PCS - 2025 рік
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд PCS - 2025 рік за Автор "Golyachenko, Andriy"
Зараз показуємо 1 - 3 з 3
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Клінічна ефективність комплексних програм реабілітації пацієнтів із дегенеративно-дистрофічними ураженнями поперекового відділу хребта(Хмельницький національний університет, 2025) Голяченко, Андрій; Рокун, Ольга; Майструк, Микола; Golyachenko, Andriy; Rokun, Olga; Maistruk, MykolaДегенеративні зміни поперекового відділу хребта є поширеною причиною проведення реабілітаційних втручань. Реабілітацiя є важливою частиною консервативної програми лікування неспецифічного болю в спині. Завдяки знеболюючому ефекту вона зменшує кількість медичних препаратів, поліпшує функціональні можливості і спрямована на профілактику рецидивів. Метою дослідження було оцінити ефективність методів реабілітації, що застосовуються у пацієнтів з дегенеративними змінами в поперековому відділі хребта. Дослідження проводилося у двох групах пацієнтів. У першій групі застосовували апаратну фізіотерапію, фізичну терапію, вправи у воді, в другій – апаратну фізіотерапію, фізичну терапію, тракцію хребта та вправи у воді. Оцінювання ефективності комплексної терапії проводили за допомогою опитувальника Oswestry, шкали ВАШ та функціональних проб: тест Шобера, тест Ласега, тест Biering-Sorensen. Спостерігалося зменшення болю в обох групах спостереження (p<0,001). Зниження індексу непрацездатності становило приблизно 10 пунктів в обох групах. Рухливість поперекового відділу хребта покращилася в середньому на 1,78 см в групі ІI і на 1,61 см в групі I. В обох групах спостерігалося зменшення кількості пацієнтів з неврологічними проявами. Отримані результати обраних функціональних тестів в основному не залежали від характеру проведеного фізіотерапевтичного лікування. Найбільша різниця між групами на користь першої групи була зафіксована в тесті Ласега, але вона не була статистично значущою. Достовірних відмінностей у результатах між групами не було, окрім більш вираженого знеболюючого ефекту терапії в групі I (p=0,032). Фізіотерапевтичні методи мають співставну ефективність у покращенні стану пацієнтів з дегенеративними змінами поперекового відділу хребта. В результаті фізіотерапевтичного втручання зменшуються обмеження працездатності та больовий синдром. Результати обраних функціональних тестів не залежали від виду проведеного реабілітаційного втручання.Документ Мультидисциплінарний підхід до лікування ішемічного інсульту: діагностика, інтенсивна терапія та рання реабілітація з елементами ортезування. Огляд літератури(Хмельницький національний університет, 2025) Голяченко, Андрій; Мисула, Ігор; Майструк, Микола; Бакалюк, Тетяна; Golyachenko, Andriy; Mysula, Igor; Bakaliuk, Tetiana; Maistruk, MykolaІшемічний інсульт спричиняється внаслідок припинення або зменшення перфузії мозкових артеріальних судин. Інсульти є основною причиною важкої та стійкої втрати працездатності, втрати здоров’я та значних економічних витрат суспільства. Лікування ішемічного інсульту складається з терапії, яка призводить до поліпшення перфузії головного мозку в зоні ішемії і терапії, яка зменшує наслідки інсульту. Важливу роль у процесі лікування відіграє діагностика, рання реабілітація пацієнтів, що включає догляд, фізичну терапію та ортезування. Мета дослідження – проаналізувати різні методи лікування та реабілітації пацієнтів після ішемічного інсульту та їх вплив на покращення функціональних можливостей хворого. При гострому ішемічному інсульті основною метою реперфузійної терапії є швидке відновлення мозкового кровотоку до ішемізованої тканини мозку, яка знаходиться під загрозою інфаркту мозку. Для ефективного і безпечного виконання втручань необхідна рання всебічна діагностика характеру інсульту та стану хворого. У сучасну епоху лікування інсульту все більше пацієнтів виживає з різним ступенем інвалідності. Комплексна програма реабілітації має вирішальне значення для оптимізації постінсультних результатів. Розуміння природного перебігу відновлення після інсульту та застосування мультидисциплінарного підходу підвищить шанси на успішну реабілітацію. Метою реабілітації є, серед іншого, поліпшення рухової функції верхніх і нижніх кінцівок, зменшення афазії, поліпшення функції дихальних м'язів, зменшення парезу м'язів глотки і гортані, зменшення або усунення болю і поліпшення самопочуття пацієнта. У даній статті проведено огляд сучасних досягнень у лікуванні гострого ішемічного інсульту, починаючи з догоспітального етапу та у відділенні невідкладної допомоги, з подальшим стаціонарним лікуванням та ранньою реабілітацією. Рання діагностика, інтенсивна терапія та забезпечення ранньої і комплексної реабілітації мають вирішальне значення у відновленні працездатності хворого, профілактиці повторного інсульту, розвитку ускладнень та покращенню якості життя пацієнтаДокумент Порівняльний аналіз клінічної ефективності реабілітаційних програм функціонального відновлення верхньої кінцівки у пацієнтів з мозковим інсультом(Хмельницький національний університет, 2025) Голяченко, Андрій; Гладь, Юлія; Майструк, Микола; Golyachenko, Andriy; Hlad, Yuliia; Maistruk, MykolaМета дослідження – порівняти ефекти традиційної фізіотерапії та рухової терапії, викликаної обмеженнями, на функціональне відновлення руки у пацієнтів з інсультом з високим функціональним рівнем на ураженій стороні. Загалом 24 пацієнти амбулаторного реабілітаційного відділення були рандомізовані в групу рухової терапії, викликаної обмеженнями, або в групу традиційної фізіотерапії. Група фізичної терапії отримувала лікування протягом 1 години, в той час як група терапії рухом, викликаним обмеженнями, проходила тренування протягом 3 годин на день впродовж 10 робочих днів поспіль. Основними методами оцінювання були – Журнал рухової активності-28 (Motor Activity Log-28), Тест рухової функції Вольфа (Wolf Motor Function Test), Шкала оцінки моторики руки у пацієнтів з інсультом (Motor Evaluation Scale for Arm in Stroke Patients) та шкала Визначення функціональної незалежності (Functional Independence Measurement). Обидві групи виявилися однорідними на основі демографічних показників та базових функціональних вимірювань. Значні покращення після лікування спостерігалися лише у субшкалах «Обсяг рухів» та «Якість руху» шкали Motor Activity Log-28 у групі, що застосовувала терапію рухом, викликаним обмеженнями, порівняно з групою, що застосовувала традиційну фізичну терапію (P=0,004; P=0,01 відповідно). Не було достовірних відмінностей за показниками «Функціональна здатність» (P = 0,138) та «Час виконання» (P = 0,924) тесту рухової функції Вольфа (Wolf Motor Function Test), за Шкалою оцінки моторики руки у пацієнтів з інсультом (P = 0,949) та підшкалою самообслуговування Визначення функціональної незалежності (P = 0,258) між двома групами втручань. Рухова терапія, викликана обмеженнями, і традиційна фізіотерапія мають схожу ефективність у покращенні функціональних можливостей, швидкості та якості рухів у паретичній руці серед пацієнтів з високим рівнем функціонування, які перенесли інсульт. Терапія рухами, викликаними обмеженнями, виявилася дещо ефективнішою, ніж традиційна фізична терапія, у покращенні ступеня та якості використання ураженої руки.