Досліджується феномен козацтва, яке в українській ранньомодерній
історії було основною державотворчою силою та його рецепція в суспільно–
політичній думці у другій половині XVII – початку XVIII ст. Осмислення
цих процесів у пам’ятках літератури, історії значною мірою відбувалося за
рахунок імперативів історичної пам’яті, міфологем в свідомості.
З’ясовано, що поява козацьких літописів в історії української політичної
думки XVII–XVIII ст. була своєрідною літературною, історичною реакцією
на потребу в сприйнятті козацтва як легітимної сили і висвітлення подій
Національно–визвольної боротьби українського народу середини XVII ст.,
часу Руїни і подій XVIII ст. Автори козацьких літописів у своїх творах писали
про самобутність своєї Вітчизни – Гетьманщини, наголошували на тяглості
державотворчої традиції від давньоруських, а деколи й античних часів