Переглянути
Нові надходження
Документ Безпекоорієнтоване управління промисловими підприємствами в умовах глобалізаційних викликів(Хмельницький національний університет, 2021) Притис В.І.; Prytys V.I.Дисертаційна робота присвячена вирішенню наукового завдання, що полягає у розробленні теоретичних, методичних і практичних основ безпекоорієнтованого управління промисловими підприємствами в умовах глобалізаційних викликів. У першому розділі «Теоретичні та методичні основи формування безпекоорієнтованого управління промисловими підприємствами», на основі ґрунтовного дослідження сутності понять «небезпека», «безпека», «економічна безпека», «система економічної безпеки підприємства», а також, на основі врахування їх ключових елементів, доведено важливість приділення уваги формуванню та реалізації безпекоорієнтованого управління промисловими підприємствами в умовах глобалізаційних викликів. На основі детального аналізу теоретичних напрацювань вітчизняних та іноземних науковців, у роботі запропоноване авторське трактування поняття «безпекоорієнтоване управління підприємством», під яким слід розуміти процес спрямований на досягнення бажаного стану безпеки та ефективної (прибуткової) діяльності підприємства за наявності негативного впливу зовнішнього і внутрішнього середовищ, що забезпечується прийняттям управлінських рішень суб’єктами управління різних рівнів. Визначено, що оперативність реалізації положень безпекоорієнтованого управління буде залежати від сукупності умов реалізації такого управління, серед яких виділено дві великі групи: ті які залежать від дій та рішень керівництва підприємства і потребують управлінської реакції, та умов на які безпосереднього впливу на рівні підприємства не існує, що потребує застосування адаптаційних заходів. Доведено, що для різних підприємств, умови і параметри функціонування управлінської системи можуть суттєво відрізнятись, а площина формування безпекоорієнтованого управління включає такі критерії як: безпека, прибутковість та гнучкість. Представлено авторське бачення процесу реалізації безпекоорієнтованого управління на підприємстві та конкретизовано етапи реалізації процесу безпекоорієнтованого управління, а саме: перший етап – встановлення нормативів, стандартів, планових завдань щодо рівня допустимого ризику та прибутковості діяльності підприємства; другий етап – порівняння реальних показників функціонування з встановленими нормативами та визначення ступеня допустимих відхилень; третій етап – прийняття обґрунтованих управлінських рішень з урахуванням прийнятних ризиків і загроз та прибутковості діяльності підприємства; четвертий етап – вимірювання результатів, оцінювання діяльності структурних підрозділів, окремих співробітників та підприємства в цілому. У другому розділі «Аналіз стану безпекоорієнтованого управління діяльністю промислових підприємств в умовах глобалізаційних викликів» за результатами дослідження наукових джерел, аналізу фактичної інформації, представленої Державною службою статистики України та результатами емпіричних досліджень у галузі промисловості будівельних матеріалів, визначено тенденції розвитку таких підприємств, проведено оцінювання впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність підприємств промисловості будівельних матеріалів з позиції економічної безпеки, визначено та апробовано процедуру оцінювання культури безпеки підприємств промисловості будівельних матеріалів. У роботі проведено аналіз впливу глобалізаційних процесів на розвиток вітчизняної економіки та акцентовано увагу на певних аспектах сучасних глобалізаційних загроз, таких як COVID-19. Досліджено динаміку глобалізаційних процесів та наведено індекс глобалізації України за KOFіндексом протягом 2012–2020 років. Визначено, що за досліджуваний період KOFіндекс суттєво не змінювався і його значення коливається у межах від 74,95 до 68,48, що відповідає 41–49 позиції у світовому рейтингу. Хоча зростання індексу і свідчить про інтеграцію країни у світові соціальноекономічні процеси, однак однозначно не можливо позитивно оцінити таке зростання, оскільки у більшості випадків воно супроводжується і негативними факторами, наприклад зростанням корумпованості державних структур та ускладненнями у веденні бізнесу. Досліджено динаміку рейтингової оцінки умов ведення бізнесу Doing Business в Україні протягом 2015–2020 років за основними контрольними індикаторами. Та визначено їх вплив на сферу будівництва та виробництва будівельних матеріалів. Визначено вплив глобальних ризиків (економічних, екологічних, геополітичних, соціальних, технологічних) на діяльність досліджуваних підприємств. Такі ризики деталізовано у розрізі п’яти основних груп та визначено ступінь впливу конкретного виду ризику на діяльність кожного з підприємств. Проведено аналіз розвитку підприємств промисловості будівельних матеріалів. Визначено вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність підприємств промисловості будівельних матеріалів з позиції економічної безпеки. Доведено, що для більшості вітчизняних промислових підприємств необхідним є оцінювання культури безпеки, оскільки дії та рішення менеджменту підприємств, а також рівень відповідальності виконавців, безпосередньо впливають не тільки на їх конкурентоспроможність, а й на можливість безпечного існування в умовах посилення негативних тенденцій розвитку вітчизняної економіки. Для досліджуваних підприємств рівень культури безпеки є різним, однак існує зацікавленість керівництва в удосконаленні підходів до її забезпечення і трансформації організаційної культури відповідно до сучасних умов та викликів сьогодення. У третьому розділі «Формування організаційно-економічного механізму безпекоорієнтованого управління промисловими підприємствами» обґрунтовано важливість формування інформаційно-аналітичного забезпечення безпекоорієнтованого управління. Розроблено оптимізаційну модель на основі формування ймовірнісної нейронної мережі, що враховує актуальні умови функціонування підприємства і генерує відповідь у формі оптимального стану системи безпекоорієнтованого управління. Сформовано механізм подолання опору змінам у процесі впровадження безпекоорієнтованого управління на підприємствах промисловості будівельних матеріалів. За результатами проведеного теоретико-аналітичного дослідження, визначено особливості формування інформаційно-аналітичного забезпечення безпекоорієнтованого управління на підприємствах промисловості будівельних матеріалів, що передбачає деталізацію інформаційного забезпечення у розрізі макро-, мезо- та мікрорівня, та формування аналітичної складової, де потоки інформації доцільно розподіляти і аналізувати у межах складових системи економічної безпеки з ідентифікацією ризиків та рішень, які здатні їх мінімізувати. Доведено, що використання регламентів сформованих за результатами аналізу ефективних управлінських рішень, значно підвищують якість управлінських процесів та дозволяють розробити уніфіковані підходи щодо реакції системи менеджменту підприємств на ризики і загрози, які систематично повторюються. Розроблено та апробовано оптимізаційну модель на основі формування ймовірнісної нейронної мережі, яка враховує запити (актуальні умови) функціонування підприємства і генерує відповідь у формі оптимального стану системи безпекоорієнтованого управління. Така модель враховує фактор сезонності, який суттєво впливає на активність досліджуваних підприємств та основні види ризиків, що пов’язані з реакцією менеджменту підприємств на падіння або зростання ділової активності у різні періоди року. Здійснено апробацію моделі та визначено оптимальні стани системи економічної безпеки досліджуваних підприємств з урахуванням відповідних умов їх функціонування. У дисертації здійснено ідентифікацію «точок спротиву» змінам при впровадженні безпекоорієнтованого управління з використанням діаграми Ісікави на прикладі досліджуваних підприємств. Сформовано уніфіковану діаграму із визначенням «точок спротиву» в розрізі основних складових системи економічної безпеки підприємства. Запропоновано механізм подолання опору змінам у межах реалізації положень безпекоорієнтованого управління, який містить фундаментальну та дієву складові. Фундаментальна складова є основою сформованого механізму і передбачає наявність принципів, функцій та методів такого механізму. Дієва складова містить певний цикл операцій, які передбачають шість основних етапів, а саме: визначення виконавців; ідентифікація «точок спротиву»; вибір інструментарію для нівелювання «точок спротиву»; застосування інструментарію; аналіз ефективності нівелювання «точок спротиву»; управлінська реакція за результатами аналізу. Такий механізм дозволяє більш ефективно реалізовувати основні положення безпекоорієнтованого управління у практичній діяльності досліджуваних підприємств.Документ Організаційно-економічний механізм управління промисловим підприємством(Хмельницький національний університет, 2020) Шпак Я.О.; Shpak Y.O.Дисертація присвячена розробці теоретико-методичних засад формуванню організаційно-економічного механізму управління промисловим підприємством та практичних рекомендацій щодо його удосконалення. Забезпечення реалізації стратегічних цілей підприємства передбачає наявність як економічних елементів, так і організаційних драйверів (аналітичних, мотиваційних та регулюючих). У роботі досліджено концептуальні підходи до організаційно-економічного механізму управління підприємством. Для розуміння закономірностей їх формування проведено систематизацію за двома критеріями, а саме: за формою реалізації (управлінський, функціональний, системний, витратний та інноваційний), а також за формою результату (розкриття потенціалу, холістичний, соціальний, ресурсозбереження, прибутковий). Визначено, що компонентами організаційно-економічного механізму є організаційні (фактори впливу) та економічні (ресурсний потенціал і показники ефективності) елементи. Відповідно до цього, застосування концептуальних підходів до організаційно-економічного механізму управління підприємством спрямоване на врахування закономірностей формування середовища функціонування підприємства, що забезпечує ефективний вибір форм реалізації завдань для досягнення його стратегічних результаті. У роботі використано інтегрований підхід до визначення сутності такого механізму, що дозволяє враховувати відмінні особливості напрямів діяльності підприємства, ресурсне забезпечення, управлінські моделі, зовнішні чинники розвитку та стратегічні цілі підприємства. З’ясовано, що від структури організаційно-економічного механізму, забезпечення якісного процесу управління нею залежить імідж підприємства на ринку, його конкурентоспроможність, частка ринку, розмір прибутку та загальна ефективність діяльності. Запропоновано авторське уточнення сутності поняття організаційно- економічного механізму управління підприємством, змістом якого є сукупність взаємопов’язаних і впорядкованих бізнес-процесів з оптимізації ресурсних витрат на основі врахування зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, що в результаті сприятиме зростанню якісних та кількісних індикаторів розвитку підприємства. Встановлено імперативи розбудови організаційно-економічного механізму управління промисловим підприємством. Забезпечення формування сприятливого інвестиційного клімату для розвитку його розвитку передбачає врахування не лише внутрішніх, а й зовнішніх факторів діяльності. Зокрема, це діджиталізація різних сфер життя людини та зростання попиту на використання цифрових технологій, штучного інтелекту, відкриття віртуальних підприємств у мережі Інтернет. Крім того, в умовах реформи децентралізації і переходу відповідальності за промислову діяльність на громади, виникає потреба у розвитку партнерських відносин підприємств з громадами, в яких безпосередньо вони функціонують. Аргументовано, що ефективність розбудови організаційно-економічного механізму управління підприємством залежить від рівня впровадження інновацій. Для забезпечення інноваційного розвитку організаційно-економічного механізму управління промисловими підприємствами необхідно врахувати принципи сталого розвитку та цифровізації суспільства. Зокрема, для промислових підприємств важливими є інновації, спрямовані на використання смарт- і грідтехнологій у виробничих процесах. Розвиток таких напрямів діяльності сприятиме зміцненню інвестиційної привабливості підприємств на ринку, а також формуванню умов для збуту вітчизняних промислових товарів на міжнародному ринку. З огляду на це, уточнено сутність формування інноваційного організаційно-економічного механізму управління промисловим підприємством, змістом якого є інтеграція таких організаційно-економічних елементів механізму управління, як ресурсний потенціал підприємства (економічні елементи), зовнішні фактори впливу (організаційні елементи) та інноваційні продукти (організаційно-економічні результати) шляхо використання технологій побудови інноваційних бізнес-процесів, в основі яких закладено організаційні елементи (аналіз, мотивація, регулювання). Застосування такого механізму направлене на забезпечення сталого розвитку інвестиційного партнерства для промислових підприємств. У роботі проаналізовано фінансово-господарський стан 10 енергетичних підприємств – ПАТ обласних енергокомпаній України за допомогою низки показників і коефіцієнтів фінансової звітності, фондовіддачі, фондомісткості, коефіцієнта рентабельності активів (ROA), коефіцієнта рентабельності власного капіталу (ROE), коефіцієнта забезпечення власними коштами, коефіцієнта автономії, коефіцієнта ефективності використання власних коштів, коефіцієнта маневреності власних коштів, коефіцієнта використання фінансових ресурсів, коефіцієнта абсолютної ліквідності, коефіцієнта швидкої ліквідності, коефіцієнта поточної ліквідності, рентабельності продажів. Це дало можливість певною мірою оцінити ефективність володіння, формування, розміщення та використання їх фінансових ресурсів. Проведена кластеризація дозволяє констатувати, що найкращий фінансовий результат протягом 2014–2018 рр. продемонстрували підприємства кластеру IV – ПАТ «Вінницяобленерго», ПАТ «Прикарпаттяобленерго» і ПАТ «Центренерго» з відповідним усередненим показником 125433,6 тис. грн, 122987,6 тис. грн, 574822 тис. грн, відповідно. Встановлено, що на більшості аналізованих енергетичних підприємствах спостерігається неефективна політика управління фінансовими ресурсами, що призводить до погіршення фінансово-господарського стану, зниження фінансової діяльності, платоспроможності, автономності, маневреності, стійкості і ліквідності. Специфіку роботи енергетичних підприємств багато в чому визначають неплатежі за електричну енергію, викликаючи тим самим збільшення дебіторської заборгованості і пояснюючи низьку частку коштів. Дефіцит ліквідності може негативно позначитися на їх платоспроможності та фінансовій стійкості, а дефіцит рентабельності свідчить про непослідовну політику формування оборотного капіталу, високу частку витрат, низьку конкурентоспроможність виробленої продукції, дефіциті фінансових ресурсів для формування достатніх обсягів оборотного капіталу, ризикову політику фінансування. В стратегії перетворення інституціонального середовища пропонується враховувати так звану нову енергетичну цивілізацію, котра характеризується наявністю інтелектуальних енергетичних систем, інноваційної енергетичної інфраструктури, поновлюваними джерелами енергії, тобто такої, що базується на використанні досягнень Революції 4.0. Інституційне середовище енергетичної сфери є цілісною системою інституційного забезпечення діяльності, розвитку людського та соціального капіталу, промислового та економічного зростання. Надійність, якість, зручність, ефективність і доступність енергетичних товарів і послуг, можливість швидкого і дешевого підключення до електричних мереж, створення інституційної бази для споживачів мають стати найважливішими пріоритетами економічної політики країни. Сучасна модель управління обленерго має базуватися на різноманітних елементах управлінського впливу і використовувати не тільки традиційні методи управління, якими є авторитет, персональна залежність, мотивація, нові методи: використання інновацій, творча участь працівників, робота в команді, управління знаннями. Лише за наявності цих умов можливе досягнення необхідної ефективності в управлінні енергетичними промисловими компаніями. Раціонально організована структура управління обленерго має, з одного боку, спиратися на можливості і потреби персоналу, а з іншого, – відповідати ринку, на якому вони функціонують. При цьому ефективність управління обленерго можна оцінити за ступенем реалізації поставлених завдань, надійності і мобільності дій окремих підрозділів, швидкості та оптимальності прийнятих управлінських рішень. Організаційна структура обленерго має бути зрозумілою власникам, менеджерам і персоналу; якісно керованою, гнучкою, тобто за необхідності швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища. Специфіка функціонування підприємств обленерго має ряд галузевих особливостей, які зумовлюють низку проблем, що стосуються інституційних, управлінських, економічних, екологічних і технологічних питань. Знання їх природи дозволяє застосувати ряд заходів щодо їх попередження та нівелювання. Означені в процесі дослідження ризики визначають алгоритм управління ними, що на рівні підприємства передбачає розробку і реалізацію економічно доцільних для даного підприємства рекомендацій і заходів, спрямованих на мінімізацію фінансових і матеріальних втрат, а також на максимізацію можливих доходів, пов’язаних з ризиком. Результативність управління пов’язана з комплексним використанням різноманітних обставин, що залежить від процедури прийняття рішень, порядку та умов їх практичної реалізації. Констатовано наявність різних схем процесу управління ризиками підприємства, більшість з яких має як схожі етапи управління ризиками, так і відмінні. Практично у всіх схемах відсутній етап формування інформаційної бази управління ризиками. Однак, цей етап є одним з найважливіших моментів формування процесу управління ризиками, тому що аналіз наявного досвіду може сприяти більш повному аналізу певної ризикової ситуації. Тобто, зміст процесу управління ризиками підприємства передбачає формування його інформаційної бази. Ефективність управління ризиками підприємства багато в чому визначається інформаційною базою, яка використовується в цих цілях. Запропонована модернізація обленерго має включати в себе не тільки заміну фізично і морально застарілих технологій, реконструкцію та заміну низькоефективного обладнання на більш сучасне, а й створення перспективних енергетичних технологій. Крім того, пріоритетного значення набуває і модернізація електроенергетичної системи регіонів. Така модернізація повинна полягати в ефективному поєднанні централізованого енергопостачання від великих електростанцій з потужними блоками і забезпеченні енергоресурсами від локальних енергетичних систем з розподіленою генерацією енергоустановок малої потужності, що дасть змогу забезпечити надійне енергопостачання, яке приведе до зниження тарифів на електроенергію. Локальні енергосистеми з розподіленою генерацією, що працюють як на місцевих паливних ресурсах, так і на поновлюваних джерелах енергії, повинні конструюватися із застосуванням принципу керованих енергосистем з автоматичним впливом як на виробництво, так і на транспортування і споживання електроенергії. З метою оцінки загальних питань щодо сучасного стану енергоринку загалом та з’ясування ключових проблем в системі управління інноваціями в енергосервісних компаніях, дисертантом було ініційовано проведення соціологічного дослідження, участь у якому взяли представники середньої ланки менеджменту 5 енергокомпаній західного регіону України: ВАТ «Тернопільобленерго», ПрАТ «Львівобленерго»; АТ «Чернівціобленерго»; ПрАТ «Рівнеобленерго»; ПрАТ «Волиньобленерго». Відбір експертів відбувся з числа відповідальних осіб, залучених до керівництва різними сферами енергокомпанії. Зокрема, до репрезентативної вибірки було задіяно 66 керівників та їх заступників з таких напрямів діяльності, як інформаційні технології і телекомунікації, обслуговування розподільчих мереж і питання приєднання, ізоляції та захисту від перенапруг, охорони праці і навколишнього середовища, перспективного розвитку, релейного захисту електроавтоматики та електровимірювання, диспетчерського і технічного керування тощо. Такий підхід до формування вибірки групи експертів дав змогу отримати релевантну інформацію, передбачену об’єктом, предметом та метою дисертаційної роботи. У дисертації окреслено основні орієнтири обґрунтування необхідності активізації формування конкурентоспроможної стратегії розвитку обленерго на засадах модернізації існуючих інституційних, екологічних, інноваційних, організаційно-економічних, техніко-технологічних, соціально-психологічних компонентів. Доведено, що одним із стратегічних напрямів є впровадження модернізованих компонентів, що дасть змогу отримати конкурентоспроможні за функціонально-виробничим та управлінським потенціалом обленерго і забезпечити їх ефективний розвиток у майбутньому. Ґрунтуючись на результатах факторного аналізу, розроблено аналітичні залежності чинників управління енергетичними підприємствами від системи показників фінансово-господарської діяльності, яка представлена у вигляді зведених фінансових коефіцієнтів, що характеризують структуру фінансових джерел. Розроблені аналітичні залежності базуються на методі головних компонентів, зокрема власних векторів кореляційної матриці системи показників фінансово-господарської діяльності для відповідних енергетичних підприємств. Визначені аналітичні залежності уможливили числове представлення розроблених факторів, зокрема: управління фінансовими ресурсами, фінансовою стійкістю, ліквідністю та продажами і забезпечують зворотний зв'язок розроблених факторів управління з основними показниками фінансово-господарської діяльності досліджуваних підприємств. Використаний підхід уможливлює цілісне врахування системи фінансових показників в управлінні підприємством. Побудовано інтервальні моделі динаміки індикатора ефективності управління енергетичними підприємствами, в якості якого прийнято чистий фінансовий результат – прибуток (збиток), який відображає інвестиційну привабливість енергетичних підприємств. Для побудови моделей динаміки використано теоретико-множинний підхід, зокрема методи аналізу інтервальних даних. Використання такого підходу надає ряд переваг, оскільки не вимагає дослідження статистичних характеристик даних та, на відміну від регресійного аналізу, не вимагає великої вибірки рядів динаміки, забезпечуючи при цьому задану точність моделей. Для підвищення ефективності управління підприємством розроблено аналітичний інструментарій системи забезпечення організаційно-економічного механізму управління підприємствами енергетичного ринку. В якості аналітичного інструментарію запропоновано інтервальні динамічні моделі ефективності управління, використання яких у вигляді нелінійних різницевих операторів забезпечує їх високі прогностичні властивості. Застосування розроблених моделей уможливлює прогнозування ефективності управлінських рішень та покращує ефективність системи забезпечення організаційно-економічного управління енергетичними підприємствами з метою визначення стратегії розвитку підприємства для своєчасного реагування на зміни внутрішніх чинників фінансово-господарської діяльності.Документ Зносостійкість конструкційних сталей при азотуванні в циклічно-комутованому розряді(Хмельницький національний університет, 2024) Люховець Володимир Васильович; Lyukhovets V.V.Документ Система економіко-математичних моделей в управлінні знаннями на проєктно-орієнтованому підприємстві(Хмельницький національний університет, 2022) Чайковська Інна Ігорівна; Chaikovska I.I.Документ Методи збору, розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням БПЛА, для виявлення заданих об’єктів(Хмельницький національний університет, 2023) Мельниченко Олександр; Melnychenko O.V.Вирішення задачі покращення ефективності збору, точності розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням безпілотних літальних апаратів (БПЛА), для виявлення заданих об’єктів, є однією із важливих наукових задач в сфері інформаційних технологій (ІТ), орієнтованих на розробку систем збору зображень групами БПЛА та подальше розпізнавання об’єктів на цих зображеннях і обробку результатів розпізнавання. У дисертації здійснено аналіз засобів та технологій збору зображень з використанням БПЛА, існуючих систем аналогічного призначення, методів та засобів обробки зображень об’єктів та їх розпізнавання. В роботі розроблено методи збору, розпізнавання та обробки зображень отриманих з використанням БПЛА для виявлення заданих об’єктів, які покращують ефективність збору, точність розпізнавання та обробки зображень отриманих з використанням БПЛА, а також розроблено відповідні засоби, здійснено постановку експериментів і проведено з розробленими засобами експериментальні дослідження. Об’єктом дослідження є процеси збору, розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням БПЛА, для виявлення заданих об’єктів. Предметом дослідження є методи і алгоритми забезпечення збору, розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням БПЛА, для виявлення заданих об’єктів. Метою дисертаційного дослідження є покращення ефективності збору, точності розпізнавання та обробки зображень, отриманих із використанням БПЛА, для виявлення заданих об’єктів.Документ Формування фінансово-економічного потенціалу у розвитку ЗЕД підприємств за умов євроінтеграції(Хмельницький національний університет, 2021) Мережко, Володимир Миколайович; Merezhko, V.M.Комплексний аналіз наукової літератури, присвяченої питанням дослідження потенціалу підприємства, економічного та фінансового потенціалів, а також фінансово-економічного потенціалу підприємства, дозволив виявити три основних складових характеристики поняття фінансово-економічного потенціалу, а саме «можливості», «ресурси», «результати». Сформульовано власне визначення фінансово-економічного потенціалу як можливого стану підприємства і його позиції на ринку, оцінені з врахуванням фінансово-економічного стану підприємства і кон’юнктури ринку в поточному та прогнозному періодах часу. ЗЕД підприємства запропоновано розуміти як напрям господарської діяльності підприємства, шо ґрунтується на взаємодії із суб’єктами господарювання інших країн щодо виробництва та реалізації товарів, робіт і послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках з метою досягнення цілей підприємства з врахуванням наявних та потенційних обмежень. Відштовхуючись від розуміння зовнішньоекономічної діяльності, яке охоплює усі види господарської діяльності, розглянуто вплив на фінансово-економічний потенціал підприємства експорту, імпорту, міжнародної інвестиційної діяльності та обміну технологіями. Це дозволило 3 стверджувати про наявність прямого та опосередкованого впливу кожного із зазначених видів на потенціал підприємства та на рівень його використання. Доведено, що зовнішньоекономічна діяльність впливає на процес відтворення фінансово-економічного потенціалу підприємства через процес формування фінансових ресурсів, використання та створення можливостей і досягнення результатів. Вплив ЗЕД на кожен із компонентів доцільно розділяти на прямий та опосередкований. Крім того, показано вплив окремих видів ЗЕД на потенціал підприємства, в цілому, та на фінансово-економічний потенціал, зокрема. До операцій, що впливають на фінансово-економічний потенціал підприємства запропоновано відносити імпорт, експорт, міжнародну інвестиційну діяльність, обмін технологіями. Кожен із цих напрямів передбачає виникнення позитивних та негативних фінансових потоків. Доведено важливість системного підходу до формування та оцінювання фінансово-економічного потенціалу підприємства. Узагальнено основні характеристики потенціалу та основні принципи оцінювання фінансово-економічного потенціалу. Обґрунтовано умови використання методу експрес-діагностики або комплексного оцінювання фінансово-економічного потенціалу підприємства за сукупністю показників, відповідно до його структури. Обґрунтовано залежність системи управління ЗЕД від характеристик самого підприємства та від його зовнішньоекономічної діяльності. Уточнено перелік особливостей ЗЕД як об’єкту управління, які стосуються суб’єктів управління, території здійснення, інструментів та особливостей регулювання, рівня невизначеності та деталізовано принципи системи управління, на яких вона має базуватись. Запропоновано послідовність формування системи управління ЗЕД з врахуванням вимог до її адаптивності та спрямованості на досягнення цілей підприємства, у тому числі на забезпечення розширеного відтворення його 4 фінансово-економічного потенціалу. Вказана послідовність повинна включати формування системи управління ЗЕД, формування складових системи управління ЗЕД, впорядкування взаємозв’язків між компонентами системи управління, узгодження системи та її складових із стратегічними цілями, адаптація системи та її складових до зовнішнього середовища. Визначено фактори, які потрібно враховувати при виборі системи управління ЗЕД на підприємства. Доведено, що машинобудування, яке є одним із ключових галузей розвитку вітчизняної промисловості, за роки незалежності не отримало діючої стратегії розвитку, яка б комплексно підтримувала підприємства на внутрішньому та зовнішньому ринках. Водночас, дієвим інструментом стимулювання попиту на внутрішньому ринку стали програми відшкодування підприємцям витрат на придбання обладнання. Обсяги виробництва машинобудівної продукції в Україні зменшились у 2020 році на 17,6%. Темпи падіння були неоднакові для підгалузей машинобудування і коливались в межах від 75,2% до 99,1%. Обсяг виробленої продукції в цілому за період, що аналізується, збільшився на 82,2%. У той же час темпи приросту галузевого виробництва у Вінницькій області дорівнювали 192,3%. Потрібно зауважити, що частка області у виробництві продукції машинобудування дорівнювала 0,8% у 2015 році та збільшилась за п’ять років до 1,2%. Це сталось внаслідок перевищення темпів приросту продукції галузі у Вінницькій області аналогічних показників по країні в цілому. З’ясовано, що у 2020 році збитково працювало 30,8% підприємств машинобудування. Серед підгалузей машинобудування прибуток у розмірі 1237,6 млн грн отримали виробники комп'ютерів, електронної та оптичної продукції. Інші підгалузі працювали збитково. Найбільший прибуток до оподаткування у Вінницькій області отримали підприємства – виробники комп’ютерів, електронної та оптичної продукції. Максимальні значення 5 питомої ваги збиткових підприємств були зафіксовані у 2019 році по усіх підгалузях. Частка збиткових підприємств – виробників електричного устаткування дорівнювала 40,7%. Високою була питома вага збиткових підприємств–виробників машин та устатковання не віднесених до інших угрупувань – на рівні 38,5%. У 2020 році рівень рентабельності господарської діяльності машинобудівних підприємств дорівнював 2,9%. Рівень рентабельності операційної діяльності підприємств машинобудування Вінницької області за підсумками діяльності у 2020 році становив 5,2%. Фактори впливу на ЗЕД підприємства запропоновано класифікувати залежно від рівнів виникнення на макро-, мезо- (регіональні, галузеві) та мікрорівнях. До факторів, що виникають на макрорівні доцільно відносити нормативно-правові та адміністративні, у тому числі фіскальні, виробничі, фінансові, екологічні, соціально-культурні, інфраструктурні та інституційні. У свою чергу до факторів мезорівня належать виробничі, інфраструктурні, екологічні. Фактори мікрорівня охоплюють виробничі, фінансові, екологічні, організаційні та соціально-психологічні фактори. Оцінювання фінансово-економічного потенціалу підприємства, що ґрунтується на розрахунку показників фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності, ділової активності та показників рентабельності доцільно доповнити показниками відтворення, які переважно використовуються для оцінювання економічної безпеки підприємства. Доцільність використання цих показників пояснюється визначенням розширеного відтворення як мети управління фінансово-економічним потенціалом. Розрахунок цих показників дозволяє оцінити процес нарощення фінансово-економічного потенціалу. Проведений аналіз фінансово-економічного потенціалу семи машинобудівних підприємств Вінницької області дозволив констатувати нестабільність фінансової ситуації на більшості з них. Це обумовлює 6 потребу застосування сукупності заходів, спрямованих на покращання фінансово-економічних показників діяльності підприємств, і таким чином підвищення рівня його фінансово-економічного потенціалу. Огляд діяльності відібраних для аналізу підприємств дозволив стверджувати, що потенціал підприємства може відрізнятися залежно від розміру підприємства, його організаційно-правової форми, форми власності тощо. Кризовий 2020 рік зумовив незначне зменшення цін на продукцію, що імпортується в державу, та зростання цін на експортну продукцію. Однак, внаслідок кризи попиту, що виникла внаслідок пандемії, фізичні показники імпорту показали зменшення обсягів на 10,6%. Зменшення обсягів експорту становило 6%. Найгірші умови склалися щодо виробників суден. Індекси фізичного обсягу імпорту та його цінові індекси значно перевищували відповідні показники по експорту. В Україні серед експортних товарів найбільшу питому вагу мали машини, обладнання та механізми, зокрема електротехнічне обладнання. Машини та обладнання становили більше 20% від обсягу імпорту в Україну у 2020 році. Серед них найбільшу питому вагу мали реактори ядерні, котли – 11,2%. В останні роки суттєво поглибилися торговельно-економічні відносини між Вінниччиною та країнами ЄС. З’ясовано, що досліджувані підприємства Вінницької області здійснювали активну зовнішньоекономічну діяльність. Вони експортували різноманітну продукцію та імпортували товари, роботи і послуги. Обсяги експорту ПрАТ «ПлазмаТек» істотно перевищували обсяги інших підприємств. Ще одним великим експортером із вказаної групи є ДП «Електричні системи», обсяг експорту якого за 2017-2020 роки зріс у 12 разів. Найбільшим імпортером продукції із досліджуваних підприємств є ПрАТ «Вінницький завод «Маяк»». Серед групи підприємств, що досліджувалися, інноваційну діяльність, пов’язану із придбанням за кордоном продукції, робіт і послуг здійснювали 7 лише ПрАТ «Вінницький завод «Маяк»», ТОВ «Грін Кул», ТОВ «Пірас-12». Підприємства, що аналізувалися, у 2015-2020 роки не отримували іноземних інвестицій. Однак, ПрАТ «ПлазмаТек» інвестувало за кордон власні кошти. У 2020 році підприємство інвестувало за кордон майже у 10 разів більше ніж у попередні роки. Запропоновано для досягнення розширеного відтворення фінансово-економічного потенціалу підприємства використовувати механізм формування, під яким розуміється сукупність засобів та заходів впливу на фінансово-економічний потенціал підприємства з метою забезпечення його розширеного відтворення в умовах активізації зовнішньоекономічної діяльності. Обґрунтовано, що побудова механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства та забезпечення його функціонування є цілісним комплексом дій, що враховує особливості об’єкта управління (фінансово-економічний потенціал підприємства), суб’єкта управління та середовища господарювання (зокрема умови внутрішнього та зовнішнього ринків). Запропонований механізм формування фінансово-економічного потенціалу складається із таких блоків: теоретичного, інструментального, організаційного та інформаційного. У межах теоретичного блоку визначаються загальні положення функціонування механізму: мета, завдання, функції. Метою механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства є забезпечення його розширеного відтворення й забезпечення відповідності між рівнем фінансово-економічного потенціалу та наявними і потенційними вимогами зовнішнього середовища в умовах євроінтеграції. У роботі запропоновано декомпозицію цілей механізму формування фінансово-економічного потенціалу відповідно до представлення потенціалу як єдності ресурсів, можливостей та результатів. Проаналізовано вплив ЗЕД 8 та місце ЗЕД в механізмі фінансово-економічного потенціалу підприємства. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності впливає на кожний із компонентів цієї тріади потенціалу. Так, у роботі з’ясовано вплив активізації ЗЕД на фінансові ресурси підприємства. Крім того, досліджено вплив екологічних вимог на ЗЕД підприємств. Доведено, що практичне втілення механізму можливе лише при належній організації роботи із впровадження та забезпечення формування механізму в межах організаційного блоку. В організаційному блоці виділено дві складові: забезпечуючу, яка об’єднує усі ресурси, необхідні для створення та функціонування механізму формування фінансово-економічного потенціалу; процесну, яка охоплює комплекс дій для забезпечення формування та функціонування механізму. Забезпечуюча складова сприяє реалізації мети управління фінансово-економічним потенціалом підприємства, завдяки наданню необхідних ресурсів і створенню відповідних передумов та включає правове, методологічне, фінансово-ресурсне, виробничо-технологічне, організаційне, інформаційне, кадрове забезпечення. Процесна складова організаційного блоку механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства містить дві групи робіт залежно від їх цілей та повторюваності. До першої пропоновано віднести дії, які необхідно виконати для впровадження механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства. Вони можуть здійснюватися на щойно створеному підприємстві або на вже функціонуючому. У другому випадку змін зазнає існуюча фінансова політика та будуть створені відсутні елементи механізму. Друга групу дій пов’язана із використанням інструментів у процесі функціонування механізму. Виявлено, що завданням інструментального блоку є нейтралізація суперечностей між рівнем необхідного та наявного фінансово-економічного потенціалу для забезпечення розвитку підприємства шляхом підбору та 9 використання оптимальних інструментів діагностики, моніторингу, контролінгу, що базуються на опрацюванні великої кількості інформації. Усі три компоненти тісно пов’язані між собою, і в сукупності забезпечують можливість досягнення мети управління фінансово-економічним потенціалом підприємства – забезпечення його розширеного відтворення в умовах активізації зовнішньоекономічної діяльності. Діагностика рівня фінансово-економічного потенціалу в побудованому механізмі передбачає оцінку наявних ресурсів та здатностей у підприємства у певний проміжок часу. Під здатностями пропонуємо розуміти необхідні в певний проміжок часу характеристики фінансово-економічного потенціалу підприємства, які створюють додаткові переваги для нього на ринку. Діагностика розвитку фінансово-економічного потенціалу передбачає аналіз та оцінку кількісних та якісних характеристик фінансово-економічного потенціалу у динаміці. Діагностика рівня реалізації фінансово-економічного потенціалу передбачає аналіз та оцінку результатів використання фінансово-економічного потенціалу підприємства, у тому числі у контексті використання можливостей, що виникають у середовищі функціонування підприємства. Доведено, що серед нормативно-правових факторів, які виникають на макрорівні, є фіскальні. Однак, підприємство має невеликі можливості впливу на них через мінімізацію втрат на митне оформлення та отримання статусу авторизованого економічного оператора. Під моніторингом фінансового-економічного потенціалу підприємства потрібно розуміти регулярне спостереження за формуванням, реалізацією фінансово-економічного потенціалу підприємства, середовищем, що його визначає в умовах активізації інтеграційних процесів у вітчизняній економіці. Доведено необхідність відокремлення універсальних та специфічних рис моніторингу та запропоновано їх переліки для моніторингу у межах механізму формування фінансово-економічного потенціалу підприємства. 10 Для забезпечення ефективного здійснення моніторингу розроблено вимоги до процедури моніторингу, до інформації, що отримується в результаті, до функцій, що виконуються та до дотримання встановлених принципів. Для позначення послідовності здійснення моніторингу в механізмі формування фінансово-економічного потенціалу запропоновано модель проведення моніторингу фінансово-економічного потенціалу підприємства. Доведено, що для отримання інформації, необхідної для управління фінансово-економічним потенціалом, необхідно здійснювати моніторинг за напрямами: раціональне використання ресурсів підприємства, реалізація можливостей підприємства, підвищення ефективності діяльності підприємства. Виконання завдань із контролю відхилень між реальними та запланованими результатами, між наявним рівнем фінансово-економічного потенціалу та потребами підприємства, між даними підприємства та даними конкурентів передбачено здійснювати у межах контролінгу, що є складовою інструментального блоку. Ключові слова: фінансово-економічний потенціал підприємства, зовнішньоекономічна діяльність, механізм формування потенціалу, моніторинг.Документ Гнучке управління у забезпеченні економічної безпеки промислових підприємств(Хмельницький національний університет, 2022) Любохинець, Лариса Сергіївна; Lsubokhynets, L.S.Дисертацію присвячено розробленню теоретико-методологічних і науково-прикладних основ використання гнучкого управління у забезпеченні економічної безпеки промислових підприємств. У дисертації визначено основні підходи до забезпечення економічної безпеки підприємств в умовах трансформації соціально-економічних систем. Проаналізовано еволюцію поглядів на економічну безпеку як з позиції історичного розвитку, так і у контексті рівнів її розуміння. Обґрунтовано необхідність формування нових методологічних підходів до забезпечення економічної безпеки на різних рівнях та розробки і впровадження сучасного управлінського інструментарію, який дозволяє власникам і менеджменту підприємств приймати ефективні управлінські рішення у сфері економічної безпеки відповідно до існуючих загроз. Проаналізовано основні нормативно-правові документи, що регулюють питання забезпечення економічної безпеки з урахуванням стратегічного спрямування інституційного розвитку із виділенням загроз та завдань, що стоять перед державою у розрізі наступних складових: фінансова безпека, виробнича безпека, зовнішньоекономічна безпека, інвестиційно-інноваційна безпека, макроекономічна безпека. Досліджено теоретичний базис економічної безпеки та проведено критичний аналіз існуючих дефініцій у межах предметного поля дослідження з визначенням особливостей їх трактування різними науковими школами та окремими науковцями. Встановлено, що адаптація системи економічної безпеки до вимог системи управління підприємством відбувається з певними ускладненнями, які пов’язані з інерційністю традиційних методів управління та бюрократизацією вищезазначених процесів, що потребує розроблення і впровадження нових підходів та методологій. Дієвою альтернативою є впровадження методології гнучкого управління у процеси забезпечення економічної безпеки підприємства, яка передбачає формування адаптивної системи економічної безпеки, що взаємодіє із зовнішнім середовищем, здатна змінюватися і навчатися на власному досвіді. Досліджено сутність поняття «управління» як наукової категорії, а також досліджено категорії «гнучкість», «гнучке управління», «Agile-менеджмент». Встановлено, що «Agile-менеджмент» активно використовується для удосконалення різних управлінських систем і змінює ідеологію управлінців різних рівнів. Аналіз постулатів «еволюційної економіки» та існуючих підходів до розгляду сутності системи (редукціонізм, холізм, жадібний редукціонізм, ієрархічний редукціонізм, багаторівневий «чарівний замок» або величезна надбудова синергізму) дозволили визначити особливості управління організаціями в сучасних умовах трансформацій соціально-економічних систем. Визначено, що швидкість реакції менеджменту на негативний вплив, гнучкість у прийнятті управлінських рішень та можливість адаптації є запорукою активного розвитку та безпеки організації. Доведено, що в умовах динамічного та агресивного зовнішнього середовища функціонування підприємства, формування його системи економічної безпеки та системи менеджменту повинно відбуватись з урахуванням та своєчасною ідентифікацією «слабких сигналів» середовища функціонування, за рахунок чого виникає можливість попередження негативних наслідків та недопущення втрати потенційної вигоди. Розроблено методологічні засади рівноважного підходу до забезпечення економічної безпеки підприємства. Методологія рівноважного підходу до забезпечення економічної безпеки підприємства полягає у формуванні 4 принципів, методів та інструментів реакції управлінської системи на деструктивний вплив, інтенсивність застосування яких є прямо пропорційною силі негативного впливу та передбачає достатній рівень гнучкості управлінських дій. Основною відмінністю наведеного підходу є концентрація «потужностей» управлінської системи та системи забезпечення економічної безпеки підприємства на «вузьких місцях» і вибір необхідного інструментарію гнучкого управління, який відповідає реаліям функціонування суб’єкта господарювання та задовольняє потреби забезпечення його економічної безпеки і відповідає основним принципам безпекоорієнтованого управління в цілому. Запропоновано поняття «інструментарій безпекоорієнтованого управління», під яким розуміють сукупність засобів досягнення мети основних стейкхолдерів у сфері забезпечення економічної безпеки підприємства. Такий інструментарій враховує особливості стилів управління кожної групи стейкхолдерів і дозволяє використовувати традиційні, сучасні та специфічні інструменти з метою забезпечення економічної безпеки підприємства. Обґрунтовано доцільність застосування методологій гнучкого управління, які дозволяють управляти складними системами на основі дотримання трьох базових принципів: гнучкості, економії ресурсів та майстерності виконавців. Система гнучкого управління підприємством передбачає використання методології ощадливого виробництва та методології гнучкого управління. Зв'язок таких методологій є доволі щільним, що доведено у роботі та підтверджено конкретними прикладами. Проведено аналіз результатів використання досліджуваних методологій за 2013–2020 роки та встановлено, що практика застосування методологій гнучкого управління західними компаніями не враховує особливостей вітчизняного інституційного середовища, що є однією з вагомих перешкод до активного їх впровадження у систему управління вітчизняним підприємством. Інституційне середовище представлене як сукупність регулятивного впливу формальних і неформальних інститутів, що об’єктивізується у вигляді норм та правил поведінки суб’єктів господарювання у межах певного 5 середовища їх функціонування. Акцентовано увагу на особливостях формування вітчизняного інституційного середовища, яке передбачає жорсткий адміністративний вплив на суб’єктів господарювання з боку інституційних агентів. Досліджено особливості взаємодії вітчизняного та іноземного інституційного середовища та запропоновано поняття «дифузія інституційного середовища». Дифузія інституційного середовища – це формування специфічного поля взаємодії інституційного середовища окремої країни та інституційного середовища інших країн, у межах якого відбувається співпраця суб’єктів підприємницької діяльності з урахуванням впливу агентів таких середовищ. Визначено місця концентрації та застосування методологій гнучкого управління у загальній системі управління підприємством. Доведено, що такі особливості обумовлені наявністю платоспроможного попиту на внутрішньому та зовнішньому ринках, залежать від ресурсного забезпечення діяльності підприємств з відстеженням логістичних потоків, що створює зовнішній вплив, який передбачає адаптацію та зміни у системі управління підприємством. Встановлено, що впровадження методологій гнучкого управління стосується основних функціональних сфер діяльності підприємства: операційної, фінансової, інвестиційної та екстраполюється на процеси у межах таких видів діяльності. У результаті виникають зміни, які потребують коригування стратегії підприємства і удосконалення (за рахунок еволюційних, або революційних змін) загальної системи управління, що позитивно впливає на забезпечення економічної безпеки в цілому. Доведено, що будь-які зміни у діяльності підприємства повинні забезпечуватись відповідними ресурсами, що є одним з основних акцентів при створенні і функціонуванні ефективнодіючої системи економічної безпеки підприємства. Ресурсне забезпечення системи економічної безпеки підприємства – це стан забезпеченості системи економічної безпеки достатнім обсягом ресурсів з 6 необхідними характеристиками, для її належного функціонування відповідно до запитів та вимог основних користувачів. Встановлено, що забезпечення належного функціонування системи економічної безпеки підприємства на основі використання методологій гнучкого управління, передбачає виділення груп управлінського впливу, до яких належать: персонал; технології, інформаційно-аналітичне забезпечення, матеріально-технічне забезпечення; інституційний вплив. Представлений підхід є передумовою вибору потрібних методологій та інструментів гнучкого управління, що гарантує достатній рівень оперативності дій менеджменту і враховує потребу забезпечення економічної безпеки підприємства. У роботі приділено увагу аналізу тенденцій розвитку вітчизняної промисловості. Представлено аналіз дестабілізуючого впливу факторів на економічну безпеку промислових підприємств з використанням підходів та індикаторів рейтингового оцінювання умов ведення бізнесу Doing Business. Такий підхід дозволив деталізувати загальний стан бізнес-середовища на макрорівні та пояснити глибинні процеси реакції системи менеджменту промислових підприємств на виклики сучасності. Обґрунтовано, що в умовах децентралізації, на особливу увагу заслуговує регіональний аспект розвитку бізнес-середовища та діяльності окремих підприємницьких структур, для цього у роботі було використано показники Regional Doing Business. До основних індикаторів віднесено такі: започаткування бізнесу, сплата місцевих податків, оформлення земельної ділянки, приєднання до електромереж; одержання дозволів на будівництво, електронні сервіси. Щодо аналізу індикаторів безпосередньо Хмельницької області, то необхідно констатувати стрімке падіння у рейтингу з 13 місця у 2017 році до 24 місця – у 2020 році, що свідчить про негативні тенденції та виникнення нових загроз для промислових підприємств досліджуваного регіону. Така ситуація потребує оперативної реакції на існуючі негативні явища і обумовлює розроблення нових підходів до оцінювання стану функціонування системи економічної безпеки підприємства з метою її удосконалення. 7 Проведено аналіз функціонування і розвитку підприємств легкої промисловості та встановлено, що до факторів, які здійснюють найбільший негативний вплив на розвиток підприємств легкої промисловості відносять: недостатній попит на продукцію, значні фінансові обмеження та інші фактори. Це обумовлює необхідність розробки дієвих заходів у межах діяльності окремих суб’єктів господарювання та удосконалення загальної системи управління ними. Проаналізовано існуючі підходи до оцінювання гнучкості організації та наведено їхні слабкі сторони. Запропоновано, з метою визначення гнучкості системи економічної безпеки підприємства, адаптувати основні положення інтерактивного опитування Bain&Company для визначення гнучкості організаційного управління, що дозволяє виявити проблемні моменти та визначити шляхи їх усунення у контексті основних завдань дослідження. Розроблено науково-методологічний підхід з оцінювання гнучкості системи економічної безпеки підприємства. Такий підхід базується на інтерпретації результатів експертного оцінювання та дозволяє з використанням інструментів економіко-математичного моделювання визначити рівень гнучкості системи економічної безпеки у діапазоні від 0 до 1. Отримані результати дозволяють визначити найбільш ймовірний режим функціонування механізму забезпечення економічної безпеки підприємства (форсований, підвищеної активності, раціональний, резервний) відповідно до рівня гнучкості системи економічної безпеки. Обґрунтовано необхідність розробки моделі гнучкого управління для забезпечення економічної безпеки підприємства. Передумовами формування такої моделі є: діагностування стану системи управління підприємством; визначення впливу зовнішніх факторів; визначення впливу внутрішніх факторів; визначення ступеня загрози для підприємства в цілому та управлінської системи зокрема; вибір інструментів побудови моделі. Встановлено, що процес розробки моделі гнучкого управління підприємством передбачає врахування потреб основних стейкхолдерів, до яких 8 належать наступні групи: менеджмент, власники, працівники, посадові особи служби економічної безпеки. Кожна група стейкхолдерів має власні цілі та очікувані результати від використання моделі. Так, менеджмент підприємств орієнтується на оперативність та адекватність управлінських рішень існуючим реаліям, при цьому очікуваний результат – підвищення ефективності управління в цілому і отримання персоніфікованого доходу за досягнення цільових показників діяльності. Для власників основною ціллю є підвищення прозорості управлінських процесів і адаптація підприємства до ринкових умов, підвищення конкурентоспроможності, а результатом – зростання ринкової вартості компанії. Працівники орієнтовані на визначення персонального внеску в досягнення загальних стратегічних цілей компанії та безпосередній розподіл відповідальності, а очікуваним результатом є ідентифікація цінності працівника для компанії та формування дієвої системи мотивації. Для служби економічної безпеки підприємства основною ціллю є максимально швидка реакція на зовнішні негативні впливи та внутрішні загрози та мінімізація ризиків, а очікуваний результат – зростання рівня захищеності бізнесу. У роботі представлені переваги і недоліки найбільш відомих інструментів економіко-математичного моделювання, а саме: побудова регресії (лінійної чи нелінійної); побудова дерева рішень; побудова і навчання двошарового персептрона; побудова нейронної мережі на основі радіальних базисних функцій (ймовірнісна нейронна мережа, нейронна мережа загальної регресії, радіально-базисна нейронна мережа, точна радіально-базисна нейронна мережа); Байєсові класифікатори; класифіктори типу SVM; нейронні мережі глибокого навчання. Визначено, що відповідно до складності сформульованої задачі, оптимальним підходом є використання ймовірнісної нейронної мережі, яка є найточнішою серед усіх нейронних мереж з використанням радіальних базисних функцій. Для побудови моделі у роботі проаналізовано і враховано фактори впливу (внутрішні і зовнішні). До зовнішніх факторів належать: поглиблення 9 економічної кризи; зростання конкуренції; поглинання іншою компанією; рейдерство; несприятливі зміни відповідного законодавства; коливання валютного курсу; зміна трендів попиту; стихійні лиха; пандемія і відповідні карантинні заходи; військові дії; інші форс-мажорні обставини. До внутрішніх факторів віднесено такі: нестача ресурсів; низька якість ресурсів; використання застарілих технологій; опортуністична поведінка працівників; конфлікти власників та менеджменту підприємства; втрата кваліфікованих працівників; відсутність або недосконалість, незадовільне функціонування системи маркетингу; відсутність або недосконалість, погане функціонування системи економічної безпеки. Такі фактори та їхній вплив враховано при побудові статистичних класифікаторів, на основі яких і формується система гнучкого управління для забезпечення економічної безпеки підприємства. На основі двоскладового нейромережевого діагностування розроблена та апробована модель гнучкого управління для забезпечення економічної безпеки підприємства. Вона дозволяє визначати найбільш релевантний перелік управлінських рішень менеджменту підприємства і враховувати зовнішні та внутрішні загрози, що забезпечує підвищення рівня економічної безпеки суб’єкта господарювання за рахунок достатньої гнучкості системи управління підприємством і вчасного реагування на актуальні загрози. Обґрунтовано необхідність розроблення механізму забезпечення економічної безпеки промислових підприємств з використанням інструментів гнучкого управління та визначено основні вимоги до такого механізму. Його особливістю є поєднання управлінських інновацій та безпекових характеристик функціонування підприємства за рахунок інтегрування інструментарію гнучкого управління та акцентування уваги на прийнятті управлінських рішень основними стейкхолдерами. Запропоновано «концепцію інтенсивності загроз», яка представляє собою сформовану систему поглядів щодо забезпечення економічної безпеки підприємств на основі розподілу сутнісного змісту «загроз» на дві складові – силу небезпеки та її інтенсивність, і на основі розроблення відповідних 10 принципів, методів та використання необхідного інструментарію, забезпечує можливість виявлення факторів небезпеки з врахуванням їх інтенсивності, які впливають на економічну систему підприємства, його адаптацію до змін зовнішнього середовища, а також забезпечує можливість оцінювання різних варіантів розвитку потенційних загроз з метою їх попередження та нівелювання негативних наслідків. Доведено, що концепція інтенсивності загроз ґрунтується на дефініції «інтенсивність загрози», під якою слід розуміти якісний показник її небезпеки, що характеризується кількістю загрозливих ситуацій за певний проміжок часу. При цьому інтенсивність загроз залежить від форми та змісту небезпеки, а також конкретних умов її вираження, що визначає розмір потенційної шкоди економічній системі підприємства. Сформовано розуміння поняття «щільність небезпеки» – це більша кількість небезпеки на одиницю часу. Поняття «інтенсивність загрози» та «щільність небезпеки» є важливими з точки зору «концепції інтенсивності загроз», оскільки характер динамічності факторів небезпеки зумовлює різні ступені потенційної загрози для підприємства та обумовлює різну реакцію системи економічної безпеки. Встановлено, що механізм забезпечення економічної безпеки виконує такі основні функції: захисну, адаптивну, превентивну. Визначено режими функціонування механізму забезпечення економічної безпеки промислового підприємства (резервний, раціональний, підвищеної активності, форсований). Режим функціонування механізму забезпечення економічної безпеки – це сукупність факторів, які визначають рівень небезпеки для економічної системи підприємства, застосування відповідних інструментів нейтралізації загроз, а також розмір потенційних збитків. Механізм забезпечення економічної безпеки промислових підприємств на основі використання інструментів гнучкого управління представляє єдність усіх структурних елементів, спрямованих на захист економічної системи підприємств від негативного впливу зовнішніх та внутрішніх факторів 11 небезпеки, реальних або потенційних дій, які можуть призвести до значної економічної шкоди. Розроблено послідовність формування структури механізму забезпечення економічної безпеки, визначено його місце у процесах забезпечення економічної безпеки промислового підприємства, представлено схему гнучкого управління системою економічної безпеки підприємства на основі використання розробленого механізму. Розроблено модель інформаційних потоків механізму забезпечення економічної безпеки з акцентуванням уваги на використанні інструментарію гнучкого управління та визначенні режимів його функціонування. Конкретизовано дію механізму забезпечення економічної безпеки на основі використання гнучких інструментів управління з виділенням модулів реагування та комбінування.Документ Формування професійної мобільності майбутніх тренерів- викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти(Хмельницький національний університет, 2021) Квасниця, Ірина Миколаївна; Kvasnytsia, І.М.Дисертаційна робота присвячена проблемі формування професійної майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти. У дослідженні обґрунтовано теоретичні та методичні засади формування зазначеної характеристики у майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти. На підставі вивчення науково-педагогічної літератури, узагальнення передового зарубіжного досвіду професійної підготовки майбутніх спортивних тренерів акцентовано актуальність проблеми формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти. У контексті завдань дослідження схарактеризовано понятійно- термінологічне поле досліджуваної проблеми; обґрунтовано методологічні підходи (системний, аксіологічний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний) та принципи (системності, професійної спрямованості, зв’язку теорії з практикою, міждисциплінарної інтеграції, варіативності) формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти. Структуру професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти зображено як взаємозв’язок декількох компонентів: мотиваційного, когнітивного, діяльнісного, рефлексивного. Як діагностувальне підґрунтя визначено критерії формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту: 3 мотиваційно-ціннісний, знаннєвий, операційно-діяльнісний, особистісно- рефлексивний; показники їх вияву. Диференційовано рівні сформованості професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту у закладах вищої освіти (високий, достатній, низький), на підставі яких описано реальний стан зазначеної проблеми на констатувальному етапі педагогічного експерименту. У дисертації розкрито основні поняття дослідження: «конкурентоздатність», «мобільність», «соціальна мобільність», «особистісна мобільність», «професійна підготовка», «професійна мобільність тренера- викладача з виду спорту», «формування професійної мобільності тренера- викладача з виду спорту у закладах вищої освіти».Документ Професійна підготовка бакалаврів з міжнародних відносин в університетах Великої Британії(Хмельницький національний університет, 2021) Дзюба, Маргарита Ігорівна; Dziuba, M.I.Документ Управління розвитком персоналу інноваційно - активного підприємства(Хмельницький національний університет, 2021) Бабчинська, О.І.; Babchyns ka, O.I.В результаті аналізу визначено, що існують різні підходи до класифікації інновацій. Однією із найбільш поширених ознак класифікацій інновацій є тип інновації, що дозволяє виділіти інновації продукту, інновації процесу, маркетингові інновації та організаційні інновації. Однак, враховуючи тенденції розвитку та гострі проблеми суспільства, запропоновано доповнити існуючу класифікацію інновацій ще однією класифікаційною ознакою за ступенем соціальної відповідальності, відповідно до якої відокремлювати відповідальні інновації від традиційних інновацій. З врахуванням особливостей інноваційного підприємства, що стосуються характеру діяльності, способу внутрішньої організації та результатів діяльності, запропоновано під інноваційним підприємством розуміти підприємство, яке за допомогою інвестицій в розвиток виробничих ресурсів, накопичення і використання знань формує, підтримує та реалізує власний інноваційний потенціал шляхом організації закритого або відкритого інноваційного процесу, результатом якого є створення, реалізація та поширення інновацій. На основі встановлених особливостей інноваційного підприємства проаналізовано можливості використання різних моделей розвитку персоналу підприємства. Діагностика інноваційної сприйнятливості персоналу має бути одним із елементів управління розвитком персоналу підприємств і передбачає розподіл усього персоналу на типи залежно від їх сприйняття інновацій, активності у їх впровадженні та професійних навиках. Отримані результати повинні узагальнюватись на рівні підрозділів та підприємства в цілому та використовуватись для: визначення відповідності структури персоналу поточним та стратегічним потребам підприємства; формування програм розвитку персоналу у розрізі окремих категорій працівників з врахуванням необхідності їх творчого розвитку; аналізу відповідності характеристик людини її функціональним обов’язкам; прийняття рішень щодо проведення внутрішніх ротацій.Забезпечення інноваційної активності підприємства досягається за рахунок формування готовності персоналу до змін. Для цього доцільно визначати оптимальні темпи змін у галузі, формувати заохочення раціоналізаторських пропозицій та визначати пріоритетність нових ідей відповідно до стратегічних завдань підприємства. Інноваційне підприємство тісно пов’язане з інституційним середовищем, в якому воно функціонує. Це середовище може мати як позитивний, так і негативний вплив на діяльність підприємства. Водночас саме через інституційне середовище інноваційне підприємство може задовольняти свої специфічні потреби, включаючи потреби в кваліфікованих трудових ресурсах і можливості подальшого розвитку персоналу. Інституційне середовище інноваційно-активного підприємства умовно можна представити відповідно до поданої на законодавчому рівні Національної інноваційної системи, яка включає такі складові «Державне регулювання», «Освіта», «Генерація знань», «Інноваційна інфраструктура», «Виробництво». В Україні діє розвинута система нормативно-правового регулювання професійного розвитку людини. Водночас залишається слабкою інституційна підтримка інноваційних підприємств в цілому, включаючи підтримку діяльності підприємств з розвитку персоналу. Характерною особливістю є нерівномірний територіальний розвиток інституційного середовища, з концентрацією основних центрів підтримки в декількох найбільших містах України. Слабкими є такі складові Національної інноваційної системи як «Генерація знань» та «Інноваційна інфраструктура». Розвиток персоналу підприємства можна здійснювати із використанням різних методів, що відрізняються залежно від інноваційності, ступеня залучення, кількості осіб, що навчаються, тривалості та обсягів фінансування. Крім того, доцільно виділяти методи розвитку залежно від спрямованості на методи професійного, соціального, особистісного розвитку. Традиційною основою розвитку працівників є методи навчання. Як переваги для роботодавця від навчання працівників запропоновано розуміти формування незалежності від зовнішнього ринку праці, можливість врахування тенденцій цифровізації, забезпечення постійного оновлення знань, забезпечення гнучкості персоналу, підвищення готовності до змін, підвищення інноваційного потенціалу та інноваційної активності, підвищення мотивації та задоволеності роботою, мінімізація ризиків уникнення найму невідповідного фахівця, зменшення витрат за найм працівників. Комбінації різних варіантів методів розвитку працівників формують політику та системи професійного розвитку працівників. Використання сучасних методів розвитку передбачають виникнення завдань, які повинно вирішити підприємство. До них запропоновано відносити потребу у формуванні стратегії розвитку, забезпечення технічних можливостей для навчання персоналу, фінансування сучасних форм навчання. Соціальний розвиток працівників має базуватися на використанні соціологічних, соціально-психологічних методів та соціально-економічних заходів. Вони аналогічні методам управління персоналом. Однак, дії управління персоналом в значній мірі орієнтовані на зовнішній вплив на персонал, а соціальний розвиток направлено на формування особистості і розвиток її внутрішніх якостей. Мотивування персоналу інноваційних підприємств враховуючи особливості функціонування інноваційно-активних підприємств запропоновано розглядати за трьома напрямами: мотивування персоналу до інноваційно-орієнтованої трудової діяльності, мотивування персоналу до професійного розвитку та мотивування персоналу до сприйняття інновацій на підприємстві. У свою чергу «мотивування до професійного розвитку» слід трактувати як комплексний вплив підприємства на працівників з метою формування в них стійкої мотивації до участі в заходах з професійного розвитку відповідно до цілей інноваційної діяльності підприємства. Сформовано базові рекомендації щодо можливості використання існуючих теорій мотивації персоналу до трудової діяльності при формуванні системи мотивування працівників інноваційного підприємства до навчальної та творчої діяльності. Система мотивування працівників інноваційно-активного підприємства повинна будуватися на сукупності принципів, серед яких запропоновано виділяти принципи науковості, динамізму, збалансованості, комплексності, реалістичності, відкритості, логічності/зрозумілості, принцип справедливості, зворотного зв’язку та поваги до людини. Крім того, вона повинна включати як матеріальні, так і нематеріальні форми винагороди відповідно до рівня кваліфікації працівників і результатів їх трудової та творчої діяльності. Серед промислових підприємств частка тих, що належали до інноваційно-активних у 2010-2019 роках не перевищувала 19%. Крім того, вони розподілені нерівномірно на території України. Серед підприємств Хмельниччини питома вага тих, що займались впровадження та реалізацією інновацій найменша серед усіх регіонів і дорівнювала лише 6,6%. Неоднаковим є галузевий розподіл інноваційно-активних підприємств. У переробній промисловості у 2019 році працювало 88% від загальної кількості промислових підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність. Закономірно, що до виду економічної діяльності який вимагає інноваційної активності належить виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції. Частка інноваційно-активних підприємств за цим видом економічної діяльності дорівнювала 34,4%. Серед інших галузей машинобудування, питома вага підприємств, які здійснювали інновації коливалась у межах 22,7-28,0%. На кінець досліджуваного періоду, у 2019 році впроваджували інновації у виробництво 13,8% підприємств промисловості. Традиційно вітчизняні підприємства впроваджують нову продукцію, а не технологічні процеси. Найбільшу популярність у 2019 році мало придбання машин та обладнання і програмного забезпечення. Із цього числа найбільшу кількість становлять суб’єкти господарювання м. Київ, Дніпропетровської, Харківської областей. Лише п’ять підприємств Хмельниччини у 2019 році придбали інноваційні машини, обладнання та програмне забезпечення. Серед українських підприємств інноваційну продукцію реалізовували менше 9% від усіх зареєстрованих. Поміж областей та м. Київ лише деякі мали значення більші за загальнодержавні. Зокрема, це Вінницька, Запорізька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Черкаська області. Інші, у тому числі і Хмельниччина, мали ще менші значення показників реалізації інноваційної продукції. Важливо також врахувати те, що серед вказаних підприємств 85% реалізовували інноваційну продукцію нову лише для себе. І тільки 114 підприємств в державі реалізовували продукцію нову для вітчизняного ринку. Розвиток персоналу інноваційно-активного підприємства є елементом загальної системи управління підприємством, що не є ізольованим, а отже перебуває під впливом різноманітних факторів зовнішнього середовища. Серед факторів, які впливають на можливості розвитку персоналу інноваційно-активного підприємства є такі, що характеризують рівень розвитку економіки в цілому і не залежать від окремого підприємства. Це зокрема, загальний стан економіки, політична ситуація, стабільність законодавства, проведення реформ. Окрім цього переліку є ще чинники, пов’язані із інноваційною складовою економіки конкретної держави. За інформацією міжнародних рейтингів,що містять оцінку інноваційної діяльності підприємств та можливостей розвитку економіки, на інноваційну діяльність негативно впливають фактори макрорівня, такі як політична ситуація, макроекономічна стабільність, законодавча неврегульованість, неефективність роботи уряду. Водночас негативний вплив факторів нейтралізується якістю людського капіталу. Проте на рівні держави та підприємств недостатньо уваги приділяється розвитку працівників, що в результаті відображається на можливостях держави в цілому. Рух працівників галузі дорівнює середнім значенням по промисловості країни. Скорочення чисельності працівників за підгалузями машинобудування складало від 4 до 9 тис. осіб. При цьому відсоток працівників, що були звільнені через скорочення штатів, максимальним у 2019році був для виробництва автотранспортних засобів, причепів, і напівпричепів та інших транспортних засобів –на рівні 2,5% від середньооблікової чисельності працівників. Основним резервом заповнення вакансій стали безробітні зареєстровані у Державній службі зайнятості. Водночас незважаючи на фінансування державою 84-93% місць для учнів у професійно-технічній освіті, більше 10% чоловіків та 15% жінок у віці 15-24 роки не навчались і не працювали. Більше 60% населення, що здійснювали формальне або неформальне навчання були молоді люди у віці 15-24 роки. Тобто навчання працівників старшого віку в Україні практично не реалізується. Рівень доходів працівників машинобудування відповідає середньому по промисловості. Найменші розміри нарахованої заробітної плати були у працівників, що зайняті у виробництві електричного устаткування. Відповідно у виробників електронної та оптичної продукції розмір нарахованої заробітної плати був вищий за середній по промисловості починаючи із 2016 року. Система розвитку та навчання працівників машинобудівних підприємств регіону будується на традиційній схемі, що передбачає формування кадрового резерву, підвищення кваліфікації та проведення атестації. З врахуванням змін у галузі та існуючої системи розвитку виникає нагальна потреба у розбудові інноваційно-спрямованої системи розвитку працівників підприємства. Визначальним фактором формування інноваційної поведінки персоналу підприємства є організаційна культура підприємства, яка виконує різні функції на рівні індивідуума та на рівні групи. Уточнено, що окремою формою прояву організаційної культури є інноваційна культура підприємства, яка характеризується відкритістю до діалогу та обміну знаннями, свободою творчої діяльності, прийняттям ризиків і розумінням помилок, забороною на прояв демотивуючої поведінки у відносинах між людьми, командною роботою і повагою до роботи колег. Запропоновано науково-методичний підхід до аналізу інноваційної культури підприємства за напрямами: підтримка інноваційного потенціалу, ініціювання інновацій, мотивування та стимулювання персоналу до інноваційної діяльності підприємства; впровадження або виведення на ринок інноваційної продукції. Організаційна культура машинобудівних підприємств України потребує змін, зокрема, тих підприємств, які характеризуються недостатнім розвитком інноваційно-підтримуючих елементів та проявом характеристик, притаманних бюрократичній культурі. Експрес-аналіз організаційної культури малих та середніх машинобудівних підприємств, створених в часи незалежності України вказує на більшу гнучкість таких підприємств, першочергову орієнтацію на запити клієнтів, важливість інноваційно- орієнтованої поведінки персоналу як вміння приймати інноваційні рішення, творчий підхід в роботі, вміння працювати в команді та бажання вчитися і постійно вдосконалювати свої знання і навички. Мотивування та стимулювання персоналу є ключем до успіху інноваційно-активного підприємства. Базуючись на пропозиціях теорії мотивації та результатах вивчення діяльності машинобудівних підприємств України, запропонований науково-методичний підхід до матеріального стимулювання персоналу підприємства, що враховує ряд важелів впливу на інноваційну поведінку працівника. Компетентнісний підхід необхідно використовувати як один із методів управління розвитком персоналу. Очевидною відмінністю компетентнісного підходу в управлінні персоналом є переорієнтація цілей від вирішення оперативних кадрових проблем до завдань вищого стратегічного рівня, які виходять за межі кадрового менеджменту. Специфічні риси праці у сфері інноваційної діяльності й особливо її творчий характер, складність, високий рівень новизни визначають вимоги до компетенцій працівників інноваційно-активних та інноваційно орієнтованих підприємств. Його необхідно використовувати у формуванні інформаційно-методичного забезпечення управління розвитком персоналу, діагностиці рівня розвитку персоналу промислового підприємства, розробці і впровадженні заходів та оцінці їх ефективності. Ініціатором розвитку працівників може виступати не лише підприємство, а й сам працівник. Саморозвиток вимагає відповідного мотиваційного впливу. Через те мотивація саморозвитку, це процес свідомого обґрунтування і добровільного вибору працівником способу поведінки, спрямованого на удосконалення діяльності підприємства, якщо самоініціювання внутрішніх джерел мотивації стає фактором залучення в робочий процес без зовнішніх впливів. Впровадження інноваційних змін повинно відбуватися на стратегічному і операційному рівнях і базуватися на науковому підході до кожного етапу впровадження змін, які мають включати обґрунтування потреби в змінах; визначення масштабу змін і складання плану; залучення працівників до запровадження інноваційних змін; розробка та представлення системи підтримки впровадження змін; безпосереднє впровадження змін; і фіксація змін. Когнітивний підхід доцільно використовувати для подолання супротиву персоналу і мотивованого залучення персоналу до впровадження інноваційних змін на підприємстві. Використання цього підходу повинно базуватися на зміні цінностей персоналу підприємства, що відповідно матиме позитивний вплив на ставлення персоналу до окремих видів діяльності та поведінку. В систему розвитку персоналу машинобудівного підприємства необхідним є впровадження нових елементів за трьома напрямами, які включають розвиток інноваційного потенціалу працівників, прищеплення інноваційної культури працівникам та забезпечення можливостей для інноваційної активності працівників. Побудовано структурнологічну модель системи управління розвитком персоналу, яка включає цільову, керуючу, керовану, забезпечуючу та функціональну підсистеми і ґрунтується на принципах, методах, функціях, важелях, які в процесі взаємодії дозволяють досягти відповідності якісних характеристик персоналу його стратегічним та поточним цілям. Розроблено функціональні аспекти та вимоги до складових системи управління розвитком персоналу підприємства, метою формування та використання якої є забезпечення відповідності якісних характеристик персоналу його поточним та стратегічним цілям. Функціонування цієї системи залежить від якості правового, методологічного, виробничо- технологічного, фінансово-ресурсного, організаційного, інформаційного, кадрового забезпечення та сформовано перелік та послідовність заходів для формування кожного із перерахованих компонентів. Конфігурація системи управління розвитком персоналу інноваційно- активного підприємства залежить від галузі діяльності, особливостей самого підприємства та його персоналу. До основних характеристик галузі, які потрібно враховувати у формуванні системи управління розвитком інноваційно-активного підприємства доцільно віднести: рівень конкуренції, активність впровадження інновацій, рівень дохідності, плинність кадрів. До основних факторів, що окреслюють підприємство можна віднести його конкурентні позиції на ринку, фінансовий стан, рівень дохідності діяльності, стратегічні плани. До факторів, що описують персонал підприємства належать рівень освіченості, інноваційної активності, коефіцієнти плинності кадрів. Система управління розвитком працівників підприємства має виконувати функції планування, мотивування, стимулювання, організації, контролю та регулювання. Крім того, до неї належить процесна складова, що представляє собою процес управління розвитком персоналу і охоплює як підготовчий, так і основний та контролюючий блоки. Невід’ємним елементом системи управління розвитком персоналу підприємства, що забезпечує наявність зворотного зв’язку між менеджментом, як суб’єктом управління, та персоналом, а саме якісними характеристиками працівників, є система моніторингу управл іння розвитком персоналу підприємства. Під моніторингом управління розвитком персоналу підприємства запропоновано розуміти організований та систематичний процес, що передбачає отримання необхідної та достатньої для прийняття управлінських рішень інформації щодо якісних характеристик працівників, їх зміни в результаті реалізації заходів та програм розвитку. Процеси моніторингу залежать від потреб та умов конкретного підприємства, але вони повинні відповідати принципам всебічності, відповідальності, своєчасності, прийнятності, доказовості, динамічності, гнучкості, систематичності, комплексності, незалежності та об’єктивності. Особливості окремого підприємства доцільно враховувати шляхом формування індивідуальної конфігурації моніторингу на основі визначення таких параметрів як масштаб мети, етап управлінського впливу, часова залежність, частота процедур, організаційна форма, характер відношень до функції моніторингу, тип використовуваної інформації, методичні засади реалізації. Моніторинг базується на системі індикаторів, які стосуються не лише процесу розвитку персоналу, а й системи управління розвитком персоналу інноваційно-активного підприємства. Тобто, важливо відслідковувати не лише результати розвитку окремих працівників, а й показники, що характеризують результативність управлінських рішень. Відповідно до цього об’єктом моніторингу повинно бути середовище розвитку персоналу підприємства, процес розвитку персоналу підприємства, господарська діяльність підприємства у частині взаємозв’язку отриманих результатів від заходів розвитку персоналу.Документ Формування маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю підприємства(Хмельницький національний університет, 2021) Громова, О.Є.; Gromova, O.Ye.Дисертацію присвячено теоретико-методологічному обґрунтуванню аспектів маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю та вирішенню наукової проблеми щодо формування і забезпечення конкурентоздатності в системі маркетингового стратегічного управління підприємством.У роботі систематизовано погляди вчених та економістів-практиків щодо визначення категорії «маркетинг» за соціально-управлінським, дуальним, інституціональним, товарним,функціональним та системним підходами. Аналіз різних поглядів учених на класифікацію принципів маркетингу уможливив створення їх узагальненої класифікації, що налічує дванадцять характеристик. Наведена узагальнена класифікація існуючих принципів дає змогу зробити висновок про те, що на сьогодні відсутні принципи установки маркетингу на виробництво і збут екологічно чистої продукції, їх орієнтації на збереження навколишнього середовища. Встановлено основні еволюційно-етапні зв’язки стратегічного управління та маркетингу, відповідно до яких кожна фаза стратегічного управління є не тільки еволюцією, а й незалежним видом стратегій підприємства. Таким чином, стратегічний маркетинг утворився завдяки поєднанню маркетингового та стратегічного управління, тому він охоплює завдання та функції обох систем. Визначено, що розроблення підприємством конкурентної маркетингової стратегії не є уніфікованим і залежить від різних факторів: галузь, у якій працює підприємство, капітал та досвід фірми, конкуренти в цій галузі, креативний підхід кожного підприємства для того, щоб виділитися серед інших та інноваційний підхід, що мають бути узгоджені між собою. Досліджено та проаналізовано основні маркетингові стратегії підприємства, згруповано їх за основними характеристиками та цільовим спрямуванням. Побудовано структуру основних елементів маркетингової стратегії, окремі елементи якої не лише повніше розкривають зміст поняття «маркетингова стратегія» як детального плану досягнення маркетингових цілей, але і слугують конкретними пунктами маркетингової стратегії підприємства. Запропоновано модель побудови маркетингової стратегії промислового підприємства з урахуванням основних напрямків конкуренції та факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, яка уможливлює оцінювання конкурентної ситуації на ринку і розробку на цій основі такого варіанта довгострокової стратегії фірми, який найбільшою мірою забезпечить їх використання для створення додаткових конкурентних переваг. Обґрунтовано полікритеріальну систему взаємозв’язків маркетингової підсистеми управління та системи забезпечення конкурентоздатності із акцентування уваги на обов'язковому визначенні принципів та критеріїв формування конкурентоздатності. Досліджено характеристики маркетингової стратегії у підвищенні конкурентоздатності підприємства, які розкривають їх функціонально-сутністне наповнення. Відповідно до існуючих класифікаційних груп, систематизовано різновиди маркетингових стратегій, які промислові підприємства можуть використовувати або поєднувати концептуальні засади декількох з них. Побудовано схему впливу процесів формування конкурентного потенціалу у маркетинговому управлінні конкурентоздатністю підприємства на реалізацію стратегії розвитку. Запропонована модель формування маркетингової стратегії, цілеспрямованої на забезпечення (зростання) конкурентоздатності підприємства із акцентуванням уваги на відповідності цілей організації ресурсним та фінансовим можливостям (використання Smart-принципу). Проаналізовано наукові підходи до визначення конкурентоздатності підприємства із формуванням авторського визначення даного поняття в якому першочергово акцентується увага на забезпеченні можливості досягати поставлених поточних та стратегічних цілей діяльності. Деталізовано етапи проведення моніторингу рівня задоволення споживачів продукцією, завданням якого є розширення власних конкурентних позицій на тому чи іншому ринковому сегменті із подальшим підвищенням рівня фінансово-економічної ефективності підприємства. У критеріально-методологічній інтерпретації, відповідно до наявних рівнів управління підприємством, визначено критерії оцінювання та методичні підходи при формуванні конкурентоздатності в контексті маркетингового комплексу, які надають змогу визначити етапність підвищення конкурентних переваг, конкурентоздатність продукції та досягнення стратегічних маркетингових цілей. Запропоновано послідовність проведення оцінювання конкурентних переваг машинобудівного підприємства в системі його маркетингового стратегічного управління, яка позитивно вплине на прийняття управлінських рішень в напрямі зростання конкурентоздатності. Запропоновано модель забезпечення конкурентоздатності в системі маркетингового управління підприємством за допомогою якою доводиться визначальна роль конкурентних переваг, конкурентного потенціалу, обраних маркетингових стратегій розвитку конкурентоздатності підприємства. Упорядковано пропозиції розвитку концептуальних положень маркетингового стратегічного управління підприємством у підвищенні його конкурентоздатності, в основі яких першочергово визначальне місце займає модель забезпечення конкурентоздатності в системі маркетингового управління із визначеною в процесі дослідження необхідністю забезпечення стратегічної цілеспрямованості, а також існуванні полікритеріальної системи взаємозв'язків маркетингової служби із іншими функціональними підрозділами підприємства. Удосконалено науково-методичний підхід у проведенні аналізу маркетингового та стратегічного забезпечення конкурентоздатності машинобудівних підприємств. Визначено динаміку обсягів реалізації машинобудівної продукції за період із 2014 по 2019 рр., за якою можна спостерігати незначну, але позитивну тенденцію до зростання обсягів збуту. Проаналізовано динаміку індексів промислової продукції, в тому числі машинобудування країни в цілому та Вінницької і Хмельницької областей. Для аналізу маркетингу та стратегічного забезпечення конкурентоздатності було використано дані фінансової звітності окремих машинобудівних підприємств Вінницької та Хмельницької областей: ПрАТ «Маяк», ПАТ «Барський машинобудівний завод», ПАТ «Могилів-Подільський машинобудівний завод», ПАТ «Завод «Темп», ПАТ «Укрелектроапарат» та ДП «Новатор». Виокремлено найбільш значущі класифікаційні ознаки та групи факторів конкурентоздатності підприємства, які повинні підлягати оцінюванню управлінським персоналом. Обґрунтовано вплив маркетингових факторів забезпечення конкурентоздатності машинобудівного підприємства, серед яких визначальне місце належить компетенціям та кваліфікаційним здібностям маркетологів й інших фахівців. Шляхом проведення анкетного опитування експертів машинобудівних підприємств Хмельницької та Вінницької областей здійснено оцінюванн я ендогенних і екзогенних факторів впливу на рівень забезпечення їх конкурентоздатності. Досліджено процеси формування якісної інформаційно-аналітичної підсистеми, що надасть можливість фахівцям своєчасно опрацьовувати інформаційні дані. Запропоновано систематизацію завдань, дій маркетологів та відповідальних фахівців підприємства у підвищенні якості інформаційно- аналітичного забезпечення. Обґрунтовано базові домінанти системи маркетингового стратегічного забезпечення підприємств із пропозицією використання обов’язкових принципів: «виокремлення ключових компетенцій», «удосконалення управлінських підходів», «спрямованості на розвиток конкурентного потенціалу» та «стратегічного цілеспрямування». Схематично наведено ієрархічний розвиток ключових компетенцій в системі стратегічного управління машинобудівним підприємством. Проведено порівняння функціональних обов'язків маркетологів досліджуваних машинобудівних підприємств Вінницької та Хмельницької областей із виокремленням ряду компетенцій, розвиток яких вплине на покращення процесів управління конкурентоздатністю. Запропонована декомпозиція структури сучасної системи маркетингового стратегічного забезпечення машинобудівного підприємства. Деталізовано принципові підходи розвитку ключових компетенцій у досягненні відповідного рівня складових конкурентоздатності машинобудівних підприємств. Досліджено основоположні складові конкурентоздатності машинобудівного підприємства для визначення їх ролі, значення, проблемних аспектів у структурі системи маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю промислових підприємств. Проведено аналіз стану майна окремих машинобудівних підприємств Вінницької області та здійснено оцінку впливу соціально-трудової та маркетингово- торгівельної складових діяльності підприємства на результативність системи маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю вітчизняних промислових підприємств. Запропоновано підсистему адаптивно-компетентісного забезпечення у підвищенні конкурентоздатності підприємства, що базується на необхідності зростання результативності управління внутрішніми факторами формування конкурентоздатності, удосконаленні маркетингової діяльності шляхом розвитку ключових компетенцій персоналу та, на необхідності адаптації до конкурентного бізнес-середовища. Схематично зображено взаємозалежність складових конкурентного потенціалу та реалізації маркетингової стратегії промислового підприємства. Запропоновано функціональні етапи в підсистемі оцінювання конкурентоздатності підприємства. Запропоновано інтерпретацію в заємодії структурних елементів системи маркетингового стратегічного управління у підвищенні конкурентоздатності промислового підприємства, що базується на холістичному підході управлінських процесів та підсистемі адаптивно-компетентісного забезпечення у підвищенні конкурентоздатності підприємства. Розраховано в динаміці результативність проведення досліджуваними підприємствами Вінницької та Хмельницької областей маркетингових заходів за 2015-2019 рр. відповідно до підходу ROMI. Запропоновано функціональну модель системи забезпечення конкурентоздатності (SK),за якою можна досліджувати процеси стосовно формування конкурентоздатності в контексті окреслених у дослідженні структурних складових, розвиток яких є базисом її підвищення. За допомогою функціональної моделі схематично представлено деформацію (формування) вихідних даних із вхідних в бізнес-процесах забезпечення конкурентоздатності промислового підприємства. Сформована критеріальна підсистема оціночних параметрів стратегічного забезпечення конкурентоздатності промислового підприємства, яка ґрунтується на холістичному підході до управління. Визначено, що в рамках холістичного підходу до управління необхідним є активізація процесів використання виробничих резервів підприємства (із виокремленням належного інструментарію), що стане основою для покращання результативності ведення бізнесу та підвищання конкурентного потенціалу. Досліджено вплив на удосконалення управління конкурентоздатністю такого організаційно-економічного методу як функціонально-вартісний аналіз. Запропоновано декомпозиційні (забезпечувальні) складові структурнологічної моделі маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю промислового підприємства, поєднання яких в рамках холістичного підходу та адаптаційно-компетентісного розвитку приведе до отримання очікуваних результатів діяльності та досягнення стратегії. Побудовано структурнологічну модель маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю підприємств, яка складається із чотирьох блоків: методологічного забезпечення, організаційного, функціонального, інформаційно-аналітичного забезпечення. Сформовано інтерпретацію холістичності в структурнологічній моделі маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю підприємства. В контексті теоретико-методологічного наповнення моніторингу в маркетинговому стратегічному управлінні конкурентоздатністю підприємства, ґрунтовно досліджено характеристики та притаманні риси даного процесу із розкриттям авторського бачення. Зроблено висновок, що саме від організаційної побудови здійснюваних на промисловому підприємстві процесів моніторингу залежить своєчасність реагування на ті чи інші відхилення, а також, відповідно, розвиток компетенцій персоналу кожного із функціональних підрозділів підприємства вплине на якість інформаційно-аналітичного забезпечення. У дослідженні наведено інтерпретацію характерних ознак моніторингу як підсистеми маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю промислового підприємства. В контексті запропонованих критеріїв, деталізовано принципи підсистеми моніторингу в маркетинговому стратегічному управлінні конкурентоздатністю підприємства. Запропоновано послідовність організаційного забезпечення в удосконаленні підсистеми моніторингу рівня маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю підприємства, яка відображає усю специфіку даного функціонального забезпечення. Надано рекомендації управлінських процесів під час формування системи показників рівня маркетингового стратегічного управління підприємством в умовах сучасного конкурентного середовища. Запропоновано управлінському персоналу забезпечувати взаємозв’язки підсистеми моніторингу показників забезпечення конкурентоздатності у системі маркетингового стратегічного управління підприємством, відповідно до яких можна прослідкувати вплив факторів зовнішнього конкурентного оточення. У роботі систематизовано показники для моніторингу рівня маркетингового та стратегічного забезпечення конкурентоздатності промислових підприємств, які можуть бути згруповані відповідно до тих, що визначають результативність фінансового стану; показники, які характеризують виробничу діяльність підприємства; показники результативності маркетингово- товарної діяльності. Обґрунтовано причини,які спонукають до проведення контролю та контролінгу фінансово-господарської діяльності, в тому числі й конролінгу рівня конкурентоздатності промислового підприємства: забезпечення стратегічного цілеспрямування виробничої системи, ведення бізнесу промисловими підприємствами в умовах невизначеності та постійного впливу ризиків і загроз, уникнення або зменшення впливу негативних внутрішніх факторів на рівень конкурентоздатності підприємства; необхідність впливу на профіль виконання функцій складовими системи менеджменту підприємства. З’ясовано функціональні відмінності підсистеми контролінгу, моніторингу та контролю в системі управління конкурентоздатністю підприємства. Досліджено існування обов’язкових принципів підсистеми контролінгу в структурнологічній моделі маркетингового стратегічного управління конкурентоздатністю промислового підприємства, при визначених концептуальних положеннях. Досліджено вплив використання моніторингових програмних продуктів у зростанні результативності підсистеми контролінгу діяльності підприємств та рівня конкурентоздатності. Деталізовано наявний інструментарій для проведення контролінгу, який може використовуватись сучасними промисловими підприємствами. Запропонована модель підсистеми контролінгу рівня конкурентоздатності промислового підприємства, яка формується із методично-організаційної, функціональної та інформаційно- технологічної складових. Виокремлено умови удосконалення та функціонування підсистеми контролінгу рівня конкурентоздатності промислового підприємства. Сформовано рекомендації щодо впровадження підсистеми контролінгу рівня конкурентоздатності промислового підприємства в структуру системи маркетингового стратегічного забезпечення.Документ Теоретико-методологічні засади управління технологічним оновленням інноваційно орієнтованих підприємств(Хмельницький національний університет, 2021) Свістунов, О.С.; Svistunov, O.S.Наукова новизна одержаних в дисертаційній роботі результатів полягає у концептуальному вирішенні та науковому обгрунтуванні теоретико- методологічних засад, методичних положень та практичних рекомендацій щодо управління технологічним оновленням машинобудівних підприємств на засадах системного підходу в контексті сучасного розвитку нової парадигми економіки. Обгрунтовано, що в умовах міжнародної гіперконкуренції та необхідності забезпечення економічної безпеки за рахунок прискорених темпів економічного зростання актуальною постає потреба якісного оновлення технологій на основі інновацій, інтелектуалізації, цифровізації економіки і розширення сфер застосування інформаційних систем та високотехнологічних процесів. Оскільки зміна технологічних укладів породжує багато нових економічних процесів, які потребують теоретичного дослідження та прогнозування, то в зв’язку із цим виникають нові категорії та поняття, що розкривають сутність технологічного оновлення сучасного етапу економічного розвитку в різних формах прояву. Численну кількість базових ознак технології систематизовано за наступними групами. До першої групи належать ознаки, що пов’язують технологію із виробництвом продукції, послуг, якістю, комерційними та іншими результатами.Друга група включає ознаки, які відображують взаємозв’язок технологій із витратами, ус таткуванням, інструментами, людськими ресурсами, фінансами; матеріалами та способами їх переробки, послідовністю виробничих операцій, що розглядаються в контексті виробничих процесів чи в інших сферах людської діяльності. В третій групі виділено ознаки технології, що поєднують її із нематеріальністю нових економічних елементів, до яких належать: знання; технічні знання і кваліфікаційні навики, необхідні для здійснення перетворень в матеріалах,інформації, людях; матеріалізація ідей, знань, відкриттів, винаходів, розробок, що формалізовано втілюються в інформаційній, управлінській, науковій та інших сферах; результат науково- технічної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про виробничі системи та їх елементи; результат інтелектуальної діяльності, що містить систематизовані знання, які використовуються для випуску відповідної продукції; наука про способи виробництва в конкретних сферах і видах людської діяльності; система, до компонентів якої відносять техніку й обладнання, організовану працю, структуру й механізм управління. Відповідно, технологія поєднує систематизовані знання, ідеї, винаходи із наукою, технікою і виробництвом, а також об’єднує інфраструктуру, техніку й обладнання, організовану працю; сукупність методів, засобів, операцій, процесів та підсистем, що складають послідовність дій, упорядковану у просторі; структуру й механізм управління та інформаційну, управлінську, наукову і інші сфери. Як результат, кожна технологія впроваджується у виробництво чи в інші сфери функціонування підприємства з метою отримання певних економічних вигод чи інших корисних ефектів. Тому сутність стратегічної мети технологічного оновлення промислових підприємств полягає в їхній орієнтації на модель сталого соціально- економічного розвитку, що передбачає:створення умов для формування творчих колективів працівників і співпраці із підприємствами єдиної мережі та споживачами, які відповідають духовним і матеріальним потребам; повне розкриття творчого, інтелектуального потенціалу висококваліфікованих фахівців, стимулювання зацікавленості у результатах своєї праці, гармонійно втіленої в державну концепцію управління; досягнення соціально-економічної та політичної стабільності суспільства. Автором визначено, що методологічні і концептуальні підходи до забезпечення технологічного оновлення промислових підприємств виступають об’єктом дослідження багатьох наукових теорій, тому фактор технологій проявлявся в різних моделях, концепціях та наукових ідеях. Особливою концепцією, яка вважає за необхідність передачу державної влади в руки технічних спеціалістів (інженерів, техніків, організаторів виробництва, а також учених), тому, що вони здатні приймати політичні рішення, спираючись на наукову основу і в інтересах всього суспільства, є технократизм – установка на метод управління технологією засобами самої технології, яка застосовується відповідно до рівня розвитку суспільства. Авторський висновок щодо позицій технократизму полягає в тому, що технології забезпечують реалізацію процесів управління, а інтелектуальні технології виступають невід’ємною складовою системи управління та національної безпеки кожної країни, проте, для управління соціально- економічними системами технологічних знань недостатньо. Тому незаперечним постає факт, що для технологічного оновлення суб’єктів мікрорівня вирішального значення набуває поєднання тенденцій розвитку науки, інновацій і технологій та інституційна підтримка їх розвитку на макрорівні. Вирішення ключових проблем активного запровадження інноваційних технологій на науково обґрунтованій основі в різних галузях промисловості потребує активізації процесів формування та розвитку національної інноваційної системи. Визначені законодавством пріоритетні напрями розвитку науки і техніки стали вихідним орієнтиром для концентрації вітчизняних ресурсів на напрямах технологічного прориву та обґрунтування стратегічних пріоритетних напрямів інвестиційно-інноваційної діяльності країни. Проте, слід констатувати, що процес розвитку науки і техніки та переходу від результатів наукових досліджень, розробки інновацій до втілення їх в практичну діяльність є занадто уповільненим, недостатньо регульованим, що потребує посилення інституційно-інфраструктурного забезпечення шляхом створення національної інноваційної системи. Автором теоретично обгрунтовано удосконалену структуру національної інноваційної системи України та змістовне наповнення її основних елементів. Враховуючи проведені дослідження, автором доповнено основні методологічні принципи технологічного оновлення промислових підприємств. Дотримання вказаних принципів забезпечить безперервне навчання та самоосвіту фахівців, пошук і стимулювання нових ідей, визначення шляхів виявлення, використання та накопичення знань, обмін знаннями, досвідом та ідеями, що забезпечують впровадження нових технологій, а також перетворення наукових напрацювань у продукти наукоємного виробництва. Розглянуто інноваційно орієнтовані підприємства як складні динамічні системи з високим рівнем інновативності та різними типами інновацій, які забезпечуватимуть: зовнішні і внутрішні довгострокові конкурентні переваги на ринку; накопичення знань та зростання інтелектуального потенціалу, навчання на постійній основі працівників; запровадження новітніх науково- технічних розробок, сучасної техніки і технологій, тощо. Виділено критеріальні ознаки інноваційно орієнтованих підприємств в розрізі їх предметних сфер функціонування. Автором розглянуто методологічні підходи до інтерпретації поняття «технологічного оновлення» промислових підприємств та трактування його змісту, а також досліджено пропоновані вченими концептуальні положення, що дозволило визначити концептуальні засади технологічного оновлення промислових підприємств в контексті розвитку солідарної інформаційної економіки та сформувати авторське визначення технологічного оновлення. В роботі виділено складові елементи організації та цільового спрямування технологічного оновлення. Обгрунтовано методологічний підхід до розвитку системи управління технологічним оновленням, особливість якого полягає в послідовності застосування методологічних засад управління технологічни м оновленням підприємства. Реалізація завдань системи управління забезпечуватиметься механізмом управління техноло гічним оновленням, на основі взаємозв’язку таких елементів як: моніторинг якості та ефективності процесів технологічного оновлення; розроблення політики, формування концепції та визначення напрямів стратегії технологічного оновлення підприємства. Обгрунтовано методологічні основи нової парадигми технологічного оновлення промислових підприємств як формування знань для використання інструментів технологічного оновлення (реструктуризації, модернізації, інформатизації) на засадах раціонального використання природніх ресурсів, запровадження екологічно чистого виробництва, забезпечення конкурентоспроможності виробництва на засадах екомодернізації та високого рівня соціальних стандартів. Визначено фундаментальні компоненти формування її ідеї, гіпотези і системи поглядів. Визначено та обгрунтовано основні напрями державного регулювання процесів активізації формування та розвитку національної інноваційної системи, що сприятиме вирішенню ключових проблем активного запровадження інноваційних технологій на науково обґрунтованій основі в різних галузях промисловості. Автором теоретично обгрунтовано удосконалення її структури та змістовне наповнення основних елементів, із акцентом на стимулюванні трансферу технологій та міжнародної співпраці для досягнення прогресивних стандартів технологічного оновлення промислового комплексу країни. Обгрунтовано вибір найбільш досконалої моделі соціально-економічного розвитку України, спроможної забезпечити відновлення і подальший розвиток соціально-економічних процесів на основі пошуку власних внутрішніх механізмів економічного зростання, що дозволить визначити країні свій шлях до побудови постіндустріального суспільства. Важлива роль в такій моделі належатиме технологічному прориву, що сприятиме прискоренню темпів виходу із кризи та досягненню значного економічного зростання. Виділено основні галузі, потенціал яких може виступати потужним імпульсом розвитку всієї соціально-економічної системи. Обгрунтовано, що для оперативного розв’язання стратегічних проблем, значного зростання всього промислового комплексу України та підвищення її оборонної могутності і захисту вирішального значення набуває нарощування потужностей сучасної машинобудівної промисловості як сфери розробки та використання передових досягнень науково-технічного прогресу. На основі фундаментального аналітичного дослідження стратегічної платформи економічного розвитку підприємств оборонно-промислового комплексу України автором було виокремлено стратегічні перспективи розвитку підприємств галузі: розвиток зовнішньоекономічної діяльності; розвиток високотехнологічного промислового виробництва; поліпшення інвестиційної привабливості, активізація процесів технологічного оновлення. Обгрунтовано, що організаційно-економічне забезпечення інвестиційно- інноваційної діяльності в контексті розвитку сучасних технологій повинно будуватись із врахуванням наступних закономірностей: світові тенденції економічного розвитку потребують стимулювання інновацій в різних сферах функціонування підприємства, їх інвестиційного забезпечення на основі інтеграції науки і виробництва; кожна інновація орієнтована на ринок, на конкретного споживача або потребу, і повинна забезпечити очікуваний соціально- економічний ефект. Це надало можливість обгрунтувати роль ключових факторів ефективності інвестиційно-інноваційних процесів та встановити цільові закономірності інвестиційного забезпечення інновацій для успішного впровадження сучасних технологій. Удосконалено науково-методичний підхід щодо використання економіко- математичного інструментарію для цілей технологічного оновлення підприємств машинобудівного комплексу, особливості якого полягають в тому, що він дозволяє обрати оптимальний варіант ресурсного забезпечення з метою досягнення завдань стратегій технологічного оновлення та технологічного розвитку підприємства. Це надало можливість виділити основні етапи та побудувати алгоритм взаємодії елементів системи управління технологічним оновленням підприємств машинобудування. В роботі визначено ключові напрями формування та розвитку інтелектуального капіталу підприємств, які базуються на сучасному стані та вимогах економіки знань: включення людського капіталу в активи підприємства; сприяння творчій діяльності працівників підприємства з використанням факторів активізації людського та соціального капіталу; встановлення системи формування цінових та нецінових активів, заснованих на понятті інтелектуального капіталу. Запропоновано послідовність формування мережі робіт з удосконалення управління інтелектуальним капіталом підприємства. Розроблено науково-методичний підхід щодо побудови комплексної інформаційно-комунікаційної системи підприємства, особливість якої полягає в тому, що вона базується на засадах адаптації бізнес-процесів до виробничо- господарських потреб та стимулює підвищення рівня використання інвестиційно-інноваційного забезпечення машинобудівних підприємств на основі впровадження програмно-цільового розвитку фахівців. Розроблено науково-методологічний підхід щодо моделювання та оцінювання комунікацій на засадах аналізу соціальних мереж (SNA) із врахуванням інтелектуалізації соціально-економічних процесів в діяльності проектних колективів, та колективів, які забезпечують реалізацію процесів технологічного оновлення, включають в себе індивідів, інформаційні потоки (знання,інформацію), засоби передачі інформації та бар’єри,що виникають на шляху передачі інформації; це надає можливість інформаційного забезпечення менеджменту підприємства про оцінювання позиції (центральна або ізольована), яку суб’єкт займає в мережі, що може збільшити або зменшити його доступ до цінних мережевих ресурсів, а також виявити залежність між структурним положенням учасника в мережі та його здатністю керувати інформаційними потоками. На основі системного аналізу особливостей функціонування підприємств в умовах активізації науково-технічного прогресу та інвестиційно- інноваційного розвитку виявлено їх вплив на найважливіші сфери діяльності підприємств і розроблені науково-методичні основи стратегічних напрямів технологічного оновлення підприємств, принципи формування стратегій та вибору стратегічних заходів за результатами оцінювання потенціалу технологічного оновлення підприємств з використанням таксономічного аналізу, що дозволяє обгрунтовано визначити напрями технологічного оновлення досліджуваних машинобудівних підприємств Хмельницької області.Документ Теоретичні та прикладні засади інтелектуальної інформаційної технології отримання довірчих рішень за людиноцентрованим підходом(Хмельницький національний університет, 2022) Манзюк, Едуард Андрійович; Manziuk, E.A.У дисертаційній роботі вирішено актуальну науково-прикладну проблему недостатнього рівня довіри до інтелектуальних інформаційних технологій в частині прийняття ними рішень на практичному рівні шляхом розроблення теоретичних та прикладних засад інтелектуальної інформаційної технології отримання довірчих рішень за людиноцентрованим підходом, яка забезпечує довіру до рішень, отриманих інтелектуальними інформаційними системами відповідно до сукупності етичних принципів. Об‘єктом дослідження є процес забезпечення довіри до інтелектуальних інформаційних технологій. Предметом дослідження є методи та засоби інтелектуальної інформаційної технології отримання довірчих рішень за людиноцентрованим підходом. Методи дослідження: в межах дисертаційної роботи визначено ряд завдань, для вирішення яких було використано методи аналізу та моделювання процесів; теорію систем; методи онтологічного моделювання та порівняння; методи реляційної алгебри для моделювання довіри до інтелектуальних інформаційних технологій; методи класифікації та кластеризації; теорію множин; теорію моделювання для розробки моделей групового отримання рішень з використанням методів агрегації корельованих рішень та формування областей даних відповідно до показників довіри; методів теорії множин; теорії графів; методи кластерного 3 аналізу для розробки моделі та методу аналізу ознак даних відповідно до виявлення викидів на характерних множинах щодо приналежності ознак і формування гіперпросторового групування даних мінімізацією втрати інформативності. Проведено аналіз та досліджено поняття довіри до інтелектуальних інформаційних технологій на основі розробленої онтології довіри. Це дозволило визначити шляхом декомпозиції основні структурні елементи і співвідношення між ним та в подальшому, на основі розроблених методів порівняння, через встановлення ступеня відповідностей, визначити узгодженість онтології довіри щодо структурованого домену. За результатами проведеного аналізу визначені основні фактори та властивості, необхідні для розробки методів із забезпечення довіри до інтелектуальних інформаційних технологій на рівні систем прийняття рішень та аналізу ознак даних. Це дало можливість сформувати множину характеристик систем прийняття рішень, які в подальшому лягли в основу розробки нових методів для формування систем прийняття рішень і дають змогу генерувати рішення відповідно до визначених показників довіри. У межах дисертаційної роботи запропоновано поняття довіри до інтелектуальних інформаційних технологій в частині прийняття ними рішень, яке базується на теоретико-множинному підході і в подальшому лягло в основу формування множини вимог до програмного рівня інтелектуальних інформаційних технологій, а саме: методів формування систем прийняття рішень з генерації довірчих рішень. Здійснено декомпозицію поняття довіри та розроблено метод визначення відповідності складових онтології довіри до інших узагальнень етичних принципів довіри. В основі методу лежить об‘єднання трьох незалежних рівнів (синтаксичного, структурного, семантичного) встановлення відповідності елементів множини декомпозиції та складових структурованого домену, який в межах роботи представлено у вигляді структурованого корпусу узагальнених документів світового дискурсу людиноцентрованого підходу етичних інтелектуальних інформаційних технологій за поняттям довіри. Розроблено структурний рівень встановлення відповідності елементів множини декомпозиції та складових структурованого домену, який визначає відповідність на рівні структурних доменних та міждоменних зв‘язків. Фактором відповідності визначено повноту формування подібних структур домену порівняння відносно базового домену дослідження. Визначальними елементами є міждоменні зв‘язки структурних частин внутрішньодоменної множини зв‘язків. Використання запропонованого методу дозволило забезпечити встановлення відповідності елементів порівняння на основі множин зв‘язків. Розроблено семантичний рівень встановлення відповідності елементів множини декомпозиції та складових структурованого домену, який визначає відповідність на рівні змістовних складових елементів порівняння. Елемент встановлення відповідності в домені порівняння формується як метасутність у вигляді кортежу сутностей повної приналежності або часткової приналежності на рівні множини властивостей, які узагальнюються сутністю. Для підвищення рівня семантичної відповідності, властивості було визначено як узагальнення множини текстових дескрипторів з домену порівняння – бази знань області дискурсу. Це дало можливість виділити аспекти властивостей та сформувати сутності в їх межах, підвищуючи таким чином дискретність семантичного встановлення ступеня відповідності на рівні складових властивостей та формуючи ієрархії узагальнення. Базуючись на цьому, розроблено метод сегментування даних за агрегацією роботи ансамблю СПР, який, взявши за основу групованість систем прийняття рішень ансамблевого підходу, дозволяє отримувати рішення за ознаками довіри, які було визначено на основі декомпозиції концепту довіри, та сформувати області довірчих рішень, а також забезпечувати належні результати за показниками якості. Запропоновано метод формування ансамблю систем прийняття рішень. Розроблено критерії відбору систем прийняття рішень для формування ансамблів систем прийняття рішень, які дозволяють ефективно використати як здатність систем прийняття рішень до узагальнення, так і здатність індивідуальної системи прийняття рішень враховувати інформативності окремих складнокласифікованих даних, які визначають необхідність залучення кожної системи прийняття рішень в ансамбль як форми прийняття групового рішення. Така форма прийняття рішення дозволяє врахувати переваги методів колективного прийняття рішень та індивідуальні переваги кожної системи прийняття рішень, які формують ансамбль та сегментувати рішення щодо даних за ознаками довіри. Запропоновано метод групового прийняття рішень ансамблем систем прийняття рішень. Виділяється сегмент складнокласифікованих даних, які відносно загальної сукупності є нетиповими, та рішення ансамблю стосовно яких мають низький ступінь довіри. Рішення щодо такого сегмента даних формуються на основі виділення підмножин систем прийняття рішень з ансамблю та групування за кореляцією ймовірностей рішень систем прийняття рішень, що дозволило максимізувати оцінки якості. Запропоновано метод проєкції сформованої людиною ментальної моделі прийняття рішень на машинний рівень виконання та утворення формального представлення, яке використовують обчислювальні системи. Метод був розроблений з метою забезпечення складових довіри, які визначаються стейкхолдерами, тобто зацікавленою стороною (людиною) і дозволяє ментальне представлення прийняття рішення, сформоване людиною з використанням візуальної аналітики, спроєктувати на рівень формального представлення для безпосереднього використання обчислювальною системою на машинному рівні. Таким чином, рівень довіри до представлення підвищується значною мірою, оскільки представлення (ментальне) створюється безпосередньо самою людиною і в подальшому у вигляді формального представлення проєктується на машинний рівень. Метод реалізований в межах запропонованої концепції розділення сфери створення представлення (аналітичні можливості людини) та сфери практичного використання (обчислювальні можливості машини). Для сегмента слабороздільної інформації, з метою формування максимальної роздільності, розроблено метод аналізу складнокласифікованих даних. Метод дозволяє в гіперпросторі ознак забезпечувати формування групованості даних з мінімальними втратами інформативності. Це забезпечує локальне зміщення підгрупи даних для покращення роздільності. Просторове зміщення здійснюється в зоні розділення даних та має локальний характер. При цьому створюються умови незміщення загальних множин даних, що не вносить зміну інформативності в головний сегмент даних. В межах множини локальних даних зони розділення визначаються ознаки, які є нетиповими або викидами відносно групи ознак дослідження та визначають розмежованість даних. Множини ознак визначаються на основі формування кортежів ознак послідовним виключенням та встановленням рівня впливу ознаки на розмежованість даних за їхньою групованістю. Визначений рівень впливу дозволяє виділити найбільш впливові ознаки та характеризувати їх як викиди, тобто ті ознаки, наявність яких в локальних приграничних даних зони розмежування найбільшою мірою впливають на просторове групування даних. Метод дозволяє визначати множини ознак за рівнем впливовості та сферою поширення серед даних. Розроблений метод визначення нетипових ознак складнокласифікованих даних згідно з їх паралельною обробкою дозволяє сформувати кортежі ознак на локальних приграничних даних зони розмежування, який дає можливість на малих даних провести дослідження впливу всіх ознак з виділенням характерних множин впливу. Визначаються усі можливі шляхи максимізації розмежованості локальних приграничних даних, які представлені у формі деревоподібних структур кортежів з кінцевим пошуком локального максимуму. Загальна множина дерев кортежів ознак представлена лісом кортежів ознак. Оскільки досліджуються усі шляхи, виділяються гілки дерев кортежів ознак, які максимізують розмежованість локальних даних, тобто приводять до знаходження глобального максимуму. В межах цих гілок кортежів визначаються найбільш впливові ознаки.Документ Система підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів(Хмельницький національний університет, 2021) Гончарук, О.В.; Goncharuk, O.V.Дисертацію присвячено актуальній темі підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що уперше розроблено систему професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів, що інтегрує навчальну, позааудиторну (науково-дослідну, виховну, практичну, самоосвітню) складники освітнього процесу, котрі ефективно взаємодіють в інноваційному середовищі закладу вищої освіти педагогічного спрямування; теоретично обґрунтовано концепцію та розроблено модель системи підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів, що охоплює методологічно- цільову (мета, завдання, методологічні підходи, принципи підготовки), змістово-процесуальну; моніторингово-результативну (критерії, показники та рівні готовності) підсистеми. Визначено педагогічні умови ефективної підготовки майбутніх учителів початкової школи до означено виду педагогічної діяльності, а саме: цілеспрямована позитивна мотивація студентів до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів в інноваційному середовищі закладів вищої освіти; удосконалення змісту професійної підготовки студентів до організації дозвілля учнів початкової школи; застосування інтерактивних та інтегрованих художньо-педагогічних технологій у процесі підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів; інтеграція управління та самоуправління суб’єктів системи підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності учнів. Розроблено критерії (мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, діяльнісно-комунікативний, рефлексивно-саморегулятивний) з відповідними показниками та рівні готовності майбутніх учителів початкової школи до організації дозвілля молодших школярів (елементарний, базовий, конструктивний і творчий). Уточнено сутність понять «дозвіллєва діяльність молодшого школяра», «організація дозвіллєвої діяльності молодших школярів», «підготовка вчителя початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів», «готовність вчителя початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів», «творча суб’єктність учителя початкової школи», «система підготовки майбутніх учителів початкової школи до дозвіллєвої діяльності молодших школярів». 3 Удосконалено зміст підготовки майбутніх учителів початкової школи ( тематичне оновлення змісту обов’язкових та вибіркових навчальних дисциплін: «Педагогічна майстерність», «Інноваційні виховні технології», «Інноваційна діяльність організатора початкової освіти» та ін.); форми, методи й технології підготовки майбутніх учителів початкової школи до вказаного виду діяльності; діагностичний апарат визначення рівня готовності майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів. Підготовку майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів визначено як цілеспрямований процес оволодіння студентами загальними та фаховими компетентностями щодо продуктивної організації та проведення дозвіллєвої діяльності у початковій школі, виховання молодших школярів як її суб’єктів та формування у них основ визнання цінності дозвілля. Дозвіллєву діяльність молодших школярів представлено як самокеровану діяльність, спрямовану на їхній духовний розвиток, що надає можливість вільного вибору суспільно значимих ролей, забезпечуючи умови діяльності, які сприяють доцільному використанню її безмежних можливостей. Організація дозвіллєвої діяльності молодших школярів – це керований, цілеспрямований, процес взаємодії педагогів, батьків учнів та інших суб’єктів дозвіллєвої діяльності з активною самодіяльністю учнів, з метою виховання суб’єктності молодших школярів у виборі видів, форм та способів дозвілля й формування їхнього ціннісного ставлення до дозвіллєвої діяльності. Готовність майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів потрактовано як сформоване інтегральне ціннісно-особистісне утворення, що забезпечує професійний розвиток особистості студента шляхом свідомого гармонійного поєднання компетентностей продуктивної організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів, сприяє успішній комунікації у колективній діяльності на основі усвідомлених морально-етичних норм, переконань, передбачає здатність до постійного професійного самовдосконалення, самовираження задля навчання , виховання та розвитку молодших школярів як суб’єктів дозвіллєвої діяльності. Компонентами готовності майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів визначено мотиваційний, когнітивний, діяльнісний і рефлексивний. Обґрунтовано концепцію системи підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів. Провідною ідеєю дослідження є положення, що теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів: детермінуються сучасними методологічними підходами до реалізації соціально-освітніх потреб суспільства у висококваліфікованих учителях – модераторах змін; відповідають вимогам нової української школи щодо розвитку культурно- 4 освітніх інтересів особистості учня; орієнтовані на активізацію навчально- пізнавальної діяльності майбутніх учителів початкової школи у контексті організації культурного дозвілля учнів; ґрунтуються на врахуванні перспектив розвитку шкільної освіти та реалізацію інновацій у закладах вищої освіти, що передбачають осучаснення змісту, розроблення адекватних форм, методів та технологій навчання організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів. Результати теоретичного аналізу проблеми, власний практичний досвід підготовки майбутніх учителів початкової школи дозволили визначити такі концептуальні основи системи їхньої підготовки: цілеспрямованість і системність; орієнтування системи підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів на формування творчої суб’єктності студентів; урахування у цьому процесі вітагенного досвіду студентів. Практичне значення дослідження полягає у розробленні та впровадженні авторських програм: навчальних дисциплін за вибором студентів («Організація дозвіллєвої діяльності молодших школярів», «Система виховної роботи вчителя в закладах освіти нового типу»), роботи студентського клубу «Цікаве дозвілля молодших школярів „Розважайко”», діяльності проблемної групи «Умови успішної організації дозвіллєвої діяльності молодших школярів» (модифікованих завданнями, спрямованими на розвиток компонентів готовності майбутніх учителів початкової школи організовувати дозвіллєву діяльність молодших школярів), проходження майбутніми вчителями початкової школи різних видів практик (педагогічної в дитячих оздоровчих таборах, навчально-виховної, педагогічної, науково- дослідної та асистентської); а також комплекту ділових ігор і кейсів, системи мультимедійних презентацій, засобів контролю й візуалізації навчальної інформації до них.Документ Моделі оптимального управління функціонуванням ланцюгів поставок в умовах невизначеності та ризику(Хмельницький національний університет, 2020) Куруджи, Ю.В.; Kurudzhy, Y.V.Дисертаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та розробці методичних підходів і практичних рекомендацій щодо оптимізації управління функціонуванням ланцюгів поставок в умовах невизначеності та ризику. У роботі відзначено, що ринок логістики в Україні зараз перебуває на стадії стабілізації, стає більш професійним і відкритим завдяки впровадженню інноваційних рішень, ІТ-продукції, нових методів оптимізації логістичних витрат, але поряд з тим для сучасного етапу розвитку українського ринку логістичних послуг характерні такі проблеми як відстала інфраструктура транспорту, недостатня кількість і низький техніко- технологічний рівень вантажних терміналів, низький рівень розвитку сучасних систем електронних комунікацій, зв'язку, слабкий рівень розвитку виробничо-технічної бази складського господарства. Розглянуто поняття ланцюга поставок як ключового в логістиці, класифікацію ланцюгів поставок. Встановлено, що в зв'язку з поширенням на практиці концепції ланцюга поставок виникають чисельні проблеми, які стосуються їх оптимального проектування та оптимального управління їх функціонуванням. Ці проблеми можуть бути вирішені за допомогою ряду конкретних теорій, таких як: мікроекономіка, операційний менеджмент, логістичний менеджмент, ризик-менеджмент, теорія конкуренції, дослідження операцій (теорія управління запасами, теорія оптимізації) тощо. Систематизовані основні причини невизначеності та ризиків в ланцюгах поставок і заходи щодо зниження ризиків в залежності від їхніх джерел. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій нові можливості для організації ланцюгів поставок відкриває моделювання логістичних процесів, при цьому якість прийнятих рішень і зниження невизначеності у конкретних ситуаціях багато в чому залежить від коректності застосованих моделей. Проведений аналіз існуючих результатів моделювання ланцюгів поставок показав, що на даний момент в галузі економіко-математичного моделювання використовуються в основному статичні моделі, засновані на багатовимірних задачах лінійного програмування, не в достатній мірі враховується специфіка функціонування ланцюгів поставок в рамках VAT- класифікації, яка ґрунтується на тому, як проходить матеріальний потік через весь ланцюг поставок, недостатньо використані сучасні методи ризик- менеджменту, засновані на теорії ймовірностей, математичній статистиці і стохастичному програмуванні, слабо використовується величезний теоретичний матеріал, розроблений в теорії управління запасами. Також приділено недостатньо уваги конкуренції та кооперації між ланцюгами поставок, не достатньо вивчений вплив інноваційної стратегії підприємств- ланок ланцюга поставок на конкурентну боротьбу між ланцюгами поставок. Побудовані та проаналізовані статичні моделі планування взаємодії підприємств для різних конфігурацій ланцюгів поставок в рамках VAT- класифікації в умовах невизначеності та ризику. В розроблених моделях мінімізуються сумарні витрати по всьому ланцюгу поставок, пов'язані з виробництвом і доставкою комплектуючих і готової продукції від підприємства-виробника до пунктів призначення, а також збитки, які виникають через незадоволення попиту (у випадку коливання попиту на продукцію або нестачі сировини для виробництва внаслідок коливання виробничих коефіцієнтів) та витрати на додаткове зберігання надлишку (коли запланована для виробництва кількість продукції перевищує встановлений попит). Побудовані та проаналізовані моделі оптимального планування взаємодії підприємств в ланцюгах поставок, які враховують фактори зовнішньої (випадковий попит на продукцію в пунктах призначення) та внутрішньої (коливання виробничих коефіцієнтів) невизначеності, а також фактор часу. В рамках VAT-класифікації розроблено моделі оптимізації планів випуску і доставки продукції в ланцюгах поставок типу A, коли з великого числа різноманітних видів сировини, матеріалів і комплектуючих виготовляється відносно невелике число продукції кінцевого споживання, та V, для яких характерна наявність невеликого числа постачальників одного і того ж матеріалу, сировини, які в результаті виробничого процесу перетворюються на велике число видів кінцевої продукції. Побудовано оптимізаційну модель планів закупівлі та доставки товару в дворівневій логістичній мережі в умовах випадкового попиту. На підставі побудованих моделей розроблені методичні вказівки до розв’язку задачі оптимізації поставок сировини, випуску продукції підприємством і доставки готової продукції, які можуть застосовуватися в практичній діяльності підприємств і дозволяють підвищити ефективність управління функціонуванням ланцюга поставок і координації взаємодії між його ланками на заданому горизонті планування (з врахуванням фактора часу). Для всіх розроблених моделей оптимізації в роботі проведені розрахунки для випадку, коли величини попиту і виробничі коефіцієнти розподілені за законами Ерланга. Розрахунки показали, що наслідком неточно прогнозованого попиту є високі транспортні витрати, нереалізовані можливості продажу, що тягне за собою втрату прибутку. Більш точний прогноз попиту на продукцію дозволяє учасникам логістичного ланцюга збільшити загальний прибуток за рахунок зменшення витрат на зберігання, транспортування та закупівлю. Всі розроблені моделі з деякими обмеженнями можуть використовуватися в практичній діяльності. Розроблені методичні положення для обґрунтування економічної доцільності страхування основних видів фінансових ризиків у діяльності логістичних ланцюгів поставок. Суттєвою особливістю перерахованих методик є те, що вони побудовані на одночасному моделюванні процесів виробництва і доставки готової продукції в рамках ланцюга поставок і їх фінансових результатів, що є новим кроком у моделюванні процесів ризику. Сформульовані розв’язувальні правила, які дозволяють встановити доцільність страхування ризиків, пов'язаних з нестачею ресурсів для виробництва продукції і ризиків, що виникають через відхилення запланованих до випуску обсягів продукції від фактичного попиту. Суть розроблених методів полягає в оцінці очікуваного прибутку від реалізації продукції з урахуванням страхування зазначених ризиків і без страхування. Застосування розроблених методів проілюстровано для випадку, коли величини попиту та виробничі коефіцієнти розподілені за показовим законом, що відповідає самому несприятливому попиту. Після розв’язку двох задач одноетапної стохастичної оптимізації для кожного значення очікуваного прибутку проводиться порівняння двох значень максимального прибутку і приймається рішення про страхування або нестрахування ринкового ризику. Зазначені методики доведені до розрахункових формул і можуть бути використані в практиці. Оптимізовано функціонування ланцюгів поставок в умовах конкуренції. Знайдено рівноважні рішення для конкуруючих ланцюгів поставок з урахуванням інноваційної діяльності підприємств-виробників, яка полягає в технологічні нововведення на підприємствах. Для цього побудована економіко-математична модель дуополії, заснована на моделі оптимізації плану виробництва і доставки багатономенклатурної продукції. Для врахування інноваційної активності вважалось, що виробничі витрати підприємств знаходяться в зворотній залежності від розміру інноваційних інвестицій. Розроблена модель дозволила визначити рівноважні рішення дуополії за Курно і за Штакельбергом. Проведені розрахунки показали, що інвестиційні вкладення дозволяють збільшити розмір прибутку і конкурентоспроможність промислових підприємств. Розвинені теоретичні підходи до визначення функцій, завдань і місця відділу управління ризиками в організаційній структурі управління виробничих підприємств в рамках ланцюга поставок. Сформульовані основні вимоги, які відносяться до подальшого вдосконалення організації управління ланцюгами постачань, а саме до організації збору та статистичної обробки інформації, що стосується фінансових ризиків в ланцюгах поставок. При збільшенні обсягу робіт з управління ризиками, представляється доцільним створення в рамках ланцюга поставок групи або відділу управління ризиками на виробничому підприємстві, а також ведення баз даних, в яких збирається і систематизується необхідна інформація. До функцій такого відділу в основному відноситься обґрунтування доцільності страхування ризиків на основі методів і прийомів ризик-менеджменту і розробка відповідних методик, що стосуються економічного обґрунтування необхідності страхування основних видів ризиків у ланцюгах поставок. В інформаційних базах даних може зберігатися і накопичуватися інформація щодо кожного конкретного споживача продукції та постачальника сировини та комплектуючих, історії та видів взаємодій з кожним потенційним і реальним постачальником та споживачем, дані щодо обсягу і частоти продажів за деякий період часу та обсягів витрачених ресурсів на здійснення продажів. Така організація дозволить підвищити ефективність роботи ланцюга поставок за рахунок об’єднання планування продажів, виробництва і розподілу продукції, скорочення витрат на управління запасами, виробництво, доставку, дозволить швидко реагувати на вимоги споживачів і підвищити якість обслуговування клієнтів. Одержані результати можуть бути основою для подальших досліджень у цьому напрямку, серед яких можна вказати наступні: визначення ймовірності розорення окремих ланок ланцюга поставок; врахування зворотних зв’язків між пунктами кінцевого споживання готової продукції та підприємством-виробником, у тому числі в умовах конкуренції; побудова та дослідження моделей оптимізації з урахуванням інноваційної діяльності підприємств-виробників та фактора часу; дослідження більш складних конфігурацій логістичних мереж.Документ Формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання у молодших школярів культури здоров’язбереження(Хмельницький національний університет, 2021) Цибульська, О.В.; Tsybulska, O.V.Дослідження присвячене вивченню проблеми формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання у молодших школярів культури здоров’язбереження. На основі аналізу й узагальнення наукових досліджень обґрунтовано актуальність порушеної проблеми, окреслено термінологічний апарат дослідження. Теоретично обґрунтовано ґенезу поняття «здоровʼязбережувальне виховання» у контексті історичного розвитку, зроблено теоретичний екскурс у сутність здоров’язбереження як соціокультурного феномену. Схарактеризовано коло понять, що відображають сутнісну основу дослідження, серед яких – «здоров’я», «здоров’язбереження», «культура здоров’язбереження», «сприяння здоров’ю» («healthpromotion»); проаналізовано основні аспекти здоров’язбереження. Досліджено науково-педагогічні підходи до проблеми здоров’язбереження у вітчизняних і зарубіжних джерелах. На основі порівняльного аналізу виокремлено основні дефініції понять, що пов’язані з педагогічним контекстом порушеного питання в іноземних науково-педагогічних джерелах: «healthpromotion» – процес формування здорового способу життя, відповідальної поведінки за своє здоров’я та здоров’я інших; пропаганда, популяризація здорового способу життя, що полягає в 3 поширенні політики сприяння здоров’ю, створенні здоров’язбережувального середовища, розвитку партнерської взаємодії, особистісних навичок і підвищенні рівня доступності медичних послуг з охорони здоров’я. Готовність до здоров’язбережувальної педагогічної діяльності по трактована як соціально-професійна позиція вчителя, що охоплює світоглядні позиції, переконання, усвідомлення суспільного обов’язку й громадянської відповідальності за формування особистості молодшого школяра, інтелектуальну активність і потребу в здоров’ятворчій та екологічній самоосвіті, захопленість педагогічною роботою, організаторські здібності. Готовність майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження витлумачена як інтегративне утворення, що містить сукупність особистісних якостей, психолого-педагогічних знань і вмінь, які вможливлюють провадження майбутньої професійної діяльності в просторі початкової школи, що спрямована на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Із позицій структурно-компонентного аналізу виокремлено компоненти готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження: мотиваційно-особистісний, когнітивний, операційно-діяльнісний. Мотиваційно-особистісний компонент готовності слугує базисом підготовленості майбутнього вчителя початкової школи в психолого-педагогічній, пізнавальній та особистісній сферах; акумулює ціннісно-смислове самовизначення особистості, мотиваційно-ціннісне ставлення до власного здоров’язбереження й здоров’язбережувальної професійно-педагогічної діяльності. Мотиваційно-ціннісний складник готовності майбутніх учителів початкових класів до провадження здоров’язбережувальної діяльності, спрямованої на виховання культуриздоров’язбереження молодших школярів, відображає наявність 4 позитивної емоційної налаштованості студентів на здоров’язбережувальну діяльність і передбачає формування в майбутніх педагогів активної життєвої та професійної позиції у сфері здоровʼязбереження. Пізнавальні мотиви представлені у вигляді прагнень до постійного розвитку своїх знань, спрямованості на вивчення теоретичних і методичних проблем здоров’язбережувальної освіти, на оволодіння способами проєктування ситуацій виховання культури здоров’язбереження молодшого школяра. Особистісні мотиви впливають на процес самореалізації особистості під час підготовки до зазначеної діяльності. Мотиви професійно-творчих досягнень виявляються у вигляді прагнень до вивчення, узагальнення й використання педагогічного досвіду, накопичення методичного матеріалу для вдосконалення здоров’язбережувальної освіти. Когнітивний компонент віддзеркалює специфіку здоров’язбережувальної компетентності майбутнього вчителя початкової школи, що базоване на системі психолого-педагогічних, предметних і спеціальних знань, загальнометодичних та спеціальних методичних знань, розуміння студентами важливості процесу виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Когнітивний компонент досліджуваного феномену потрібно реалізувати як на основі знань здоров’язбережувальної педагогіки, так і на підставі створення полісуб’єктної середовищної взаємодії (учитель – учень – батьки) в умовах початкової школи. Когнітивний компонент готовності майбутнього вчителя початкової школи до виховання культури здоров’язбереження молодших школярів залежить від рівня опанування ним системи знань для забезпечення практичної реалізації завдань професійної здоров’язбережувальної діяльності. Операційно-діяльнісний компонент уможливлює безпосереднє розв’язання теоретичних і практичних проблем у сфері здоров’язбереження молодших школярів, передбачає сформованість рефлексивних, комунікативних, організаційних умінь і навичок майбутньої 5 професійно-педагогічної здоров’язбережувальної діяльності; активізацію вольової сфери особистості; удосконалення вмінь та навичок у галузі самопізнання, саморозвитку; розуміння творчої природи професійно-педагогічної діяльності й розвиток педагогічної творчості майбутніх учителів початкової школи. Важливою характеристикою операційного складника зазначеного компонента готовності майбутнього вчителя початкової школи до виховання культури здоров’язбереження молодших школярів є здатність до усвідомленої саморегуляції, самовдосконалення як почуття власної компетентності й ефективності в процесі здоров’язбереження та організації середовища початкової школи на його основі. Виокремлено критерії оцінювання досліджуваного феномену: спонукально-мотиваційний, пізнавально-інформаційний, рефлексивно-поведінковий. Якісний аналіз ознак критеріальних характеристик дав змогу визначити вихідні рівні сформованості готовності студентів до виховання культури здоров’язбереження молодшого школяра: низький (репродуктивний), середній (продуктивний), достатній (пошуково-творчий). Теоретично обґрунтовано педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження: забезпечення позитивної мотивації студентів до провадження здоров’язбережувальної професійної діяльності в просторі початкової школи; організація освітнього процесу закладу вищої освіти за принципами природодоцільності, культуродоцільності з позиції здоров’язбережувальної особистісно орієнтованої педагогіки, інтеграції освітніх курсів і запровадження систем емпіричного навчання; активізація використання в процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи інтерактивних методів навчання, спрямованих на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. 6 Розроблено модель формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження, що вможливлює чітке цілеспрямоване формування досліджуваної якості, постаючи як сукупність взаємопов’язаних блоків: цільового, теоретико-методологічного, змістово-технологічного, діагностувально-результативного. Цільовий блок (цілевизначення) акумулює наявність конкретної мети – формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Доцільність такої мети зумовлена сучасними тенденціями професійної підготовки, що репрезентовано в соціальному замовленні держави на підготовку компетентного вчителя, здатного до створення середовища початкової школи, яке спрямоване на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження та потреб студентів у поглибленні власного здоров’язбережувального досвіду, його поширення на суб’єктів майбутньої професійної діяльності. Обґрунтування теоретико-методологічного блоку моделі досліджуваного процесу передбачає окреслення методологічних підходів (системний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний, аксіологічний, культурологічний) і принципів (загальнодидактичні (науковості, системності, активності та свідомості в навчанні, зв’язку теорії з практикою, індивідуального підходу), специфічні (гуманістичної спрямованості, здоров’язбереження, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, міждисциплінарної інтеграції, динамічності, природодоцільності, культуродоцільності, прогностичності), взаємозв’язок яких забезпечує ефективну організацію підготовки майбутнього вчителя до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Змістово-процесуальний блок моделі формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження презентує педагогічні умови, етапність їх 7 упровадження (адаптаційно-настановчий, пізнавально-збагачувальний, креативно-діяльнісний), а також зміст (навчальні дисципліни, педагогічна практика), форми й методи реалізації модельованого процесу. Діагностувально-реультативний блок моделі акумулює її структурні складники (критерії, показники вияву, рівні), що дають змогу цілісно дослідити ефективність процесу формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження та його діагностичного інструментарію. На констатувальному етапі педагогічного експериментуз’ясовано стан сформованості готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження в сучасній практиці закладів вищої освіти. Результати констатувального зрізу щодо вихідних рівнів сформованості готовностімайбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження засвідчили, що за спонукально-мотиваційнимкритерієм 1,7 % студентів ЕГ і 1,8 % КГ мають достатній рівень сформованості досліджуваного феномену; пізнавально-інформаційний критерій – відповідно 1,4 % в ЕГ та КГ; процесуально-операційний критерій – 1,7 % в ЕГ й 1,3 % – КГ. Інші рівневі дані такі:спонукально-мотиваційний критерій – низький рівень: ЕГ – 63,9 %, КГ – 63,6 %; середній рівень: ЕГ –34,4 %, КГ – 34,6 %;пізнавально-інформаційний критерій – низький рівень: ЕГ – 64,6 %, КГ – 65,0 %; середнійрівень: ЕГ – 34,0 %, КГ – 33,6 %; рефлексивно-поведінковийкритерій – низький рівень: ЕГ – 64,9 %, КГ – 65,0 %; середній рівень: ЕГ – 33,3 %, КГ – 33,6 %. Статистично доведено, що домінантним рівнем сформованості готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження є низький рівень. На формувальному етапі педагогічного експерименту перевірено ефективність педагогічних умов формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури 8 здоров’язбереження в процесі їх поетапної реалізації в освітньому процесі ЗВО на адаптаційно-настановчому, пізнавально-збагачувальному й креативно-діяльнісному етапах. Адаптаційно-настановчий етап був спрямований на активізацію мотиваційної сфери майбутніх учителів початкової школищодо зміцнення та збереження здоров’я, формування ціннісних орієнтацій стосовно власного здоров’я і здоров’я здобувачів початкової освіти, професійної спрямованості особистості студентів до провадження майбутньої здоров’язбережувальної педагогічної діяльності (перша педагогічна умова). Змістовий ресурс експериментальної роботи був реалізований у процесі викладання навчальних дисциплін «Фізична культура», «Біологія та екологія», «Анатомія та основи медичних знань», «Теорія і методика виховання», позааудиторних форм фізкультурно-оздоровчої діяльності студентів (заняття в спортивних секціях) і роботи інституту кураторства. Це слугує суттєвим стимулом і провідним чинником щодо професійного зростання й самовдосконалення через використання інформаційних джерел, дистанційних платформ (інтернет-ресурс, стартап-проект «Відеолекторій зі здоров’язбереження»), активними користувачами яких є сучасні студенти (мотиваційні ролики здоров’язбережувальної спрямованості, навчальні кінофільми, відеолекції провідних учених світу), дотримання вільної атмосфери полілогу (приклади життєвих ситуацій, STEM-лайфхаки для сучасного вчителя); створення власногомотиваційного ролика («Вибирай здоровий спосіб життя», «Здоровим бути модно» та ін.), досягнення синергії, узгодженої взаємодії роботи мікрогруп. На пізнавально-збагачувальному етапі освітній процес закладу вищої освіти організований за принципами природодоцільності, культуродоцільності з позиції здоров’язбережувальної особистісно орієнтованої педагогіки, інтеграції освітніх курсів і запровадження систем емпіричного навчання, де домінував розвиток когнітивного компонента 9 досліджуваного феномену (друга педагогічна умова). Більш глибокому усвідомленню студентами цінності здоров’я, необхідності здоров’язбережувальної професійної діяльності, спрямованої на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження, сприяло посилення інформаційного наповнення деяких дисциплін («Педагогіка», «Теорія і методика виховання», «Основи педагогічної майстерності», «Методика навчання соціальної та здоров’язбережувальної освітньої галузі»). Крізь призму міждисциплінарності, засадничих постулатів природодоцільності (обов’язковий аналіз біологічних закономірностей розвитку молодших школярів), культуродоцільності (ціннісне ядро змісту здоров’язбережувального виховання) забезпечено систематизацію й поглиблення знань і вмінь майбутніх учителів початкової школи та практичного досвіду реалізації ключових завдань здоров’язбереження молодших школярів у початковій ланці освіти через ресурс емпіричного навчання. В основу покладено ідею психологічної зрілості й соціальних ролей, а також характерологічні ознаки емпіричного навчання (дія, рефлексія, феноменологічний атрибут, суб’єктивний людський досвід). Для цього етапу характерне критичне осмислення майбутніми вчителями початкової школи категорій, закономірностей, технологій формування культури здоров’я індивіда та особливостей виховання в молодшому шкільному віці. Докладено зусиль до стимулювання вияву в студентів власної здоров’язбережувальної позиції, що забезпечене через створення ситуацій вибору, успіху. Креативно-діяльнісний етап передбачав активізацію використання впроцесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи інтерактивних форм і методів навчання (інтерактивні заняття «Здоров’я – найбільше благо», інтерактивні вправи («Уявний мікрофон», «Карусель» тощо)), здоров’язбережувальні технології взаємодії (ділові, рольові, організаційні ігри, тренінги та ін.), що спрямовані на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження. Ефективнимзасобом 10 підготовки на цьому етапі стало моделювання практико-імітаційних ситуацій,ділові, імітаційні ігри, розробленняй захист творчих проектів із формування культури здоров’язбереження молодшого школяра, сценарії майстер-класів із використаннямздоров’язбережувальних технологій: «Психогімнастика», «Імунна гімнастика», «Дихальна гімнастика», «Ароматерапія», «Фітотерапія», «Арт-терапія (пісочна терапія, кольоротерапія, музикотерапія, ізотерапія)», «Фітотерапія», «Сміхотерапія», щопередбачало використання всього багажузнань і вмінь, опанованих на попередніх етапах. Позитивна динаміка у розрізі констатувального та прикінцевого етапів свідчить про експериментальне підтвердження результативності запроваджених педагогічних умов формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання у молодших школярів культури здоров’язбереження. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: уперше теоретично обґрунтовано педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження: забезпечення позитивної мотивації студентів до провадження здоров’язбережувальної професійної діяльності в просторі початкової школи; організація освітнього процесу закладу вищої освіти за принципами природодоцільності, культуродоцільності, інтеграції знань із позиції здоров’язбережувальної особистісно орієнтованої педагогіки; активізація використання в процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи інтерактивних методів навчання, спрямованих на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження; розроблено модель підготовки майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження (цільовий, теоретико-методологічний, змістово-технологічний, діагностувально-результативний блоки); обґрунтовано структуру готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в 11 молодших школярів культури здоров’язбереження (мотиваційно-особистісний, когнітивний, операційно-діяльнісний компоненти); – удосконалено критерії (спонукально-мотиваційний, пізнавально-інформаційний, рефлексивно-поведінковий), рівні сформованості готовності майбутнього вчителя початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження (достатній, середній, низький), діагностичний інструментарій для дослідження сформованості готовності майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження, відповідно до розроблених критеріїв і показників; уточнено сутність поняття «готовність майбутнього вчителя початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження» як інтегративного утворення, що містить сукупність особистісних якостей, психолого-педагогічних знань і вмінь, які вможливлюють провадження майбутньої професійної діяльності в просторі початкової школи, що спрямована на виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження; – подальшого розвитку набули форми й методи підготовки майбутніх учителів початкової школи до виховання в молодших школярів культури здоров’язбереження.Документ Підготовка майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності(Хмельницький національний університет, 2021) Бичко, М.В.; Bychko, M.V.Дослідження присвячено проблемі підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. У роботі зʼясовано стан опрацювання проблеми підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, обґрунтовано структуру готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, критерії, показники й рівні готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності; аргументовано та експериментально перевірено педагогічні умови підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. На підставі аналізу наукової літератури, узагальнення й систематизації наукового доробку вчених поняття «готовність майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності» потрактоване як цілісне особистісне динамічне утворення, яке постає внаслідок спеціального навчання, вирізняється здатністю здобувача на практиці в реальних умовах виявляти свою обізнаність із принципами роботи й застосування різних категорій медичного обладнання, демонструвати сукупність практичних навичок роботи з ним для організації лікувально-діагностичного процесу, спрямованістю на успішне опанування новітнього медичного обладнання. Доведено, що структуру готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності становлять мотиваційний, інформаційний, діяльнісний, самоосвітній компоненти. 3 Визначено критерії (ціннісно-мотиваційний, когнітивно-змістовий, функційно-діяльнісний, самоосвітньо-розвивальний) і показники, що дають змогу оцінити рівні (низький (репродуктивний), середній (достатній), високий (професійно-досконалий)) готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Виокремлено й обґрунтовано педагогічні умови підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності: створення практико-орієнтованого середовища медичного закладу вищої освіти, що є сприятливим для вивчення медичного обладнання; використання системи кейсів у підготовці майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності; спрямованість навчального процесу на професійний саморозвиток майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Створення практико-орієнтованого середовища медичного закладу вищої освіти, що є сприятливим для вивчення медичного обладнання, реалізоване через удосконалення просторово-предметного, субʼєктного, аксіологічно-смислового, інформаційно-освітнього, змістового та процесуального компонентів такого середовища як відкритої системи можливостей і ресурсів для розвитку, саморозвитку, підтримки студентів, науково-педагогічних працівників у процесі підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності на засадах педагогічних інновацій. Використання в процесі підготовки студентів комплексу кейсів для підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності базоване на дидактичних і специфічних принципах, що взяті до уваги під час розроблення завдань для кейсів, інтернет-оболонки «Професійний кейс майбутнього сімейного лікаря» із цифровим контентом, активних методів навчання, зорієнтованих на засвоєння студентами зальних професійно орієнтованих складників діяльності сімейного лікаря та застосування медичного обладнання (метод інциденту, метод ситуаційно-рольових ігор, метод консиліуму, метод розбору лікувальних протоколів тощо). Спрямованість навчального процесу на професійний 4 саморозвиток майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності реалізована в низці функцій (мотиваційно-змістова, освітня, методологічна, психологічна, конструктивна, практична), що передбачало орієнтацію на принципи безперервного професійного розвитку, добровільності й індивідуалізації навчання. Доведено, що виокремлені педагогічні умови мають комплексний вплив на формування всіх компонентів готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Подальшого розвитку набули форми й методи вдосконалення процесу підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності; розроблення теоретико-методичного супроводу для застосування кейсів і проєктних технологій; специфічні принципи підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Для реалізації педагогічних умов розроблено модель підготовки майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, що складається з методологічно-цільового, змістово-процесуального й діагностичного блоків. Методологічно-цільовий блок моделі містить мету, наукові підходи, дидактичні та специфічні принципи підготовки майбутніх сімейних лікарів як основу для досягнення мети дослідження. Змістово-процесуальний блок моделі відображає компоненти готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, методи, форми навчання й педагогічні технології, що використовують у контексті підготовки студентів до застосування медичного обладнання в роботі сімейного лікаря. Діагностичний блок детермінований метою дослідження та специфікою змісту навчання, що окреслений для проведення експериментальної роботи. У блоці представлено критерії, показники й рівні готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності, діагностичний інструментарій для її оцінювання, а також результат – позитивну динаміку в рівнях готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. 5 Зʼясовано, що підготовка майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності базована на ідеях (особистісного, системного, комплексного, здоровʼязбережувально-профілактичного, мультидисциплінарного, інтернаціоналізаційного, прогностичного, компетентнісного, кластерного) підходів, дидактичних (наочності, свідомості й активності, поступовості та систематичності знань, посильності, принцип вправ і міцного оволодіння знаннями й навичками) та специфічних (ресурсної орієнтованості, паритетності, контекстного навчання, конструктивного спілкування, інтерактивності, свободи вибору, усвідомленої перспективи, безперервного професійного розвитку, добровільності) принципів. Результатом реалізації педагогічних умов моделі стає позитивна динаміка в рівнях готовності майбутніх сімейних лікарів до застосування медичного обладнання в професійній діяльності. Цей висновок підтверджений під час дослідницько-експериментальної роботи. Вірогідність результатів верифікована за допомогою непараметричного критерію Пірсона χ2.Документ Теоретичні і методичні засади природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи Британії(Хмельницький національний університет, 2021) Височан, Л.М.; Vysochan, L.M.Сучасні виклики реформування освіти в Україні вимагають радикальних змін у вихованні й навчанні здобувачів освіти. Базові документи у галузі національної системи освіти стверджують ключову роль вчителя в її розвитку. У дисертації з’ясовано стан дослідженої проблеми у науковій літературі, виконано аналіз ключових понять; описано передумови розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи; досліджено сучасні вимоги НУШ до професійної діяльності вчителя початкової школи та з’ясовано особливості природничо-наукової підготовки та стан сформованості природничо-наукової компетентності майбутніх учителів початкової школи; обґрунтовано її структуру. Досліджуючи практику підготовки майбутніх учителів, у тому числі початкової школи, з’ясовано прогалини у їхній природничо-науковій підготовці. Вивчення різних підходів науковців до трактування ключових понять дослідження, дало змогу підсумувати, що в педагогічному дискурсі поняття «природничо-наукова підготовка» представлене як міждисциплінарне, багатозначне явище, що відображає різні аспекти досліджуваного феномену. На цій основі поняття «природничо-наукова підготовка майбутніх учителів початкової школи» визначено як цілеспрямований, системний, побудований на міждисциплінарній основі освітній процес, спрямований на формування системи фундаментальних природничо-наукових знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій та досвіду пізнавальної і практичної діяльності, 3 необхідних і достатніх для здійснення продуктивної професійної діяльності та виявлення соціальної активності в суспільному житті. Враховуючи збільшення розриву між досягненнями в розвитку природничих наук і рівнем природничо-наукової освіти, зниження інтересу до природничих наук та мотивації до вивчення природничих дисциплін в школі та ЗВО, актуалізована необхідність модернізації природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Досліджено історичні передумови та сучасні тенденції розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Предметний аналіз передумов, чинників та самого процесу розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи в Україні дозволив розробити його періодизацію. Визначено чотири основні періоди, які окреслюють ґенезу, передумови, чинники та динаміку, характер, тенденції формування теорії і практики системи природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Домінуючою тенденцією розвитку природничого наукового знання є їхня внутрішня інтеграція та взаємодія з гуманітарними науками. Спільними методологічними засадами і орієнтирами їх розвитку є глобальний еволюціонізм, системність і самоорганізація, що відкриває нові перспективи інтеграції. Встановлені якісні зміни у наповненні освітнього процесу, зокрема, оновленні змісту професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи природознавчим компонентом та досягненнями природничих наук, які відображають характер формування світоглядної і наукової картини світу (симбіоз природничо-наукової і соціально-гуманітарної картини світу). На основі вивчення основних положень Рекомендацій Європейського Парламенту та Ради Європи щодо формування ключових компетентностей, а також положень Концепції «Нова українська школа» з’ясовано основні вимоги до професійної підготовки та професійної діяльності вчителя, у тому числі початкової школи. Відповідно до реформування системи освіти в напрямі концепції «Нова українська школа», визначено компетентності вчителів 4 початкової школи, необхідні для навчання учнів початкової школи у 2018/2019 і 2019/2020 н. р. У структурі професійної компетентності вчителя початкової школи визначено основні складові та їхні характеристики. Обґрунтовано важливість формування природничо-наукової компетентності у майбутніх учителів початкової школи. З’ясовано основні науково-теоретичні підходи і параметри формування предметної природознавчої компетентності учнів початкових класів. На підставі аналізу змісту освітньо-професійних програм різних ЗВО, які готують майбутніх учителів початкової школи, вивчення програмних результатів навчання, уточнено сутнісні характеристики, змістове наповнення та структурні компоненти природничо-наукової компетентності майбутнього вчителя початкової школи. Природничо-наукову компетентність майбутнього вчителя початкової школи потрактовано як інтегративну властивість особистості, яка відображає прагнення та здатність реалізовувати інтегративні природничо-наукові знання, вміння, навички, досвід, особистісні якості для розв’язання складних спеціальних професійних та науково-дослідницьких завдань у галузі початкової освіти, що в цілому забезпечує підвищення рівня загальнокультурної і професійної компетентності майбутнього вчителя початкової школи. Результати наукового аналізу літератури, законодавчо-нормативних, навчально-методичних документів, а також закономірностей організації освітнього процесу ЗВО дозволили з’ясувати особливості природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи вчителів та стан сформованості в них природничо-наукової компетентності в контексті реалізації завдань природознавчої освіти молодших школярів. У контексті задекларованої проблеми виокремлено компоненти природничо-наукової компетентності майбутнього вчителя початкової школи: мотиваційний (інтереси, бажання, прагнення, ціннісні орієнтації, мотиви вибору професії, потреби в набутті природничих знань і вмінь); когнітивний (система природничо-наукових знань та психолого-педагогічних знань); діяльнісний (система природничо-наукових, психолого-педагогічних, дослідницьких, 5 творчих умінь і навичок). Відповідно до кожного компонента, диференційовано критерії сформованості природничо-наукової компетентності: мотиваційно-ціннісний, когнітивно-пізнавальний, операційно-діяльнісний. Виокремлення критеріїв та їхніх показників дало змогу визначити рівні сформованості природничо-наукової компетентності: високий, середній, низький. На підставі результатів психолого-педагогічних досліджень і практичного досвіду роботи ЗВО, які здійснюють підготовку студентів за спеціальністю 013 Початкова освіта, галузі знань 01 «Освіта / Педагогіка», виокремлено та проаналізовано методологічні підходи, які різнобічно актуалізують особливості природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи та спонукають до пошуку способів її цілеспрямованої трансформації відповідно до поставлених завдань. Виокремлені підходи розподілено за трьома групами: перша група – загальнонаукові методологічні підходи, які визначають основні напрями розвитку підготовки майбутніх учителів (системний, діяльнісний, синергетичний); друга – конкретнонаукові або гуманістично-орієнтовані, які окреслюють ціннісні орієнтири та уможливлюють усебічне осмислення суб’єктів професійно-педагогічної підготовки (особистісно орієнтований, аксіологічний, компетентнісний); третя – професійно-орієнтовані, які окреслюють загальне та особливе в природничо-науковій підготовці майбутніх учителів початкової школи (інтегративний, технологічний). Розроблено й науково обґрунтовано основні положення авторської концепції природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Концепція охоплює три взаємопов’язані концепти (методологічний, теоретичний, та методичний), які сприяють реалізації провідної ідеї дослідження. Концепція відображає і органічно поєднує мету, зміст, технології, методики природничо-наукової підготовки студентів, що визначаються освітніми програмами, навчальними планами, науково-методичним забезпеченням, з одного боку, та формуванням природознавчої компетентності 6 учнів, основні параметри якої визначені у навчальних програмах початкової школи, з іншого. Концепцією передбачено розв’язання таких основних завдань: визначення теоретико-методологічних, організаційних, структурно-змістових, навчально-методичних, інформаційно-технологічних передумов розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи; з’ясування вимог НУШ до формування природознавчої компетентності молодшого школяра; цілісне наукове обґрунтування змісту природничо-наукової підготовки, впровадження в освітній процес інноваційних форм, методів і технологій проблемно-діяльнісного характеру; застосування та розвиток сучасних методик навчання природознавчих дисциплін; розроблення та впровадження дидактично та науково обґрунтованого навчально-методичного забезпечення. Основні положення концепції подано з позицій принципів гуманізації, гуманітаризації освіти, людиноцентризму, які спрямовують розвиток особистості, узгоджуючи, гармонізуючи його особисті можливості, інтереси, цілі, прагнення та загальні суспільні потреби тощо. У природничо-науковій підготовці майбутніх учителів початкової школи зростає роль і значення процесуального компоненту, який забезпечує здійснення особистісно орієнтованого, розвивального навчання, активізацію пізнавальної діяльності майбутніх учителів початкової школи, реалізацію міжпредметних зв’язків, диференціацію та інтеграцію навчального матеріалу, екологічне виховання, інші аспекти особистісного і професійного становлення. Ядро концепції містить сукупність загальнопедагогічних та специфічних принципів природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкових класів, які покладені в основу формування змісту навчання, вибору методів, технологій, форм організації навчання, які сприяють формуванню природничо-наукової компетентності студентів. До таких принципів відносимо: загальнопедагогічні – гуманізації, науковості, фундаменталізації, системності, послідовності, нерепервності та ін.; специфічні – природовідповідності, диверсифікації, діалогізації, колективної взаємодії, інтеграції знань, наочності, диференціації, індивідуалізації, проблемності та ін. 7 Для обгрунутвання концептуальних засад з’ясовано суть, структуру, вимоги до формування природознавчої компетентності молодших школярів, що окреслюють базовий орієнтир природничо-наукової підготовки майбутнього вчителя початкової школи та її спрямованість на ефективну організацію освітнього процесу в початковій школі. Доведено, що природознавча компетентність учнів має стати стрижнем, що проектує зміст, мету, технології, методики, інші компоненти і чинники формування природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи у педагогічних закладах вищої освіти. Основні напрями удосконалення та розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи передбачають розроблення та створення педагогічних умов: стимулювання мотивації майбутніх учителів початкової школи до вивчення природничо-наукових дисциплін засобами навчально-ігрових та проектних технологій; забезпечення міжпредметної інтеграції природничо-наукової та психолого-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкової школи; удосконалення методичної підготовки майбутніх учителів початкової школи щодо формування природознавчої компетентності молодших школярів; використання інноваційних форм, методів і технологій навчання для активізації науково-дослідницької діяльності студентів. Обґрунтовано систему природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи та розроблено її модель. Доведено, що запропонована система природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи характеризується постійними змінами у своїх компонентах, що оперативно реагують на зміни в шкільній та вищій освіті, і таким чином приводить до поступового вдосконалення системи професійної підготовки вчителів початкової школи. Основні імперативи системи відповідають сучасним освітнім викликам та визначають головні орієнтири розвитку природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкових класів. Виконано предметний аналіз і характеристику змістового наповнення 8 навчальних дисциплін, що забезпечують природничо-наукову підготовку майбутнього учителя початкової школи. Обґрунтовано значення науково-дослідницької діяльності як складової природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи, що має бути орієнтована на формування і розвиток у майбутніх фахівців усвідомленого інтересу до пошукової діяльності, творчого розв’язання навчально-виховних завдань у школі, вироблення знань, умінь, навичок застосування науково-дослідницьких методів для розв’язання актуальних проблем початкової освіти, зокрема, пов’язаних з організацію навчального процесу на дослідній основі, забезпеченням здоров’язбереження школярів тощо. Проведено експериментальне дослідження: досліджено стан сформованості природничо-наукової компетентності майбутніх учителів початкової школи у ЗВО (констатувальний етап експерименту); описано організацію, хід і результати констатувального і формувального етапів педагогічного експерименту; узагальнено одержані результати. Результати формувального етапу експерименту підтвердили правомірність та ефективність запропонованих педагогічних умов формування природничо-наукової компетентності майбутніх учителів початкової школи, а відтак обґрунтованої системи природничо-наукової підготовки майбутніх учителів початкової школи. Це дає підстави стверджувати, що мета дослідження досягнута, гіпотеза підтверджена, визначені завдання виконані.Документ Теорія і практика професійної підготовки магістрів міжнародного арбітражу в університетах Великої Британії(Хмельницький національний університет, 2021) Нагорна, О.О.; Nahorna, O.O.У роботі виконано бібліографічний аналіз задекларованої проблеми; схарактеризовано поняттєвий апарат дослідження; вивчено генезу професії міжнародного арбітражу; виокремлено чотири основні етапи: зародження професії (кінець XІХ століття – 70-ті – 80-ті роки ХХ століття); утвердження (80- ті – 90-ті роки ХХ століття – початок ХХІ століття); усвідомлення (початок ХХІ століття – до 2010 року); «партиципації» (фз 2010 року – донині); описано особливості професійної діяльності міжнародного арбітра та його соціально- професійний профіль (професійні, особистісні, інтелектуальні якості); обґрунтовано методологічні підходи до професійної підготовки магістрів міжнародного арбітражу (акмеологічний, компетентнісний, міждисциплінарний, професіографічний, діяльнісний, особистісно орієнтований). З’ясовано особливості професійної підготовки магістрів міжнародного арбітражу в університетах Швеції, Швейцарії та США, що вважають світовими арбітражними центрами. Зокрема, проаналізовано організаційні й дидактичні засади їх функціювання. Професійна підготовка магістрів міжнародного арбітражу в європейському та американському (Швеція, Швейцарія, США) досвіді має подібні особливості: доступність; професійність; гнучкість; дотримання принципів фундаменталізації, оптимальності й достатності, системності та послідовності навчання; міжкультурний підхід до навчання; порівняльний підхід до навчання (загальне право vs континентальне право); проблемно-орієнтований підхід заради інтенсивної підготовки майбутніх 3 фахівців; принцип інтерактивності через максимальну взаємодію студентів із викладачами, ментором, однокурсниками; застосування прогресивних форм і методів роботи; практична спрямованість навчання з можливістю проходження навчання в реальних умовах, тобто стажування у відомих міжнародних юридичних фірмах або в провідних міжнародних організаціях, участь у міжнародних навчальних засіданнях; міжнародна взаємодія через організацію навчальних візитів, міжнародних конференцій, симпозіумів, зустрічей для стимулювання академічної мобільності; розвиток науково-дослідницьких навичок майбутніх арбітражних юристів. Організація професійної підготовки магістрів міжнародного арбітражу у Великій Британії ґрунтована на принципах оптимальності й достатності, мобільності, інтерактивності, проблемності, професійної спрямованості, фундаменталізації, зв’язку теорії з практикою, системності, послідовності; передбачає дослідження та аналіз історичних і філософсько-педагогічних передумов становлення британської юридичної школи, законодавчого регулювання й управління системою юридичної освіти у Великій Британії, особливостей вступу на магістерські програми з міжнародного арбітражу у Великій Британії. У роботі представлено основні завдання магістерських програм із міжнародного арбітражу в університетах Великої Британії; виявлено, що високий рівень сформованості комунікативно-мовленнєвої, соціокультурної, міждисциплінарної, цифрової, самоосвітньої, міжособистісної, науково- дослідницької, діагностичної, аналітичної, конфліктологічної компетентностей на основі необхідних знань, умінь і навичок є доказом успішного закінчення магістерських програм із міжнародного арбітражу в університетах Великої Британії. Навчальний процес організований за такими формами, як аудиторні навчальні заняття, самостійна робота, практична й науково-дослідницька підготовка. Описано зміст професійної підготовки магістрів міжнародного арбітражу в університетах Великої Британії, схарактеризовано форми, методи та технології навчання магістрів міжнародного арбітражу в університетах Великої Британії, 4 з’ясовано особливості практичної підготовки як важливого компонента магістерських програм із міжнародного арбітражу в університетах Великої Британії, досліджено науково-дослідницьку підготовку магістрів міжнародного арбітражу, проаналізовано систему оцінювання результатів навчання магістрів міжнародного арбітражу, відрефлектовано процес підвищення кваліфікації арбітрів у Великій Британії. Представлено особливості магістерської підготовки юристів у ЗВО України та з’ясовано освітньо-ресурсний потенціал для запровадження професійної підготовки магістрів міжнародного арбітражу; виконано порівняльно-педагогічний аналіз підготовки, на підставі якого обґрунтовано можливості творчого використання прогресивних ідей британського досвіду для розвитку системи професійної підготовки магістрів міжнародного арбітражу в Україні. З’ясовано, що якість вищої юридичної освіти в Україні лише частково корелює з сучасними потребами глобалізованого суспільства. Українська спільнота вимагає висококваліфікованих, компетентних фахівців у галузі міжнародного арбітражу, проте цей запит не задоволений системою юридичної освіти в Україні повною мірою, а професія міжнародного арбітра не визнана як соціально важлива. Провідні вітчизняні університети, державні установи й організації, юридичні фірми роблять спроби залучати фахівців до арбітражу, популяризувати цю науково-практичну діяльність через організацію лекцій, нетривалих навчальних курсів, семінарів, вебінарів, круглих столів, конференцій. Адміністрація юридичних факультетів потужних українських університетів поступово вводить до навчальних планів дисципліни, пов’язані з вивченням альтернативних способів вирішення спорів загалом та з арбітражем зокрема. Однак такі кроки мають фрагментарний характер, відсутня система професійної підготовки магістрів міжнародного арбітражу в системі юридичної освіти України. Використання прогресивних ідей британського досвіду вможливить розвиток системи професійної підготовки магістрів міжнародного арбітражу в Україні. 5 Теоретичною основою дослідження слугують положення: ідей філософії позитивізму, що спрямовані на раціональний, науковий погляд стосовно суспільства на основі спостереження й експерименту; утилітаризму, орієнтованого на корисність процесів, досягнення цілей і практичну сфокусованість британської освіти; ліберального консерватизму, основна мета якого – пошук смислу, набуття мудрості, широке вивчення права, технократизму, що акцентують увагу на домінуванні в професійній сфері фахівців із технічними навичками; філософії управління, що зосереджена на формуванні вмінь професійно управляти різними критичними ситуаціями, зокрема виявляти, урегульовувати проблеми, конфлікти, спори й запобігати їм, а також винаходити нові форми та методи управління; економічного аналізу права, тобто глибинного розуміння сутності правових принципів й інститутів у широкому економічному аспекті, економічної ефективності для права в цілому.Документ Формування професійної компетентності майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв у процесі хімічної підготовки страхування(Хмельницький національний університет, 2021) Новікова, В.Є.; Novikova, V.Ye.У роботі обґрунтовано актуальність задекларованої теми, що вмотивована запитом українського суспільства й ринку праці на висококваліфікованих фахівців – інженерів-технологів харчових і переробних виробництв. З’ясовано, що важливе значення в професійній діяльності інженерів-технологів харчових та переробних виробництв мають фундаментальні знання природничо-наукових дисциплін, зокрема хімічних. Доведено, що теорія та практика формування професійної компетентності майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв у ЗВО України потребують пошуку нових підходів до забезпечення якості хімічної підготовки, зокрема вдосконалення змісту хімічної підготовки, розроблення навчально-методичного забезпечення, сучасних діагностичних методик визначення рівня сформованості професійної компетентності тощо. На підставі теоретичного аналізу наукової літератури з’ясовано, що порушена проблема не набула системного й ґрунтовного вивчення в педагогічному дискурсі. Досліджено теоретичні основи формування професійної компетентності майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв у процесі хімічної підготовки. Виконано дефінітивний аналіз поняття «професійна компетентність майбутніх 3 інженерів-технологів харчових і переробних виробництв», що потрактоване як інтегральне утворення, для якого характерна готовність і здатність самостійно опановувати систему знань, умінь, навичок, професійно-особистісних якостей, індивідуального та групового виконання пізнавальних, технологічних й інших завдань, що завершується наданням якісних професійних послуг із харчових і переробних виробництв. Проаналізовано стан сформованості професійної компетентності майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв у процесі хімічної підготовки. Обґрунтовано компонентну структуру професійної компетентності майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв, що містить такі компоненти: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний. Рівні сформованості (низький, середній, високий) визначені за такими критеріями: мотиваційно-ціннісний (потреби в опануванні знань із хімічних дисциплін, бажання, інтереси, прагнення, ціннісні орієнтації, мотиви вибору професії, професійно важливі особистісні властивості), когнітивно-пізнавальний (система знань із циклу хімічних і фахових дисциплін, що забезпечують формування світогляду й фахового (хімічного) мислення), операційно-діяльнісний (система вмінь і навичок, необхідних для виконання харчових та переробних процесів). У ході дослідження виявлено й обґрунтовано педагогічні умови, що вможливлюють успішне формування професійної компетентності майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв у процесі хімічної підготовки, а саме: підвищення мотивації студентів до вивчення хімічних дисциплін; удосконалення змісту хімічної підготовки на основі впровадження авторського спецкурсу «Хімічна підготовка майбутніх фахівців переробних і харчових виробництв»; використання інноваційних педагогічних технологій та методів у викладанні хімічних дисциплін. Розроблено модель формування професійної компетентності майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв у 4 процесі хімічної підготовки, що містить цільовий, методологічний, змістово-технологічний, результативний блоки. За попередньо розробленою програмою й методикою дослідження перевірено ефективність педагогічних умов формування професійної компетентності майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв у процесі хімічної підготовки. Аналіз експериментальних даних, отриманих на формувальному етапі педагогічного експерименту, засвідчив, що на момент підсумкового діагностування в студентів ЕГ було помітне зростання високого й середнього рівнів сформованості професійної компетентності (10,83 % і 10,00 %), порівняно зі студентами КГ (2,57 % та 5,13 %). Низький рівень сформованості в ЕГ зменшився на 20,00 %, а в КГ тільки на 7,7 %. Вірогідність результатів проведеної дослідницько-експериментальної роботи й достовірність експериментальних даних підтверджені за допомогою непараметричного критерію χ2 Пірсона. Одержані результати засвідчують ефективність обґрунтованих педагогічних умов, які оптимізували формування професійної компетентності майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв у процесі хімічної підготовки. Розроблено та реалізовано навчально-методичне забезпечення для хімічної підготовки майбутніх інженерів-технологів харчових і переробних виробництв.Документ Інформаційна технологія раннього діагностування пневмонії за індивідуальним підбором параметрів моделі класифікації медичних зображень легень(Хмельницький національний університет, 2021-11-16) Радюк, Павло Михайлович; Radiuk, PavloДисертаційна робота присвячена розв’язанню актуальної науково-прикладної задачі автоматизації процесу діагностування вірусного пневмонічного запалення за медичними зображеннями легень через розроблення інформаційної технології раннього діагностування пневмонії за індивідуальним підбором параметрів моделі класифікації медичних зображень легень. Застосування розробленої інформаційної технології раннього діагностування пневмонії в клінічній практиці дає змогу підвищити точність та надійність ідентифікації пневмонії на ранніх стадіях за медичними зображеннями грудної клітини людини. Об’єктом дослідження є процес діагностування пневмонії за медичними зображеннями грудної клітини людини. Предметом дослідження є моделі, методи та засоби інформаційної технології для раннього діагностування пневмонії за медичними зображеннями грудної клітини людини. У дисертаційній роботі визначено актуальність застосування інформаційних технологій у галузі цифрового діагностування захворювань легень за медичними зображеннями грудної клітини. На основі проведено аналізу методів та підходів до виявлення пневмонії встановлено, що нейромережеві моделі є найкращим рішенням для розроблення інформаційної технології раннього діагностування. Досліджено методи для налаштування нейромережевої моделі та підходи до пояснення та інтерпретування результатів ідентифікації захворювання легень. За аналізом сучасних підходів, методів та інформаційних технологій для діагностування захворювання легень на ранніх стадіях за медичними зображеннями грудної клітини обґрунтовано потребу в створенні інформаційної технології раннього діагностування пневмонії.Документ Стратегізація корпоративного управління промисловими компаніями за умов глобалізації(Хмельницький національний університе, 2020) Думанська, К.С.; Dumanska, K.S.В результаті проведених досліджень компаній різних типів в контексті світового економічного простору в дисертації виявлено та підтверджено прикладами основний принцип створення, функціонування та розвитку компаній, що полягає у процесі акціонування капіталу та визначено основні завдання формування сучасних вітчизняних компаній. Досліджено і виявлено причини появи компаній у світовому економічному просторі та показано різницю в процесах створення компаній на теренах України та у світовій економіці, а саме: вітчизняні компанії та компанії, що розташо вано на території колишніх радянських республік створено в результаті роздержавлення суб’єктів державної власності та їх приватизації, в той час як основою світових тенденцій формування корпоративної власності став процес примусової консолідації суб’єктів приватного сектору малого і середнього розміру у монопольні та олігополістичні утворення. В процесі розшифровки історичної парадигми виникнення корпоративних суб’єктів господарювання виявлено аспекти впливу концептуальної природи історичної епохи на формування компаній; проаналізовано кожну з історичних епох з точки зору концепції виникнення та існування, передумов формування компаній та економічних досягнень кожної з епох в розрізі історико-географічного підґрунтя. В роботі запропоноване авторське визначення корпоративного управління, яке на відміну від існуючих, наголошує на стратегічному аспекті систематизації організаційних процесів структуризації діяльності компанії в цілому та його конкурентоспроможних підрозділів зокрема. Отже, з точки зору автора, «корпоративне управління – це стратегічний аспект систематизації процесів структурування, організації та планування розвитку компанії в цілому та диверсифікації самодостатніх конкурентоспроможних стратегічних зон господарювання в напрямі розширення та поглиблення діяльності компанії на нові ринки або їх сегменти на вигідних для компанії умовах». У запропонованому визначенні корпоративного управління автор наполягає на значенні організаційної складової корпоративного управління в процесі егулювання діяльності не тільки компанії в цілому, а також підприємств-учасників/ компаній-учасників та стратегічно перспективних підрозділів, виділених у стратегічні зони господарювання. Проведений аналіз ретроспективи виникнення поняття «стратегізація» та «стратегування» виявив концептуальну основу стратегізації, яка з точки зору автора «полягає у процесі розробки стратегії компанії на основі поглибленого аналізу факторів оточення з урахуванням їх емерджентних змін та волатильних коливань із застосуванням стратегічних технологій та корпоративної методології дослідження особливостей розвитку компанії за умов невизначеного загрозливого середовища». Аналіз етимології поняття «стратегізація» підтвердив необхідність уточнення даної дефініції у зв’язку з відсутністю чіткої та однозначної характеристики стратегізації як економічної категорії. Таким чином, сформульоване авторське бачення поняття «стратегізація», а саме: «стратегізації компанії» – це специфічний управлінський підхід, що поєднує стратегічне прогнозування, моніторинг та швидке реагування на зміни оточення шляхом застосування набору стратегій скорегованих згідно поточної ситуації. Автор також надає інше визначення, стратегізації, яке визначає цільове призначення стратегізації як аспекту корпоративного управління, а саме: «стратегізація – це багаторівневий процес розробки і формування корпоративної стратегії за вертикаллю управління від портфельної до набору функціональних стратегій». В результаті досліджень було виявлено, що модель вітчизняного корпоративного управління находиться в стадії формування, у зв’язку з чим було розроблено концепцію системи корпоративного управління для вітчизняних компаній. Розроблену концепцію системи управління компанією засновано на системі консолідуючих принципів. Створення даної концепції спрямоване на формування ефективних стратегічних зон господарювання згідно обґрунтованих напрямів диверсифікації, а також вибір найбільш перспективної з них для подальшого розвитку як потенційного підприємства-учасника компанії; дану концепцію розроблено з метою формування системного корпоративного управління компанією в умовах глобалізації. Основою сформульованої концепції стала модель системи управління компанією на основі консолідуючих принципів, яка наочно відображуєконцептуальні зв’язки між стратегізованими складовими процесу функціонування компанії. Автором сформовано системний підхід до визначення оптимального розміру підприємств- учасників диверсифікованої компанії. З одного боку, розроблений системний підхід надає можливість врахувати вплив внутрішніх економічних факторів консолідації підприємств-учасників на їх розмір, а з іншого боку, визначає вплив зовнішніх факторів оцінки ефективності експортно-імпортних процесів з урахуванням можливості визначення доцільності сегментарної транснаціоналізації компанії. Застосування системного підходу до визначення оптимального розміру підприємств- учасників компанії дозволяє визначати оптимальні обсяги виготовлення продукції як для компаній, що забезпечують не лише внутрішній ринок країни, але можуть бути використаніі для експортно- орієнтованих компаній. Запропонований системний підхід забезпечує ефективність розподілу ресурсівта повноважень в межах диверсифікованої компанії. За результатами досліджень в дисертації виділено три історичні віхи міжгалузевої спеціалізації компаній; виявлено основні напрями міжнародного виробничого кооперування та напрями міжнародної співпраці як прояву світової економічної інтеграції та глобалізації економічних процесів. З метою систематизації виявлених напрямів міжнародної співпраці в сферах виробництва, товарообміну та фінансових відносин обґрунтовано економічну природу прояву процесів глобалізації та систематизовано форми прояву міжнародної співпраці на прикладах функціонування внутрішніх та міжнародних систем комерційних угод. Дослідження результатів причинно-наслідкового ланцюжка формування основних теорій виникнення, функціонування та розвитку компаній в глобальному середовищі показало особливості їх впливу на створення транснаціональних корпораційз урахуванням факторів глобалізації економічних процесів, що розкриває історичні причини та визначає сучасні тенденції розвитку глобальних корпоративних утворень. В свою чергу розкриття причинно-наслідкового зв’язку появи міжнародних економіко- політичних альянсів, історичної природи їх розвитку та цілей дає можливість спрогнозувати подальший розвиток «економічних держав» та їх вплив на глобальні світові процеси. Згідно методу рейтингових оцінок в роботі проаналізовано більше 20-ти найбільш успішних машинобудівних компаній України та оцінено тенденції їх стратегічного розвитку і стратегічний рівень можливостей успішної діяльності у стратегічному періоді. За результатами аналізу та оцінки успішн ості функціонування вітчизняних машинобудівних компаній на основі їх рейтингових позицій, показників доходності та прибутковості, автором запропоновано шляхи стабілізації розвитку вітчизняних машинобудівних компаній з урахуванням можливих сприятливих умов ведення бізнесу в Україні на основі запровадження основних принципів стратегізації компанії, а саме: розробка стратегії на всіх рівнях корпоративного управління, формування стратегічних зон господарювання у потенційних сферах майбутнього розвитку компанії, прогнозування рівня емерджентності виникнення загроз в сфері економічного оточення,визначення показників волатильності секторів машинобудівного ринку,формування набору стратегічних реакцій компанії на не прогнозовані зміни економічного оточення. На основі результатів дослідження глобальних світових покажчиків рівню розвитку країни в роботі сформульовано типологію глобальних індексів за двома напрямами, а саме: згідно способів розрахунку індикаторів і за напрямами глобалізації. Згідно сформованого методологічного базис у за типологіями глобальних індексів автором проаналізовано та синтезовано рейтингові позиції України в глобальних рейтингах і виявлено тенденції стратегізованого розвитку країни в контексті глобального простору. Секторальний аналіз промисловості України в цілому та машинобудівного сектору зокрема, проведений автором за період з 2010 року і донині, виявив загрозливі тенденції зниження кількості машинобудівних компаній з внутрішнім капіталом на користь появи малих та середніх підприємств з будівництва комплектуючих машинобудівної галузі із зовнішнім іноземним капіталом, що свідчить про зниження експортного потенціалу України на зовнішньому ринку машинобудівної продукції та необхідність підтримки експортно-орієнтованих компаній на державному рівні. Сегментарна оцінка машинобудівного комплексу України на базі індексного підходу, проведена автором за період з 2011 року і донині, виявила наявність резервів стратегічного потенціалу розвитку таких сегментів машинобудування як виробництво автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів та виробництво машин і устаткування, не віднесених до інших угруповань в 2019 році та виробництво електричного устаткування і виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції в 2020 р. Результати сегментарної оцінки машинобудування в Україні свідчить про необхідність розробки програм стратегізації ро звитку виявлених потенціально успішних сегментів та інвестиційної підтримки нерентабельних сегментів з метою запобігання їх занепаду. Таким чином, за умов законодавчої підтримки корпоративного бізнесу України, не відкидається потенційна можливість відновлення стратегічного розвитку машинобудівного комплексу України. Подібна ситуація підтверджена результатами оцінки прогнозних тенденцій витрат на виробництво продукції компаній, середніх та малих підприємств за видами економічної діяльності та рентабельності операційної діяльності компаній на п’ятирічний період, які свідчить про можливе зростання як витрат так і рентабельності з урахуванням ситуації стабільної беззбитковості суб’єктів господарювання. В результаті оцінки потенціалу розвитку машинобудування Хмельницької області на основі кластерного підходу було виявлено 4 сегменти, у виробництві продукції яких задіяні успішні, еззбиткові, компанії Хмельницької області в цілому та м. Хмельницького зокрема, а саме: ПАТ «Укрелектроапарат», ДП «Новатор», АТ «Завод»Темп». Серед виявлених перспективних сегментів машинобудування за даними 2019 року визначено виробництво обладнання для вимірювання, дослідження та навігації; виробництво вузлів і деталей для автотранспортних засобів та виробницт во електродвигунів, генераторів, трансформаторів, електророзподільної та контрольної апаратури, що забезпечують,відповідно, 3,3%, 7,7% та 7,1% доданої вартості машинобудування в економіці України. В роботі здійснено оцінку потенціалу сталого розвитку представників корпоративного бізнесу Хмельницької області, і за результатами сегментарного аналізу кластерного потенціалу згідно кластерного підходу найбільш перспективними в Хмельницькій області виявлено ДП «Новатор» (в сегменті виробництва обладнання для вимірювання, дослідження та навігації (LQ=6,4)) та ПАТ «Укрелектроапарат» (в сегменті виробництва електродвигунів, генераторів, трансформаторів, електророзподільної та контрольної апаратури (LQ=2,8)). Результати оцінки фінансово-економічної активності та резервів стратегічного розвитку найбільш успішних компаній м. Хмельницьког о (ПАТ «Укрелектроапарат», ДП «Новатор»,АТ «Завод»Темп») за період діяльності з 2009 до 2020 рр. на основі методології оцінки маржинального прибутку підтвердило наявність несприятливих стратегічних тенденцій в Українській промисловості та існування загроз нестійкого подальшого розвитку зазначених компаній у зв’язку з наявністю низьког ації обґрунтовано доцільність формування методологічного підходу до оцінювання потенціалу успіху сталого розвитку компанії та запровадження його до практики корпоративного управління як одного з аспектів стратегізації управлінських процесів. З цією метою в роботі проаналізовано наявні концепції визначення та управління сталим розвитком компаній в умовах глобалізації; виявлено поліспрямованість розуміння стало о розвитку компанії в економічному, соціальному та економічному н апрямах; зазначено взаємозалежність понять «сталий розвиток» та «корпоративна відповідальність» в контексті стратегічного розвитку компанії. Запропоновано авторське бачення поняття «потенціал успіху сталого розвитку компанії », яке наголошує на значенні успішної діяльності компанії як ключового фактору її конкурентоспроможності та ефективності на ринку. Удосконалено механізм стратегізації управління промисловою компанією в умовах невизначеного економічного оточення, в результаті впровадження якого виявлено дієвість запропонованої управлінської розробки в процесі застосування в ситуації формування набору альтернативних корпоративних стратегій та вибору ефективних стратегічних рішень. Механізм страте гізації корпоративного управління промисловою компанією завдяки багатозначній варіативності формування набору альтернативних стратегій дозволяє визначити стратегічні перспективи та сформувати стратегічні напрями розвитку компанії; формування і впровадження механізму передбачає проходження таких етапів як розробка набору стратегічних альтернатив, формування оригінальних стратегічних дій (ходів), прогнозування можливих змін факторів середовища компанії, розробка набору альтернативних стратегій розвитку компанії за результатами прогнозів, реалізація стратегії на всіх функціональних рівнях, і перший з етапів було удосконалено порівняно з подібними ме тодами, що застосовуються у процесі розробки стратегії регіону в Україні та за кордоном. Розроблено науково-методичний підхід до моделювання процесу стратегізації корпоративного управління, з огляду на відсутність подібних підходів в управлінських процесах українськими компаніямиця розробка є достатньо вагомим внеском, сутність якого полягає у послідовному застосуванні аспектів моделювання стратегізованих процесів управління, а саме: моделювання системи управління набором стратегічних зон господарювання в промисловості шляхом застосування теорії ігор, розробка моделей процесу вибору напряму успішного стратегізованого р озвитку компанії та прийняття поліваріантних управлінських рішень. Метою застосування подібного підходу в практиці корпоративного управління є створення стратегізованої моделі корпоративного управління промисловою компанією за умов глобалізації. Основою розроблених моделей стратегізації машинобудівних компаній стали теорія ігор, аспекти математичного моделювання у вигляді побудови лінійних логарифмічних залежностей, метод аналізу ієрархій з оцінкою гармонійності на основі системної ентропії. Концепція науково-методичного підходу до моделювання процесу стратегізації корпоративного управління передбачає наявність моделей, що різнобічно розкривають сутність стратегізації корпоративного управління. Тому в контексті розроблено і схематично представлено моделі, які послідовно розкривають сутність даного підходу, а саме: моделі стратегізації промислової компанії на ринку та моделі організації та приведення в дію процесу стратегізації корпоративного управлінняДокумент Фахова підготовка сестринського персоналу в системі професійної медичної освіти Німеччини(2020) Олеськова, Г.Г.; Oleskova, H.H.Дослідження присвячене цілісному порівняльно-педагогічному аналізу фахової підготовки сестринського персоналу в системі професійної медичної освіти Німеччини. У межах дослідження здійснено ґрунтовний аналіз педагогічних, психологічних, медичних, філософських наукових праць з проблеми; уточнено та інтерпретовано основний поняттєво-термінологічний апарат; з’ясовано стан дослідженості проблеми у педагогічному дискурсі; виявлено особливості фахової підготовки сестринського персоналу в Німеччині; на основі порівняльно-педагогічного аналізу обґрунтовано можливості використання прогресивних ідей німецького досвіду в Україні. За результатами вивчення психолого-педагогічних досліджень українських і німецьких науковців з проблеми фахової підготовки сестринського персоналу констатовано, що досліджувана проблема вивчалася українськими дослідниками-компаративістами побіжно, не набувши системного висвітлення. З’ясування сутності ключових понять дослідження («система професійної медичної освіти», «фахова підготовка сестринського персоналу») показало різні підходи українських і німецьких науковців щодо трактування їхнього змісту. Водночас, в українському педагогічному дискурсі відсутні такі поняття, як «підготовка сестринського персоналу із догляду за людьми похилого віку» («Altenpflegeausbildung»), «підготовка сестринського персоналу із профілактики та догляду за дітьми» («Gesundheits- und Kinderkrankenpflegeausbildung») й «підготовка асистентів сестринського персоналу» («Pflegeassistenzausbildung»), які є законодавчо визнаними у Німеччині. Схарактеризовано систему професійної медичної освіти Німеччини, що охоплює такі компоненти: законодавчо-нормативне забезпечення та регулювання медичної освіти, зокрема медсестринської підготовки на різних федеральних рівнях; академічна та неакадемічна освітня сфера системи професійної медичної освіти, дуальна модель організації фахової підготовки; наявність мережі закладів професійної освіти (медсестринської) різних типів; змістовий та технологічний супровід теоретичної та практичної підготовки сестринського персоналу тощо. З’ясовано, що специфіка системи професійної медичної освіти Німеччини характеризується наявністю умов для фахової підготовки базового рівня, підвищення кваліфікації, подальшої освіти сестринського персоналу і здобуття ним наукового ступеня ‒ доктора філософії з медсестринства в межах реалізації концепції освіти впродовж життя. Виявлено, що специфіка професійної діяльності сестринського персоналу Німеччини передбачає документування медсестринського процесу (збирання інформації, планування заходів, медсестринський звіт та оцінювання); встановлення медсестринських діагнозів пацієнтам, використовуючи міжнародні класифікаційні системи медсестринства; догляд за людьми похилого віку і догляд за дітьми в спеціалізованих закладах охорони здоров’я. На основі аналізу освітньої діяльності, курикулумів німецьких закладів професійної освіти, які здійснюють підготовку сестринського персоналу, виявлено організаційні й дидактичні особливості, а саме: освітні програми побудовані за модульним принципом, їхнє змістове наповнення диференційовано на обов’язкові модулі та вибіркові модулі; навчання за освітньою програмою має фахове спрямування; диференціація методів теоретичного та практичного навчання; практичне наставництво й практичний супровід здобувачів медсестринської освіти; застосування різноманітних моделей медсестринської дидактики (діяльнісно-орієнтоване навчання, проблемно-орієнтоване навчання, навчання, орієнтоване на досвід, гештальт-підхід у навчанні, базована на кейсах медсестринська дидактика, суб’єкт-орієнтована медсестринська дидактика, інтеракціоністська медсестринська дидактика або дидактика взаємодії, компетентнісно-теоретична модель медсестринської дидактики, медсестринська дидактика рамки фахових кваліфікацій); використання електронного навчання та методичного забезпечення (електронне портфоліо, електронні лекції, електронні підручники, мобільне навчання, змішане навчання, освітні електронні платформи). На основі порівняльно-педагогічного аналізу фахової підготовки сестринського персоналу в Німеччині та Україні виокремлено спільні та відмінні підходи. Виявлено, що нормативно-правова база фахової підготовки сестринського персоналу Німеччини та України має певні відмінності. В Україні відсутній окремий закон для регулювання фахової підготовки як сестринського персоналу, так й інших працівників сфери охорони здоров’я України. Аналіз інституційно-управлінського компонента свідчить про наявність вищих шкіл і закладів вищої освіти для фахової підготовки сестринського персоналу в Німеччині та Україні. Однак в Німеччині він є набагато ширшим і полягає як в наявності різноманітної кількості федеральних і земельних органів управління в сфері медичної освіти, так і в кількості навчальних закладів та закладів охорони здоров’я, включно з університетськими клініками, центрами здоров’я, геріатричними пансіонатами, реабілітаційними клініками. Головною відмінністю змісту курикулумів у Німеччині та освітніх програм в Україні є модуляризована структура курикулумів, при цьому модулі є кластером, або комбінацією навчальних заходів (занять), орієнтованих на певний тематичний або змістовий фокус. Попри певні спільні форми організації навчальної діяльності в обох країнах, у німецькому досвіді перевага надається цифровому навчанню сестринського персоналу. У результаті здійсненого дослідження обґрунтовано можливості впровадження прогресивних ідей німецького педагогічного досвіду для вдосконалення фахової підготовки сестринського персоналу на загальнодержавному і регіональному рівнях, а також на рівні закладів освіти. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: - уперше у вітчизняній педагогічній науці виявлено особливості й обґрунтовано дидактичні засади фахової підготовки сестринського персоналу в Німеччині (нормативно-правова база фахової підготовки сестринського персоналу; різноманітність типів закладів медсестринської освіти (заклади неакадемічної освіти – школи (геріатричного/педіатричного) медсестринства, професійні школи медсестринства, професійні спеціалізовані школи медсестринства, заклади академічної освіти – вищі спеціалізовані школи, університети); дуальна форма здобуття освіти; формування змісту фахової підготовки на засадах медсестринської дидактики і медсестринської педагогіки; широкий вибір спеціалізацій фахової підготовки сестринського персоналу; модуляризована структура курикулумів; використання сучасних освітніх електронних платформ Flexicare 50+, IMED-KOMM.EU, MeCoPflege для формування медіакомпетентності, фахового мовлення та інших професійних компетентностей сестринського персоналу; практичне наставництво; організація науково-дослідної роботи та самостійної роботи здобувачів медсестринської освіти; використання проблемно-орієнтованих методів навчання); з’ясовано специфіку професійної діяльності сестринського персоналу в Німеччині; виконано порівняльно-педагогічний аналіз змісту фахової підготовки сестринського персоналу в Німеччині та Україні; окреслено можливості імплементації прогресивних ідей німецького досвіду для вдосконалення фахової підготовки сестринського персоналу в Україні; - удосконалено змістове й навчально-методичне забезпечення фахової підготовки сестринського персоналу в Україні; уточнено зміст понять «фахова підготовка сестринського персоналу», «професійна підготовка сестринського персоналу» і «спеціалізована підготовка сестринського персоналу»; - набули подальшого розвитку положення про сучасні тенденції розвитку цифрових технологій у фаховій підготовці сестринського персоналу; використання компетентнісного підходу в професійній медсестринській освіті. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в створенні та впровадженні навчально-методичного посібника «Медсестринська освіта: досвід Німеччини» у навчально-виховний процес закладів вищої освіти України, що сприяло поглибленню знань викладачів і студентів із питань особливостей фахової підготовки сестринського персоналу в Німеччині для формування оцінки та суджень щодо розвитку медсестринської освіти в світовому освітньому просторі та обґрунтуванні можливостей впровадження прогресивних ідей німецького досвіду для вдосконалення фахової підготовки сестринського персоналу в Україні. Матеріали дослідження можуть використовуватися в удосконаленні законодавчої бази в сфері медсестринської освіти; розробленні освітньо-професійних програм, дидактичних комплексів навчальних дисциплін для фахової підготовки сестринського персоналу; навчальних посібників, спецкурсів і спецсемінарів, а також для удосконалення системи оцінювання, планування самостійної роботи студентів. Результати наукового пошуку стануть у нагоді магістрантам, аспірантам, докторантам під час підготовки й реалізації досліджень, а також для вдосконалення професійної компетентності та професійного розвитку сестринського персоналу.Документ Формування компенсаційного пакету як інструменту мотивації персоналу на промислових підприємствах. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису(Хмельницький національний університет, 2019) Зелена, М.І.; Zelena, M.I.У дисертаційний роботі узагальнено теоретичні положення, методичні та практичні аспекти щодо формування компенсаційного пакету як інструменту мотивації персоналу на промислових підприємствах. Здійснено теоретичне узагальнення і розроблено новий підхід до комплексного вирішення важливого науково-практичного завдання щодо формування та вдосконалення компенсаційного пакету. За результатами дослідження наукових підходів вітчизняних та іноземних авторів, які вивчали проблематику мотивації персоналу та компенсаційного пакету дозволили удосконалити тлумачення економічної сутності поняття «мотивація персоналу», «компенсаційний пакет», «соціальний пакет». Виокремлено основні сутнісні характеристики мотивації персоналу, до яких віднесено: інтереси, потреби, стимули, мотиви, ґрунтуючись на аналізі сучасних характеристик мотивації персоналу, створених вітчизняними та іноземними науковцями. Жодна система керування не стане ефективно функціонувати, якщо не буде розроблена ефективна модель мотивації, тому що мотивація спонукує конкретного індивіда і колектив у цілому до досягнення особистих і колективних цілей. Еволюція застосування різних моделей мотивації показала як позитивні, так і негативні аспекти їхнього застосування, і це природний процес, тому що в теорії і практиці керування немає ідеальної моделі стимулювання, що відповідала б різноманітним вимогам. Існуючі моделі мотивації дуже різні за своєю спрямованістю й ефективністю. Найважливіший фактор результативності роботи в умовах інновацій є мотивація праці. Саме тому в умовах сучасного бізнесу все більше і більше керівників замислюються над тим, як вирішити цю задачу так, щоб і співробітники, і підприємство залишилися у виграші. До того ж, іноді з’ясувати бажання працівника, що примушують його працювати ефективніше, буває не так то просто. Адже, людина, як працівник, – це мета, смисл існування кожного підприємства. Відсутність уваги до людини (працівника) призводить до небажаних наслідків для підприємства, або й до його банкрутства. Кожна людина має певні потреби, задоволення яких викликає почуття самодостатності, безпеки, комфортності, індивідуальності, але щоб потреба стала реальною, її потрібно втілювати за допомогою праці, оскільки за високоякісну роботу буде відповідна заробітна плата, а за гроші можна реалізовувати мрії і задовольняти власні потреби. Саме з даного твердження випливає, що чим вищі потреби, тим вищі мають бути мотиви до продуктивної праці. Під час працевлаштування дуже важливо визначити, який вид мотивації пріоритетний для працівника. Людина, для якої головне – матеріальна мотивація, буде проявляти меншу ініціативу у нововведеннях, творчих розробках, навчаннях, ніж особа, для якої гроші не є основним фактором, щоб працювати професійно та якісно. В економічній літературі, згідно із мотиваційною характеристикою, виділяють три різновиди методів мотивації: 1) організаційно-розпорядчі; 2) економічні (матеріальні); 3) соціальні або соціально-психологічні (неекономічні або нематеріальні). Сьогодні, коли через складну економічну ситуацію дуже важко встановлювати високу заробітну плату, особливу увагу треба приділити нематеріальному стимулюванню праці, створюючи гнучку систему пільг для робітників, гуманізуючи працю, наприклад: визнавати цінність працівника для організації, надавати йому творчу свободу; застосовувати програми забезпечення праці та ротацію кадрів; запроваджувати гнучкий графік. Правомірно відмітити, що застосування компенсаційного пакету в одному стандартизованому вигляді є не зовсім вдалим підходом, оскільки він має задовольняти вторинні потреби працівників з однієї сторони, та сприяти забезпеченню працівником певного рівня соціальних благ, – з іншої. У дисертаційній роботі удосконалено науково-методичний підхід щодо складу соціального пакету, що, на відміну від існуючих, має чотири варіанти (стандарт, економ, бонус, еліт), які включають в себе основні та додаткові частини соціального пакету. Доцільно відмітити, що позитивним аспектом застосування на практиці елементів соціального пакету є можливість контролю плинності кадрів; збільшення рівня вмотивованості персоналу; збільшення такого економічного показника як продуктивність праці; залучення до складу підприємства потрібних висококваліфікованих працівників; забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату всередині колективу; створення позитивного іміджу підприємства на ринку праці тощо. У дисертаційній роботі запропоновано методику побудови мотиваційного профілю компенсаційного пакету. Проведений аналіз показав, що у більшості випадків всі методи оцінки структури компенсаційного пакету ґрунтуються на фрагментарній фіксації окремих показників, оскільки потребують для розрахунку створення додаткової інформаційної та статистичної бази і, як правило, не враховують ступеня залучення підприємства до формування компенсаційного пакету. Тому, на нашу думку, при розробці методичних підходів до оцінки структури компенсаційного пакету промислових підприємств слід звернути увагу на розробку мотиваційного профілю компенсаційного пакету, який би базувалася, по-перше, на оцінці усіх ключових складових компенсаційного пакету, а по-друге, – передбачав би не лише кількісну оцінку цих складових, але й дозволяв би враховувати умови, які забезпечуватимуть оптимальне використання ресурсів, спрямованих на формування мотиваційного профілю компенсаційного пакету, та давав би змогу визначити їх гармонійність відповідно до стратегічної місії діяльності підприємства. У дисертаційній роботі обґрунтовано й сформульовано принципово нову основу, а також перелік заходів щодо побудови і функціонування окремих компонентів загального механізму формування і реалізації концепції контролінгу мотивації персоналу на промислових підприємствах. Проведення контролінгу мотивації персоналу – це завжди індивідуальний алгоритм контролінгу, який складається під конкретну організацію, виходячи з її цілей діяльності і наявної системи мотивації. За допомогою контролінгу мотивації персоналу може досліджуватися як уся система мотивації усього персоналу в організації (повна форма мотиваційного аудиту), так і система мотивації працівників окремих структурних підрозділів, окремих територіальних одиниць, окремих категорій посад і професій, окремих соціальних груп (локальна форма мотиваційного аудиту). Крім того, контролінг мотивації персоналу може реалізовуватися як окремий, спеціальний діагностичний проект, так і бути і складовою частиною більшого дослідження, наприклад, щодо аналізу ефективності системи управління персоналом в організації.Документ Формування стратегії корпоративної соціальної відповідальності підприємств за умов розвитку інтеграційних процесів(Хмельницький національний університет, 2019) Поплавська, О.В.; Poplavska, O.V.Дисертацію присвячено формуванню стратегії корпоративної соціальної відповідальності підприємств в умовах розвитку інтеграційних процесів, Здійснено узагальнення теоретичних основ розвитку концепції корпоративної соціальної відповідальності та визначено її місце і роль у системі управління машинобудівних підприємств. Проаналізовано міжнародний досвід проведення соціальної діяльності суб’єктів господарювання та окреслено особливості національної моделі соціально відповідальної діяльності підприємств. Проведено аналіз впливу сучасних тенденцій розвитку машинобудівної галузі на особливості управління соціально відповідальною діяльністю підприємств та їх взаємовідносинами зі стейкхолдерами. Виявлено вплив організаційно-функціонального навантаження на механізм управління соціально відповідальною діяльністю підприємств машинобудівної галузі. Сформовано програмно-цільові підходи до вдосконалення управління корпоративною соціально відповідальною діяльністю машинобудівних підприємств для визначення напрямів розвитку соціальної сфери в сучасних інтеграційних умовах господарювання. В контексті розвитку теорії зацікавлених сторін, автором здійснено групування стейкхолдерів підприємства на основі їх приналежності до рівнів реалізації КСВ за такими ознаками: характером інституційної форми, взаємодії з підприємством, ступенем впливу соціальної діяльності підприємства на стейкхолдера, ступенем впливу стейкхолдерів на соціальну діяльність підприємства, належністю до підприємства, залежно від виконуваних функцій при реалізації його соціально відповідальної поведінки. Деталізація проявів зовнішньої соціальної активності підприємств на макро- та мікрорівні забезпечить оптимізацію їх ранжування, що дасть змогу оперативно реагувати на зміну вимог до рівня розвитку КСВ в інтеграційних процесах шляхом прийняття відповідних управлінських рішень. Визначено характеристики інтересів основних груп зацікавлених осіб в контексті сталого розвитку. Запропоновано науково-методичний підхід щодо здійснення внутрішнього моніторингу досягнутого рівня КСВ, який складається з п’яти етапів: формулювання цілей та визначення переліку цільових стратегічних показників; оцінювання та аналіз локальних показників за блоками результативності; розрахунок групових та інтегрального показників рівня КСВ; аналіз даних та розробка рекомендацій щодо підвищення рівня складових результативності; візуалізація та документування даних. Систематизовано критерії корпоративної соціальної діяльності підприємства, які включають етичний, юридичний, інтеграційний, економічний і філантропічний, з урахуванням інтересів зовнішніх та внутрішніх стейкхолдерів підприємства. Розроблено структурно-логічну модель стратегії управління ризиками недотримання корпоративної соціальної відповідальності підприємств машинобудування за умов активізації інтеграційних процесів, що дозволило більш точно розкрити напрями та заходи підвищення рівня КСВ на основі моніторингу та нейтралізації ризиків недотримання КСВ для мінімізації їх негативного впливу. За допомогою експертного опитування та статистичної інформації досліджуваних підприємств визначено індивідуальні показники фінансової, соціальної, взаємовідносин із зацікавленими сторонами, кадрової та екологічної складових корпоративно-соціальної відповідальності підприємств та визначено їх інтегральні показники. Доведено, що для підприємств машинобудівної галузі важливим є дотримання меж визначених показників з метою постійного динамічного зростання інтегрального рівня корпоративної соціальної відповідальності машинобудівних підприємств. На основі експертного методу встановлено, які власне показники включає фінансова, соціальна, взаємовідносин із зацікавленими сторонами та кадрова складові, що входять до інтегрального показника рівня корпоративної соціальної відповідальності підприємства. Виведено формульну залежність інтегрального показника рівня КСВ підприємства від його складових. Розрахунок інтегрального показника рівня КСВ дає змогу узгоджувати із партнерами заходи щодо розвитку корпоративної соціальної відповідальності підприємства у стратегіях інтеграційного зростання. Доведено, що підвищення рівня КСВ підприємства буде відбуватися завдяки будь-якому підвищенню окремих складових елементів КСВ. Розроблено науково-методичний підхід щодо оцінки рівня корпоративної соціальної відповідальності підприємств в системі його стратегічного розвитку та описано основні етапи даної оцінки. Запропоновано методичні підходи до обчислення коефіцієнтів вагомості груп показників з метою визначення об’єктивного інтегрального показника рівня корпоративної соціальної відповідальності машинобудівного підприємства. Здійснено розподіл базових принципів та стратегічних цілей КСВ, які інтегруються в загальну бізнес-стратегію підприємства в умовах розвитку інтеграційних процесів. Відповідно до переліку цілей та принципів КСВ, метою стратегії соціальної відповідальності є вирішення низки соціально значущих проблем шляхом створення передумов для гідного рівня соціального забезпечення та стимулювання соціальної згуртованості. Тому формування та реалізація ефективної стратегії КСВ підприємства передбачає розмежування зовнішньої і внутрішньої сфери програм реалізації соціальної відповідальності. У процесі формування корпоративної стратегії запропоновано заходи, що дають змогу підвищити конкурентоспроможність вітчизняних підприємств. Враховано основні напрями, за якими необхідно вдосконалювати взаємозв’язок стратегічного управління та корпоративної соціальної відповідальності, а також визначати проблемні аспекти в управлінні стратегією КСВ на підприємстві. При формуванні стратегії корпоративної соціальної відповідальності важливою складовою є її реалізація. Під час реалізації стратегії КСВ підприємство отримує оперативну інформацію про поточний стан КСВ, доцільність впровадження окремих заходів, труднощі, що виникають. Особливе значення має оцінка ефективності заходів спрямованих на реалізацію стратегії корпоративної соціальної відповідальності на підприємстві та визначення конкурентних переваг розвитку підприємства в умовах поглиблення інтеграційних процесів. Доведено, що ефективна реалізація стратегії КСВ підприємства неможлива без взаємовідносин зі стейкхолдерами та їх сферами впливу, до яких відносять:: державу, персонал підприємства, бізнес-партнери, довкілля, місцева громада, враховуючи при цьому зовнішні форми прояву КСВ та інтегруючи внутрішні складові соціально відповідальної політики підприємства. Визначено, що розробка стратегії соціально відповідальних заходів та її інтеграція в стратегію розвитку підприємства є обов’язковою. Важливим є її включення в стратегічну карту розвитку підприємства. Тоді проводити оцінку внутрішньої і зовнішньої КСВ можна буде в рамках кожної стратегічної перспективи за економічною, соціальною та екологічною складовими КСВ, узагальнивши їх в перспективу «Соціальна відповідальність підприємницької діяльності». Доведено, що впровадження концептуальних засад стратегії реалізації КСВ в умовах інтеграційних процесів функціонування, з урахуванням напрямів їх освоєння, дасть можливість підприємству: визначати та оцінювати проблеми у соціально-трудовій сфері; здійснювати прогнозування їх ймовірних наслідків для всіх соціальних партнерів; визначати напрями та конкретні заходи з метою удосконалення сучасного стану соціально відповідального регулювання трудових відносин; розробляти шляхи їхньої реалізації; оцінювати та обирати найбільш ефективні з них; здійснювати постійну реалізацію запланованих перспективних дій, активно використовуючи при цьому систему внутрішнього та зовнішнього контролю; використовувати прогресивні методи управління; застосовувати принципи соціальної відповідальності в межах загальної системи корпоративного управління для більш ефективного регулювання трудових відносин; надавати необхідні для цього ресурси; формувати позитивний імідж, орієнтований на пріоритет забезпечення гідної праці, збереження життя і здоров'я найманих працівників; забезпечити відкритість та доступність інформації в сфері соціальної відповідальності шляхом адекватного обміну інформацією та діалогу з усіма зацікавленими сторонами; забезпечити інформаційну відкритість та прозорість; налагодити активний прямий та зворотний зв'язок з усіма стейкхолдерами. Здійснено розподіл базових принципів та стратегічних цілей КСВ, які інтегруються у загальну бізнес-стратегію підприємства за умов розвитку інтеграційних процесів. Відповідно до переліку цілей та принципів КСВ, метою стратегії соціальної відповідальності є вирішення цілої низки соціально значущих проблем шляхом створення передумов для гідного рівня соціального забезпечення та стимулювання соціальної згуртованості. Через те, формування та реалізація ефективної стратегії КСВ підприємства передбачає розмежування зовнішньої та внутрішньої сфер програм реалізації соціальної відповідальності. Визначено напрями формування соціально відповідальної стратегії та інструментів її реалізації залежно від галузевої та регіональної специфіки діяльності підприємства, що дозволило визначити основні соціально відповідальні програми, які можуть бути реалізовані підприємством у своїй діяльності.Документ Механізм формування витрат на промислових підприємствах(Хмельницький національний університет, 2019) Іванов, М.В.; Ivanov, M.V.Процеси формування ринкових відносин в Україні вимагають глибоких перетворень у методах управління витратами промислових підприємств. Посилюється необхідність використання сучасних ринкових критеріїв ефективності, підвищуються вимоги до гнучкості управління. Головним орієнтиром та мірилом успішності функціонування підприємств є обсяги отриманого прибутку. В той же час, проблемі ефективного формування витрат в багатьох випадках приділяється недостатня увага. У зв’язку з цим, для сучасного етапу розвитку вітчизняних підприємств промисловості значною мірою характерні стихійність та непередбачуваність процесів формування витрат виробництва. Потребують більш детальної уваги взаємозв’язки та взаємообумовленість різних видів діяльності та функцій управління у формуванні витрат виробництва, в тому числі: нормування, планування, облік та аналіз. Існуючі недоліки в управлінні витратами ведуть до розбалансування всього процесу їх формування, а в результаті – до надлишкових витрат, чому можна запобігти при раціональній організації відповідного процесу. Наслідком цього став надмірно високий рівень витрат на ряді вітчизняних підприємств у порівнянні з аналогічними підприємствами розвинутих країн. У дисертаційний роботі викладено теоретичні положення, методичні та практичні аспекти щодо особливостей механізму формування витрат на промислових підприємствах. У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і розроблено новий підхід до комплексного вирішення важливого науково-практичного завдання щодо застосування механізму формування витрат на промислових підприємствах. За результатами дослідження наукових підходів вітчизняних та іноземних авторів, які вивчали проблематику механізму формування витрат на промислових підприємствах дозволили удосконалити тлумачення економічної сутності поняття «механізму формування витрат» як комплексного аналізу поточного стану і перспектив розвитку підприємства з метою прийняття виважених управлінських рішень щодо розв’язання проблем і використання переваг, які виникають та створюються в процесі його діяльності. Наукою розроблено різні підходи до вирішення завдання зниження витрат, однак у сучасних кризових умовах господарювання використання багатьох з них стримується необхідністю вкладення значних інвестицій. Через те пошук малоінвестиційних способів підвищення ефективності використання витрат є надзвичайно актуальним. Великі обсяги інформації про витрати та різноманітність підходів до їх дослідження, які розроблено наукою, потребують певної адаптації для їх ефективного використання в сучасних умовах. Для удосконалення інформаційно-аналітичних основ побудови механізму формування витрат на промислових підприємствах необхідно теоретично обґрунтувати й розробити методичні положення на сучасному етапі економічного розвитку. У ринкових умовах господарювання необхідно визначити економічну сутність та еволюцію поняття витрат підприємств, систематизувати ознаки класифікації витрат та напрямів їх використання, розглянути формування системи нормативного регулювання витрат. Ефективна діяльність промислових підприємств вимагає дослідження концепції управління витратами, аналізу досконалості методичного забезпечення формування витрат, побудови процесів формування витрат в промисловості. Для вирішення проблем управління витратами промислових підприємств використовуються можливості системного підходу для управління витратами та визначення складових системи управління ними. Удосконалено модель оцінювання ефективності управління витратами промислового підприємства на засадах системного підходу, а також обґрунтовано та розроблено механізм формування витрат, вбудований в загальну систему управління витратами промислового підприємства. Використовуючи функціонально-вартісний аналіз за функціями на підприємстві та за центрами витрат, удосконалено багатоступеневу систему визначення рангу функцій у залежності від відсотка витрат, що, на відміну від існуючих, дозволяють їх зменшити за допомогою АВС-методу, заснованого на принципі Парето та експертних оцінках з врахуванням значущості функцій у забезпеченні життєдіяльності підприємств. У процесі дисертаційної роботи було визначено економічну сутність та еволюцію поняття витрат підприємств відповідно до ринкових умов господарювання. Систематизовано ознаки класифікації витрат та напрямів їх використання, формування системи нормативного регулювання витрат. Досліджено концепцію управління витратами та здійснено аналіз досконалості науково-методичного забезпечення формування витрат виробництва. Для потреб управління витратами промислового підприємства розроблено структурно-логічні схеми процесів формування витрат в промисловості. Було обґрунтовано можливості використання системного підходу для управління витратами та визначення складових системи управління ними, а також розроблено механізм формування витрат, вбудований в загальну систему управління промисловими підприємствами. Розроблено модель оцінювання ефективності управління витратами промислового підприємства на засадах системного підходу. Для прийняття управлінських рішень необхідно використовувати механізм формування витрат виробництва, вбудований в загальну систему управління витратами промислового підприємства, який, на відміну від існуючих підходів, дозволяє приймати управлінські рішення на початковому етапі. У процесі дослідження здійснено систематизацію витрат у взаємозв’язку з функціями управління, що, на відміну від існуючих підходів, включає використання певного класифікатора витрат для їх ідентифікації та прогнозування, сформовано концепцію управління витратами на засадах синтезу, що, на відміну від існуючих підходів, буде враховувати особливості підприємств, та буде чутливою до будь-яких змін стратегії їх діяльності. Проаналізовано теоретико-методичні аспекти систематизації витрат шляхом використання порівняльного аналізу вітчизняних та зарубіжних систем класифікації для визначення відмінностей у напрямах застосування інформації про витрати за різними ознаками і встановлення взаємозв’язку між ними, що, на відміну від існуючих підходів, розширює рамки їх дослідження, а також здійснено визначення інструментів, принципів та способів формування витрат для формування системи управління підприємством, що дозволило висунути вимоги, яким повинні відповідати сучасні ефективні системи управління витратами з метою їх використання у практичній діяльності. Здійснено формування та реалізацію заходів оптимізації витрат виробництва, які на етапі планування робіт, на початковому етапі дозволяють спрогнозувати витрати і отримані вигоди, що, на відміну від існуючих, дозволяють достовірно прогнозувати оптимальні значення витрат виробництва. Розглянуто систему моніторингу витрат виробництва, яка включає елементи еластичності і, на відміну від існуючих підходів, використовує кореляційну модель залежності витрат від результатів виробництва. Проаналізовано показники еластичності, які в умовах наявності великої кількості характеристик, на відміну від існуючих підходів, дозволяють здійснювати превентивну перевірку планової обґрунтованості витрат для прогнозування майбутньої вартості та ціни продукції. Удосконалено визначення та реалізацію резервів зниження рівня витрат у промисловості за рахунок виключення в процесах планування неефективних витрат і удосконалення процесу управління ними за системним підходом. За результатами дисертаційної роботи удосконалено механізм формування витрат виробництва, вбудований в загальну систему управління промисловим підприємством, який, на відміну від існуючих підходів, дозволяє приймати управлінські рішення на початковому етапі. Здійснено систематизацію витрат у взаємозв’язку з функціями управління, що, на відміну від існуючих підходів, включає використання певного класифікатора витрат для їх ідентифікації та прогнозування, а також запропоновано систему управління витратами на засадах синтезу, що, на відміну від існуючих підходів, враховує особливості підприємств, та є чутливою до будь-яких змін стратегії їх діяльності. В роботі розроблено систему аналізу ефективності формування витрат, яка, на відміну від існуючих підходів, враховує оцінку слабких і сильних сторін функціональної структури управління і дозволяє впорядкувати поточну діяльність та розвиток підприємства. Сформульовано теоретико-методичні аспекти систематизації витрат шляхом використання порівняльного аналізу вітчизняних та зарубіжних систем класифікації для визначення відмінностей у напрямах застосування інформації про витрати за різними ознаками і встановлення взаємозв’язку між ними, що, на відміну від існуючих підходів, розширює рамки їх дослідження. Проведено визначення інструментів, принципів та способів формування витрат для формування системи управління підприємством, що дозволило висунути вимоги, яким повинні відповідати сучасні ефективні системи управління витратами з метою їх використання у практичній діяльності. Охарактеризовано показники еластичності, які в умовах наявності великої кількості характеристик, на відміну від існуючих підходів, дозволяють здійснювати превентивну перевірку планової обґрунтованості витрат для прогнозування майбутньої вартості та ціни продукції. Дисертаційна робота є науковою працею, в якій удосконалено механізм формування витрат промислового підприємства. Сформульовані у дисертації наукові результати отримані автором самостійно і є особистим доробком. Наукові результати дисертації опубліковані у фахових та економетричних наукових виданнях.Документ Теорія і практика професійної підготовки філологів в університетах США(Хмельницький національний університет, 2019) Іконнікова, М.В.; Ikonnikova, M.V.Дисертація присвячена проблемі теорії і практики професійної підготовки філологів. У дисертації проаналізовано систему професійної підготовки філологів в університетах у США, визначено її теоретико-методологічні, організаційні та дидактичні засади, окреслено можливості використання інноваційних ідей американського досвіду для удосконалення та розвитку системи професійної підготовки філологів в Україні. У межах дисертаційного дослідження здійснено ґрунтовний аналіз педагогічних, психологічних, історичних, філософських наукових праць з проблеми; уточнено та інтерпретовано основний поняттєво-термінологічний апарат дослідження. Компаративний характер дослідження зумовив необхідність обґрунтування його концептуальних засад з позицій теоретичного, методологічного та практико-прогностичного концептів. Методологічними орієнтирами наукового пошуку обрано системний, цілісний, компаративний, міждисциплінарний, інтегративний та культурологічний підходи. На підставі вивчення термінологічного поля проблеми дослідження та професійних функцій філолога підсумовано, що зміст філологічної освіти передбачає інтеграцію соціально-гуманітарного, лінгвістичного, літературознавчого, культурознавчого, етнографічного, перекладацького, інформаційно-комунікаційного та інших складників, що зорієнтовані на формування компетентного фахівця інтегративного типу: філолога-перекладача, філолога-лінгвіста / прикладного лінгвіста, філолога-літературознавця, філолога-мовознавця, філолога-етнографа загалом культуромовної особистості. Як напрям підготовки вона представляє предметні галузі мовознавства, літературознавства, перекладу, етнографії, прикладної лінгвістики тощо. Концептуальне підґрунтя професійної підготовки філологів схарактеризовано на основі взаємозв’язку наукових теорій, обґрунтованої методології, педагогічних закономірностей організації освітнього процесу в ЗВО, положень педагогічної компаративістики, комплексу наукових підходів (системний, інтегративний, антропологічний, особистісно орієнтований, аксіологічний, лінгвокультурологічний, компетентнісний, діяльнісно-праксеологічний, кроскультурний, міждисциплінарний, прогностичний), сучасних вимог до професійної діяльності філолога. В основу дослідження покладено системний підхід, що уможливив структурно-функціональний аналіз професійної підготовки філологів у США з позицій цілісності, а також дав змогу розглядати її як системне явище, що охоплює сукупність взаємопов’язаних структурних компонентів. Визначені концептуальні та методологічні орієнтири засвідчують багатоаспектний і міждисциплінарний характер проблеми, можливість її розв’язання в різних вимірах. З’ясовано сучасні вимоги до професійної діяльності філолога в умовах лінгвальної глобалізації та інформатизації, інтенсифікації міжкультурних зв’язків. Сучасний філолог має досконало володіти інтегрованими лінгвістичними, соціокультурними, літературними знаннями, теорії й практики перекладу, текстолінгвістики, різновидів іншомовних дискурсів, жанрових конвенцій, способів добору еквівалентів у перекладі; інтегрованими уміннями з стандартизації та уніфікації науково-технічної термінології, автоматичного анотування, концептуального моделювання інформації; уміннями окреслювати сучасні тенденції в розвитку філологічної галузі; уміннями оперувати мовними й комунікативними стратегіями та тактиками; мовною здогадкою; навичками прогнозування результатів впливу глобалізації на еволюцію національної мови; мати критичне логічне, асоціативне й аналітичне мислення. На підставі історико-генетичного та хронологічного аналізу виокремлено сукупність внутрішніх і зовнішніх чинників, розроблено періодизацію становлення і розвитку філологічної освіти у США. Значну увагу приділено сучасним тенденціям розвитку філологічної освіти. Проаналізовано вплив на розвиток філологічної освіти в США просвітницької діяльності найбільш впливових організацій у сфері філологічної освіти, а також виокремлено пріоритетні й перспективні завдання. Обгрунтовано теоретико-методологічні засади професійної підготовки філологів у США, зокрема встановлено, що вона ґрунтується на філософських, соціологічних, соціально-економічних, психологічних, педагогічних засадах, спрямованих на забезпечення державних та індивідуальних потреб. На підставі структурно-функціонального аналізу професійної підготовки філологів в університетах США з позицій цілісності схарактеризовано систему професійної підготовки філологів у США, що охоплює сукупність взаємопов’язаних структурних компонентів (законодавчо-нормативного, управлінського, соціально-економічного, інституційного, цільового, стратегічного, особистісного, організаційного, змістово-технологічного, діагностично-результативного, прогностичного). Система професійної підготовки філологів у США функціонує на різних рівнях – державному, інституційному та особистісному. Визначено організаційні та дидактичні засади професійної підготовки філологів в університетах США. Проаналізовано форми, рівні та ступені філологічної освіти, вивчено різновиди освітніх програм для професійної підготовки філологів, схарактеризовано форми організації навчання студенів-філологів, розкрито процеси моніторингу якості філологічної освіти. У процесі дослідження простудійовано освітні програми 40 американських університетів у 20 штатах США. Схарактеризовано принципи професійної підготовки філологів в американському освітньому просторі (прагматичності, варіативності, керованої факультативності, релевантності, автономізації навчання, диверситивності, науковості, концентрації, ґрунтовності знань, фасилітації, послідовної апроксимації, одночасного вивчення мов і культур, культурної рефлексії, лінгводидактики, автентичності змісту навчального матеріалу, урахування білінгвізму студентів і галузевої спеціалізації, ситуативно-тематичної організації навчання, зворотного зв’язку, системності формування дослідницьких умінь; імпліцитності та експліцитності (способи подання навчального матеріалу, теми для спонукання студентів до пізнавального та інформаційного пошуку, поглиблення екстралінгвістичних знань тощо) тощо. Розкрито змістові характеристики професійної підготовки філологів в університетах США (навчально-пізнавальну, творчу, проектну, дослідницьку), що формують професійну компетентність філологів, яка включає такі компетенції: ключові (соціальна, загальнокультурна, комунікативна, проектувальна, екологічна, інформаційна, дослідницька, прагматична та ін.), фахові (лінгвальна, літературознавча, соціолінгвальна, кроскультурна, перекладацька, аналітична, лінгводидактична, етнографічна, дискурсивна, стратегічна, ілокутивна, термінологічна, аудитивна та ін.) та лідерські (міжособистісна, управлінська, організаційна, інноваційна, креативна та ін.). Висвітлено особливості використання інформаційно-комунікаційного освітнього простору для організації навчання майбутніх філологів, проаналізовано інноваційні методи та технології навчання: «колаборативне навчання», «незалежне навчання /дослідження», «кооперативне навчання», «самонавчання», «навчання в малих групах», «контекстне навчання», «мікровикладання», «спільне викладання», «рефлексивний менторінг», «мікрогрупове обговорення», «асинхронні дискусії», «семантичні графи», «інтелект-мапи», «проектно-орієнтоване навчання», «дослідницько-кероване навчання», «дослідницько-інформаційне навчання», «наративне навчання» тощо. Ці форми й методи забезпечують високий ступінь зворотного зв’язку між викладачем і студентами, активний обмін думками, високий рівень розвитку пізнавальної діяльності студентів, аргументованого, образного й критичного мислення тощо. Розкрито організацію самостійної роботи, практичного навчання та пошуково-дослідницької діяльності майбутніх філологів. Виявлено високий рівень диверситивності практичної підготовки за термінами, формами, видами. Відповідно до напряму, спеціальності та спеціалізації професійної підготовки філологів в освітніх програмах передбачено соціолінгвістичну, лінгвістичну, літературну, краєзнавчу, інформаційно-аналітичну, діалектологічну, перекладацьку, педагогічну, етнографічну та інші види практики. Описано особливості внутрішнього та зовнішнього моніторингу якості професійної підготовки філологів у США. Механізм контролю якості, форми й методи оцінювання навчально-наукових успіхів і досягнень студентів-філологів спрямовані на оцінювання програмних результатів навчання («standard-based assessment»); оцінювання кінцевих результатів навчання («outcome-based assessment»); оцінювання сформованості професійної компетентності («competency-based assessment»); оцінювання практичних навичок («performance-based assessment»); корекційне оцінювання «correction-based assessment»). Висвітлено організаційно-педагогічні засади професійної підготовки філологів у закладах вищої освіти України. Для виявлення спільних і відмінних підходів із метою запозичення позитивних надбань та запобігання помилкам у процесі реформування вищої філологічної освіти в Україні, проведено компаративно-педагогічний аналіз особливостей професійної підготовки філологів в університетах США та Україні за такими критеріями: законодавча база, управління освітою, фінансування, освітні заклади, рівні вищої освіти, освітні ступені, типи освітніх програм, тривалість навчання, форми навчання, вартість навчання, вступні вимоги, орієнтація освітньої програми, навантаження, зміст підготовки, використання інноваційних форм і методів організації навчання, застосування інформаційних та інтерактивних технологій, диверсифікація практичної підготовки студентів, самостійна робота студентів, форми контролю, акредитація, можливості працевлаштування тощо. Компаративний аналіз систем професійної підготовки філологів в Україні та США, здійснений на основі визначених критеріїв, дав змогу констатувати, що американська та українська системи професійної підготовки філологів мають як схожі, так і відмінні характеристики. Обгрунтовано можливості використання інноваційних ідей американського досвіду для удосконалення та перспективного розвитку системи професійної підготовки філологів в Україні трьох рівнях: державному, інституційному та індивідуальному. На цій оносві розроблено науково-методичне забезпечення для професійної підготовки філологів у ЗВО України. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: - уперше виконано цілісний системний порівняльно-педагогічний аналіз проблеми професійної підготовки філологів в університетах США; простежено генезу й розроблено періодизацію становлення та розвитку філологічної освіти в США; схарактеризовано систему професійної підготовки філологів в університетах США як цілісну, динамічну й відкриту педагогічну структуру, що охоплює сукупність взаємопов’язаних компонентів (законодавчо-нормативного, управлінського, соціально-економічного, інституційного, цільового, стратегічного, особистісного, організаційного, змістово-технологічного, діагностично-результативного, прогностичного); виявлено особливості професійної підготовки філологів в університетах США (побудова освітнього процесу на засадах компетентнісно-орієнтованої освіти; підготовка фахівця-філолога інтегративного типу; гнучкість системних зв’язків із незалежними фаховими організаціями; диверситивність освітніх програм (комбіновані, дуальні, спільні, міждисциплінарні); структурування змісту на засадах міждисциплінарності; професіоналізація та кар’єро-зорієнтована практична підготовка; інтерактивність, рефлексивність, фасилітаційність форм, методів і технологій навчання); проведено порівняльно-педагогічний аналіз особливостей професійної підготовки філологів в університетах США та України; окреслено можливості використання інноваційних ідей американського досвіду для обґрунтування концептуальних засад та перспектив розвитку системи професійної підготовки філологів в Україні; - удосконалено навчально-методичне забезпечення професійної підготовки філологів в Україні (зміст дисциплін із фаху, розроблено міждисциплінарну освітню програму «Лінгвістична експертиза»); - подальшого розвитку набули положення щодо реалізації компетентнісного підходу в професійній підготовці філологів; просвітницьких стратегій діяльності американських організацій у сфері філологічної освіти; напрямів державної мовної політики в США; професійних функцій філологів в умовах лінгвальної глобалізації. Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що на основі результатів аналізу й узагальнення теоретичних і практичних засад професійної підготовки філологів у США розроблено та впроваджено навчально-методичне забезпечення, а саме: навчально-методичний комплекс для дисципліни «Зарубіжна література» (навчальна програма дисципліни «Зарубіжна література», навчальні посібники «Історія зарубіжної літератури ХХ століття», «Нариси із зарубіжної літератури ХХ – ХХІ століть», матеріали для самостійної роботи, зокрема вивчення твору Генрі Джеймса «Дейзі Міллер»); методичні рекомендації «Професійна підготовка лінгвістів: порівняльний аспект»; підготовлено міждисциплінарну освітню програму «Лінгвістична експертиза». Структуровано й оновлено зміст дисциплін «Історія зарубіжної літератури», «Література Англії і США», «Порівняльна професійна педагогіка». Представлені в дослідженні організаційно-педагогічні аспекти навчання студентів-філологів упроваджено в педагогічну практику для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, підвищення їхньої мотивації до виконання самостійних, індивідуальних та групових дослідницьких завдань. Прогностичний потенціал студії зумовлений можливістю організації на її основі подальших наукових розвідок із проблем філологічної освіти, педагогічної компаративістики. Матеріали дисертації можуть бути використані для подальшого розроблення освітньо-професійних та освітньої-наукових міждисциплінарних програм, вдосконалення змісту навчальних планів, навчальних курсів і спецкурcів; застосування інноваційних методів, технологій та засобів навчання. Результати наукового пошуку стануть у нагоді магістрантам, аспірантам, докторантам під час підготовки й реалізації досліджень.Документ Підготовка майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності(Хмельницький національний університет, 2021) Хіміч, В.Л.; Khimich, V.L.У дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та вирішено наукове завдання щодо підготовки майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності. З’ясовано, що актуальність розглянутої проблеми підтверджується змінами вимог суспільства до особистості вчителя фізичної культури, який має бути активним, творчим, прагнути до самовдосконалення. Обґрунтовано основні принципи, закономірності й методологічні підходи підготовки майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності. Уточнено сутність поняття «підготовка майбутніх учителів фізичної культури» як процесу, що передбачає формування професійної спрямованості особистості, засвоєння нею сукупності теоретичних знань, формування практичних умінь і навичок, накопичення досвіду, результатом якого є готовність майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності. Встановлено, що готовність майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності – це інтегральне особистісне утворення, що містить знання сутності народної хореографічної діяльності, характеризується зацікавленістю студентів та їх активною участю у творчій діяльності, застосуванням необхідних професійно-педагогічних умінь та навичок. Обґрунтовано структуру готовності майбутніх вчителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва в єдності її компонентів: мотиваційно–ціннісного, когнітивного і діяльнісного. Ураховуючи напрацювання науковців і компонентний склад готовності майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва, визначено критерії її сформованості, зокрема: особистісний, змістовий і творчий. Диференційовано рівні (високий, середній, низький) готовності майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності. Проведено діагностику аналізованого процесу визначено й науково обґрунтовано педагогічні умови, спроектовано модель підготовки майбутніх учителів до використання засобів народного хореографічного мистецтва (лексика народного танцю, хореографічні композиції, рухи народних танців, музика). Ураховуючи результати аналізу наукової літератури, досвіду роботи закладів вищої освіти, результатів констатувального етапу експерименту щодо підготовки майбутніх учителів до використання засобів народного хореографічного мистецтва, визначено педагогічні умови: формування позитивної мотивації майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності; удосконалення змісту підготовки майбутніх учителів фізичної культури на основі впровадження міждисциплінарного спецкурсу «Танцювальний хортинг»; використання інноваційних методів навчання у підготовці майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності. Теоретично обґрунтовано авторську модель підготовки майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у єдності її складових: цільової, теоретико-методологічної, організаційно-змістової та діагностично-результативної. У цільовому блоці моделі відображено соціальне замовлення суспільства на підготовку конкурентоздатних і висококваліфікованих учителів фізичної культури, мета і завдання освітньої діяльності. Теоретико-методологічний блок містить методологічні підходи (культурологічний; компетентнісний; системний; особистісний; діяльнісний; аксіологічний (ціннісний); міждисциплінарний, етнопедагогічний) і принципи організації підготовки майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності. В організаційно-змістовому блоці моделі конкретизовано зміст, форми, методи і організацію підготовки майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності. Діагностично-результативний блок моделі репрезентує очікувані результати впровадження педагогічних умов шляхом виявлення рівнів (високий, середній, низький) готовності майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності; а також результат цього процесу – позитивну динаміку готовності майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності. За результатами формувального етапу експерименту підтверджено дієвість запропонованих педагогічних умов підготовки майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності. Його методика охоплювала сукупність комплексних і системних педагогічних заходів впливу на майбутніх учителів фізичної культури з метою поетапного формування в них усіх компонентів готовності до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності. Статистичну значущість виявлених у результаті аналізу змін у рівнях готовності майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності експериментальної і контрольної груп підтверджено відповідною математичною обробкою одержаних даних за допомогою критерію кутового перетворення Фішера φ*. Доведено, що впровадження педагогічних умов підготовки майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності сприяло статистично значущим змінам. Удосконалено навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів фізичної культури до використання засобів народного хореографічного мистецтва у професійній діяльності, зокрема розроблено: авторський спецкурс «Танцювальний хортинг»; методичні рекомендації «Ритміка і хореографія: методичні вказівки до вивчення дисципліни та самостійної роботи для студентів спеціальностей 014.11 «Середня освіта (Фізична культура)» і 017 «Фізична культура і спорт»». Для підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури та забезпечення урізноманітнення практики викладання у закладах середньої освіти укладено методичний посібник «Методика вивчення варіативного модуля «Танцювальний хортинг» для закладів загальної середньої освіти, розроблений авторським колективом і схвалений Міністерством освіти і науки України (Протокол № 2 від 01. 07. 2019р.), варіативний модуль «Танцювальний хортинг» для загальноосвітніх навчальних закладів 10 –11 класів (рівень стандарту); навчальну програму для гуртків фізкультурно-спортивного та оздоровчо-прикладного спрямування загальної середньої освіти «Народний танець», схвалену для використання Міністерством освіти і науки України; методичний посібник для закладів загальної середньої освіти для вивчення варіативного модуля «Танцювальний хортинг», розроблений у співавторстві.Документ Професійна підготовка магістрів з кібербезпеки в університетах Великої Британії(Хмельницький національний університет, 2019) Брайко, Б.В.; Braiko, B.V.У дисертації здійснено цілісний порівняльний аналіз професійної підготовки майбутніх магістрів з кібербезпеки в університетах Великої Британії з метою запозичення прогресивних ідей досвіду для впровадження окремих його елементів у вітчизняну освітню практику. Обґрунтування нових концептуальних підходів до вдосконалення професійної підготовки магістрів з кібербезпеки потребує в контексті інтеграції України до європейського освітньо-інформаційного простору ретельної уваги до результатів наукових пошуків і прогностичних ідей зарубіжного досвіду, зокрема Великої Британії. Схарактеризовано стан дослідження проблеми професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в психолого-педагогічній літературі, обґрунтовано залежність розвитку кібербезпекової політики від рівня професійної компетентності фахівців із кібербезпеки. З’ясовано, що зовнішня та внутрішня безпека держави, захист інтересів і здоров’я її громадян, особистої інформації залежать від якісної й ефективної діяльності інституцій і структур, які надають послуги з інформаційної безпеки, тобто від професійної компетентності фахівців із кібербезпеки. Проаналізовані вимоги міжнародних організацій («ENISA», «IMPACT», «OSCE», «NSA») до професійної діяльності та підготовки фахівців із кібербезпеки відображено у формулюванні цілей, конкретизації змісту, форм, методів і технологій професійної підготовки магістрів з кібербезпеки, в обґрунтуванні їхніх професійних компетентностей у кіберпросторі. Зафіксовано напрями кібербезпекової політики у Великій Британії: узгодженість критеріїв глобального індексу кібербезпеки та сприяння досягненню основних цілей і концептуальних рамок «Програми глобальної кібербезпеки»; створення платформи для кібербезпеки різних секторів економіки; розроблення спеціальних інформаційних систем і технологій, окремих програмних продуктів; активний розвиток державно-приватного партнерства щодо обміну інформацією про кіберзагрози, управління кіберінцидентами, розроблення галузевих стандартів та рамкових програм кібербезпеки з представниками бізнесу, науки й громадськості; запровадження системи сертифікації компаній та фахівців; залучення бізнесу до фінансування університетських освітніх програм у сфері кібербезпеки та створення спеціальних центрів обміну досвідом. На підставі аналізу законодавчої бази в галузі кібербезпеки Великої Британії підсумовано, що вона є доволі складною та дуже швидко змінюється. Відповідно до професійних стандартів, визначено мету підготовки магістрів з кібербезпеки, яка полягає в поглибленні фахових знань (розуміння ключових понять, принципів, технологій і практики), розвитку професійних навичок та методологічних умінь із питань кібербезпеки. Описано особливості організації освітнього процесу підготовки магістрів в університетах Великої Британії. Унаслідок опрацювання навчальних планів й освітніх програм провідних університетів Великої Британії зроблено висновок, що змістовий компонент органічно поєднує фундаментальну, фахову, науково-дослідницьку й практичну підготовку, сприяючи задоволенню перспективних кар’єрних можливостей і науково-професійному зростанню в галузі кібербезпеки. З’ясовано, що практична підготовка магістрів – обов’язковий компонент змісту програм, що передбачає різні форми (стажування, інтернатура, участь у наукових і міжнародних проектах, волонтерство, менторство, робота з партнерами). Виявлено, що підвищення якості професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах Великої Британії досягають завдяки використанню інтерактивних форм, методів та технологій навчання. Застосування інноваційних методів і технологій навчання спрямоване передовсім на вдосконалення результатів навчання магістрів, розвиток мотивації до навчання, удосконалення практичного досвіду. З’ясовано, що особливу увагу зосереджено на розвитку проектних умінь у виконанні дослідницької діяльності. Також підготовка магістрів передбачає професійне та наукове стажування, що є органічною частиною освітньої програми та працевлаштування. Магістрантам пропонують, зокрема, допомогу в розробленні резюме, у розвитку навичок співбесіди тощо. Досліджено сучасний стан підготовки магістрів з кібербезпеки в закладах вищої освіти України, виконано порівняльно-педагогічний аналіз особливостей професійної підготовки магістрів з кібербезпеки у Великій Британії та Україні. На підставі вивчення досвіду Великої Британії обґрунтовано науково-методичні рекомендації щодо вдосконалення професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в ЗВО України за такими рівнями: стратегічний; організаційний; змістовий; технологічний. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: уперше виявлено організаційно-дидактичні особливості професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах Великої Британії (вільний вибір індивідуальної освітньої траєкторії для кар’єрного просування на засадах інтеграції й диверсифікації освітніх програм, сертифікації професійної кваліфікації; стандартизація та міждисциплінарність змісту, професійна й дослідницька спрямованість, узгодженість із вимогами та потребами кіберполітики; прикладний характер освітніх програм; високий рівень організації самостійного дослідження й пошуково-дослідницької діяльності; інноваційність та інтерактивність форм, методів і технологій навчання); виконано порівняльно-педагогічний аналіз професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах Великої Британії й України; окреслено можливості імплементації конструктивних ідей британського досвіду для вдосконалення професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах України; удосконалено змістове й навчально-методичне забезпечення для професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах України (розроблено авторський спецкурс); набули подальшого розвитку положення щодо сутнісних характеристик і змістового наповнення поняття «професійна підготовка магістрів з кібербезпеки» та його інтерпретації відповідно до зарубіжної й української семантики; стосовно сучасних тенденцій розвитку ІТ-освіти в умовах формування глобальногокібербезпечного простору. Практичне значення роботи засвідчує підготовка науково-методичних рекомендацій «Професійна підготовка магістрів з кібербезпеки: досвід Великої Британії», де обґрунтовано шляхи використання прогресивних ідей британського досвіду для модернізації професійної підготовки майбутніх магістрів з кібербезпеки в Україні. Основні положення, теоретичні висновки, джерельну базу дослідження варто залучати під час розроблення освітніх стандартів підготовки магістрів з кібербезпеки, спецкурсів і спецсемінарів для підготовки майбутніх фахівців ІТ-галузі, удосконалення організації професійної підготовки майбутніх фахівців із кібербезпеки в Україні.Документ Система регулювання демографічних процесів в умовах трансформації національної економіки(Хмельницький національний університет, 2019) Лапшин, І.М.; Lapshyn, I.M.У дисертаційний роботі узагальнено теоретичні положення, методичні та практичні аспекти щодо розвитку та покращення демографічних процесів в Україні на основі подальшого формування та вдосконалення системи їх регулювання. Проведено теоретичне узагальнення й розроблено новий підхід до комплексного розв’язання науково-практичного завдання щодо ефективного регулювання демографічних процесів. За результатами дослідження наукових підходів вітчизняних та зарубіжних авторів, які вивчали проблематику розвитку та регулювання демографічної сфери, стало можливим удосконалення тлумачення соціально-економічної, культурної та правової сутності поняття «демографічні процеси» з точки зору їх регулювання. Виокремлено основні сутнісні характеристики та методи, за якими реалізується державне регулювання демографічних процесів. Розглянуто важелі та фактори впливу на їх розвиток, ґрунтуючись на дослідженнях вітчизняних та іноземних науковців і використанні системного підходу. Демографічні процеси, як і будь-яка система, мають свою структуру, яка складається із сукупності елементів, що володіють певними атрибутами та властивостями, які взаємодіють між собою, впливають на загальний розвиток системи та розвиток окремого елемента, кожний з яких, в свою чергу, має низку певних функцій. Така демографічна система містить властивості та функції кожного елемента, взаємодія яких веде до появи їх нових властивостей. Зазначена система прагне до стабільності розвитку, рівноваги, гармонійної взаємодії із структурними елементами, зменшення впливу зовнішнього середовища, що передбачає адаптацію з метою збереження оптимального стану при зміні зовнішніх умов. В разі втрати рівноваги, початку кризи чи конфлікту, система намагається її відновити, переходячи таким чином у процес трансформації демографічних процесів і передбачає в основному якісні зрушення в її структурі, у взаємозв’язках її елементів, що в кінцевому рахунку приводить до зміни її стану і форм функціонування. Станом на сьогодні демографічна сфера країни має кризові ознаки розвитку, які прямо відображаються як на природному, так і на механічному русі населення. Виходом з кризи може стати комплексна система взаємодіючих політичних, правових, соціально-економічних та культурно-інформаційних методів та інструментів, якими оперує держава, шляхом управління ними на основі демографічної політики, яка базується на реалізації стратегічних, тактичних та оперативних цілей для створення умов, що сприяють досягненню структурного покращення та загального розвитку системи демографічних процесів в існуючих внутрішніх і зовнішньополітичних умовах. У сучасному глобалізаційно-постіндустріальному вимірі світової економічної структури, де в процесі виробництва матеріальних та духовних благ, такі якісні та кількісні характеристики населення як людський капітал та трудовий потенціал, починають відігравати ключову роль, саме створення умов для покращення демографічних і соціально-економічних процесів життєдіяльності населення виходить на передній план. Саме ж питання формування трудових ресурсів та людського капіталу є демографічною базою економічного розвитку. Задля ефективного регулювання демографічних процесів в якості головного інструмента розглядається демографічна, міграційна та соціально-демографічна політика країни, головною метою якої має бути забезпечення належного рівня життя населення, що повинно мати вираження в отриманні відповідної кількості соціальних благ та послуг. Саме ці важелі є міцним підґрунтям для покращення демографічних процесів. Однак, варто відмітити, що регулювання демографічних процесів лише соціально-економічними методами є не зовсім вдалим підходом, оскільки не завжди носить довготривалий ефект, лише комплексний підхід з використанням політично-правових ініціатив та культурно-інформаційних методів сприятиме забезпеченню та покращенню демографічної ситуації. У дисертаційній роботі удосконалено науково-методичні підходи до аналізу, моделювання та прогнозування демографічних процесів в Україні, які відрізняються від існуючих підходів тим, що ґрунтуються на використанні математичних методів когнітивного та регресійного моделювання. Доцільно відмітити, що позитивним аспектом застосування на практиці даних методів є можливість, на основі використання демографічних аналітичних характеристик, комплексно оцінити демографічні процеси та за результатами аналітичної оцінки прийняти зважені управлінські рішення щодо напрямів регулювання демографічних процесів в Україні. У дисертаційній роботі запропоновано систему забезпечення управління та регулювання демографічних процесів, в якій має місце функціонально-організаційна взаємодія її основних складових, таких як: політично-правова, соціально-економічна, екологічна, зовнішньополітична та інших факторів впливу як зовнішнього, так і внутрішнього середовищ, з метою управління та регулювання демографічних процесів, нівелювання негативного впливу факторів та їх наслідків з одного боку, та забезпечення умов для покращення впливу складових на розвиток системи демографічних процесів, який би з сприяв забезпеченню реалізації головних державних цілей стосовно розвитку демографічних процесів, – з іншого. Тому, на нашу думку, при розробці методичних підходів до оцінки структури системи регулювання демографічних процесів слід звернути увагу на систему стратегічного планування їх розвитку та визначення головних сценаріїв її розвитку, беручи до уваги існуючі фактори як внутрішнього, так і зовнішнього впливу, що, на відміну від інших, дає можливість оцінити поточний стан розвитку демографічних процесів та визначити основні точки впливу для покращення ситуації, що дозволить державній демографічній політиці забезпечити розвиток та подальшу стабільність демографічних процесів. У дисертаційній роботі обґрунтовано й сформульовано принципово нову концептуальну когнітивну модель системи забезпечення регулювання демографічних процесів, основою для якої слугують принципи та критерії, що направлені на реалізацію комплексного підходу та фокусування державної політики розвитку та регулювання демографічних процесів в умовах трансформаційних змін в Україні. Дана модель демонструє слабкі сторони державної політики та сфери життя населення, які є найбільш чутливими до змін, та дозволяє сформувати належні умови для розвитку демографічної системи з використанням запропонованої системи регулювання демографічних процесів. За допомогою комплексного підходу щодо аналізу демографічних процесів, на основі систематизації демографічних показників та їх подальшого розподілу з використанням методу ранжування та кластеризації, стає можливим проводити швидку та точну оцінку стану розвитку демографічних процесів як на регіональному, так і державному рівнях та забезпечувати методично-наукове запровадження диференційованої політики держави в сфері регулювання демографічних процесів. Крім того, функціональна модель системи демографічних процесів та її структурна будова, на відміну від інших, поєднує якісні та кількісні показники розвитку демографічної системи та її елементів, структурно-функціональні зв’язки між ними, а також реакцію системи на вплив внутрішніх та зовнішніх факторів, які визначають розвиток даної демографічної системи.Документ Професійний розвиток вчителів іноземних мов в системі післядипломної освіти Франції(Хмельницький національний університет, 2020) Мединська, А.В.; Medynska, A.V.Дослідження присвячене цілісному порівняльно-педагогічному аналізу професійного розвитку вчителів іноземних мов в системі післядипломної освіти Франції. У дисертації опрацьовано науково-педагогічну й нормативно-правову літературу з порушеної теми; уточнено основний категорійно-поняттєвий апарат; простежено генезу та описано сучасні моделі післядипломної педагогічної освіти Франції; науково обгрунтовано особливості організації й змісту професійного розвитку вчителів іноземних мов у Франції; на основі порівняльно-педагогічного аналізу окреслено можливості імплементації конструктивних ідей французького досвіду для вдосконалення професійного розвитку вчителів іноземних мов в Україні. У ході вивчення науково-педагогічних і нормативно-правових українських та зарубіжних джерел з'ясовано, що професійний розвиток учителів є актуальною проблемою в освітньому просторі. Констатовано взаємозв'язок понять «професійний розвиток», «вчитель іноземної мови», «професійний розвиток учителя іноземної мови»; «система післядипломної педагогічної освіти», «післядипломна іншомовна педагогічна освіта». Витлумачено поняття «освіта впродовж життя» на рівні законодавства Франції. з Описано професійну підготовку майбутніх учителів іноземних мов як компонент професійного розвитку в системі неперервної освіти Франції. Зазначено, що французька модель професійної освіти спрямована на сприяння компетентнісному підходу в процесі пер винної підготовки вчителів іноземних мов. Окреслено напрям професіоналізації для вдосконалення та раціоналізації знань і вмінь майбутніх учителів у вищих педагогічних закладах освіти Франції. Простежено генезу розвитку післядипломної освіти вчителів Франції від зародження ідеї післядипломної педагогічної освіти в «Генеральному плані» Ж. Кондор се у 1792 p. («Plan general de J. Condorcet», 1792) до сучасних трансформацій. Досліджено моделі післядипломної педагогічної освіти Франції (університетська, шкільна, контрактна, інтерактивно-рефлексивна, віртуальна), з'ясовано їхні особливості. За результатами аналізу нормативно-правової джерельної бази виявлено, що професійний розвиток учителів іноземних мов базований на основах освіти впродовж життя в загальній системі післядипломної освіти педагогічних кадрів Франції. Доведено факт помітної присутності держави в організації й фінансуванні всіх рівнів освіти. Освітній кодекс Франції регламентує завдання закладів-провайдерів щодо провадження й забезпечення якості професійного розвитку вчителів іноземних мов. Констатовано права й обов'язки держави та регіональних департаментів, зокрема щодо післядипломної іншомовної педагогічної освіти. Підсумовано, що видами професійного розвитку вчителів іноземних мов Франції є тривала (від 2 семестрів до 3 років) та нетривала (1-3 тижні) курсова підготовка в закладах педагогічної освіти, професійна академічна мобільність, як-от міжнародна, дистанційна освіта, самоосвіта та участь у наукових проектах із просування й вивчення сучасних мов. Досліджено особливості вдосконалення професійних навичок учителів Іноземних мов у провідних установах із курсової післядипломної підготовки - у Вищих національних інститутах викладання та виховання (ВНІВВ - фр. Institute Superieurs du Professorat et de l'Education INSPE), на прикладі ВНІВВ Академії Пар ижa(фpЛNSPЁde Г Academiede Paris). Завдання цих закладів освіти полягає в співпраці з Академічною делегацією підготовки кадрів національної освіти (фр. La delegation academique a la formation des personnels de Г Education nationale), розробленні навчального плану, адаптованого до спеціалізацій підготовки майбутніх учителів, підготовці тренерів відповід но до стратегічних потреб, зокрема вчителів іноземних мов. Дистанційна освіта- один з основних засобів професійного розвитку та самовдосконалення вчителів іноземних мов у Франції. Описано основні засади використання 1К-технологій, зміст програм і провайдерів дистанційної форми організації професійного розвитку вчителів іноземних мов у Фр анції. Інноваційним методом забезпечення професійного розвитку вчителів іноземних мов державою є створення порталу «Сучасні мови» (фр. Langues vivantes)Ha сайтІ Міністерства національної освіти і молоді з єдиною точкою доступу до спільної бази даних методичних ресурсів, що надані всіма закладами іншомовної педагогічної освіти Франції. Держава активно проводить зовнішню мовно-освітню політику, яка спрямована на популяризацію французької мови та культури за кордоном. Проаналізованороботу державнихі громадських організацій, якіреалізують пр ограми державної підтримки та дбають пр о пр офесійний р озвиток учителів французької мови як іноземної. Схарактеризовано міжнародну мобільність як один із пріоритетних шляхів професійного вдосконалення вчителів іноземних мов Франції. Досліджено нову програму професійної освіти та навчання в Європейському Союзі на період 2014 2020 pp. щодо можливостей удосконалення професійного розвитку за кордоном, модернізації мережі стажування з іншими установами післядипломної освіти й навчальними закладами. Окреслено основні напрями співпраці асоціацій сучасних мов та освітніх установ Франції І Європи щодо вдосконалення післядипломної освіти вчителів іноземних мов. 5 У дисертації простудійовано особливості професійного розвитку вчителів іноземних мов на тлі сучасних освітніх реформ в Україні. Проаналізовано законодавче підґрунтя професійного розвитку вчителів іноземних мов та основні стратегічні нормативно-правові документи реформування післядипломної іншомовної педагогічної освіти. Схарактеризовано теоретичні й практичні засади безперервного професійного розвитку вчителів іноземних мов в Україні. Виконано компаративний аналіз неперервного професійного р озвитку вчителів іноземних мов у Франції та в Україні, на його основі розроблено рекомендації щодо можливих напрямів використання конструктивних ідей із французького досвіду для вдосконалення професійного розвитку вчителів у вітчизняній системі післядипломної Іншомовної педагогічної освіти, а саме: концептуального, нормативно-регулятивного, організаційно-управлінського, навчально-методичного, науково-дослідницького. Наукова новизна одержаних результатів полягає втому, що: уперше у вітчизняній педагогіці виявлено особливості професійного розвитку вчителів іноземних мов у системі післядипломної освіти Франції (нормативно-правове забезпечення; узгодженість програм професійного розвитку з актуальними тенденціями освітньої політики, потребами вчителів і навчальних закладів; спрямованість на вдосконалення професійної компетентності й навчальні досягнення учнів; державна підтримка для залучення до участі в професійному розвитку; цільове фінансування; організація й реалізація досліджуваного процесу на рівні країни, академій (одиниця адміністративного розподілу освітніх регіонів) і суб'єктів; варіативність видів, змісту, моделей, форм, методів організації професійного розвитку; Інтегрованість мІжпредметних зв'язків у практичну педагогічну діяльність; академічна та міжнародна мобільність; використання Інноваційних освітніх технологій; сертифікація вчителів першого й другого ступеня (учителі закладів початкової та середньої освіти); підготовка вчитслів-тренерів; участь у професійних об'єднаннях); проведено 6 порівняльно-педагогічний аналіз професійного розвитку вчителів іноземних мов в Україні та Франції; обґрунтовано можливості творчої реалізації конструктивних ідей французького досвіду в освітньо-педагогічному пр осторі У кр аїни; удосконалено навчально-методичне забезпечення професійного розвитку вчителів іноземних мов; уточнено зміст понять «професійний розвиток учителів іноземних мов», «післядипломнаіншомовна педагогічна освіта»; - подальшого розвитку набули положення щодо форм і ресурсів ефективної організації, планування, самоосвіти, участі в професійних об'єднаннях професійного розвитку вчителів іноземних мов Франції та їх упровадження в систему неперервної педагогічної освіти України. Практичне значення результатів дослідження, одержаних на основі компаративного аналізу неперервного професійного розвитку вчителів Іноземних мов у Франції та в Україні, полягає в розробленні й упровадженні методичних рекомендацій «Професійний розвиток вчителів іноземних мов: досвід Франції», де окреслено можливості використання конструктивних ідей французького досвіду в забезпеченні професійного розвитку вчителів іноземних мов в Україні. Основні результати порівняльного аналізу педагогічної освіти Франції та України, ключові положення та джерельна база можуть бути використані в ході розроблення освітніх програм, дидактичних комплексів навчальних дисциплін, спецкурсів і спецсемінарів, для оновлення курсів із педагогіки, порівняльної педагогіки в закладах вищої та післядипломної педагогічної освіти України. До матеріалів дисертації доцільно апелювати вітчизняним науковцям для проведення науково-педагогічних досліджень, студентам і вчителям іноземних мов закладів середньої освіти для вдосконалення професійної компетентності.Документ Формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей у процесі професійної підготовки(Хмельницький національний університет, 2019) Гончарук, В.В.; Honcharuk, V.V.Дисертація присвячена проблемі формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей у закладах вищої освіти. Проведений аналіз результатів наукових пошуків учених показав, що проблема формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей в процесі професійної підготовки становить недостатньо досліджений сегмент педагогічної галузі, тому потребує більш докладного вивчення й наукового аргументування педагогічних умов, які потенційно підвищують ефективність цього процесу. У межах дослідження з’ясовано й уточнено сутність основних понять «екологічна освіта», «екологічна культура», «екологічне виховання», «екологічна свідомість», «екологічний світогляд», «екомислення», «екологічна діяльність», «екологічна етика», «екологізація змісту освіти» у контексті професійної підготовки майбутнього вчителя природничих спеціальностей. Екологічну культуру майбутнього вчителя природничих спеціальностей розглянуто як інтегральне особистісне утворення, що формується у процесі професійної підготовки у ЗВО та ґрунтується на екологічних знаннях і вміннях, екологічній свідомості, екологічному мисленні та поведінці, які проектуються на його професійну діяльність. Формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей потрактовано як цілеспрямований освітньо-виховний процес, побудований з урахуванням загальних педагогічних закономірностей і дидактичних принципів, обґрунтованих педагогічних дій та заходів (умов), ефективна реалізація яких зумовлює якісні зміни в компонентах екологічної культури майбутніх вчителів природничих спеціальностей для досягнення еколого-педагогічної продуктивності у професійній діяльності. На основі узагальнення результатів наукових пошуків учених, нормативно-правових документів, освітнього процесу ЗВО з’ясовано особливості професійної підготовки майбутніх учителів природничих спеціальностей і стан сформованості у них екологічної культури у контексті реалізації завдань екологічної освіти школярів. Проаналізовано особливості зарубіжного досвіду екологічної професійної підготовки вчителів природничих спеціальностей і виокремлено низку спільних тенденцій. У дисертаційному дослідженні визначено компонентний склад, критерії, показники та рівні сформованості екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей у процесі професійної підготовки. На підставі аналізу наукової літератури, практичного досвіду визначено й обґрунтовано педагогічні умови, що сприяють формуванню екологічної культури майбутніх вчителів природничих спеціальностей, а саме: цілеспрямоване проектування інформаційно-екологічного освітнього середовища у ЗВО; забезпечення мотиваційно-ціннісного ставлення майбутніх учителів природничих спеціальностей до професійної діяльності, спрямованої на екологічну освіту школярів; екологізація змісту освіти на засадах міжпредметної інтеграції; використання інноваційних форм, методів і технологій навчання для активізації навчально-пізнавальної діяльності; запровадження інтерактивної взаємодії у форматі «викладач-студент-учитель-учень-природа» для удосконалення практичних навичок студентів. Розроблено модель формування екологічної культури майбутніх вчителів природничих спеціальностей у процесі професійної підготовки, яка складається із чотирьох взаємопов’язаних блоків: цільового, теоретико-методологічного, організаційно-педагогічного та результативного. Висвітлено організацію та перебіг дослідно-експериментальної роботи, зроблено висновки щодо ефективності запропонованих педагогічних умов формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей, представлено стан її сформованості. Наукова новизна одержаних результатівдослідження полягає в тому, що: уперше визначено та обґрунтовано педагогічні умови формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей у процесі професійної підготовки (цілеспрямоване проектування інформаційно-екологічного освітнього середовища у ЗВО; забезпечення мотиваційно-ціннісного ставлення майбутніх учителів природничих спеціальностей до професійної діяльності, спрямованої на екологічну освіту школярів; екологізація змісту освіти на засадах міжпредметної інтеграції; використання інноваційних форм, методів і технологій навчання для активізації навчально-пізнавальної діяльності; запровадження інтерактивної взаємодії у форматі «викладач – студент – учитель – учень – природа» для удосконалення практичних навичок студентів); розроблено модель формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей у процесі професійної підготовки, яка поєднує цільовий, теоретико-методологічний, організаційно-педагогічний та результативний блоки; визначено компоненти, критерії і рівні сформованості екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей у процесі професійної підготовки;уточнено сутність понять «екологічна культура», «екологічна культура майбутніх учителів» і «формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей»;удосконалено організаційно-педагогічний супровід формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей у процесі професійної підготовки; подальшого розвитку набулиположення щодо використання ідей екологізації шкільної освіти та можливостей відкритого навчального середовища. Практичне значення одержаних результатівдослідження полягаєу застосуванні теоретичних положень і сформульованих висновків до організації еколого-орієнтованої підготовки майбутніх фахівців; упровадженні моделі формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей у процесі професійної підготовки; розробленні навчально-методичного забезпечення для підготовки студентів закладів вищої освіти, зокрема: робочих програм навчальної дисципліни «Основи екології» та спецкурсу «Формування екологічної культури особистості майбутнього вчителя природничих спеціальностей», «Короткого словника екологічних термінів», навчально-методичного комплексу з дисципліни «Основи екології». Розроблені теоретичні й методичні матеріали дисертації можуть бути використані викладачами закладів вищої освіти для подальшого формування екологічної культури майбутнього фахівця, у науково-дослідницькій роботі студентів, магістрів, аспірантів та у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників.Документ Формування конкурентної стратегії торговельного підприємства(Хмельницький національний університет, 2020) Гавенко, Михайло Станіславович; Havenko, M.S.Дисертаційну роботу присвячено обґрунтуванню теоретико-методичних основ та розробці практичних рекомендацій щодо побудови конкурентної стратегії торговельного підприємства, яка спрямована на формування динамічних конкурентних переваг в процесі забезпечення сталого розвитку підприємства. Розвинено категорійно-понятійний апарат теорії конкуренції, конкурентних стратегій, а також запропоновано концептуальний підхід до формування конкурентної стратегії на основі безперервної інноваційної моделі. Розглянуто і критично проаналізовано еволюціонування теорії конкуренції в перебігу формування економічних систем та доведено, що Індустрія 4.0 докорінно трансформує основні важелі конкурентного середовища, соціальний базис конкурентних стратегій та інструментів суперництва, основаних на інтелектуальній компоненті. Таке бачення уможливлює імплементування основних елементів Індустрії 4.0 в діяльність торговельних українських підприємств, зважаючи на їх роль у ланцюгу створення цінності. Визначено особливості функціонування механізму формування динамічного конкурентного потенціалу, який забезпечує швидкість реагування на зміни ринкової ситуації, стратегічну гнучкість та готовність підприємства до змін. На основі систематизації наукових підходів до формування конкурентної стратегії запропоновано її безперервну інноваційну модель, рушійним механізмом якої мають стати стратегічні дії підприємства щодо вдосконалення бази знань, а отже формування стійких та динамічних конкурентних переваг. До їх числа віднесено: мотиваційні механізми конкурування; системи управління знаннями й продукування генерації ідей та інновацій; інструменти маркетингу, сценарії досягнення лідерства; забезпечення інтересів стейкголдерів; партнерські стратегії. Удосконалено науково-методичний підхід щодо формування концептуального паттерну стратегічного конкурентного потенціалу підприємства роздрібної торгівлі, який на відміну від інших розробок включає: можливості, що склалися у зовнішньому середовищі; споживчий потенціал; потенціал внутрішнього середовища підприємства, і спрямований на підвищення конкурентного потенціалу підприємства. Концептуальний паттерн формування стратегічного конкурентного потенціалу, здатний не тільки формувати й підтримувати конкурентні переваги, але й продукувати інновацію цінностей для забезпечення безперервності розвитку торговельного підприємства. Виокремлено та обґрунтовано забезпечуючий ланцюг системних цінностей, який продукується функціональними підсистемами торговельного підприємства та формує унікальну торговельну пропозицію. Пропонований підхід забезпечить сучасне підґрунтя для формування конкурентної стратегії торговельного підприємства. Ідентифіковано та проведено класифікацію факторів впливу на формування конкурентних стратегій та культуру безперервного інноваційного бізнес-моделювання, яка, на відміну від усталених, виокремлює екзогенні (глобалізаційні процеси, межі ринків, темпи розвитку технологій, невизначеність середовища); ендогенні (динаміка та розмір внутрішнього потенціалу підприємств торгівлі, організаційні знання та навики, рівень між фірмової невизначеності) та стратегічні дії підприємств щодо вдосконалення бази знань та забезпечення безперервності розвитку конкурентної стратегії (партнерські стратегії, сценарії досягнення лідерства, забезпечення інтересів стейкголдерів, співконкуренція, внутрішні інноваційні процеси). Такий підхід дозволяє підприємствам торгівлі при формування конкурентної стратегії базуватися на безперервній інноваційній моделі. Дістала подальшого розвитку теоретизація понятійного апарату конкурентної стратегії підприємства, а саме: визначено сутність поняття «конкурентна стратегія», яка, на відміну від усталених поглядів, розглядається як динамічна модель поведінки підприємства, спрямована на досягнення сталої конкурентоспроможності в межах місії, націленої на задоволення потреб споживачів та забезпечення економічних, масштабних та іміджевих ефектів підприємства. Розвинено трактування сутності поняття «інновація цінності», яку на відміну від інших, запропоновано визначати як стратегію, що забезпечує здатність системи продукувати ринкові зміни на основі збалансованого поєднання виключної корисності, цільової собівартості, стратегічного ціноутворення задля безперервного розвитку підприємства у конкурентному середовищі. На підставі моніторингу ринку канцтоварів України удосконалено науково-методичний підхід до якісного оцінювання ситуації на ринку, який на відміну від інших розробок, ґрунтується на визначенні системи інтегрованих оцінок зовнішнього конкурентного макропотенціалу, в розрізі визначальних екзогенних факторів і залежить від їх варіації та рівня впливу на діяльність підприємства, що дозволило оцінити зовнішній конкурентний потенціал, який впливає на формування конкурентної стратегії підприємств роздрібної торгівлі. Сформовано теоретико-методичний підхід до визначення ефективності управління конкурентною позицією торговельного підприємства, що базується на інтегрованій оцінці масштабу конкурентного потенціалу, сили конкурентного впливу та результативності стратегічних дій конкурентів, та спрямований на трансформування стратегічного бачення позиції підприємства на ринку як конкурентної стратегії, а стійкість конкурентних переваг дозволяє визначати в контексті можливості утримання конкурентної позиції у довгостроковій перспективі. Запропоновано комплексний інтегральний показник ефективності управління конкурентною позицією підприємств роздрібної торгівлі на основі результативності стратегічних дій та сили конкурентного впливу. Все це формує аналітичну складову розробки конкурентної стратегії, яка забезпечить механізм порівняння динамічності, гнучкості конкурентних переваг, для формування сталої конкурентоспроможності в межах корпоративної стратегії спрямованої на задоволення потреб споживачів та забезпечення економічних, масштабних та іміджевих ефектів підприємства торгівлі. Набув подальшого розвитку ресурсний підхід до оцінювання внутрішнього конкурентного потенціалу підприємств роздрібної торгівлі, в основу якого, на відміну від інших, покладено розрахунок інтегрального показника на основі збалансованої системи часткових показників за такими складовими потенціалу, як: споживчий, фінансовий, клієнтський, бізнес-процесів, стратегічний та потенціал розвитку, що дає можливість комплексно визначити рушійні сили конкурентного потенціалу, розглянути синестезію пріоритетних конкурентних складових підприємства роздрібної торгівлі з цілями його корпоративної стратегії та забезпечити порівняння між існуючим станом та прогнозним рівнем конкурентного потенціалу підприємства. Запропоновано системно-раціональний підхід до реалізації тактичного конкурентного позиціювання в напрямку активних стратегічних дій підприємства роздрібної торгівлі в межах загальної конкурентної стратегії комбінування. Даний підхід ґрунтувався на припущенні, що формування мережі магазинів одного підприємства має відбуватися на основі експоненціального приросту корисності, ефекту масштабу, накопиченого досвіду й знань, зростанням довіри з боку зацікавлених осіб. Даний підхід складається з методики перевірки наявності тісноти синергійних зв’язків між магазинами, що входять до складу одного підприємства та моделі визначення раціонального масштабу мережі магазинів, побудованої на основі показника відносного загального доходу, який продукується мережею магазинів. Удосконалено науково-методичний підхід до формування конкурентної стратегії підприємства роздрібної торгівлі канцтоварами, який об’єднує в собі послідовність дій інтуїтивної аргументації сценаріїв досягнення лідерства на ринку та, на відміну від існуючих розробок, враховує структуризацію цілей тактичної конкурентної позиції, виявлення альтернативних тактичних завдань, які формують тактичні конкурентні переваги та тактик конкурування з подальшою ітерацією конвергенції ймовірнісного та бажаного стану системи в умовах ресурсних та часових обмежень. Результати отриманих досліджень та практичне вирішення завдань щодо формування конкурентної стратегії знайшло відображення у практичній діяльності підприємств роздрібної торгівлі канцтоварами міста Вінниці та Хмельницької торговельно-промислової палати. Ключові слова: стратегія, конкурентна стратегія, конкурентоспроможність, конкурентна позиція, конкурентні переваги, сила конкурентного впливу, інтенсивність конкуренції, споживчий потенціал, інновація цінності, функціональна цінність, вартісна цінність, споживча цінність, операційна цінність, організаційна цінність, комбінована конкурентна стратегія, тактична конкурентна позиція, тактика конкурування.Документ Агентно-орієнтована інформаційна технологія оцінювання початкових етапів життєвого циклу програмного забезпечення на основі онтологічного підходу партнерів(Хмельницький національний університет, 2020) Павлова, Ольга Олександрівна; Pavlova, OlgaУ дисертаційній роботі розв’язана актуальна науково-прикладна задача автоматизації оцінювання початкових етапів життєвого циклу програмного забезпечення шляхом розроблення агентно-орієнтованої інформаційної технології (АОІТ) на основі онтологічного підходу, яка забезпечує: автоматизацію трудомісткого, рутинного та схильного до помилок завдання розбору специфікацій вимог та майже миттєве його виконання; підказку, де потрібна повторна робота над специфікацією вимог (користувач може переглядати відсутні атрибути та бачити області специфікації, яким потрібна додаткова увага, а також які вимоги потребують переробки); забезпечення навчання для нових розробників специфікацій, системних інженерів та менеджерів проєктів (використання цієї AOIT допомагає їм побачити помилки, які вони можуть допускати, та допомагає їм розпізнати ці помилки в роботі інших); допомогу в розробці вимог високої якості; допомогу у виправленні та усуненні помилок у вимогах там, де вони виникають – на ранніх етапах життєвого циклу програмного забезпечення – до того, як вони стануть дорожчими для виправлення; надання інструменту для вибору більш якісних специфікацій програмних вимог; безкоштовний доступ через Інтернет в будь-який час без будь-якої реєстрації.Документ Психологічні особливості дефініції ревнощів та їх корекція у шлюбних партнерів(Хмельницький національний університет, 2020) Петяк, О.В.; Petiak, O.V.Документ Документ Управління енергетичною безпекою підприємств(2019) Миколюк, О.А.; Mykoliuk, O.A.Документ Економічна безпека інвестиційної діяльності промислових підприємств(2019) Злотенко, О.Б; Zlotenko, O.BДокумент Інформаційно-аналітичне забезпечення економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств(2019) Кримчак, Л.А.; Krymchak, L.A.Документ Формування екологічної культури майбутніх учителів природничих спеціальностей у процесі професійної підготовки(2019) Гончарук, В.В.; Honcharuk, V.V.