, які можуть бути згруповані відповідно до тих, що визначають результативність фінансового стану; показники, які характеризують виробничу діяльність підприємства; показники результативності маркетингово- товарної діяльності. Обґрунтовано причини,які спонукають до проведення контролю та контролінгу фінансово-господарської діяльності, в тому числі й конролінгу рівня конкурентоздатності промислового підприємства: забезпечення стратегічного цілеспрямування виробничої системи, ведення бізнесу промисловими підприємствами в умовах невизначеності та постійного впливу ризиків і загроз, уникнення або зменшення впливу негативних внутрішніх факторів на рівень конкурентоздатності підприємства; необхідність впливу на профіль виконання функцій складовими системи менеджменту підприємства. З’ясовано функціональні відмінності підсистеми контролінгу, моніторингу та контролю в системі управління конкурентоздатністю підприємства. Досліджено існування обов’язкових принципів підсистеми контролінгу в структурнологічній моделі маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю промислового підприємства, при визначених концептуальних положеннях. Досліджено вплив використання моніторингових програмних продуктів у зростанні результативності підсистеми контролінгу діяльності підприємств та рівня конкурентоздатності. Деталізовано наявний інструментарій для проведення контролінгу, який може використовуватись сучасними промисловими підприємствами. Запропонована модель підсистеми контролінгу рівня конкурентоздатності промислового підприємства, яка формується із методично-організаційної, функціональної та інформаційно- технологічної складових. Виокремлено умови удосконалення та функціонування підсистеми контролінгу рівня конкурентоздатності промислового підприємства. Сформовано рекомендації щодо впровадження підсистеми контролінгу рівня конкурентоздатності промислового підприємства в структуру системи маркетингового стратегічного забезпечення.
Теоретико-методологічні засади управління технологічним оновленням інноваційно орієнтованих підприємств
(Хмельницький національний університет, 2021) Свістунов, О.С.; Svistunov, O.S.
Наукова новизна одержаних в дисертаційній роботі результатів полягає у концептуальному вирішенні та науковому обгрунтуванні теоретико- методологічних засад, методичних положень та практичних рекомендацій щодо управління технологічним оновленням машинобудівних підприємств на засадах системного підходу в контексті сучасного розвитку нової парадигми економіки. Обгрунтовано, що в умовах міжнародної гіперконкуренції та необхідності забезпечення економічної безпеки за рахунок прискорених темпів економічного зростання актуальною постає потреба якісного оновлення технологій на основі інновацій, інтелектуалізації, цифровізації економіки і розширення сфер застосування інформаційних систем та високотехнологічних процесів. Оскільки зміна технологічних укладів породжує багато нових економічних процесів, які потребують теоретичного дослідження та прогнозування, то в зв’язку із цим виникають нові категорії та поняття, що розкривають сутність технологічного оновлення сучасного етапу економічного розвитку в різних формах прояву. Численну кількість базових ознак технології систематизовано за наступними групами. До першої групи належать ознаки, що пов’язують технологію із виробництвом продукції, послуг, якістю, комерційними та іншими результатами.Друга група включає ознаки, які відображують взаємозв’язок технологій із витратами, ус таткуванням, інструментами, людськими ресурсами, фінансами; матеріалами та способами їх переробки, послідовністю виробничих операцій, що розглядаються в контексті виробничих процесів чи в інших сферах людської діяльності. В третій групі виділено ознаки технології, що поєднують її із нематеріальністю нових економічних елементів, до яких належать: знання; технічні знання і кваліфікаційні навики, необхідні для здійснення перетворень в матеріалах,інформації, людях; матеріалізація ідей, знань, відкриттів, винаходів, розробок, що формалізовано втілюються в інформаційній, управлінській, науковій та інших сферах; результат науково- технічної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про виробничі системи та їх елементи; результат інтелектуальної діяльності, що містить систематизовані знання, які використовуються для випуску відповідної продукції; наука про способи виробництва в конкретних сферах і видах людської діяльності; система, до компонентів якої відносять техніку й обладнання, організовану працю, структуру й механізм управління. Відповідно, технологія поєднує систематизовані знання, ідеї, винаходи із наукою, технікою і виробництвом, а також об’єднує інфраструктуру, техніку й обладнання, організовану працю; сукупність методів, засобів, операцій, процесів та підсистем, що складають послідовність дій, упорядковану у просторі; структуру й механізм управління та інформаційну, управлінську, наукову і інші сфери. Як результат, кожна технологія впроваджується у виробництво чи в інші сфери функціонування підприємства з метою отримання певних економічних вигод чи інших корисних ефектів. Тому сутність стратегічної мети технологічного оновлення промислових підприємств полягає в їхній орієнтації на модель сталого соціально- економічного розвитку, що передбачає:створення умов для формування творчих колективів працівників і співпраці із підприємствами єдиної мережі та споживачами, які відповідають духовним і матеріальним потребам; повне розкриття творчого, інтелектуального потенціалу висококваліфікованих фахівців, стимулювання зацікавленості у результатах своєї праці, гармонійно втіленої в державну концепцію управління; досягнення соціально-економічної та політичної стабільності суспільства. Автором визначено, що методологічні і концептуальні підходи до забезпечення технологічного оновлення промислових підприємств виступають об’єктом дослідження багатьох наукових теорій, тому фактор технологій проявлявся в різних моделях, концепціях та наукових ідеях. Особливою концепцією, яка вважає за необхідність передачу державної влади в руки технічних спеціалістів (інженерів, техніків, організаторів виробництва, а також учених), тому, що вони здатні приймати політичні рішення, спираючись на наукову основу і в інтересах всього суспільства, є технократизм – установка на метод управління технологією засобами самої технології, яка застосовується відповідно до рівня розвитку суспільства. Авторський висновок щодо позицій технократизму полягає в тому, що технології забезпечують реалізацію процесів управління, а інтелектуальні технології виступають невід’ємною складовою системи управління та національної безпеки кожної країни, проте, для управління соціально- економічними системами технологічних знань недостатньо. Тому незаперечним постає факт, що для технологічного оновлення суб’єктів мікрорівня вирішального значення набуває поєднання тенденцій розвитку науки, інновацій і технологій та інституційна підтримка їх розвитку на макрорівні. Вирішення ключових проблем активного запровадження інноваційних технологій на науково обґрунтованій основі в різних галузях промисловості потребує активізації процесів формування та розвитку національної інноваційної системи. Визначені законодавством пріоритетні напрями розвитку науки і техніки стали вихідним орієнтиром для концентрації вітчизняних ресурсів на напрямах технологічного прориву та обґрунтування стратегічних пріоритетних напрямів інвестиційно-інноваційної діяльності країни. Проте, слід констатувати, що процес розвитку науки і техніки та переходу від результатів наукових досліджень, розробки інновацій до втілення їх в практичну діяльність є занадто уповільненим, недостатньо регульованим, що потребує посилення інституційно-інфраструктурного забезпечення шляхом створення національної інноваційної системи. Автором теоретично обгрунтовано удосконалену структуру національної інноваційної системи України та змістовне наповнення її основних елементів. Враховуючи проведені дослідження, автором доповнено основні методологічні принципи технологічного оновлення промислових підприємств. Дотримання вказаних принципів забезпечить безперервне навчання та самоосвіту фахівців, пошук і стимулювання нових ідей, визначення шляхів виявлення, використання та накопичення знань, обмін знаннями, досвідом та ідеями, що забезпечують впровадження нових технологій, а також перетворення наукових напрацювань у продукти наукоємного виробництва. Розглянуто інноваційно орієнтовані підприємства як складні динамічні системи з високим рівнем інновативності та різними типами інновацій, які забезпечуватимуть: зовнішні і внутрішні довгострокові конкурентні переваги на ринку; накопичення знань та зростання інтелектуального потенціалу, навчання на постійній основі працівників; запровадження новітніх науково- технічних розробок, сучасної техніки і технологій, тощо. Виділено критеріальні ознаки інноваційно орієнтованих підприємств в розрізі їх предметних сфер функціонування. Автором розглянуто методологічні підходи до інтерпретації поняття «технологічного оновлення» промислових підприємств та трактування його змісту, а також досліджено пропоновані вченими концептуальні положення, що дозволило визначити концептуальні засади технологічного оновлення промислових підприємств в контексті розвитку солідарної інформаційної економіки та сформувати авторське визначення технологічного оновлення. В роботі виділено складові елементи організації та цільового спрямування технологічного оновлення. Обгрунтовано методологічний підхід до розвитку системи управління технологічним оновленням, особливість якого полягає в послідовності застосування методологічних засад управління технологічни м оновленням підприємства. Реалізація завдань системи управління забезпечуватиметься механізмом управління техноло гічним оновленням, на основі взаємозв’язку таких елементів як: моніторинг якості та ефективності процесів технологічного оновлення; розроблення політики, формування концепції та визначення напрямів стратегії технологічного оновлення підприємства. Обгрунтовано методологічні основи нової парадигми технологічного оновлення промислових підприємств як формування знань для використання інструментів технологічного оновлення (реструктуризації, модернізації, інформатизації) на засадах раціонального використання природніх ресурсів, запровадження екологічно чистого виробництва, забезпечення конкурентоспроможності виробництва на засадах екомодернізації та високого рівня соціальних стандартів. Визначено фундаментальні компоненти формування її ідеї, гіпотези і системи поглядів. Визначено та обгрунтовано основні напрями державного регулювання процесів активізації формування та розвитку національної інноваційної системи, що сприятиме вирішенню ключових проблем активного запровадження інноваційних технологій на науково обґрунтованій основі в різних галузях промисловості. Автором теоретично обгрунтовано удосконалення її структури та змістовне наповнення основних елементів, із акцентом на стимулюванні трансферу технологій та міжнародної співпраці для досягнення прогресивних стандартів технологічного оновлення промислового комплексу країни. Обгрунтовано вибір найбільш досконалої моделі соціально-економічного розвитку України, спроможної забезпечити відновлення і подальший розвиток соціально-економічних процесів на основі пошуку власних внутрішніх механізмів економічного зростання, що дозволить визначити країні свій шлях до побудови постіндустріального суспільства. Важлива роль в такій моделі належатиме технологічному прориву, що сприятиме прискоренню темпів виходу із кризи та досягненню значного економічного зростання. Виділено основні галузі, потенціал яких може виступати потужним імпульсом розвитку всієї соціально-економічної системи. Обгрунтовано, що для оперативного розв’язання стратегічних проблем, значного зростання всього промислового комплексу України та підвищення її оборонної могутності і захисту вирішального значення набуває нарощування потужностей сучасної машинобудівної промисловості як сфери розробки та використання передових досягнень науково-технічного прогресу. На основі фундаментального аналітичного дослідження стратегічної платформи економічного розвитку підприємств оборонно-промислового комплексу України автором було виокремлено стратегічні перспективи розвитку підприємств галузі: розвиток зовнішньоекономічної діяльності; розвиток високотехнологічного промислового виробництва; поліпшення інвестиційної привабливості, активізація процесів технологічного оновлення. Обгрунтовано, що організаційно-економічне забезпечення інвестиційно- інноваційної діяльності в контексті розвитку сучасних технологій повинно будуватись із врахуванням наступних закономірностей: світові тенденції економічного розвитку потребують стимулювання інновацій в різних сферах функціонування підприємства, їх інвестиційного забезпечення на основі інтеграції науки і виробництва; кожна інновація орієнтована на ринок, на конкретного споживача або потребу, і повинна забезпечити очікуваний соціально- економічний ефект. Це надало можливість обгрунтувати роль ключових факторів ефективності інвестиційно-інноваційних процесів та встановити цільові закономірності інвестиційного забезпечення інновацій для успішного впровадження сучасних технологій. Удосконалено науково-методичний підхід щодо використання економіко- математичного інструментарію для цілей технологічного оновлення підприємств машинобудівного комплексу, особливості якого полягають в тому, що він дозволяє обрати оптимальний варіант ресурсного забезпечення з метою досягнення завдань стратегій технологічного оновлення та технологічного розвитку підприємства. Це надало можливість виділити основні етапи та побудувати алгоритм взаємодії елементів системи управління технологічним оновленням підприємств машинобудування. В роботі визначено ключові напрями формування та розвитку інтелектуального капіталу підприємств, які базуються на сучасному стані та вимогах економіки знань: включення людського капіталу в активи підприємства; сприяння творчій діяльності працівників підприємства з використанням факторів активізації людського та соціального капіталу; встановлення системи формування цінових та нецінових активів, заснованих на понятті інтелектуального капіталу. Запропоновано послідовність формування мережі робіт з удосконалення управління інтелектуальним капіталом підприємства. Розроблено науково-методичний підхід щодо побудови комплексної інформаційно-комунікаційної системи підприємства, особливість якої полягає в тому, що вона базується на засадах адаптації бізнес-процесів до виробничо- господарських потреб та стимулює підвищення рівня використання інвестиційно-інноваційного забезпечення машинобудівних підприємств на основі впровадження програмно-цільового розвитку фахівців. Розроблено науково-методологічний підхід щодо моделювання та оцінювання комунікацій на засадах аналізу соціальних мереж (SNA) із врахуванням інтелектуалізації соціально-економічних процесів в діяльності проектних колективів, та колективів, які забезпечують реалізацію процесів технологічного оновлення, включають в себе індивідів, інформаційні потоки (знання,інформацію), засоби передачі інформації та бар’єри,що виникають на шляху передачі інформації; це надає можливість інформаційного забезпечення менеджменту підприємства про оцінювання позиції (центральна або ізольована), яку суб’єкт займає в мережі, що може збільшити або зменшити його доступ до цінних мережевих ресурсів, а також виявити залежність між структурним положенням учасника в мережі та його здатністю керувати інформаційними потоками. На основі системного аналізу особливостей функціонування підприємств в умовах активізації науково-технічного прогресу та інвестиційно- інноваційного розвитку виявлено їх вплив на найважливіші сфери діяльності підприємств і розроблені науково-методичні основи стратегічних напрямів технологічного оновлення підприємств, принципи формування стратегій та вибору стратегічних заходів за результатами оцінювання потенціалу технологічного оновлення підприємств з використанням таксономічного аналізу, що дозволяє обгрунтовано визначити напрями технологічного оновлення досліджуваних машинобудівних підприємств Хмельницької області.
Теоретичні та прикладні засади інтелектуальної інформаційної технології отримання довірчих рішень за людиноцентрованим підходом
(Хмельницький національний університет, 2022) Манзюк, Едуард Андрійович; Manziuk, E.A.
У дисертаційній роботі вирішено актуальну науково-прикладну проблему недостатнього рівня довіри до інтелектуальних інформаційних технологій в частині прийняття ними рішень на практичному рівні шляхом розроблення теоретичних та прикладних засад інтелектуальної інформаційної технології отримання довірчих рішень за людиноцентрованим підходом, яка забезпечує довіру до рішень, отриманих інтелектуальними інформаційними системами відповідно до сукупності етичних принципів. Об‘єктом дослідження є процес забезпечення довіри до інтелектуальних інформаційних технологій. Предметом дослідження є методи та засоби інтелектуальної інформаційної технології отримання довірчих рішень за людиноцентрованим підходом. Методи дослідження: в межах дисертаційної роботи визначено ряд завдань, для вирішення яких було використано методи аналізу та моделювання процесів; теорію систем; методи онтологічного моделювання та порівняння; методи реляційної алгебри для моделювання довіри до інтелектуальних інформаційних технологій; методи класифікації та кластеризації; теорію множин; теорію моделювання для розробки моделей групового отримання рішень з використанням методів агрегації корельованих рішень та формування областей даних відповідно до показників довіри; методів теорії множин; теорії графів; методи кластерного 3 аналізу для розробки моделі та методу аналізу ознак даних відповідно до виявлення викидів на характерних множинах щодо приналежності ознак і формування гіперпросторового групування даних мінімізацією втрати інформативності. Проведено аналіз та досліджено поняття довіри до інтелектуальних інформаційних технологій на основі розробленої онтології довіри. Це дозволило визначити шляхом декомпозиції основні структурні елементи і співвідношення між ним та в подальшому, на основі розроблених методів порівняння, через встановлення ступеня відповідностей, визначити узгодженість онтології довіри щодо структурованого домену. За результатами проведеного аналізу визначені основні фактори та властивості, необхідні для розробки методів із забезпечення довіри до інтелектуальних інформаційних технологій на рівні систем прийняття рішень та аналізу ознак даних. Це дало можливість сформувати множину характеристик систем прийняття рішень, які в подальшому лягли в основу розробки нових методів для формування систем прийняття рішень і дають змогу генерувати рішення відповідно до визначених показників довіри. У межах дисертаційної роботи запропоновано поняття довіри до інтелектуальних інформаційних технологій в частині прийняття ними рішень, яке базується на теоретико-множинному підході і в подальшому лягло в основу формування множини вимог до програмного рівня інтелектуальних інформаційних технологій, а саме: методів формування систем прийняття рішень з генерації довірчих рішень. Здійснено декомпозицію поняття довіри та розроблено метод визначення відповідності складових онтології довіри до інших узагальнень етичних принципів довіри. В основі методу лежить об‘єднання трьох незалежних рівнів (синтаксичного, структурного, семантичного) встановлення відповідності елементів множини декомпозиції та складових структурованого домену, який в межах роботи представлено у вигляді структурованого корпусу узагальнених документів світового дискурсу людиноцентрованого підходу етичних інтелектуальних інформаційних технологій за поняттям довіри. Розроблено структурний рівень встановлення відповідності елементів множини декомпозиції та складових структурованого домену, який визначає відповідність на рівні структурних доменних та міждоменних зв‘язків. Фактором відповідності визначено повноту формування подібних структур домену порівняння відносно базового домену дослідження. Визначальними елементами є міждоменні зв‘язки структурних частин внутрішньодоменної множини зв‘язків. Використання запропонованого методу дозволило забезпечити встановлення відповідності елементів порівняння на основі множин зв‘язків. Розроблено семантичний рівень встановлення відповідності елементів множини декомпозиції та складових структурованого домену, який визначає відповідність на рівні змістовних складових елементів порівняння. Елемент встановлення відповідності в домені порівняння формується як метасутність у вигляді кортежу сутностей повної приналежності або часткової приналежності на рівні множини властивостей, які узагальнюються сутністю. Для підвищення рівня семантичної відповідності, властивості було визначено як узагальнення множини текстових дескрипторів з домену порівняння – бази знань області дискурсу. Це дало можливість виділити аспекти властивостей та сформувати сутності в їх межах, підвищуючи таким чином дискретність семантичного встановлення ступеня відповідності на рівні складових властивостей та формуючи ієрархії узагальнення. Базуючись на цьому, розроблено метод сегментування даних за агрегацією роботи ансамблю СПР, який, взявши за основу групованість систем прийняття рішень ансамблевого підходу, дозволяє отримувати рішення за ознаками довіри, які було визначено на основі декомпозиції концепту довіри, та сформувати області довірчих рішень, а також забезпечувати належні результати за показниками якості. Запропоновано метод формування ансамблю систем прийняття рішень. Розроблено критерії відбору систем прийняття рішень для формування ансамблів систем прийняття рішень, які дозволяють ефективно використати як здатність систем прийняття рішень до узагальнення, так і здатність індивідуальної системи прийняття рішень враховувати інформативності окремих складнокласифікованих даних, які визначають необхідність залучення кожної системи прийняття рішень в ансамбль як форми прийняття групового рішення. Така форма прийняття рішення дозволяє врахувати переваги методів колективного прийняття рішень та індивідуальні переваги кожної системи прийняття рішень, які формують ансамбль та сегментувати рішення щодо даних за ознаками довіри. Запропоновано метод групового прийняття рішень ансамблем систем прийняття рішень. Виділяється сегмент складнокласифікованих даних, які відносно загальної сукупності є нетиповими, та рішення ансамблю стосовно яких мають низький ступінь довіри. Рішення щодо такого сегмента даних формуються на основі виділення підмножин систем прийняття рішень з ансамблю та групування за кореляцією ймовірностей рішень систем прийняття рішень, що дозволило максимізувати оцінки якості. Запропоновано метод проєкції сформованої людиною ментальної моделі прийняття рішень на машинний рівень виконання та утворення формального представлення, яке використовують обчислювальні системи. Метод був розроблений з метою забезпечення складових довіри, які визначаються стейкхолдерами, тобто зацікавленою стороною (людиною) і дозволяє ментальне представлення прийняття рішення, сформоване людиною з використанням візуальної аналітики, спроєктувати на рівень формального представлення для безпосереднього використання обчислювальною системою на машинному рівні. Таким чином, рівень довіри до представлення підвищується значною мірою, оскільки представлення (ментальне) створюється безпосередньо самою людиною і в подальшому у вигляді формального представлення проєктується на машинний рівень. Метод реалізований в межах запропонованої концепції розділення сфери створення представлення (аналітичні можливості людини) та сфери практичного використання (обчислювальні можливості машини). Для сегмента слабороздільної інформації, з метою формування максимальної роздільності, розроблено метод аналізу складнокласифікованих даних. Метод дозволяє в гіперпросторі ознак забезпечувати формування групованості даних з мінімальними втратами інформативності. Це забезпечує локальне зміщення підгрупи даних для покращення роздільності. Просторове зміщення здійснюється в зоні розділення даних та має локальний характер. При цьому створюються умови незміщення загальних множин даних, що не вносить зміну інформативності в головний сегмент даних. В межах множини локальних даних зони розділення визначаються ознаки, які є нетиповими або викидами відносно групи ознак дослідження та визначають розмежованість даних. Множини ознак визначаються на основі формування кортежів ознак послідовним виключенням та встановленням рівня впливу ознаки на розмежованість даних за їхньою групованістю. Визначений рівень впливу дозволяє виділити найбільш впливові ознаки та характеризувати їх як викиди, тобто ті ознаки, наявність яких в локальних приграничних даних зони розмежування найбільшою мірою впливають на просторове групування даних. Метод дозволяє визначати множини ознак за рівнем впливовості та сферою поширення серед даних. Розроблений метод визначення нетипових ознак складнокласифікованих даних згідно з їх паралельною обробкою дозволяє сформувати кортежі ознак на локальних приграничних даних зони розмежування, який дає можливість на малих даних провести дослідження впливу всіх ознак з виділенням характерних множин впливу. Визначаються усі можливі шляхи максимізації розмежованості локальних приграничних даних, які представлені у формі деревоподібних структур кортежів з кінцевим пошуком локального максимуму. Загальна множина дерев кортежів ознак представлена лісом кортежів ознак. Оскільки досліджуються усі шляхи, виділяються гілки дерев кортежів ознак, які максимізують розмежованість локальних даних, тобто приводять до знаходження глобального максимуму. В межах цих гілок кортежів визначаються найбільш впливові ознаки.
Система підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів
(Хмельницький національний університет, 2021) Гончарук, О.В.; Goncharuk, O.V.
Дисертацію присвячено актуальній темі підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що уперше розроблено систему професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів, що інтегрує навчальну, позааудиторну (науково-дослідну, виховну, практичну, самоосвітню) складники освітнього процесу, котрі ефективно взаємодіють в інноваційному середовищі закладу вищої освіти педагогічного спрямування; теоретично обґрунтовано концепцію та розроблено модель системи підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів, що охоплює методологічно- цільову (мета, завдання, методологічні підходи, принципи підготовки), змістово-процесуальну; моніторингово-результативну (критерії, показники та рівні готовності) підсистеми. Визначено педагогічні умови ефективної підготовки майбутніх учителів початкової школи до означено виду педагогічної діяльності, а саме: цілеспрямована позитивна мотивація студентів до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів в інноваційному середовищі закладів вищої освіти; удосконалення змісту професійної підготовки студентів до організації дозвілля учнів початкової школи; застосування інтерактивних та інтегрованих художньо-педагогічних технологій у процесі підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів; інтеграція управління та самоуправління суб’єктів системи підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності учнів. Розроблено критерії (мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, діяльнісно-комунікативний, рефлексивно-саморегулятивний) з відповідними показниками та рівні готовності майбутніх учителів початкової школи до організації дозвілля молодших школярів (елементарний, базовий, конструктивний і творчий). Уточнено сутність понять «дозвіллєва діяльність молодшого школяра», «організація дозвіллєвої діяльності молодших школярів», «підготовка вчителя початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів», «готовність вчителя початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів», «творча суб’єктність учителя початкової школи», «система підготовки майбутніх учителів початкової школи до дозвіллєвої діяльності молодших школярів». 3 Удосконалено зміст підготовки майбутніх учителів початкової школи ( тематичне оновлення змісту обов’язкових та вибіркових навчальних дисциплін: «Педагогічна майстерність», «Інноваційні виховні технології», «Інноваційна діяльність організатора початкової освіти» та ін.); форми, методи й технології підготовки майбутніх учителів початкової школи до вказаного виду діяльності; діагностичний апарат визначення рівня готовності майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів. Підготовку майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів визначено як цілеспрямований процес оволодіння студентами загальними та фаховими компетентностями щодо продуктивної організації та проведення дозвіллєвої діяльності у початковій школі, виховання молодших школярів як її суб’єктів та формування у них основ визнання цінності дозвілля. Дозвіллєву діяльність молодших школярів представлено як самокеровану діяльність, спрямовану на їхній духовний розвиток, що надає можливість вільного вибору суспільно значимих ролей, забезпечуючи умови діяльності, які сприяють доцільному використанню її безмежних можливостей. Організація дозвіллєвої діяльності молодших школярів – це керований, цілеспрямований, процес взаємодії педагогів, батьків учнів та інших суб’єктів дозвіллєвої діяльності з активною самодіяльністю учнів, з метою виховання суб’єктності молодших школярів у виборі видів, форм та способів дозвілля й формування їхнього ціннісного ставлення до дозвіллєвої діяльності. Готовність майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів потрактовано як сформоване інтегральне ціннісно-особистісне утворення, що забезпечує професійний розвиток особистості студента шляхом свідомого гармонійного поєднання компетентностей продуктивної організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів, сприяє успішній комунікації у колективній діяльності на основі усвідомлених морально-етичних норм, переконань, передбачає здатність до постійного професійного самовдосконалення, самовираження задля навчання , виховання та розвитку молодших школярів як суб’єктів дозвіллєвої діяльності. Компонентами готовності майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів визначено мотиваційний, когнітивний, діяльнісний і рефлексивний. Обґрунтовано концепцію системи підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів. Провідною ідеєю дослідження є положення, що теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів: детермінуються сучасними методологічними підходами до реалізації соціально-освітніх потреб суспільства у висококваліфікованих учителях – модераторах змін; відповідають вимогам нової української школи щодо розвитку культурно- 4 освітніх інтересів особистості учня; орієнтовані на активізацію навчально- пізнавальної діяльності майбутніх учителів початкової школи у контексті організації культурного дозвілля учнів; ґрунтуються на врахуванні перспектив розвитку шкільної освіти та реалізацію інновацій у закладах вищої освіти, що передбачають осучаснення змісту, розроблення адекватних форм, методів та технологій навчання організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів. Результати теоретичного аналізу проблеми, власний практичний досвід підготовки майбутніх учителів початкової школи дозволили визначити такі концептуальні основи системи їхньої підготовки: цілеспрямованість і системність; орієнтування системи підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів на формування творчої суб’єктності студентів; урахування у цьому процесі вітагенного досвіду студентів. Практичне значення дослідження полягає у розробленні та впровадженні авторських програм: навчальних дисциплін за вибором студентів («Організація дозвіллєвої діяльності молодших школярів», «Система виховної роботи вчителя в закладах освіти нового типу»), роботи студентського клубу «Цікаве дозвілля молодших школярів „Розважайко”», діяльності проблемної групи «Умови успішної організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів» (модифікованих завданнями, спрямованими на розвиток компонентів готовності майбутніх учителів початкової школи організовувати дозвіллєву діяльність молодших школярів), проходження майбутніми вчителями початкової школи різних видів практик (педагогічної в дитячих оздоровчих таборах, навчально-виховної, педагогічної, науково- дослідної та асистентської); а також комплекту ділових ігор і кейсів, системи мультимедійних презентацій, засобів контролю й візуалізації навчальної інформації до них.
Моделі оптимального управління функціонуванням ланцюгів поставок в умовах невизначеності та ризику
(Хмельницький національний університет, 2020) Куруджи, Ю.В.; Kurudzhy, Y.V.
Дисертаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та розробці методичних підходів і практичних рекомендацій щодо оптимізації управління функціонуванням ланцюгів поставок в умовах невизначеності та ризику. У роботі відзначено, що ринок логістики в Україні зараз перебуває на стадії стабілізації, стає більш професійним і відкритим завдяки впровадженню інноваційних рішень, ІТ-продукції, нових методів оптимізації логістичних витрат, але поряд з тим для сучасного етапу розвитку українського ринку логістичних послуг характерні такі проблеми як відстала інфраструктура транспорту, недостатня кількість і низький техніко- технологічний рівень вантажних терміналів, низький рівень розвитку сучасних систем електронних комунікацій, зв'язку, слабкий рівень розвитку виробничо-технічної бази складського господарства. Розглянуто поняття ланцюга поставок як ключового в логістиці, класифікацію ланцюгів поставок. Встановлено, що в зв'язку з поширенням на практиці концепції ланцюга поставок виникають чисельні проблеми, які стосуються їх оптимального проектування та оптимального управління їх функціонуванням. Ці проблеми можуть бути вирішені за допомогою ряду конкретних теорій, таких як: мікроекономіка, операційний менеджмент, логістичний менеджмент, ризик-менеджмент, теорія конкуренції, дослідження операцій (теорія управління запасами, теорія оптимізації) тощо. Систематизовані основні причини невизначеності та ризиків в ланцюгах поставок і заходи щодо зниження ризиків в залежності від їхніх джерел. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій нові можливості для організації ланцюгів поставок відкриває моделювання логістичних процесів, при цьому якість прийнятих рішень і зниження невизначеності у конкретних ситуаціях багато в чому залежить від коректності застосованих моделей. Проведений аналіз існуючих результатів моделювання ланцюгів поставок показав, що на даний момент в галузі економіко-математичного моделювання використовуються в основному статичні моделі, засновані на багатовимірних задачах лінійного програмування, не в достатній мірі враховується специфіка функціонування ланцюгів поставок в рамках VAT- класифікації, яка ґрунтується на тому, як проходить матеріальний потік через весь ланцюг поставок, недостатньо використані сучасні методи ризик- менеджменту, засновані на теорії ймовірностей, математичній статистиці і стохастичному програмуванні, слабо використовується величезний теоретичний матеріал, розроблений в теорії управління запасами. Також приділено недостатньо уваги конкуренції та кооперації між ланцюгами поставок, не достатньо вивчений вплив інноваційної стратегії підприємств- ланок ланцюга поставок на конкурентну боротьбу між ланцюгами поставок. Побудовані та проаналізовані статичні моделі планування взаємодії підприємств для різних конфігурацій ланцюгів поставок в рамках VAT- класифікації в умовах невизначеності та ризику. В розроблених моделях мінімізуються сумарні витрати по всьому ланцюгу поставок, пов'язані з виробництвом і доставкою комплектуючих і готової продукції від підприємства-виробника до пунктів призначення, а також збитки, які виникають через незадоволення попиту (у випадку коливання попиту на продукцію або нестачі сировини для виробництва внаслідок коливання виробничих коефіцієнтів) та витрати на додаткове зберігання надлишку (коли запланована для виробництва кількість продукції перевищує встановлений попит). Побудовані та проаналізовані моделі оптимального планування взаємодії підприємств в ланцюгах поставок, які враховують фактори зовнішньої (випадковий попит на продукцію в пунктах призначення) та внутрішньої (коливання виробничих коефіцієнтів) невизначеності, а також фактор часу. В рамках VAT-класифікації розроблено моделі оптимізації планів випуску і доставки продукції в ланцюгах поставок типу A, коли з великого числа різноманітних видів сировини, матеріалів і комплектуючих виготовляється відносно невелике число продукції кінцевого споживання, та V, для яких характерна наявність невеликого числа постачальників одного і того ж матеріалу, сировини, які в результаті виробничого процесу перетворюються на велике число видів кінцевої продукції. Побудовано оптимізаційну модель планів закупівлі та доставки товару в дворівневій логістичній мережі в умовах випадкового попиту. На підставі побудованих моделей розроблені методичні вказівки до розв’язку задачі оптимізації поставок сировини, випуску продукції підприємством і доставки готової продукції, які можуть застосовуватися в практичній діяльності підприємств і дозволяють підвищити ефективність управління функціонуванням ланцюга поставок і координації взаємодії між його ланками на заданому горизонті планування (з врахуванням фактора часу). Для всіх розроблених моделей оптимізації в роботі проведені розрахунки для випадку, коли величини попиту і виробничі коефіцієнти розподілені за законами Ерланга. Розрахунки показали, що наслідком неточно прогнозованого попиту є високі транспортні витрати, нереалізовані можливості продажу, що тягне за собою втрату прибутку. Більш точний прогноз попиту на продукцію дозволяє учасникам логістичного ланцюга збільшити загальний прибуток за рахунок зменшення витрат на зберігання, транспортування та закупівлю. Всі розроблені моделі з деякими обмеженнями можуть використовуватися в практичній діяльності. Розроблені методичні положення для обґрунтування економічної доцільності страхування основних видів фінансових ризиків у діяльності логістичних ланцюгів поставок. Суттєвою особливістю перерахованих методик є те, що вони побудовані на одночасному моделюванні процесів виробництва і доставки готової продукції в рамках ланцюга поставок і їх фінансових результатів, що є новим кроком у моделюванні процесів ризику. Сформульовані розв’язувальні правила, які дозволяють встановити доцільність страхування ризиків, пов'язаних з нестачею ресурсів для виробництва продукції і ризиків, що виникають через відхилення запланованих до випуску обсягів продукції від фактичного попиту. Суть розроблених методів полягає в оцінці очікуваного прибутку від реалізації продукції з урахуванням страхування зазначених ризиків і без страхування. Застосування розроблених методів проілюстровано для випадку, коли величини попиту та виробничі коефіцієнти розподілені за показовим законом, що відповідає самому несприятливому попиту. Після розв’язку двох задач одноетапної стохастичної оптимізації для кожного значення очікуваного прибутку проводиться порівняння двох значень максимального прибутку і приймається рішення про страхування або нестрахування ринкового ризику. Зазначені методики доведені до розрахункових формул і можуть бути використані в практиці. Оптимізовано функціонування ланцюгів поставок в умовах конкуренції. Знайдено рівноважні рішення для конкуруючих ланцюгів поставок з урахуванням інноваційної діяльності підприємств-виробників, яка полягає в технологічні нововведення на підприємствах. Для цього побудована економіко-математична модель дуополії, заснована на моделі оптимізації плану виробництва і доставки багатономенклатурної продукції. Для врахування інноваційної активності вважалось, що виробничі витрати підприємств знаходяться в зворотній залежності від розміру інноваційних інвестицій. Розроблена модель дозволила визначити рівноважні рішення дуополії за Курно і за Штакельбергом. Проведені розрахунки показали, що інвестиційні вкладення дозволяють збільшити розмір прибутку і конкурентоспроможність промислових підприємств. Розвинені теоретичні підходи до визначення функцій, завдань і місця відділу управління ризиками в організаційній структурі управління виробничих підприємств в рамках ланцюга поставок. Сформульовані основні вимоги, які відносяться до подальшого вдосконалення організації управління ланцюгами постачань, а саме до організації збору та статистичної обробки інформації, що стосується фінансових ризиків в ланцюгах поставок. При збільшенні обсягу робіт з управління ризиками, представляється доцільним створення в рамках ланцюга поставок групи або відділу управління ризиками на виробничому підприємстві, а також ведення баз даних, в яких збирається і систематизується необхідна інформація. До функцій такого відділу в основному відноситься обґрунтування доцільності страхування ризиків на основі методів і прийомів ризик-менеджменту і розробка відповідних методик, що стосуються економічного обґрунтування необхідності страхування основних видів ризиків у ланцюгах поставок. В інформаційних базах даних може зберігатися і накопичуватися інформація щодо кожного конкретного споживача продукції та постачальника сировини та комплектуючих, історії та видів взаємодій з кожним потенційним і реальним постачальником та споживачем, дані щодо обсягу і частоти продажів за деякий період часу та обсягів витрачених ресурсів на здійснення продажів. Така організація дозволить підвищити ефективність роботи ланцюга поставок за рахунок об’єднання планування продажів, виробництва і розподілу продукції, скорочення витрат на управління запасами, виробництво, доставку, дозволить швидко реагувати на вимоги споживачів і підвищити якість обслуговування клієнтів. Одержані результати можуть бути основою для подальших досліджень у цьому напрямку, серед яких можна вказати наступні:  визначення ймовірності розорення окремих ланок ланцюга поставок;  врахування зворотних зв’язків між пунктами кінцевого споживання готової продукції та підприємством-виробником, у тому числі в умовах конкуренції;  побудова та дослідження моделей оптимізації з урахуванням інноваційної діяльності підприємств-виробників та фактора часу;  дослідження більш складних конфігурацій логістичних мереж.
Формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання у молодших школярів культури здоров’язбереження
(Хмельницький національний університет, 2021) Цибульська, О.В.; Tsybulska, O.V.
Дослідження присвячене вивченню проблеми формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання у молодших школярів культури здоров’язбереження. На основі аналізу й узагальнення наукових досліджень обґрунтовано актуальність порушеної проблеми, окреслено термінологічний апарат дослідження. Теоретично обґрунтовано ґенезу поняття «здоровʼязбережувальне виховання» у контексті історичного розвитку, зроблено теоретичний екскурс у сутність здоров’язбереження як соціокультурного феномену. Схарактеризовано коло понять, що відображають сутнісну основу дослідження, серед яких – «здоров’я», «здоров’язбереження», «культура здоров’язбереження», «сприяння здоров’ю» («healthpromotion»); проаналізовано основні аспекти здоров’язбереження. Досліджено науково-педагогічні підходи до проблеми здоров’язбереження у вітчизняних і зарубіжних джерелах. На основі порівняльного аналізу виокремлено основні дефініції понять, що пов’язані з педагогічним контекстом порушеного питання в іноземних науково-педагогічних джерелах: «healthpromotion» – процес формування здорового способу життя, відповідальної поведінки за своє здоров’я та здоров’я інших; пропаганда, популяризація здорового способу життя, що полягає в 3 поширенні політики сприяння здоров’ю, створенні здоров’язбережувального середовища, розвитку партнерської взаємодії, особистісних навичок і підвищенні рівня доступності медичних послуг з охорони здоров’я. Готовність до здоров’язбережувальної педагогічної діяльності по трактована як соціально-професійна позиція вчителя, що охоплює світоглядні позиції, переконання, усвідомлення суспільного обов’язку й громадянської відповідальності за формування особистості молодшого школяра, інтелектуальну активність і потребу в здоров’ятворчій та екологічній самоосвіті, захопленість педагогічною роботою, організаторські здібності. Готовність майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження витлумачена як інтегративне утворення, що містить сукупність особистісних якостей, психолого-педагогічних знань і вмінь, які вможливлюють провадження майбутньої професійної діяльності в просторі початкової школи, що спрямована на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Із позицій структурно-компонентного аналізу виокремлено компоненти готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження: мотиваційно-особистісний, когнітивний, операційно-діяльнісний. Мотиваційно-особистісний компонент готовності слугує базисом підготовленості майбутнього вчителя початкової школи в психолого-педагогічній, пізнавальній та особистісній сферах; акумулює ціннісно-смислове самовизначення особистості, мотиваційно-ціннісне ставлення до власного здоров’язбереження й здоров’язбережувальної професійно-педагогічної діяльності. Мотиваційно-ціннісний складник готовності майбутніх учителів початкових класів до провадження здоров’язбережувальної діяльності, спрямованої на виховання культуриздоров’язбереження молодших школярів, відображає наявність 4 позитивної емоційної налаштованості студентів на здоров’язбережувальну діяльність і передбачає формування в майбутніх педагогів активної життєвої та професійної позиції у сфері здоровʼязбереження. Пізнавальні мотиви представлені у вигляді прагнень до постійного розвитку своїх знань, спрямованості на вивчення теоретичних і методичних проблем здоров’язбережувальної освіти, на оволодіння способами проєктування ситуацій виховання культури здоров’язбереження молодшого школяра. Особистісні мотиви впливають на процес самореалізації особистості під час підготовки до зазначеної діяльності. Мотиви професійно-творчих досягнень виявляються у вигляді прагнень до вивчення, узагальнення й використання педагогічного досвіду, накопичення методичного матеріалу для вдосконалення здоров’язбережувальної освіти. Когнітивний компонент віддзеркалює специфіку здоров’язбережувальної компетентності майбутнього вчителя початкової школи, що базоване на системі психолого-педагогічних, предметних і спеціальних знань, загальнометодичних та спеціальних методичних знань, розуміння студентами важливості процесу виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Когнітивний компонент досліджуваного феномену потрібно реалізувати як на основі знань здоров’язбережувальної педагогіки, так і на підставі створення полісуб’єктної середовищної взаємодії (учитель – учень – батьки) в умовах початкової школи. Когнітивний компонент готовності майбутнього вчителя початкової школи до виховання культури здоров’язбереження молодших школярів залежить від рівня опанування ним системи знань для забезпечення практичної реалізації завдань професійної здоров’язбережувальної діяльності. Операційно-діяльнісний компонент уможливлює безпосереднє розв’язання теоретичних і практичних проблем у сфері здоров’язбереження молодших школярів, передбачає сформованість рефлексивних, комунікативних, організаційних умінь і навичок майбутньої 5 професійно-педагогічної здоров’язбережувальної діяльності; активізацію вольової сфери особистості; удосконалення вмінь та навичок у галузі самопізнання, саморозвитку; розуміння творчої природи професійно-педагогічної діяльності й розвиток педагогічної творчості майбутніх учителів початкової школи. Важливою характеристикою операційного складника зазначеного компонента готовності майбутнього вчителя початкової школи до виховання культури здоров’язбереження молодших школярів є здатність до усвідомленої саморегуляції, самовдосконалення як почуття власної компетентності й ефективності в процесі здоров’язбереження та організації середовища початкової школи на його основі. Виокремлено критерії оцінювання досліджуваного феномену: спонукально-мотиваційний, пізнавально-інформаційний, рефлексивно-поведінковий. Якісний аналіз ознак критеріальних характеристик дав змогу визначити вихідні рівні сформованості готовності студентів до виховання культури здоров’язбереження молодшого школяра: низький (репродуктивний), середній (продуктивний), достатній (пошуково-творчий). Теоретично обґрунтовано педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження: забезпечення позитивної мотивації студентів до провадження здоров’язбережувальної професійної діяльності в просторі початкової школи; організація освітнього процесу закладу вищої освіти за принципами природодоцільності, культуродоцільності з позиції здоров’язбережувальної особистісно орієнтованої педагогіки, інтеграції освітніх курсів і запровадження систем емпіричного навчання; активізація використання в процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи інтерактивних методів навчання, спрямованих на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. 6 Розроблено модель формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження, що вможливлює чітке цілеспрямоване формування досліджуваної якості, постаючи як сукупність взаємопов’язаних блоків: цільового, теоретико-методологічного, змістово-технологічного, діагностувально-результативного. Цільовий блок (цілевизначення) акумулює наявність конкретної мети – формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Доцільність такої мети зумовлена сучасними тенденціями професійної підготовки, що репрезентовано в соціальному замовленні держави на підготовку компетентного вчителя, здатного до створення середовища початкової школи, яке спрямоване на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження та потреб студентів у поглибленні власного здоров’язбережувального досвіду, його поширення на суб’єктів майбутньої професійної діяльності. Обґрунтування теоретико-методологічного блоку моделі досліджуваного процесу передбачає окреслення методологічних підходів (системний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний, аксіологічний, культурологічний) і принципів (загальнодидактичні (науковості, системності, активності та свідомості в навчанні, зв’язку теорії з практикою, індивідуального підходу), специфічні (гуманістичної спрямованості, здоров’язбереження, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, міждисциплінарної інтеграції, динамічності, природодоцільності, культуродоцільності, прогностичності), взаємозв’язок яких забезпечує ефективну організацію підготовки майбутнього вчителя до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Змістово-процесуальний блок моделі формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження презентує педагогічні умови, етапність їх 7 упровадження (адаптаційно-настановчий, пізнавально-збагачувальний, креативно-діяльнісний), а також зміст (навчальні дисципліни, педагогічна практика), форми й методи реалізації модельованого процесу. Діагностувально-реультативний блок моделі акумулює її структурні складники (критерії, показники вияву, рівні), що дають змогу цілісно дослідити ефективність процесу формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження та його діагностичного інструментарію. На констатувальному етапі педагогічного експериментуз’ясовано стан сформованості готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження в сучасній практиці закладів вищої освіти. Результати констатувального зрізу щодо вихідних рівнів сформованості готовностімайбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження засвідчили, що за спонукально-мотиваційнимкритерієм 1,7 % студентів ЕГ і 1,8 % КГ мають достатній рівень сформованості досліджуваного феномену; пізнавально-інформаційний критерій – відповідно 1,4 % в ЕГ та КГ; процесуально-операційний критерій – 1,7 % в ЕГ й 1,3 % – КГ. Інші рівневі дані такі:спонукально-мотиваційний критерій – низький рівень: ЕГ – 63,9 %, КГ – 63,6 %; середній рівень: ЕГ –34,4 %, КГ – 34,6 %;пізнавально-інформаційний критерій – низький рівень: ЕГ – 64,6 %, КГ – 65,0 %; середнійрівень: ЕГ – 34,0 %, КГ – 33,6 %; рефлексивно-поведінковийкритерій – низький рівень: ЕГ – 64,9 %, КГ – 65,0 %; середній рівень: ЕГ – 33,3 %, КГ – 33,6 %. Статистично доведено, що домінантним рівнем сформованості готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження є низький рівень. На формувальному етапі педагогічного експерименту перевірено ефективність педагогічних умов формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури 8 здоров’язбереження в процесі їх поетапної реалізації в освітньому процесі ЗВО на адаптаційно-настановчому, пізнавально-збагачувальному й креативно-діяльнісному етапах. Адаптаційно-настановчий етап був спрямований на активізацію мотиваційної сфери майбутніх учителів початкової школищодо зміцнення та збереження здоров’я, формування ціннісних орієнтацій стосовно власного здоров’я і здоров’я здобувачів початкової освіти, професійної спрямованості особистості студентів до провадження майбутньої здоров’язбережувальної педагогічної діяльності (перша педагогічна умова). Змістовий ресурс експериментальної роботи був реалізований у процесі викладання навчальних дисциплін «Фізична культура», «Біологія та екологія», «Анатомія та основи медичних знань», «Теорія і методика виховання», позааудиторних форм фізкультурно-оздоровчої діяльності студентів (заняття в спортивних секціях) і роботи інституту кураторства. Це слугує суттєвим стимулом і провідним чинником щодо професійного зростання й самовдосконалення через використання інформаційних джерел, дистанційних платформ (інтернет-ресурс, стартап-проект «Відеолекторій зі здоров’язбереження»), активними користувачами яких є сучасні студенти (мотиваційні ролики здоров’язбережувальної спрямованості, навчальні кінофільми, відеолекції провідних учених світу), дотримання вільної атмосфери полілогу (приклади життєвих ситуацій, STEM-лайфхаки для сучасного вчителя); створення власногомотиваційного ролика («Вибирай здоровий спосіб життя», «Здоровим бути модно» та ін.), досягнення синергії, узгодженої взаємодії роботи мікрогруп. На пізнавально-збагачувальному етапі освітній процес закладу вищої освіти організований за принципами природодоцільності, культуродоцільності з позиції здоров’язбережувальної особистісно орієнтованої педагогіки, інтеграції освітніх курсів і запровадження систем емпіричного навчання, де домінував розвиток когнітивного компонента 9 досліджуваного феномену (друга педагогічна умова). Більш глибокому усвідомленню студентами цінності здоров’я, необхідності здоров’язбережувальної професійної діяльності, спрямованої на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження, сприяло посилення інформаційного наповнення деяких дисциплін («Педагогіка», «Теорія і методика виховання», «Основи педагогічної майстерності», «Методика навчання соціальної та здоров’язбережувальної освітньої галузі»). Крізь призму міждисциплінарності, засадничих постулатів природодоцільності (обов’язковий аналіз біологічних закономірностей розвитку молодших школярів), культуродоцільності (ціннісне ядро змісту здоров’язбережувального виховання) забезпечено систематизацію й поглиблення знань і вмінь майбутніх учителів початкової школи та практичного досвіду реалізації ключових завдань здоров’язбереження молодших школярів у початковій ланці освіти через ресурс емпіричного навчання. В основу покладено ідею психологічної зрілості й соціальних ролей, а також характерологічні ознаки емпіричного навчання (дія, рефлексія, феноменологічний атрибут, суб’єктивний людський досвід). Для цього етапу характерне критичне осмислення майбутніми вчителями початкової школи категорій, закономірностей, технологій формування культури здоров’я індивіда та особливостей виховання в молодшому шкільному віці. Докладено зусиль до стимулювання вияву в студентів власної здоров’язбережувальної позиції, що забезпечене через створення ситуацій вибору, успіху. Креативно-діяльнісний етап передбачав активізацію використання впроцесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи інтерактивних форм і методів навчання (інтерактивні заняття «Здоров’я – найбільше благо», інтерактивні вправи («Уявний мікрофон», «Карусель» тощо)), здоров’язбережувальні технології взаємодії (ділові, рольові, організаційні ігри, тренінги та ін.), що спрямовані на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Ефективнимзасобом 10 підготовки на цьому етапі стало моделювання практико-імітаційних ситуацій,ділові, імітаційні ігри, розробленняй захист творчих проектів із формування культури здоров’язбереження молодшого школяра, сценарії майстер-класів із використаннямздоров’язбережувальних технологій: «Психогімнастика», «Імунна гімнастика», «Дихальна гімнастика», «Ароматерапія», «Фітотерапія», «Арт-терапія (пісочна терапія, кольоротерапія, музикотерапія, ізотерапія)», «Фітотерапія», «Сміхотерапія», щопередбачало використання всього багажузнань і вмінь, опанованих на попередніх етапах. Позитивна динаміка у розрізі констатувального та прикінцевого етапів свідчить про експериментальне підтвердження результативності запроваджених педагогічних умов формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання у молодших школярів культури здоров’язбереження. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: уперше теоретично обґрунтовано педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження: забезпечення позитивної мотивації студентів до провадження здоров’язбережувальної професійної діяльності в просторі початкової школи; організація освітнього процесу закладу вищої освіти за принципами природодоцільності, культуродоцільності, інтеграції знань із позиції здоров’язбережувальної особистісно орієнтованої педагогіки; активізація використання в процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи інтерактивних методів навчання, спрямованих на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження; розроблено модель підготовки майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження (цільовий, теоретико-методологічний, змістово-технологічний, діагностувально-результативний блоки); обґрунтовано структуру готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в 11 молодших школярів культури здоров’язбереження (мотиваційно-особистісний, когнітивний, операційно-діяльнісний компоненти); – удосконалено критерії (спонукально-мотиваційний, пізнавально-інформаційний, рефлексивно-поведінковий), рівні сформованості готовності майбутнього вчителя початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження (достатній, середній, низький), діагностичний інструментарій для дослідження сформованості готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження, відповідно до розроблених критеріїв і показників; уточнено сутність поняття «готовність майбутнього вчителя початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження» як інтегративного утворення, що містить сукупність особистісних якостей, психолого-педагогічних знань і вмінь, які вможливлюють провадження майбутньої професійної діяльності в просторі початкової школи, що спрямована на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження; – подальшого розвитку набули форми й методи підготовки майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження.
Підготовка майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності
(Хмельницький національний університет, 2021) Бичко, М.В.; Bychko, M.V.
Дослідження присвячено проблемі підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. У роботі зʼясовано стан опрацювання проблеми підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, обґрунтовано структуру готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, критерії, показники й рівні готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності; аргументовано та експериментально перевірено педагогічні умови підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. На підставі аналізу наукової літератури, узагальнення й систематизації наукового доробку вчених поняття «готовність майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності» потрактоване як цілісне особистісне динамічне утворення, яке постає внаслідок спеціального навчання, вирізняється здатністю здобувача на практиці в реальних умовах виявляти свою обізнаність із принципами роботи й застосування різних категорій медичного обладнання, демонструвати сукупність практичних навичок роботи з ним для організації лікувально-діагностичного процесу, спрямованістю на успішне опанування новітнього медичного обладнання. Доведено, що структуру готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності становлять мотиваційний, інформаційний, діяльнісний, самоосвітній компоненти. 3 Визначено критерії (ціннісно-мотиваційний, когнітивно-змістовий, функційно-діяльнісний, самоосвітньо-розвивальний) і показники, що дають змогу оцінити рівні (низький (репродуктивний), середній (достатній), високий (професійно-досконалий)) готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Виокремлено й обґрунтовано педагогічні умови підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності: створення практико-орієнтованого середовища медичного закладу вищої освіти, що є сприятливим для вивчення медичного обладнання; використання системи кейсів у підготовці майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності; спрямованість навчального процесу на професійний саморозвиток майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Створення практико-орієнтованого середовища медичного закладу вищої освіти, що є сприятливим для вивчення медичного обладнання, реалізоване через удосконалення просторово-предметного, субʼєктного, аксіологічно-смислового, інформаційно-освітнього, змістового та процесуального компонентів такого середовища як відкритої системи можливостей і ресурсів для розвитку, саморозвитку, підтримки студентів, науково-педагогічних працівників у процесі підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності на засадах педагогічних інновацій. Використання в процесі підготовки студентів комплексу кейсів для підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності базоване на дидактичних і специфічних принципах, що взяті до уваги під час розроблення завдань для кейсів, інтернет-оболонки «Професійний кейс майбутнього сімейного лікаря» із цифровим контентом, активних методів навчання, зорієнтованих на засвоєння студентами зальних професійно орієнтованих складників діяльності сімейного лікаря та застосування медичного обладнання (метод інциденту, метод ситуаційно-рольових ігор, метод консиліуму, метод розбору лікувальних протоколів тощо). Спрямованість навчального процесу на професійний 4 саморозвиток майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності реалізована в низці функцій (мотиваційно-змістова, освітня, методологічна, психологічна, конструктивна, практична), що передбачало орієнтацію на принципи безперервного професійного розвитку, добровільності й індивідуалізації навчання. Доведено, що виокремлені педагогічні умови мають комплексний вплив на формування всіх компонентів готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Подальшого розвитку набули форми й методи вдосконалення процесу підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності; розроблення теоретико-методичного супроводу для застосування кейсів і проєктних технологій; специфічні принципи підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Для реалізації педагогічних умов розроблено модель підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, що складається з методологічно-цільового, змістово-процесуального й діагностичного блоків. Методологічно-цільовий блок моделі містить мету, наукові підходи, дидактичні та специфічні принципи підготовки майбутніх сімейних лікарів як основу для досягнення мети дослідження. Змістово-процесуальний блок моделі відображає компоненти готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, методи, форми навчання й педагогічні технології, що використовують у контексті підготовки студентів до застосування медичного обладнання в роботі сімейного лікаря. Діагностичний блок детермінований метою дослідження та специфікою змісту навчання, що окреслений для проведення експериментальної роботи. У блоці представлено критерії, показники й рівні готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, діагностичний інструментарій для її оцінювання, а також результат – позитивну динаміку в рівнях готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. 5 Зʼясовано, що підготовка майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності базована на ідеях (особистісного, системного, комплексного, здоровʼязбережувально-профілактичного, мультидисциплінарного, інтернаціоналізаційного, прогностичного, компетентнісного, кластерного) підходів, дидактичних (наочності, свідомості й активності, поступовості та систематичності знань, посильності, принцип вправ і міцного оволодіння знаннями й навичками) та специфічних (ресурсної орієнтованості, паритетності, контекстного навчання, конструктивного спілкування, інтерактивності, свободи вибору, усвідомленої перспективи, безперервного професійного розвитку, добровільності) принципів. Результатом реалізації педагогічних умов моделі стає позитивна динаміка в рівнях готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Цей висновок підтверджений під час дослідницько-експериментальної роботи. Вірогідність результатів верифікована за допомогою непараметричного критерію Пірсона χ2.
Теоретичні і методичні засади природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи Британії
(Хмельницький національний університет, 2021) Височан, Л.М.; Vysochan, L.M.
Сучасні виклики реформування освіти в Україні вимагають радикальних змін у вихованні й навчанні здобувачів освіти. Базові документи у галузі національної системи освіти стверджують ключову роль вчителя в її розвитку. У дисертації з’ясовано стан дослідженої проблеми у науковій літературі, виконано аналіз ключових понять; описано передумови розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи; досліджено сучасні вимоги НУШ до професійної діяльності вчителя початкової школи та з’ясовано особливості природничо-наукової підготовки та стан сформованості природничо-наукової компетентності майбутніх учителів початкової школи; обґрунтовано її структуру. Досліджуючи практику підготовки майбутніх учителів, у тому числі початкової школи, з’ясовано прогалини у їхній природничо-науковій підготовці. Вивчення різних підходів науковців до трактування ключових понять дослідження, дало змогу підсумувати, що в педагогічному дискурсі поняття «природничо-наукова підготовка» представлене як міждисциплінарне, багатозначне явище, що відображає різні аспекти досліджуваного феномену. На цій основі поняття «природничо-наукова підготовка майбутніх учителів початкової школи» визначено як цілеспрямований, системний, побудований на міждисциплінарній основі освітній процес, спрямований на формування системи фундаментальних природничо-наукових знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій та досвіду пізнавальної і практичної діяльності, 3 необхідних і достатніх для здійснення продуктивної професійної діяльності та виявлення соціальної активності в суспільному житті. Враховуючи збільшення розриву між досягненнями в розвитку природничих наук і рівнем природничо-наукової освіти, зниження інтересу до природничих наук та мотивації до вивчення природничих дисциплін в школі та ЗВО, актуалізована необхідність модернізації природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Досліджено історичні передумови та сучасні тенденції розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Предметний аналіз передумов, чинників та самого процесу розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи в Україні дозволив розробити його періодизацію. Визначено чотири основні періоди, які окреслюють ґенезу, передумови, чинники та динаміку, характер, тенденції формування теорії і практики системи природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Домінуючою тенденцією розвитку природничого наукового знання є їхня внутрішня інтеграція та взаємодія з гуманітарними науками. Спільними методологічними засадами і орієнтирами їх розвитку є глобальний еволюціонізм, системність і самоорганізація, що відкриває нові перспективи інтеграції. Встановлені якісні зміни у наповненні освітнього процесу, зокрема, оновленні змісту професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи природознавчим компонентом та досягненнями природничих наук, які відображають характер формування світоглядної і наукової картини світу (симбіоз природничо-наукової і соціально-гуманітарної картини світу). На основі вивчення основних положень Рекомендацій Європейського Парламенту та Ради Європи щодо формування ключових компетентностей, а також положень Концепції «Нова українська школа» з’ясовано основні вимоги до професійної підготовки та професійної діяльності вчителя, у тому числі початкової школи. Відповідно до реформування системи освіти в напрямі концепції «Нова українська школа», визначено компетентності вчителів 4 початкової школи, необхідні для навчання учнів початкової школи у 2018/2019 і 2019/2020 н. р. У структурі професійної компетентності вчителя початкової школи визначено основні складові та їхні характеристики. Обґрунтовано важливість формування природничо-наукової компетентності у майбутніх учителів початкової школи. З’ясовано основні науково-теоретичні підходи і параметри формування предметної природознавчої компетентності учнів початкових класів. На підставі аналізу змісту освітньо-професійних програм різних ЗВО, які готують майбутніх учителів початкової школи, вивчення програмних результатів навчання, уточнено сутнісні характеристики, змістове наповнення та структурні компоненти природничо-наукової компетентності майбутнього вчителя початкової школи. Природничо-наукову компетентність майбутнього вчителя початкової школи потрактовано як інтегративну властивість особистості, яка відображає прагнення та здатність реалізовувати інтегративні природничо-наукові знання, вміння, навички, досвід, особистісні якості для розв’язання складних спеціальних професійних та науково-дослідницьких завдань у галузі початкової освіти, що в цілому забезпечує підвищення рівня загальнокультурної і професійної компетентності майбутнього вчителя початкової школи. Результати наукового аналізу літератури, законодавчо-нормативних, навчально-методичних документів, а також закономірностей організації освітнього процесу ЗВО дозволили з’ясувати особливості природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи вчителів та стан сформованості в них природничо-наукової компетентності в контексті реалізації завдань природознавчої освіти молодших школярів. У контексті задекларованої проблеми виокремлено компоненти природничо-наукової компетентності майбутнього вчителя початкової школи: мотиваційний (інтереси, бажання, прагнення, ціннісні орієнтації, мотиви вибору професії, потреби в набутті природничих знань і вмінь); когнітивний (система природничо-наукових знань та психолого-педагогічних знань); діяльнісний (система природничо-наукових, психолого-педагогічних, дослідницьких, 5 творчих умінь і навичок). Відповідно до кожного компонента, диференційовано критерії сформованості природничо-наукової компетентності: мотиваційно-ціннісний, когнітивно-пізнавальний, операційно-діяльнісний. Виокремлення критеріїв та їхніх показників дало змогу визначити рівні сформованості природничо-наукової компетентності: високий, середній, низький. На підставі результатів психолого-педагогічних досліджень і практичного досвіду роботи ЗВО, які здійснюють підготовку студентів за спеціальністю 013 Початкова освіта, галузі знань 01 «Освіта / Педагогіка», виокремлено та проаналізовано методологічні підходи, які різнобічно актуалізують особливості природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи та спонукають до пошуку способів її цілеспрямованої трансформації відповідно до поставлених завдань. Виокремлені підходи розподілено за трьома групами: перша група – загальнонаукові методологічні підходи, які визначають основні напрями розвитку підготовки майбутніх учителів (системний, діяльнісний, синергетичний); друга – конкретнонаукові або гуманістично-орієнтовані, які окреслюють ціннісні орієнтири та уможливлюють усебічне осмислення суб’єктів професійно-педагогічної підготовки (особистісно орієнтований, аксіологічний, компетентнісний); третя – професійно-орієнтовані, які окреслюють загальне та особливе в природничо-науковій підготовці майбутніх учителів початкової школи (інтегративний, технологічний). Розроблено й науково обґрунтовано основні положення авторської концепції природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Концепція охоплює три взаємопов’язані концепти (методологічний, теоретичний, та методичний), які сприяють реалізації провідної ідеї дослідження. Концепція відображає і органічно поєднує мету, зміст, технології, методики природничо-наукової підготовки студентів, що визначаються освітніми програмами, навчальними планами, науково-методичним забезпеченням, з одного боку, та формуванням природознавчої компетентності 6 учнів, основні параметри якої визначені у навчальних програмах початкової школи, з іншого. Концепцією передбачено розв’язання таких основних завдань: визначення теоретико-методологічних, організаційних, структурно-змістових, навчально-методичних, інформаційно-технологічних передумов розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи; з’ясування вимог НУШ до формування природознавчої компетентності молодшого школяра; цілісне наукове обґрунтування змісту природничо-наукової підготовки, впровадження в освітній процес інноваційних форм, методів і технологій проблемно-діяльнісного характеру; застосування та розвиток сучасних методик навчання природознавчих дисциплін; розроблення та впровадження дидактично та науково обґрунтованого навчально-методичного забезпечення. Основні положення концепції подано з позицій принципів гуманізації, гуманітаризації освіти, людиноцентризму, які спрямовують розвиток особистості, узгоджуючи, гармонізуючи його особисті можливості, інтереси, цілі, прагнення та загальні суспільні потреби тощо. У природничо-науковій підготовці майбутніх учителів початкової школи зростає роль і значення процесуального компоненту, який забезпечує здійснення особистісно орієнтованого, розвивального навчання, активізацію пізнавальної діяльності майбутніх учителів початкової школи, реалізацію міжпредметних зв’язків, диференціацію та інтеграцію навчального матеріалу, екологічне виховання, інші аспекти особистісного і професійного становлення. Ядро концепції містить сукупність загальнопедагогічних та специфічних принципів природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкових класів, які покладені в основу формування змісту навчання, вибору методів, технологій, форм організації навчання, які сприяють формуванню природничо-наукової компетентності студентів. До таких принципів відносимо: загальнопедагогічні – гуманізації, науковості, фундаменталізації, системності, послідовності, нерепервності та ін.; специфічні – природовідповідності, диверсифікації, діалогізації, колективної взаємодії, інтеграції знань, наочності, диференціації, індивідуалізації, проблемності та ін. 7 Для обгрунутвання концептуальних засад з’ясовано суть, структуру, вимоги до формування природознавчої компетентності молодших школярів, що окреслюють базовий орієнтир природничо-наукової підготовки майбутнього вчителя початкової школи та її спрямованість на ефективну організацію освітнього процесу в початковій школі. Доведено, що природознавча компетентність учнів має стати стрижнем, що проектує зміст, мету, технології, методики, інші компоненти і чинники формування природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи у педагогічних закладах вищої освіти. Основні напрями удосконалення та розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи передбачають розроблення та створення педагогічних умов: стимулювання мотивації майбутніх учителів початкової школи до вивчення природничо-наукових дисциплін засобами навчально-ігрових та проектних технологій; забезпечення міжпредметної інтеграції природничо-наукової та психолого-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкової школи; удосконалення методичної підготовки майбутніх учителів початкової школи щодо формування природознавчої компетентності молодших школярів; використання інноваційних форм, методів і технологій навчання для активізації науково-дослідницької діяльності студентів. Обґрунтовано систему природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи та розроблено її модель. Доведено, що запропонована система природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи характеризується постійними змінами у своїх компонентах, що оперативно реагують на зміни в шкільній та вищій освіті, і таким чином приводить до поступового вдосконалення системи професійної підготовки вчителів початкової школи. Основні імперативи системи відповідають сучасним освітнім викликам та визначають головні орієнтири розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкових класів. Виконано предметний аналіз і характеристику змістового наповнення 8 навчальних дисциплін, що забезпечують природничо-наукову підготовку майбутнього учителя початкової школи. Обґрунтовано значення науково-дослідницької діяльності як складової природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи, що має бути орієнтована на формування і розвиток у майбутніх фахівців усвідомленого інтересу до пошукової діяльності, творчого розв’язання навчально-виховних завдань у школі, вироблення знань, умінь, навичок застосування науково-дослідницьких методів для розв’язання актуальних проблем початкової освіти, зокрема, пов’язаних з організацію навчального процесу на дослідній основі, забезпеченням здоров’язбереження школярів тощо. Проведено експериментальне дослідження: досліджено стан сформованості природничо-наукової компетентності майбутніх учителів початкової школи у ЗВО (констатувальний етап експерименту); описано організацію, хід і результати констатувального і формувального етапів педагогічного експерименту; узагальнено одержані результати. Результати формувального етапу експерименту підтвердили правомірність та ефективність запропонованих педагогічних умов формування природничо-наукової компетентності майбутніх учителів початкової школи, а відтак обґрунтованої системи природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Це дає підстави стверджувати, що мета дослідження досягнута, гіпотеза підтверджена, визначені завдання виконані.

Переглянути

Нові надходження